Постанова

від 24.01.2023 по справі 806/966/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року

м. Київ

справа № 806/966/17

касаційне провадження № К/9901/41533/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Пасічник С.С.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2017 (суддя Семенюк М.М.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2017 (головуючий суддя - Іваненко Т.В., судді - Л.В. Кузьменко К.С., Франовська К.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кундан" (далі - позивач, ТОВ "Кундан", Товариство) до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, скаржник, Управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

ТОВ "Кундан" звернулось до суду з позовом до Управління, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.03.2016 №0003831401, №0003841401 та №0003851401.

Позивач вважає необґрунтованими висновки акту перевірки №1/06-30-14-01/38499923 від 03.03.2017, складеного відповідачем за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Кундан» стосовно фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Симос», з огляду на що податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі вказаного акту перевірки, на думку позивача, є протиправними та підлягають скасуванню.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 05.05.2017 адміністративний позов задовольнив повністю.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів, наявних у матеріалах справи та у матеріалах кримінального провадження, вилучених відповідно до протоколу обшуку від 17.05.2016 року, правомірно врахував у складі витрат суму в розмірі 1554823,00 грн. вартості товарів, придбаних у ПП "Симос", та використаних у господарській діяльності; а у складі податкового кредиту - податок на додану вартість, сплачений по фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП "Симос" на загальну суму ПДВ 310965 грн. (у тому числі: за вересень 2014 року - на суму 91407,00 грн., за жовтень 2014 року - на суму 92436,00 грн., за листопад 2014 року - на суму 121506,00 грн., за грудень 2014 року - на суму 5616,00 грн.), з огляду на позивачем не занижено грошові зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, не завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.07.2017 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2017 залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідач не довів правомірності податкових повідомлень-рішень від 17.03.2017 року №0003831401, № 000384141 та № 0003851401.

Управління подало до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2017 і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Кундан" відмовити повністю.

В обгрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначив, що не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, оскільки під час розгляду справи було допущено невідповідність висновків суду обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу позивач не скористався.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25.07.2017 відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 23.01.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 24.01.2023.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що між ПП "Симос" (в особі директора Кобзара Олександра Олександровича) та ТОВ "Кундан" (в особі директора Костюченко Юрія Олексійовича) був укладений договір поставки №109 від 01.09.2014.На вказаному договорі містяться підписи: від ТОВ "Кундан"- директора Костюченка Ю.О., від ПП "Симос" - директора Кобзара О.О.

На виконання умов вищевказаного договору позивачем у період з 01.09.2014 до 28.11.2014 були отримані від ПП "Симос" товари згідно видаткових накладних у загальній кількості 35 штук (реквізити яких наведені на 9-10 аркушах акту перевірки) на загальну суму 1865787,60 грн, у тому числі ПДВ у сумі 310964,60 грн.

На видаткових накладних містяться підписи у графі постачальника та отримувача товару та печатки підприємств ТОВ "Кундан" та ПП "Симос", про що зазначено в акті перевірки.

У бухгалтерському обліку ТОВ "Кундан", а саме згідно даних оборотно-сальдової відомості по рах.631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" за 2014 рік, відображено придбання товарів у ПП "Симос" на загальну суму 1865787,58 грн, у тому числі ПДВ 310964,60 грн, про що зазначено на сторінці 10 акту перевірки.

Відповідно до платіжних доручень, які перераховані на стор. 10 акту перевірки та містяться у вилучених матеріалах кримінального провадження, відповідно до протоколу обшуку від 17.05.2016 (а.с.150), проведено перерахування грошових коштів на виконання умов договору поставки №109 від 01.09.2014.

Станом на 31.10.2016 згідно даних оборотно-сальдової відомості по рах.631 заборгованість перед ПП "Симос" відсутня.

Операції, пов`язані з придбанням товару у ПП "Симос" у 2014 році, у бухгалтерському обліку відображено наступними проведеннями: Дт 281 «Товари на складі» Кт 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» - оприбутковано товар на склад загальною вартістю 1554823,00 грн. Дт 644 «Податковий кредит» Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - відображено суму податкового кредиту з ПДВ в сумі 310964,50 грн. Дт 902 «Собівартість реалізованих товарів» Кт 281 «Товари на складі» - списано на собівартість реалізованого товару у зв`язку з її списанням зі складу ТОВ «Кундан» загальною вартістю 1554823,00 грн.

ГУ ДФС у Житомирській області на підставі направлень та відповідно до ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 18.11.2016 було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Кундан» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2013 до 31.10.2016, результати якої оформлені актом №1/06-30-14-01/38499923 від 03.03.2017, за висновками якого ТОВ «Кундан» були порушені вимоги: п.138.1, п.138.4, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, у результаті чого Товариством занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 279868,00 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.2, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 307910,00 грн. (в тому числі по періодам: за жовтень 2013 року - на суму 85,00 грн.; за січень 2014 року - на суму 134,00 грн.; за вересень 2014 року - на суму 91407,00 грн.; за жовтень 2014 року - на суму 92436,00 грн.; за грудень 2014 року - на суму 2342,00 грн.) та встановлено завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) періоду, (р.19 декларації за грудень 2014 року) на загальну суму 3274,00 грн.

На підставі висновків вказаного акту контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення - рішення від 17.03.2017: № 0003831401, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 349835,00 грн., у тому числі: за податковим зобов`язанням 279868,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 69967,00 грн.; № 0003841401, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 384614,00 грн., у тому числі: податкове зобов`язання 307691,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 76923,00 грн.; № 0003851401, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість (сума завищення від`ємного значення податку на додану вартість) за грудень 2014 року на 3274,00 грн.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.4 статті 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

Абзацом одинадцятим статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон України № 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Вимоги до первинного документу встановлені статтею 9 Закону України № 996-XIV.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно статті 1 Закону України № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Тому наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Верховний Суд також звертає увагу, що будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкової вигоди є підставною для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення платником податків операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; здійснення операцій з активом, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податку у документах обліку; постачання активу від інших осіб, ніж зазначені у первинних документах; правові дефекти у правовому статусі учасників господарських правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, в обгрунтування правомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган посилався на те, що: до Єдиного державного реєстру судових рішень внесена ухвала Богунського районного суду м. Житомира від 21.11.2016 у справі №295/14498/16-к, згідно з якою у провадженні СУ ФР ГУ ДФС у Житомирській області перебувають матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню №32015060000000080, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.11.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України. Проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що на території Херсонської області діє група осіб, які організували реєстрацію та перереєстрацію «ризикових» підприємств, зокрема ПП «Симос». Вказане підприємство за місцезнаходженням (м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, буд. 14) не виявлено; його засновник, директор та головний бухгалтер громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні не отримував, а вказана в реєстраційних даних підприємства посвідка серії КВ №17247/68215, видана відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області, в дійсності не видавалась. Згідно з витягу з Єдиного реєстру довіреностей ОСОБА_1 , як засновник ПП «Симос», не надавав будь-кому право на представлення його інтересів щодо ведення підприємницької діяльності. Печатка ПП «Симос» 17.05.2016 була виявлена та вилучена під час обшуку за адресою здійснення протиправної діяльності «конвертаційним центром» у м. Херсоні про АДРЕСА_1 . Крім того, згідно висновку експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №1/2697 від 05.10.2016, проведеного в рамках кримінального провадження №32015060000000080, відбитки печатки ПП "Симос" на договорі поставки №109 від 01.09.2014, видаткових та податкових накладних (номери та дати наведені у висновку) нанесені не печаткою ПП "Симос", яка надана на дослідження.

Разом з цим, при оцінці первинних бухгалтерських документів, наданих Товариством на підтвердження правомірності формування ним витрат та податкового кредиту по господарських операціях із ПП «Симос», суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки, інформації щодо перебування ОСОБА_1 на території України у Державної міграційної служби не перевірили, обставин щодо в`їзду/виїзду ОСОБА_1 на/з територію України у Державної прикордонної служби у період здійснення господарських операцій не встановили; фактичних обставин щодо наявності/відсутності у ПП "Симос" необхідних основних засобів та трудових ресурсів для виконання своїх зобов`язань за договором поставки № 109 від 01.09.2014 (з урахуванням умов договору) не встановили; обставин щодо наявності у ПП "Симос" додаткової печатки, факту втрати ПП "Симос" печатки не перевірили.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що між позивачем та його контрагентом реально здійснено та фактично виконано господарські операції по взаємовідносинах з ПП "Симос" є передчасними.

Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору по суті.

За змістом частини 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано всі обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в частині спірних правовідносин, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова С.С. Пасічник