Постанова

від 24.01.2023 по справі 685/706/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 685/706/22

Провадження № 22-ц/4820/120/23

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представника позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Державноїподаткової службиУкраїни вособі Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області, третя особа Теофіпольський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький), про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2022 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні2022року ОСОБА_2 звернулася досуду зпозовом до ОСОБА_3 ,Державної податковоїслужби Українив особі Головногоуправління Державноїподаткової службиу Хмельницькійобласті (далі ДПСУ), третя особа Теофіпольський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) (далі Відділ ДВС) про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

ОСОБА_2 зазначила, що з 24 квітня 2010 року вона перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 11 березня 2020 року.

За час шлюбу на підставі договорів купівлі-продажу сторони набули квартиру АДРЕСА_1 (далі квартира), та цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_2 (далі цілісний майновий комплекс).

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 18травня 2020 року затверджено мирову угоду у справі про поділ майна подружжя, за умовами якої позивачка набула право власності на квартиру, а відповідач право власності на цілісний майновий комплекс.

Під час реєстрації права власності на квартиру позивачка довідалася про те, що постановою державного виконавця Відділу ДВС від 15 квітня 2019 року у виконавчому провадженні №56064967 з примусового виконання виконавчого листа №822/3644/17, виданого 6 березня 2018 року Хмельницьким окружним адміністративним судом, про стягнення з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на користь Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області 140946 грн 37 коп. податкового боргу, накладено арешт на квартиру.

Указані боргові зобов`язання виникли в ході здійснення ОСОБА_3 підприємницької діяльності (а не в інтересах сім`ї), тому він має відповідати за цими зобов`язаннями своїм особистим майном. Оскільки після поділу майна квартира перейшла у власність позивачки, то на неї не може бути звернено стягнення за виконавчим документом.

За таких обставин ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на квартиру та зняти арешт з квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 19жовтня 2022 року позов задоволено частково.

Знято арешт з Ѕ частки квартири, накладений постановою про арешт майна боржника державного виконавця Теофіпольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Ліщук Ю.А. від 15 квітня 2019 року у виконавчому провадженні №56064967.

У решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що квартира була набута ОСОБА_3 і ОСОБА_2 за час шлюбу та належала їм на праві спільної сумісної власності подружжя. Частки сторін у праві спільної сумісної власності на квартиру були рівними. Податковий борг ОСОБА_3 утворився внаслідок здійснення ним підприємницької діяльності, а тому підстави для накладення стягнення на частку ОСОБА_2 у квартирі відсутні. Оскільки ОСОБА_2 набула права власності на квартиру в порядку поділу майна вже після накладення на неї арешту, а перехід права власності на майно не є підставою для зняття раніше накладеного обтяження цього майна, то арешт з усієї квартири не може бути знятий. ОСОБА_2 є власником квартири, тому підстави для визнання за нею цього права в судовому порядку відсутні.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за нею права власності на квартиру та зняття арешту з Ѕ частини даного нерухомого майна та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в результаті поділу майна між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 право спільної сумісної власності сторін на нього припинилося, а ОСОБА_2 набула право особистої приватної власності на квартиру. ОСОБА_2 не зобов`язана нести відповідальність за боргами ОСОБА_3 , у зв`язку з чим існують підстави для зняття арешту з квартири. Оскільки квартира належить ОСОБА_2 , а не боржникові ОСОБА_3 , то позивачка може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на неї. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства та дійшов помилкового висновку про часткову обґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_3 , ДПСУ та Відділ ДВС не подали відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частинами 1, 2, 5 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Заслухавши учасника судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено ним неправильно. Крім того, суд не застосував норми статті 372 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та неправильно витлумачив положення статті 73 Сімейного кодексу України (далі СКУкраїни), статті 59 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VІІІ).

У зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду в частині позовних вимог про зняття арешту з майна підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині вимог нового рішення.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

З 24 квітня 2010 року до 16 квітня 2020 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому ними придбано квартиру та цілісний майновий комплекс.

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 18травня 2020 року затверджено мирову угоду про поділ майна подружжя, за умовами якої ОСОБА_3 набув право власності на цілісний майновий комплекс, а ОСОБА_2 на квартиру.

11 вересня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру (номер запису про право власності 38175087).

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2018року стягнено з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на користь Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області 140946грн 37 коп. податкового боргу.

На підставі цього рішення 6 березня 2018 року Хмельницький окружний адміністративний суд видав виконавчий листи №822/3644/17, який знаходився у Відділі ДВС на примусовому виконанні.

15 квітня 2019 року постановою державного виконавця Ліщук Ю.А. накладено арешт на майно боржника ОСОБА_3 , а саме на квартиру. Того ж дня у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження квартири (номер запису про обтяження 38175147).

Застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статті 328 ЦК України, згідно яких право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В силу ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Як передбачено ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон №1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із положень ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону №1952-ІV слідує, що обов`язковій державній реєстрації підлягає право власності на квартири.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Аналогічні положення закріпленні у статті 372 ЦК України, якою також передбачено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

В силу ст. 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

За змістом ст. 52 ЦК України фізична особа підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Як передбачено ч. 1 ст. 48 Закону №1404-VІІІ, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

В силу ст. 56 Закону №1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону №1404-VІІІ особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права та припинення дії, яка порушує право (п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Із положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України слідує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зіст.5ЦПК Україниздійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона реалізує відповідно до закону та на власний розсуд. Ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Підставами набуття права власності є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником, зокрема, право власності набувається із правочинів (договорів).

Право власності на житлові приміщення, в тому числі на квартири підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому законом.

Закон встановлює способи захисту права власності, одним із яких є визнання права власності у судовому порядку (стаття 392 ЦК України).

Застосування такого способу захисту не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для визнання права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Також власник вправі вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним (стаття 391 ЦК України). Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника майна про зняття з нього арешту або іншого обтяження.

За загальним правилом усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю. Подружжя має право на поділ спільного майна незалежно від розірвання шлюбу. При цьому частки сторін є рівними. У разі поділу майна між подружжям їх право спільної сумісної власності на майно припиняється.

Спільність інтересів подружжя презюмується, внаслідок чого у відносинах із третіми особами вони діють спільно, якщо цивільні права та обов`язки виникли в інтересах сім`ї. Водночас за особистими зобов`язаннями кожний із подружжя відповідає самостійно.

У порядку примусового виконання зобов`язання одного з подружжя, в тому числі за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, звернення стягнення може бути накладено лише на його особисте майно.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести порушення своїх прав, свобод та інтересів у спірних правовідносинах.

Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Порушене право має бути захищене у спосіб, який установлений законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 та від 16червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14грудня 2021 року у справі №344/16869/15-ц).

Зібрані докази вказують на те, що за час шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_2 набули квартиру, яка належала їм на праві спільної сумісної власності. У порядку поділу спільного майна подружжя квартира перейшла в особисту приватну власність ОСОБА_2 . При цьому право спільної сумісної власності сторін на квартиру припинилося.

Податковий борг, який стягнено з ОСОБА_3 за судовим рішенням, утворився внаслідок здійснення ним підприємницької діяльності.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не повинна нести відповідальність за цим зобов`язанням, а на її майно не може бути звернено стягнення.

З огляду на такий висновок суд першої інстанції помилково керувався тим, що накладений державним виконавцем арешт не може бути знятий з усієї квартири.

В частині вимог про зняття арешту з квартири позов ОСОБА_2 є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Оскільки право власності ОСОБА_2 на квартиру набуте та зареєстроване в установленому законом порядку, а матеріали справи не місять доказів про невизнання чи оспорювання цього права відповідачами, то суд першої інстанції правомірно виходив з того, що, заявляючи вимогу про визнання права власності і на квартиру, ОСОБА_2 обрала неефективний спосіб захисту цивільного права. Тому у цій частині позов ОСОБА_2 не може бути задоволений.

Доводи апеляційної скарги щодо права ОСОБА_2 на звернення до суду з такими вимогами ґрунтуються на неправильному розумінні нею положень статті 59 Закону №1404-VІІІ і не спростовують висновків місцевого суду.

3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи

При вирішенні спору про зняття арешту з майна суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилковий висновок про часткову обґрунтованість позову.

У порядку захисту речового права ОСОБА_2 слід зняти арешт з квартири.

Рішення суду першої інстанції про відмову в позові про визнання права власності на майно ґрунтується на фактичних обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VI).

Відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону №3674-VI за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до пп.1п.1ч.2ст.4Закону №3674-VI за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір за ставкою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В силу ч. 3 ст. 6 Закону №3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

За змістомпп.6п.1ч.2ст.4Закону №3674-VI за подання апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір за ставкою 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно зч.4ст.6Закону №3674-VI якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Позов ОСОБА_2 містить одну вимогу майнового характеру (визнання права власності на майно) із заявленою позивачкою ціною позову 210733 грн та одну вимогу немайнового характеру (зняття арешту з майна).

Враховуючи вимоги п.п. 1, 9, 10 ч. 1 ст. 176 ЦПК України та норми п. 1 ч. 2 ст.4 Закону №3674-VI подання ОСОБА_2 позову мало бути оплачено судовим збором у розмірі 3099 грн 73 коп. ((210733?1%)+(2481?0,4)).

ОСОБА_2 сплатила судовий збір за подання позову у розмірі 1984 грн 80коп. (а.с. 1), сума недоплати становить 1114 грн 93 коп. (3099,73-1984,80).

Оскільки ОСОБА_2 оскаржила рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог (однієї вимоги майнового характеру та половини вимоги немайнового характеру), то вона мала сплати судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3905 грн 30 коп. (((210733?1%)+(2481?0,4?50%))?150). З урахуванням сплати ОСОБА_2 2977грн 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги (а.с. 95) сума недоплати становить 928 грн 10 коп. (3905,30-2977,20).

Всього сума недоплати ОСОБА_2 судового збору склала 2043 грн 03 коп. (1114,93+928,10). Цю суму слід стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави.

Позов ОСОБА_2 задоволено лише в частині вимоги немайнового характеру (скасування арешту на майно), тому відповідачі мають відшкодувати їй 992 грн 40 коп. судового збору за подання позову (2481?0,4).

У свою чергу, апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена щодо половини тієї ж вимоги, внаслідок чого відповідачі повинні відшкодувати їй 744 грн 30 коп. судового збору за подання апеляційної скарги (2481?0,4?50%?150%).

Всього з ОСОБА_3 і ДПСУ як належних відповідачів на користь ОСОБА_2 слід присудити по 868 грн 35 коп. судового збору ((992,40+744,30):2).

Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2022 року в частині позовних вимог про зняття арешту з майна скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

Зняти арешт із квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця Теофіпольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області від 15 квітня 2019 року у виконавчому провадженні №56064967, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 квітня 2019 року (номер запису про обтяження 38175147).

У решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь держави (одержувач: Головне Управління Казначейства у місті Хмельницькому/Хмельницький МТГ (22030101), код отримувача (ЄДРПОУ) 37971775, рахунок UA608999980313181206080022775, Казначейство України (ЕАП), МФО 899998; призначення платежу: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)) 2043 гривні 03 копійки судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 868гривень 35 копійок судового збору.

Стягнути зДержавної податковоїслужби Українив особі Головногоуправління Державноїподаткової службиу Хмельницькійобласті (місцезнаходження 29001, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Пилипчука, 17; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44070171) на користь ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 868гривень 35 копійок судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 січня 2023 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Самойлович А.П.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 5