Постанова

від 06.12.2022 по справі 910/21443/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2022 р. м. Київ Справа№ 910/21443/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 06.12.2022

від позивача: Холода О.А. (представник);

від відповідача: Куропата О.В. (представник), Стечок А.М. (директор);

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 20.05.2022

у справі № 910/21443/21 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобалхім"

про стягнення 240 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" (надалі - ТОВ "ВК "Хімпостач", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобалхім" (надалі - ТОВ "Глобалхім", відповідач) про стягнення 240 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем помилково перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 240 000,00 грн., у зв`язку з чим позивач просить повернути на його користь безпідставно отримані кошти.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував повністю, посилаючись на те, що перераховані грошові кошти на рахунок відповідача не можна вважати такими, що набуті без достатньої правової підстави, оскільки вони перераховувались з метою виконання домовленостей, досягнутих між сторонами щодо поставки товару, тобто за наявності договірних зобов`язань.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.05.2022 у справі № 910/21443/21 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобалхім" про стягнення 240 000,00 грн. - відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- між сторонами виникли договірні правовідносини з поставки товару, підтвердженням факту чого свідчать долучені до матеріалів справи докази;

- правовідносини, виникнення яких зумовили обопільні конклюдентні дії сторін спору та докази припинення яких, зважаючи на встановлені судом обставини в справі - відсутні;

- кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім за наявної відповідної правової підстави, а саме в рахунок передоплати за товар за договором, укладеним в спрощений спосіб;

- правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права;

- договірний характер спірних правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо), тобто відпадіння правової підстави виникнення, виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги повернути позивачу попередньо сплачені кошти за договором.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з постановленим рішенням, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" (20.06.2022 згідно печатки суду апеляційної інстанції) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2022 у справі № 910/21443/21 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Проте, в матеріалах справі відсутні будь-які докази того, що позивач та відповідач погодили між собою таку істотну умову договору, як його предмет, а також відсутні докази погодження ціни та кількості товару, адже такі умови були визначені самостійно відповідачем, а отже, будь-який договір між сторонами є неукладеним.

Також, скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема ст. ст. 181, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, жодних конклюдентних дій між сторонами не вчинялось, воля скаржника на встановлення спірних правовідносин не була виражена жодним чином, а спірні кошти були перераховані відповідачу помилково, адже директор вийшов за межі своїх повноважень, обумовлених статутом.

Короткий зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

27.07.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідач посилався на те, що узгодження між сторонами усіх істотних умов поставки продукції відбувалось шляхом проведення особистих зустрічей, переговорів, електронного листування та телефонних розмов.

Стосовно підтвердження факту існування між позивачем та відповідачем договірних відносин, відповідач посилався на наступні докази:

- особисті зустрічі та усні переговори сторін з приводу поставки хімічної продукції, що підтверджується позивачем у позовній заяві, листі на повернення коштів та листі від 03 грудня 2021 року;

- електронним листуванням сторін в приводу укладення договору та обміну відповідними документами, скріншоти яких, наявні у справі;

- аудіо-записом розмови сторін, на якій сторонами підтверджується факт надання зразків продукції та подальша сплата позивачем грошових коштів на підставі рахунку саме за хімічну продукцію зазначену в такому рахунку, проте яку у подальшому позивач відмовився приймати з власних міркувань;

- змістом листа на повернення коштів та листа від 03 грудня 2021 року;

- договором відповідального зберігання № 1012/21 від 10.12.2021 за яким «Розчинник складний органічний» (який замовлявся та частково був оплачений Позивачем, протиправно не одержується ним з неповажних причин), у зв`язку з чим був переданий Відповідачем на зберігання, що в свою чергу спричиняє останньому затрати;

- податковою накладною № 7 від 09.11.2021 р. на загальну суму 240 000,00 гри., де продавцем значиться відповідач, а покупцем позивач;

- -квитанцією про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН від 24.11.2021 № 9357212050;

- добровільною сплатою позивачем грошових коштів за рахунком СФ-0105;

- претензією Відповідача від 26.11.2021, в якій позивача було поінформовано про обов`язок здійснити повну оплату товару та про готовність передати товар позивачу.

При цьому, ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідач зазначав, що відповідачем доведено факт існування між позивачем та відповідачем договірних правовідносин на виконання яких і було здійснено часткову оплату Рахунку № СФ-0105 згідно з платіжним дорученням № 8102021422 , а позивач своїми діями підтвердив досягнення з відповідачем згоди щодо всіх істотних умов договору поставки, кількості та вартості відповідного товару. При цьому, оскільки рахунок сплачено повністю не було, відповідно, товар у позивачу передано не було, у зв`язку з чим підписати видаткову накладну сторони не можуть.

Також, відповідачем позивачу надсилався примірник договору № 05/11-21, в якому визначено істотні умови поставки.

Додатково відповідач наголошував, що позивачем до апеляційної скарги долучено нові докази по справі: копію наказу № 03-к від 14.03.20214, копію статуту позивача, копію фінансової звітності малого підприємства за 2020 рік, інформацію про відкриті ключі, а також доповнено апеляційну скаргу новими підставами (стосовно відсутності у директора позивача повноважень на перерахування коштів), які в сукупності не були предметом розгляду судом першої інстанції, і вони підлягають відхиленню з огляду на приписи ст. 80, ч. 3 та ч. 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи визначеному складу суду від 20.06.2022, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2022 у справі № 910/21443/21, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/21443/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2022, розгляд справи призначено на 12.07.2022, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подачу заяв та клопотань, зупинено дію рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2022 у справі № 910/21443/21.

12.07.2022 розгляд справи не відбувся, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. з 04.07.2022 по 15.07.2022 включно у відпустці, а вирішення питання стосовно призначення справи здійснюється після виходу судді з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 призначено до розгляду в судовому засіданні 02.08.2022 справу №910/21443/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2022.

У зв`язку з перебуванням з 01.08.2022 по 16.08.2022 у відпустці судді Шаптали Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 02.08.2022, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2022 прийнято справу № 910/21443/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2022 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.09.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 розгляд справи відкладено до 08.11.2022.

Розгляд справи 08.11.2022 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. та судді - учасника колегії Тарасенко К.В. - у відпустках.

У зв`язку з виходом головуючого судді Станіка С.Р. з відпустки та відпусткою з 21.11.2022 по 25.11.2022 та з 28.11.2022 по 02.12.2022 включно судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі та у визначений строк - неможливо.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2022, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2022 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 прийнято справу № 910/21443/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2022 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.12.2022.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 06.12.2022 з`явились представники учасників справи: позивача (скаржника) та відповідача.

Представник скаржника (позивача) в судовому засіданні 06.12.2022 надав пояснення по справі та підтримав вимоги викладені у апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.12.2022 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, і що азначалось позивачем у позові, між сторонами відбувались переговори щодо укладення договору поставки на користь ТОВ "ВК "Хімпостач" товару - розчинника складного органічного.

До позивача надійшов проект договору для ознайомлення, проте вказаний проект договору не був підписаний з боку позивача.

Разом із цим, відповідачем на електрону адресу позивача було надіслано рахунок-фактуру №СФ-0105 від 05.11.2021 на сплату вартості товару "розчинник складний органічний" кількістю 11 тон на загальну суму 467 544,00 грн. з ПДВ.

На підставі платіжного доручення №8102021422 від 09.11.2021 позивачем були перераховані на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 240 000,00 грн. із призначенням платежу "передоплата за розчинник згідно рах. №СФ-0105 від 05.11.2021, у т.ч. ПДВ 20% 40 000,00 грн.".

В той же час, листом №31 від 23.11.2021 позивач повідомив відповідача про те, що вказаним платіжними дорученням грошові кошти у розмірі 240 000,00 грн. були помилково перераховані, і у зв`язку з відсутністю договору поставки та неотриманням товару позивач просив такі кошти повернути.

У відповідь на вказаний лист відповідач направив претензію від 26.11.2021, якою вказав, що спірні грошові кошти перераховувалися саме з метою виконання домовленостей щодо поставки товару, а також вказав на обов`язок позивача здійснити повну оплату товару, готовність передати такий товар на умовах самовивозу, а також на обов`язок позивача прийняти товар.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (див. висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 27.01.2021 у справі №910/16334/19, від 04.03.2021 у справі №910/15621/19, від 07.12.2021 у справі №910/13182/20).

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини 1 та 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції встановлено, що факт перерахування спірних коштів підтверджується відповідним платіжним дорученням №8102021422 від 09.11.2021 на суму 240 000,00 грн., і в призначенні платежу вказано згідно рах. № СФ-0105 від 05.11.2021.

Позивач вказував, що жодних угод між сторонами не укладалось і свого волевиявлення ним на укладення договору - не висловлювалось. Також, позивач дійсно не заперечував того, що між сторонами йшли відповідні перемовини, проте, примірник договору, надісланий відповідачем - не підписувався між сторонами, а рахунок - фактура №СФ0105 від 05.11.2021 - носив виключно інформативний характер, адже не містив посилань на будь-який договір.

В свою чергу, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, послався зокрема на приписи частини першої статті 181 Господарського кодексу України в редакції, яка діяла до виникнення між сторонами спірних правовідносин і містила наступне викладення «Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів», і на підставі вказаної норми права суд першої інстанції зробив висновок, що між сторонами виникли договірні правовідносини з поставки товару, підтвердженням факту чого свідчать долучені до матеріалів справи докази, а саме правовідносини, виникнення яких зумовили обопільні конклюдентні дії сторін спору та докази припинення яких, зважаючи на встановлені обставини в справі - відсутні.

Також, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення послався на приписи частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України в наступній редакції: «У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України».

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що в цій частині зроблені з неправильним застосуванням норми матеріального права, зокрема статті 181 Господарського процесуального кодексу України, яка станом на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами діяла в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів», який набрав чинності з 16.08.2020, і якою було визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

При цьому, у редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин, визщезгадувана частина 8 статті 181 Господарського кодексу України - вже була відсутня у наведеній нормі внаслідок її виключення законодавцем.

Таким чином, посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на ст. 181 Господарського кодексу України у редакції, яка не діяла на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами - визнається судом апеляційної інстанції помилковим.

В свою чергу, в момент виникнення спірних правовідносин стаття 181 Господарського кодексу України визначала, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Так, відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правоідносин), договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 2 наведеної статті визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 640 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правоідносин) визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правоідносин) визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Ч. 2 наведеної статті визначено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частиною 3 наведеної статті визначено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Отже, частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що дією, яка свідчить про прийняття відповідної пропозиції, є , зокрема, сплата відповідної суми коштів. В свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції, суми які зазначені у рахунку - фактурі № СФ-0105 від 05.11.2021, а саме 467 544,00 грн., та платіжному дорученні №8102021422 від 09.11.2021 на суму 240 000,00 грн. - є відмінними, і сплачена позивачем сума є меншою, що на переконання суду апеляційної інстанції не підтверджує сплату саме відповідної суми коштів, чим спростовуються висновки суд першої інстанції про укладення між сторонами договору у спрощений спосіб.

Крім того, частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 4 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ч. 5 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що у рахунку - фактурі № СФ-0105 від 05.11.2021 містяться відомості про необхідність оплати товару - розчинник складний органічний, без зазначення будь-яких характеристик розчинника за номенклатурою, асортиментом, умов якості, технічними умовами використання ата/або зберігання.

При цьому, суд апеляційної інстанції не вдаючись у сферу спеціальних знань, з урахуванням загальновідомої інформації, зазначає, що до органічних розчинників відносяться нафтові (у тому числі і їх галогенотвірні), спирти, прості і складні ефіри, кетони, нітросполуки. Як розчинники поширені і суміші різних індивідуальних речовин, наприклад, бензини, петролейний ефір, суміші спиртів і ефірів. До розчинників часто відносять також пластифікатори, що слугують для поліпшення механічних і фізичних властивостей каучуків, природних смол, поліамідів і багатьох інших високомолекулярних сполук. Органічні розчинники застосовуються у виробництві пластмас, лаків і фарб, синтетичних волокон, смол, клеїв в гумовій промисловості, при екстракції рослинних жирів, для хімічного чищення одягу; крім того, їх використовують для очищення хімічних сполук перекристалізацією, при хроматографічному розділенні речовин, для створення певного середовища. До органічних розчинників відносять діетиловий ефір, ацетон, спирти, петролейний ефір, бензин, скипидар, чотирихлористий вуглець та інші речовини.[Розчинники умовно класифікують за характеристиками:

- за температурою кипіння - низькокиплячі розчинники (наприклад, етиловий спирт метилацетат) і висококиплячі розчинники (наприклад ксилол);

- відносній швидкості випаровування - швидковипарні і повільновипарні (як еталон часто беруть швидкість випаровування бутилацетата);

- полярності - неполярні (вуглеводні, сірковуглець) і полярні (наприклад, вода, спирти ацетон).

Технічні умови на розчиннику зазвичай містять дані і по температурі спалаху, по межах вибухонебезпечних концентрацій пари в повітрі, по тиску пари при стандартних температурах, а також по розчинювальній здатності - для якого типу речовин можна використовувати даний розчинники (для розчинення масел і жирів, смол, фарбників, каучуків натуральних і синтетичних тощо). Також, на ринку присутні таки категорії розчинників як диференцюючий, протонний та апротонний, які містять свої певні характеристики з метою їх використання для визначених цілей.

Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, наведені у рахунку - фактурі стосовно товару, не містять жодних ідентифікуючих ознак такого товару за номенклатурою, якістю, технічних умов, хімічного складу, що свідчить про те, що між сторонами також не було погоджено і предмет договору в розумінні вищенаведених норм, а різниця у сумі, вказаній у рахунку - фактурі та сумою, яка перерахована позивачем на користь відповідача підтверджує як встановлено вище, відсутність факту сплати саме відповідної суми в розумінні ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, а отже і відсутність погодження між сторонами істотних умов договору, обумовлених ч. 1-5 ст. 180 Господарського кодексу України, а отже, і відсутність обумовлених законом підстав для виникнення правовідносин з придбання товару.

При цьому, в матеріалах справи дійсно наявний примірник проекту договору купівлі - продажу № 05/11-21, датований 05.11.2021, який не містить ні підписів, ні печаток зі сторони позивача, є підписаним односторонньо відповідачем, а тому він не є укладеним в розумінні вищенаведених приписів чинного законодавства, і сам факт його надсилання учаснику справи ( засобами зв`язку жодним чином не свідчить про погодження сторонами його умов, зокрема і істотних.

Доводи відповідача про те, що доказами існування між позивачем та відповідачем договірних відносин є особисті зустрічі та усні переговори сторін з приводу поставки хімічної продукції, що підтверджується позивачем у позовній заяві, листами на повернення коштів та листом від 03 грудня 2021 року, електронним листуванням сторін в приводу укладення договору та обміну відповідними документами, скріншоти яких, наявні у справі, аудіо-записом розмови сторін, на якій сторонами підтверджується факт надання зразків продукції та подальша сплата позивачем грошових коштів на підставі рахунку саме за хімічну продукцію зазначену в такому рахунку, проте яку у подальшому позивач відмовився приймати з власних міркувань, змістом листа на повернення коштів та листа від 03 грудня 2021 року, договором відповідального зберігання № 1012/21 від 10.12.2021 за яким «Розчинник складний органічний» (який замовлявся та частково був оплачений Позивачем, протиправно не одержується ним з неповажних причин), у зв`язку з чим був переданий Відповідачем на зберігання, що в свою чергу спричиняє останньому затрати, податковою накладною № 7 від 09.11.2021 р. на загальну суму 240 000,00 грн., де продавцем значиться відповідач, а покупцем позивач, квитанцією про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН від 24.11.2021 № 9357212050, добровільною сплатою позивачем грошових коштів за рахунком СФ-0105, претензією відповідача від 26.11.2021, в якій позивача було поінформовано про обов`язок здійснити повну оплату товару та про готовність передати товар позивачу - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки вказані докази не є належними, допустимими, достовірними та більш вірогідними в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження виникнення та/або наявності та/або існування між сторонами договірних правовідносин з придбання товару в розумінні ч.1 ст. 207, ст. 638, ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. 180,181 Господарського кодексу України, оскільки наведені докази, які і інші наявні у справі докази, не містять жодних ознак саме конклюдентності. В свою чергу, висновки суду першої інстанції стосовно виникнення між позивачем та відповідачем правовідносин з поставки товару з огляду на вчинення сторонами конклюдентних дій - визнаються судом апеляційної інстанції помилковими.

Отже, суд апеляційної інстанції дослідивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. ст. 76-78 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження вчинення обома сторонами спору обопільних конклюдентних дій, спрямованих на виникнення договірних правовідносин поставки товару. При цьому, жодних доказів стосовно прийняття (акцепту) позивачем безумовно та повно пропозиції відповідача, сформованої у рахунку - фактурі № СФ-0105 від 05.11.2021 (щодо узгодження і визначення істотних умов) - матеріали справи не містять і наведені позивачем доводи в обгрунтування відсутності волевиявлення на встановлення правовідносин з відповідачем, які і відсутності правових підстав для перерахування спірних коштів в сумі 240 000,00 грн. - є законними та підставними.

Крім того, з огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні грошові кошти у розмірі 240 000,00 грн. за своєю правовою природою не є і попередньою оплатою, адже жодних грошових зобов`язань у позивача перед відповідачем в розумінні ст. ст. 207 ч. 1, 638, 640, 642, 693, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України - не виникло, і матеріали справи не місять належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України виникнення у позивача перед відповідачем таких зобов`язань, і відповідачем не було спростовано вказаних доводів належними засобами доказування.

При цьому, висновки суду першої інстанції про те, що спірні кошти перераховувалися на рахунок відповідача саме в якості попередньої оплати за товар, кількість та ціна якого були передбачені рахунком-фактурою №СФ-0105 від 05.11.2021 - судом апеляційної інстанції визнаються помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження наявними матеріалами справи, з урахуванням зокрема і того, що відомості, наведені у рахунку - фактурі стосовно товару, не містять жодних ідентифікуючих ознак такого товару за номенклатурою, якістю, технічних умов, хімічного складу, що свідчить про те, що між сторонами також не було погоджено і предмет договору в розумінні вищенаведених норм, а різниця у сумі, вказаній у рахунку - фактурі та сумою, яка перерахована позивачем на користь відповідача підтверджує як встановлено вище, відсутність факту сплати саме відповідної суми в розумінні ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, а отже і відсутність погодження між сторонами істотних умов договору, обумовлених ч. 1-5 ст. 180 Господарського кодексу України.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. (ч. 1) Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч. 2)

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач набув майно (грошові кошти в сумі 240 000,00 грн.) за відсутності достатніх правових підстав, між сторонами спору відсутні будь-які документально підтверджені належними засобами доказування в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України правовідносини, які виникли на підставі ч. 1 ст. 207, ст.ст. 638, 640, 642, 693, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача з огляду на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України наявний обов`язок повернути на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти в сумі 240 000,00 грн., сплачені позивачем згідно платіжного доручення №8102021422 від 09.11.2021.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що позивачем до апеляційної скарги долучено нові докази по справі: копію наказу № 03-к від 14.03.20214, копію статуту позивача, копію фінансової звітності малого підприємства за 2020 рік, інформацію про відкриті ключі, а також доповнено апеляційну скаргу новими підставами (стосовно відсутності у директора позивача повноважень на перерахування коштів), які в сукупності не були предметом розгляду судом першої інстанції, у зв`язку з чим вказані доводи підлягають відхиленню в межах розглядуваної апеляційної скарги з огляду на приписи ст. 80, ч. 3 та ч. 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, і скаржником в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих причин неможливості подання таких доказів та обґрунтувань разом з позовом.

Додатково суд апеляційної інстанції зазначає, що 16.02.2022 разом з відзивом на позовну заяву, відповідачем було подано клопотання про витребування доказів, яке судом першої інстанції не було розглянуто, як не розглянуто і клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін, заявлене у відзиві на позовну заяву вже після відкриття провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції в свою чергу, переглядаючи рішення суду першої інстанції, керуючись ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2270 гривень.

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 227 000,00 грн. - станом на момент звернення з відповідним позовом.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За правилами ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі, що і було визначено судом першої інстанції у відповідінй ухвалі. Проте, в подальшому, відповідач заявив у відзиві клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи.

Згідно з ч. 1, 2, 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заяві по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з п. 4, 6, 8, 10 ч. 2 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа; дата, час і місце проведення судового засідання для розгляду справи по суті, якщо справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; строк для подання відповідачем відзиву на позов; строки для подання відповіді на відзив та заперечень, якщо справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи, встановив, що п. 1, 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України унормовано розгляд справи за правилами загального позовного провадження певної категорії справ, визначеними такими за приписами ч. 3, 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1, 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Ч. 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи:

1) про банкрутство;

2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);

4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;

6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);

7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;

8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції встановив, що вказана справа № з вимогами позивача до відповідача про стягнення 240 000,00 грн. - не відноситься до переліку (винятку) справ, обумовлених ч. 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України. В свою чергу, враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі не перевищувала п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2021), з огляду на ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, справа є малозначною в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи саме характер спірних правовідносин та предмет доказування, і відповідно, підстави для розгляду її в порядку загального позовного провадження - відсутні, з огляду на її малозначність. Таким чином, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Також, клопотання відповідача про витребування доказів, а саме у АТ «ОТП Банк`відомості про право доступу до рахунку НОМЕР_1 , який відкрито ТОВ «ВК Хімпостач», а також ким підписано платіжне доручення № 8102021422 від 09.11.2021, яким здійснено оплату з відповідного рахунку UA 3005280000026001000014536, який відкрито ТОВ «ВК Хімпостач»,- задоволенню не підлягає з огляду на те, що відповідачем всупереч ч. 1-2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу не зазначив та не довів належними засобами доказування наявності обставин неможливості самостійно надати затребувані докази, як не наведено і заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу, причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд надав учасникам спору вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що обов`язком суду при вирішенні спору є належна правова кваліфікація правовідносин учасників спору і застосування відповідної норми права, яка регулює спірні правовідносини, тобто, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Вказана позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати ВС від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 240 000,00 грн. грошових коштів, які отримані без достатніх правових підстав - є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов підлягає задоволенню за наведених у дані постанові підстав, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку (окрім доводу стосовно відсутності у директора позивача повноважень на перерахування коштів, який не прийнято до уваги з огляду на приписи ст. 80, ч. 3 та ч. 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України), оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права (ч. 1-5 ст. 180, ст. 181 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правоідносин), ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 638, частини 1 та 2 статті 640 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 642 ст. 712, 693, 712 Цивільного кодексу України) та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобалхім" 240 000,00 грн. грошових коштів, які отримані без достатніх правових підстав, за наведених у даній постанові підстав.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобалхім" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" підлягає стягненню 3 813 (три тисячі вісімсот тринадцять) грн. 00 коп.судового збору за подачу позову, 5 719 (п`ять тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн. 50 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Також, позивачем та відповідачем заявлені до відшкодування судові витрати на професійну правничу допомогу, а саме:

- позивачем в сумі 14 200,00 грн. - на стадії розгляду справи судом першої інстанції в рахунок оплати послуг адвоката Барабаша Б.В. на підставі договору про надання правової допомоги № 031221 від 03.12.2021, оплачені платіжним дорученням № 8102021523 від 20.12.2021 на суму 14 200,00 грн., та 4 000,00 грн. (гонорар) на стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції в рахунок оплати послуг Адвокатського бюро «Слобожанська консалтингова група Холода Олега» на підставі договору про надання правничої допомоги 15.06.2022 (п. 3.1 договору), щодо подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у справі № 910/21433/21, оплачений платіжним дорученням № 8102021752 на суму 4 000,00 грн. згідно виставленого рахунку.

- відповідачем - загалом в сумі 7 500,00 грн., понесені на стадії розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції в рахунок оплати послуг Адвокатського бюро «Куропати Олексія» (на підставі договору про надання правничої допомоги № 10/02/2021 від 10.02.2021), які полягали у направлення претензії (1000,00 грн.), написання і подача відзиву на позовну заяву (1 500,00 гн.), написання і подача відзиву на апеляційну скаргу - 1500,00 грн., участь в судовому засідання - 1500,00 грн., участь в судовому засіданні - 2000,00 грн., факт надання яких підтверджується підписаними сторонами актами приймання - передачі наданих послуг, платіжними дорученнями про їх сплату.

Також, відповідачем в судовому засіданні 06.12.2022 було подано заяву про додаткове відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 2000,00 грн., за участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. Проте, вказана заява залишена судом апеляційної інстанції без розгляду на підставі ст. ст. 169, 170 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що до вказаної заяви не подано доказів надсилання її іншому учаснику справи - позивачу.

За загальним правилом відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Судом встановлено, що відповідні заяви подані учасниками справи уобумовлені процесуальним законом строки.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах "Двойних проти України" (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,"Гімайдуліна і інші проти України"(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, "East/West Alliance Limited" проти України" (пункт 268) від 23 січня 2014 року, "Баришевський проти України" (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення у повному обсязі заяви позивача про відшкодування за рахунок відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: в сумі 14 200,00 грн. на стадії розгляду справи судом першої інстанції в рахунок оплати послуг адвоката Барабаша Б.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю 4988/10, ордер КС № 153169 від 03.12.2021) на підставі договору про надання правової допомоги № 031221 від 03.12.2021, оплачені платіжним дорученням № 8102021523 від 20.12.2021 на суму 14 200,00 грн., та 4 000,00 грн. (гонорар) на стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції в рахунок оплати послуг Адвокатського бюро «Слобожанська консалтингова група Холода Олега» (в особі адвоката Холода О.А. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ПТ № 3899, ордер ВІ № 1093360 від 20.06)) на підставі договору про надання правничої допомоги 15.06.2022 (п. 3.1 договору), щодо подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у справі № 910/21433/21, оплачений платіжним дорученням № 8102021752 на суму 4 000,00 грн. згідно виставленого рахунку, оскільки витрати позивача в цій частині відповідають приписам ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Заявлені відповідачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу загалом в сумі 7 500,00 грн., понесені на стадії розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції в рахунок оплати послуг Адвокатського бюро «Куропати Олексія» (на підставі договору про надання правничої допомоги № 10/02/2021 від 10.02.2021), - покладаються судом апеляційної інстанції на відповідача в силу п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2022 у справі № 910/21443/21 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2022 у справі № 910/21443/21 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобалхім" - задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобалхім" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" грошові кошти в сумі 240 000 (двісті сорок тисяч) грн. 00 коп., 3 813 (три тисячі вісімсот тринадцять) грн. 00 коп. судового збору за подачу позову, 14 200 (чотирнадцять тисяч двісті) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, 5 719 (п`ять тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн. 50 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги та 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

5. Судові витрати на професійну правничу допомогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач" на стадії апеляційного розгляду справи в сумі 7 500,00 грн. - залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Хімпостач".

6. Матеріали справи № 910/21443/21 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання постанови: 24.01.2023.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала