Рішення

від 10.01.2023 по справі 760/3387/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/3387/22

2/760/601/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Фареник А.О.

представника відповідача 2 - Сєтова М.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ЖИТЛОБУД», Товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАНІКА ІНВЕСТ» про захист авторських прав і виплату компенсації за порушення майнових прав, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом і просить:

- стягнути з відповідачів у рівних частинах 65 000 000, 00 гр. компенсації за незаконне використання об`єкта авторського права;

- зобов`язати відповідачів за власний рахунок опублікувати в засобах масової інформації дані про допущені ними порушення її майнових авторських прав та судове рішення щодо цих порушень;

- накласти на відповідачів штраф у розмірі 10% від присудженої суми компенсації.

Посилається в позові на те, що відповідно до умов договору, укладеного між нею та відповідачами шляхом обміну листами та виставлення рахунку, нею було надано архітекторські та дизайнерські послуги, а відповідачі зобов`язалися оплатити надані послуги.

В зв`язку з невиконанням відповідачами умов договору відповідачі мають перед нею заборгованість на суму 271 022, 40 гр., що є еквівалентом 9 570, 00 дол. США.

Детальний розрахунок заборгованості вказаний у рахунку та акті, які направлялися відповідачам.

Жодних відповідей та заперечень від відповідачів не надходило.

Роботи зі створення дизайн-проектів, які вона здійснювала на замовлення відповідачів, стосувалися наступних об`єктів:

- офісу девелоперської компанії CITEX Development, який було використано відповідачем-1 при здійсненні ремонту у власному офісі.

При цьому оплати за проект та передачі прав на використання об`єкта авторських прав здійснено не було.

- два дизайн-проекти квартири у житловому комплексі Rusaniv Residence , які використовують забудовниками при продажі квартир та пропонуються клієнтам, права на використання яких вона не надавала відповідачам;

- дизайн-проект відділу продажів житлового комплексу Happytalist,.

При цьому оплату за створення дизайну здійснено не було.

Сам факт використання творів відповідачами підтверджує те, що копії творів зберігаються в пам`яті електронних засобів.

При цьому належного на це права у відповідачів немає, оскільки саме вона є автором творів.

Оскільки її твори розміщуються в мережі Інтернет та пропонуються до придбання необмеженому колу осіб, порушуються її майнові права, як автора.

Достовірно визначити розмір спричиненого їй неправомірними діями відповідачів збитку неможливо, а тому неможливо визначити розмір доходу, отриманого відповідачами від незаконного продажу її творів третім особам, у зв`язку з чим використовує своє право вимагати компенсацію у розмірі 10 000 мінімальних заробітних плат, а саме 65 000 000, 00 гр.

З огляду на це, просить задовольнити позов.

Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 15 лютого 2022 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 19 травня 2022 року в справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками з пропозицією надати відзив на позов.

З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача-2 копію позовної заяви з додатками отримав 07 червня 2022 року.

Окрім цього, з рекомендованого повідомлення вбачається, що відповідач-1 отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками 20 липня 2022 року.

/ а. с. 63, 95 /

Відповідачам був наданий строк для надання відзиву.

24 червня 2022 року до суду надійшов відзив представника відповідача-2, у якому останній проти позову заперечує.

Посилається на те, що твердження позивача про укладення договору між позивачем та товариством шляхом обміну листами не відповідає дійсності.

Долучені до позову докази не свідчать про те, що переписка відбувалася з директором або уповноваженими на укладення договорів представниками ТОВ «РУСАНІВКА ІНВЕСТ», та взагалі з особами, які мають будь-яке відношення до товариства.

До матеріалів справи не долучено доказів, які б підтверджували факт узгодження істотних умов договору, відсутні відомості щодо чіткого предмету договору, його вартості та строків виконання.

Наголошує, що переписка здійснювалася не від імені ТОВ «РУСАНІКА ІНВЕСТ», не його посадовими чи уповноваженими особами, а отже не містить підтвердження факту виникнення та існування між позивачем та товариством договірних або позадоговірних відносин.

Вважає, що позивач має довести факт наявності в неї авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення її прав ТОВ «РУСАНІКА ІНВЕСТ» або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача.

Крім того, зазначив, що позивачем не надано доказів того, коли саме було створено дизайни-проекти і що такі дизайни-проекти створено до, а не після розміщення схожих, на припущення позивача, фотографічних матеріалів у Facebook.

Звернув увагу на те, що позивач не доводить факту наявності в неї авторського права на відповідні дизайн-проекти, не доводить та навіть не намагається довести належними доказами саме тотожності об`єктів, які було, на думку позивача, розповсюджено ТОВ «РУСАНІКА ІНВЕСТ», і дизайн-проектів, права на які позивачем визначено як її авторськими правами.

Зазначає також, що ТОВ «РУСАНІКА ІНВЕСТ» не використовувало дизайн-проекти позивача при продажу квартир та не здійснював продаж відповідних дизайн-проектів необмеженому колу осіб та не отримував від цього будь-якого доходу.

Виходячи з цього, просить відмовити в позові.

08 серпня 2022 року до суду надійшов відзив представника відповідача-1, у якому останній проти позову також заперечує.

Заперечує укладення договорів між товариством та позивачем.

Також зазначив, що докази переписки між позивачем і уповноваженими товариством особами на створення дизайн-проектів відсутні.

Зазначає, що у долучених до позову матеріалах відсутні відомості щодо чіткого предмету договору, його вартості та строків виконання.

Наголошує на тому, що переписка здійснювалася не від імені ТОВ «ЕКО-ЖИТЛОБУД», не його посадовими чи уповноваженими особами, а отже не містить підтвердження факту виникнення та існування між позивачем та ТОВ «ЕКО-ЖИТЛОБУД» договірних або позадоговірних відносин.

Щодо твердження позивача про використання TOB «ЕКО - ЖИТЛОБУД» її дизайн-проекту при ремонті офісу на Предславинській, 28 та його фото, зазначив, що візуально доданий позивачем дизайн-проект та фото офісного приміщення на Предславинській, 28 мають певні схожі риси.

В той же час зауважив, що до приміщення офісу на вул. Предславинській, 28 наявний вільний доступ та будь-хто міг та може вільно потрапити до нього в робочий час.

В той же час, відповідно до вимог ст. 435, 437 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб`єктом авторського права є автор твору. Авторське право виникає з моменту створення твору.

Момент створення позивачем дизайн-проектів, незаконне використання яких, з точки зору позивача, здійснюється ТОВ «ЕКО - ЖИТЛОБУД», не визначено та нічим не підтверджено.

Будь-які збіги з цього приводу можуть бути лише випадковими, та очевидно і навмисно спровокованими самим позивачем, адже відсутні будь-які докази того, що дизайн-проекти, додані позивачем до позовної заяви, були створені саме позивачем і створені раніше, ніж відбулось оформлення інтер`єру офісу на Предславинській, 28.

Звернув увагу на те, що позивач не доводить факту наявності в нього авторського права на відповідні дизайн-проекти, не доводить та навіть не намагається довести належними доказами саме тотожності (аналогічності) внутрішнього оздоблення офісу, і дизайн-проектів, права на які позивачем визначено як його авторськими правами.

Вважає також, що позивачем не надано належних та допустимих доказів періоду створення дизайни-проекту офісу, його створення до, а не після внутрішнього оздоблення офісу.

З огляду на це, також просить відмовити в позові.

16 вересня 2022 року до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача, у якій зазначається, що відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Положенням ст. 640 ЦК України закріплюють, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відмічає, що представник відповідача зробив пропозицію позивачу укласти договір, що містить істотні умови (предмет, ціну та строки виконання). Вона ж у свою чергу прийняла пропозицію, чим фактично завершила укладання договору.

На підтвердження факту укладання угоди надає копію листування з ОСОБА_3 - керівником із розвитку проектів, що діяла від імені та в інтересах відповідачів, що підтверджується копіями інтернет-сторінок із соціальної мережі Facebook та бізнес порталу Finance.ua, що підтверджують займану посаду вказаною особою.

Вважає, що ці докази підтверджують прямий зв`язок відповідачів з особою, що погоджувала умови договору, зокрема зайняття керівної посади.

Наголошує на тому, що угоду було укладено належним чином та погоджено усі істотні умови, а відповідачами було порушено строки та розмір оплати.

Крім того, на сторінці 43 матеріалів справи міститься доказ, поданий позивачем разом із позовною заявою, який підтверджує розміщення компанією Rusaniv Residence на власній сторінці у соціальній мережі Facebook готових дизайн-проектів квартир, а саме - пропонування до купівлі квартир разом із готовими дизайн-проектами. Вказані візуальні зображення квартир є ідентичними до візуалізації квартир, що створені нею.

З урахуванням цього просить задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала.

В подальшому, після надання пояснень у справі, в судове засідання неодноразово не з`явилася, про час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності сторін.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об`єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

За змістом ст. 437 ЦК України авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Відповідно до ст. 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до ст. 441 ЦК України використанням твору є його: 1) опублікування (випуск у світ); 2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; 3) переклад; 4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; 6) публічне виконання; 7) продаж, передання в найм (оренду) тощо; 8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

Статтею 443 ЦК України визначено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Судом встановлено, що позивачем було створено дизайн-проекти інтер`єру квартир площею 82,74 кв.м та 83,85 кв.м у ЖК Rusaniv Residence, дизайн проект офісу на Предславинській, 28, та дизайн проект відділу продажів ЖК «Happytalist» по пров. Моторному в м. Києві.

При зверненні до суду позивач зазначила, що дизайн-проекти нею були створені на замовлення відповідачів на підставі укладеного між ними договору.

При цьому нею зобов`язання за умовами договору були виконані, а відповідачами, в свою чергу, ці умови були порушені, оплата за виконану роботу не проведена.

Більше того, створені нею дизайн-проекти розміщені відповідачами без її згоди на сторінці у соціальній мережі Facebook порушенням її авторських прав.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор - фізична особа яка своєю творчою працею створила твір.

Пункт 12 ч.1 ст.6 Закону зараховує твори художнього дизайну до об`єктів авторського права.

Виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, відповідно до ч.1 ст. 12 Закону, належить автору.

Відповідно до ч.2 ст. 5 Закону «Про авторське право і суміжні права» первинним суб`єктом авторського права є автор твору. Суб`єктами майнових авторських прав можуть бути також інші фізичні або юридичні особи, до яких перейшли майнові права на твір на підставі правочину або закону.

Згідно з ч.1-2 ст. 9 Закону авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.

Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об`єктивної форми (письмової, речової, електронної (цифрової) тощо).

За відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, ім`я якої, як автора, зазначено у оригіналі або копії твору (презумпція авторства).

Презумпція авторства захищає автора твору, покладаючи обов`язок доказування авторства та правомірності використання спірного дизайну на опонента.

Авторські права на твір включають в себе майнові та особисті немайнові права.

Відповідно до ч.1 ст.440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

- право на використання твору;

- виключне право дозволяти використання твору;

- право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

В п. 31 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 04 червня 2010 року "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої статті 15 Закону.

Тобто, таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право.

Якщо у зв`язку з таким розміщенням у мережі Інтернет порушуються майнові права суб`єкта авторського права, визначені статтею 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права", то це дає підстави для судового захисту авторського права в порядку пункту "а" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

При цьому, відповідно до абз.3 п.12 вказаної постанови позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача.

Розділом V Закону «Про авторське право і суміжні права» передбачено положення про захист авторського права і суміжних прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону за захистом авторського права або суміжних прав, а також права особливого роду (sui generis) у встановленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції мають право звертатися: суб`єкти авторського права або суб`єкти суміжних прав для захисту свого авторського права або суміжних прав.

Звертаючись до суду, позивач будь-яких доказів доказів на підтвердження факту використання саме її дизайн-проектів відповідачами не надала.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Крім того, суд також враховує, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Враховуючи викладене, відсутності доказів приведеним у позові обставинам та відносинам з відповідачами, підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

Щодо тверджень викладених у позові та поясненнях представника позивача щодо наявності договірних відносин з відповідачами, які виникли в порядку ст.639-640 ЦК України та укладені в електронній формі,суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В ч.3 ст.639 ЦК України зазначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір/оферту може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону: заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону: вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 цього закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору.

Так, згідно ч. 1 цієї статті якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п.12 Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Звертаючись до суду, доказів, визначених законом, укладення договору з відповідачами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи позивач не надала.

Скріншоти переписки, долучені позивачем до позову, з невідомою особою, яка підписана як «Даша Бедя», такими доказами, з точки зору закону, не являються.

Крім того, хто така дана особа і яке відношення має, і чи має взагалі до діяльності відповідачів, суду невідомо.

Будь-яких доказів, які б підтверджували уповноваження відповідачами вказаної особи на укладення договору з позивачем та його підпис у порядку, визначеному законом України « Про електронну комерцію», позивач також не надала.

/ т. 1, а.с. 6 - 7 /

Крім того, відповідно до ч.1 ст.100 ЦПК України електронними доказами є інформація в цифровій формі, яка містить дані про обставини справи, що мають значення. Електронні докази можуть мати різну форму, в тому числі і електронного документа.

До електронних документів відносять графічні зображення, які можуть зберігатися на портативних пристроях, картках пам`яті чи в будь-якому іншому місці збереження даних (наприклад, у мережі Інтернет).

До електронних документів відносять графічні зображення, які можуть зберігатися на портативних пристроях, картках пам`яті чи в будь-якому іншому місці збереження даних (наприклад, у мережі Інтернет).

Електронним доказом може бути інформація з переписки у чаті, на веб-сайті, електронний лист з поштового сервісу тощо.

Тобто, скріншот є зафіксованою електронною копією електронного доказу.

Таким чином, скріншот є не оригіналом документу, а лише формою фіксування електронного доказу.

Така копія має бути засвідчена електронним цифровим підписом особи, яка її подає.

В свою чергу, роздрукований скріншот, як паперова копія електронного доказу, має бути посвідчений підписом і з вказаною датою.

Згідно з ч.ч.3-5 ст.100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом.

Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Позивачкою при зверненні до суду дані вимоги закону не виконані, подані скріншоти переписки, як копія електронного доказу в порядку, визначеному ст.95 ЦПК України, не засвідчені.

Про наявність у неї оригіналу електронного доказу остання суду, як того вимагає ч.4 ст.100 ЦПК України, також не повідомила і його в розпорядження суду не надала.

Відповідно до ст.ст.76, 80, 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом даних норм закону доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів.

Це положення є одним із основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності.

Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

З урахуванням цього та викладеного вище, підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 418, 423, 437, 440, 441, 443, 628, 639, 640 ЦК України, Законом України «Про авторське право і суміжні права», ст. ст. 12, 13, 46 - 48, 51, 76-82, 100, 209, 229, 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ЖИТЛОБУД», Товариства з обмеженою відповідальністю « РУСАНІКА ІНВЕСТ» про захист авторських прав і виплату компенсації за порушення майнових прав відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27 січня 2023 року.

Суддя Л.А. Шереметьєва