Рішення

від 17.01.2023 по справі 910/9144/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2023Справа № 910/9144/20За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркер Груп", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мироста", м. Київ

про стягнення 878 223,64 грн, -

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Бондарчук З.В. (адвокат за ордером серії АМ№1003558 від 19.06.2020 року);

від відповідача: Їгіт О.І. (адвокат за ордером серії КВ№381384 від 21.09.2020 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.06.2020 року до Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркер Груп" (позивач) із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мироста" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 268 000,00 грн, суми пені в розмірі 30 520,04 грн, суми 3% річних в розмірі 2 501,64 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 3 052,00 грн, суми штрафу в розмірі 38 150,00 грн, подвійної суми попередньої оплати в розмірі 536 000,00 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №10/03/2020 від 10.03.2020 року, в частині поставки оплаченого позивачем товару.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи №910/9144/20 передані судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 року у справі №910/9144/20 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркер Груп" було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.

09.07.2020 року позивачем до суду було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 14.07.2020 року позовну заяву було прийняти до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.09.2020 року.

06.08.2020 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що поза межами зобов`язань за договором відповідачем виставлено позивачу для оплати рахунок-фактуру СФ№0000060 від 11.03.2020 року, який позивачем частково оплачено. Відповідач зазначає, що факт поставки дверних блоків підтверджується товарно-транспортною накладною та видатковою накладною. Також відповідач вказав, що позивач порушив умови Договору не здійснивши обумовлену сторонами передоплату товару, а відповідач добросовісно виконав позадоговірну поставку за усним договором. У відзиві зазначено, що оскільки товар поставлений позивачу, у нього відсутні підстави для повернення суми коштів передоплати.

В підготовчому засіданні 22.09.2020 року судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 03.11.2020 року.

15.10.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що жодних усних домовленостей між сторонами не було і відповідачем не надано доказів факту досягнення усних домовленостей. Позивачем також вказано, що факт поставки дверей не підтверджений.

Підготовче засіданні 03.11.2020 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторін було викликано в підготовче засідання на 19.01.2021.

В підготовчому засіданні 19.01.2021 судом було задоволено клопотання позивача про витребування доказів та оголошено перерву до 02.03.2021 року.

02.03.2021 до суду від відповідача надійшло заперечення на клопотання позивача по призначення у справі почеркознавчої експертизи.

В підготовчому засіданні 02.03.2021 року в справі оголошено перерву до 13.04.2021 року.

В підготовчому засіданні 13.04.2021 року судом було оголошено перерву до 22.06.2021 року.

22.06.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 22.06.2021 року в справі оголошено перерву до 10.08.2021 року.

30.07.2021 до суду від відповідача надійшов лист з документами.

02.08.2022 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів та заперечення на клопотання відповідача про приєднання доказів до матеріалів справи.

Також 02.08.2021 року від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення 911 697,04 грн або еквівалент вказаних сум у будь-яких інших іноземних валютах, що будуть виявлені державним виконавцем при виконанні рішення суду про забезпечення позову, в тому числі, але не виключно на грошові кошти на відомих заявнику рахунках ТОВ "МИРОСТА", відкритих, але не виключно в: АТ "Райффайзен Банк АВАЛЬ" (р/р № НОМЕР_1 ), МФО 380805;

- заборони суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в тому числі, але не виключно: державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, які здійснюють діяльність на території України та іншим суб`єктам, що вчиняють реєстраційні дії з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, будь-яким іншим особам, наділеним функціями державного реєстратора, вчиняти, здійснювати, проводити реєстраційні дії відносно/щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Мироста" щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про зміну складу та часток засновників/учасників товариства, зміну особи, що уповноважена вчиняти юридичні дії від імені підприємства, про зміну органів управління товариства, про зміну місцезнаходження товариства, про зміну розміру статутного капіталу товариства, проводити передачу реєстраційної справи товариства, крім як на виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркер Груп" про забезпечення позову.

В підготовчому засіданні 10.08.2021 протокольною ухвалою постановлено не здійснювати розгляд клопотання позивача про призначення у справі експертизи та оголошено перерву до 19.10.2021.

04.10.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 19.10.2021 судом було оголошено перерву до 30.11.2021.

20.10.2021 судом було направлено запит до Солом`янського управління поліції ГУНП в м. Києві про надання інформації щодо кримінального провадження №12020100090004916 від 31.08.2020.

В підготовчому засіданні 30.11.2021 судом було оголошено перерву до 08.02.2022.

07.02.2022 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів у Солом`янського ГУНП у м. Києві.

В підготовчому засіданні 08.02.2022 судом було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів у Солом`янського ГУНП у м. Києві та оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 08.02.2022 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 29.03.2022 року.

Однак, засідання 29.03.2022 року не відбулось у зв`язку з введенням на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а в подальшому, продовженням строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Закону України про затвердження Указу президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-ІХ (реєстр. №7168) та продовженням строку дії воєнного стану згідно Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 19.04.2022 №7300, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб до 25 травня 2022 року, а також продовженням 22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 година 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року.

Ухвалою від 29.06.2022 року судове засідання в справі призначено на 02.08.2022 року.

В судовому засіданні 02.08.2022 року в справі оголошено перерву до 20.09.2022 року.

В судовому засіданні 20.09.2022 року в справі оголошено перерву до 08.11.2022 року.

Судове засідання 08.11.2022 року не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці, у зв`язку з чим ухвалою від 15.11.2022 року судове засідання у справі призначено на 17.01.2023 року.

В судовому засіданні 17.01.2023 року в справі було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мироста» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркер Груп» (покупець) укладено Договір поставки №10/03/2020 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується виготовити та поставити на об`єкт покупця у передбачені Договором строки, а покупець, прийняти й оплатити згідно з умовами цього Договору товар - Двері вхідні, найменування, характеристики та кількість яких зазначені у Специфікації, на умовах, узгоджених сторонами додатково.

Право власності на товар, поставлений за цим Договором, переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі його покупцеві по видатковим накладним, що є невід`ємною частиною цього Договору. (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.3. Договору, розрахунок відбувається в два етапи: 1 етап - покупець сплачує 50 відсотків від загальної вартості зазначеної в специфікації на рахунок постачальника протягом 2 робочих днів з моменту підписання сторонами цього Договору; 2 етап - решту в розмірі 50 відсотків покупець сплачує на рахунок постачальника протягом 2 календарних днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.1. Договору постачальник зобов`язується протягом 20 календарних днів поставити товар на об`єкт покупця.

Товар вважається переданим у власність покупця за кількістю та якістю та таким, що відповідає всім вимогам відповідних ДСТУ або іншій нормативно-технічній документації, що встановлює вимоги до якості товару, та в разі підписання покупцем видаткової накладної. (п. 5.2. Договору).

Цей Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. (п. 8.1. Договору).

В Специфікації №1 до Договору сторонами погоджено, що поставці підлягає 109 штук дверей за ціною 3 500,00 грн на загальну суму 381 500 грн.

В Технічній специфікації №1 до Договору сторонами погоджено характеристики дверей.

11.03.2020 року відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000060 на суму 381 500,44 грн.

Позивачем на виконання вказаного рахунку-фактури здійснено часткову оплату вартості дверей на суму 268 000,00 грн, згідно наступних платіжних доручень: №154 від 12.03.2020 року на суму 150 000,00 грн, №164 від 13.03.2020 року на суму 18 000,00 грн та №218 від 26.03.2020 року на суму 100 000,00 грн.

Як зазначає позивач, двері обумовлені Договором відповідачем поставлені не були, у зв`язку з чим наявні підстави для повернення суми передоплати в розмірі 268 000,00 грн та стягнення суми пені в розмірі 30 520,04 грн, суми 3% річних в розмірі 2 501,64 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 3 052,00 грн, суми штрафу в розмірі 38 150,00 грн та подвійної суми попередньої оплати в розмірі 536 000,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач наполягав на тому, що двері позивачу поставлені і правові підстави для повернення авансу відсутні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами Договір поставки №10/03/2020 від 10.03.2020 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України внормовано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статями 526, 525 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначено вище, Договором, а саме пунктом 4.1., сторони погодили, що постачальник зобов`язується протягом 20 календарних днів поставити товар на об`єкт покупця.

Таким чином, сторонами чітко встановлено в Договорі, що строк поставки товару до 30.03.2020 року включно.

При цьому, Суд зазначає, що відповідач у поданих по суті поясненнях наполягав на тому, що між сторонами було досягнуто усної домовленості про поставку дверей нижчої якості, на підставі чого було виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000060 від 11.03.2020 року на суму 412 020,00 грн, за яким вартість однієї двері без ПДВ становить 3 150,00 грн.

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).

Проте, з матеріалів справи не випливає факту погодження між сторонами усних домовленостей щодо поставки іншої партії дверей та за іншою ціною.

Твердження відповідача, про те, що проведені позивачем оплати згідно платіжних доручень №154 від 12.03.2020 року, №164 від 13.03.2020 року та №218 від 26.03.2020 року (призначення платежу: оплата за двері металеві по рах. №СФ-0000060 від 11.03.2020) здійснені на виконання усного договору та згідно рахунку-фактури №СФ-0000060 від 11.03.2020 року на суму 412 020,00 грн не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи, враховуючи, що рахунок-фактури на суму 381 500,44 грн має такі ж реквізити, а саме: №СФ-0000060 від 11.03.2020 року.

Таким чином, враховуючи наявні в справі матеріали справи, Суд виходить з тих обставин, що між сторонами діють лише умови Договору поставки №10/03/2020 від 10.03.2020 року.

Змін до Договору, а саме, в частині строків поставки товару, сторонами внесено не було, у зв`язку з чим заперечення відповідача щодо того, що невчасно сплата позивачем суми авансу призвела до неможливості вчасно здійснити поставку товару відповідачем, є безпідставними.

Окрім того, сторонами в Договорі не передбачено, що строк проведення авансування відтерміновує строк поставки.

Статтею 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.

Як встановлено вищенаведеними нормами, факт здійснення господарської операції підтверджується оформленням первинного документу, тобто шляхом підписанням покупцем видаткової накладної.

Як зазначалось вище, 11.03.2020 року позивачем виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000060 на суму 381 500,44 грн.

Відповідачем на виконання вказаного рахунку-фактури здійснено часткову оплату вартості дверей на суму 268 000,00 грн, згідно наступних платіжних доручень: №154 від 12.03.2020 року на суму 150 000,00 грн, №164 від 13.03.2020 року на суму 18 000,00 грн та №218 від 26.03.2020 року на суму 100 000,00 грн.

Сторонами закріплено в п. 5.2. Договору, що товар вважається переданим у власність покупця за кількістю та якістю та таким, що відповідає всім вимогам відповідних ДСТУ або іншій нормативно-технічній документації, що встановлює вимоги до якості товару, та в разі підписання покупцем видаткової накладної.

Відповідач доводить факт поставки видатковими накладними №РН-0000046 від 09.04.2020 року (43 штуки дверей) на суму 162 540,00 грн та №РН-0000053 від 04.05.2020 року (28 штук дверей) на суму 105 840,00 грн.

Із наявним в матеріалах справи вказаних видаткових накладних вбачається, що вони підписані лише зі сторони ТОВ «Мироста» директором Білька А.А., а представником ТОВ «Меркер Груп» підписів не проставлено.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи висновок експерта №730/06/2021 від 30.06.2021 року, складений експертом ТОВ «Експертна-дослідна служба України» Фраймович Л.В., який попереджений про кримінальну відповідальність згідно ст. 384 КК України.

У вказаному висновку зазначено, що підпис від імені директора позивача Більки А.А. на видаткових накладних №РН-0000046 від 09.04.2020 року та №РН-0000053 від 04.05.2020 року вчинено не тією особою, яка виконала підпис від імені Більки А.А. в Договорі поставки №10/03/2020 від 10.03.2020 року, а іншою особою.

При цьому, відповідач у відзиві стверджував, що двері від імені позивача прийнято громадянином на ім`я Степан.

Однак, доказів того, що громадянин Степан є працівником позивача відповідачем не надано, як і не надано підписаної громадянином Степаном видаткової накладної про прийняття дверей від відповідача.

Наполягаючи на факті поставки відповідачем надано до матеріалів справи фотографії дверей без зазначення місць їх вчинення.

Окрім того, відповідачем долучено до матеріалів справи Протокол огляду від 18.06.2021 року, складений слідчим Солом`янського УП ГУ НП в м. Києві Хоменко Є.М., згідно тексту якого, на ЖК «Сучасний» встановлено 71 одиницю дверей.

На вказаний доказ позивачем долучено до матеріалів справи витяг із державного реєстру досудових розслідувань, згідно якого відкрито кримінальне провадження №62021100010000676 від 06.08.2021 року за ознаками кримінального порушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, щодо того, що слідчий Солом`янського УП ГУ НП в м. Києві вніс недостовірні відомості до протоколу огляду від 18.06.2021 року, оскільки огляд фактично не проводився.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії книг обліку відвідувань за адресою: м. Київ, вул. Любомира Гузара, 9Б, згідно яких слідчий Солом`янського УП ГУ НП в м. Києві Хоменко Є.М. не значиться як відвідувач за адресою відповідача.

З огляду на викладене обставина факту поставки відповідачем дверей на об`єкт позивача є невстановленою.

Отже, як вбачається з наданих до суду доказів, в матеріалах справи відсутні первинні докази на підтвердження поставки відповідачем позивачу товару, обумовленого Договором.

Таким чином, враховуючи зазначене, у зв`язку з непоставкою відповідачем позивачу товару у строк до 30.03.2020 року, у відповідача виникло зобов`язання (грошове зобов`язання) із повернення попередньої оплати, сплаченої позивачем в розмірі 268 000,00 грн, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України та частини першої статті 530 ЦК України, з наступного дня після спливу строку поставки, тобто починаючи з 31.03.2021 року.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням.

Позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду №918/631/19 від 22.09.2020 року.

Отже, відповідач у встановлений строк свого обов`язку не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Нормою ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається, що свідчить про неможливість в односторонньому порядку відмови відповідача від виконання умов Договору.

За змістом частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження виконання ним своїх зобов`язань за Договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу суми оплати в розмірі 268 000,00 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 30 520,00 грн та суму штрафу в розмірі 38 150,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку в повному обсязі не виконав, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.3. Договору у випадку прострочення термінів поставки товару, постачальник сплачує покупцю штрафну неустойку у розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки, а при простроченні поставки більш 3 робочих днів, додатково штрафну санкцію в розмірі 10% від вартості непоставленого в строк товару.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак, зазначена норма застосовується до правовідносин в яких порушеним є грошове зобов`язання.

В даному випадку порушене зобов`язання є негрошовим, яке полягає у непоставці товару, а тому, норма ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», в даному випадку не застосовується і, відповідно, заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позиція викладена в постанові Верховного суду від 8 грудня 2018 №908/639/18.

Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань може бути застосовано як штраф так і пеня.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені і визнано його обґрунтованим та таким, що відповідає зазначеним вище нормам, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 30 520,04 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 2 501,64 грн суми 3% річних та 3 502,00 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 2 501,64 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 3 052,00 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача подвійну суму попередньої оплати в розмірі 536 000,00 грн.

Так, відповідно до п. 7.4. Договору у випадку відмови постачальника від поставки товару, в узгоджений сторонами термін, він зобов`язаний упродовж 2 банківських днів повернути покупцю подвійну попередню оплату в якості компенсації збитків, спричинених неотриманням товару.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 ЦК України).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 ЦК України).

Так, положення ст. 224 ГК України передбачають, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 3 ст. 225 ГК України передбачено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Породжуючи настання цивільних прав та обов`язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв`язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення збитків як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності таких збитків та обґрунтованості їх розміру.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об`єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов`язання, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов`язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

З огляду на здійснений судом правовий аналіз приписів чинного законодавства, якими визначені правові підстави для відшкодування збитків особою, яка порушила прийняті на себе договірні зобов`язання, враховуючи погоджений сторонами пункт 7.4. Договору, а також беручи до уваги, що судом задоволено до повернення позивачу суми авансу в розмірі 268 000,00 грн, а тому, відповідно, подвійним розміром попередньої оплати, який підлягає до стягнення з відповідача, є сума в розмірі 268 000,00 грн.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 20 000,00 грн, Суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2020 року між адвокатом Бондарчук Зореславом Васильовичем та позивачем (клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №05/05-20, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги надавати адвокатські послуги, а клієнт зобов`язується прийняти і оплатити такі послуги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:

- акт №1 від 19.06.2020 року надання правової допомоги на суму в розмірі 20 000,00 грн.

Отже, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Судовий збір позивача, у розмірі 9 153,35 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мироста" (ідентифікаційний номер 42609368, місцезнаходження: 03134, м. Київ, вул. Булгакова, буд. 12, офіс 23/5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркер Груп" (ідентифікаційний код 42913579, місцезнаходження: 02097, м. Київ, вул. Лісківська, буд. 23, офіс 261) суму коштів в розмірі 268 000,00 грн (двісті шістдесят вісім тисяч гривень 00 копійок), суму пені в розмірі 30 520,04 грн (тридцять тисяч п`ятсот двадцять гривень 04 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 3 052,00 грн (три тисячі п`ятдесят дві гривни 00 копійок), суму 3% річних в розмірі 2 501,64 грн (дві тисячі п`ятсот одна гривна 64 копійки), суму штрафу в розмірі 38 150,00 грн (тридцять вісім тисяч сто п`ятдесят гривень 00 копійок), суму збитків згідно п. 7.4. Договору поставки №10/03/2020 від 10.03.2020 року в розмірі 268 000,00 грн (двісті шістдесят вісім тисяч гривень 00 копійок), суму судового збору в розмірі 9 153,35 грн (дев`ять тисяч сто п`ятдесят три гривни 35 копійок) та суму витрат на послуги адвоката в розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Меркер Груп" судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 4 020,00 грн.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 27.01.2023 року.

Суддя С. МОРОЗОВ