Постанова

від 07.12.2022 по справі 910/17624/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2022 р. Справа№ 910/17624/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко А.І.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 07.12.2022.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі № 910/17624/21 (суддя Павлєнко Є.В., повний текст рішення складено 01.08.2022)

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроукртрейдінг"

про стягнення 691 400,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Підприємство) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Відокремлений підрозділ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроукртрейдінг" (далі - Товариство) 691 400,00 грн, з яких: 495 900,00 грн - пеня, 199 500,00 грн - штраф, нараховані в зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за договором поставки від 9 січня 2020 року № 53-122-01-20-09096.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що сторони змінили істотні умови договору щодо ціни та якості товару, а також те, що в матеріалах справи відсутні належні докази направлення та отримання заявок від 18 березня 2020 року № 4423/041, від 13 травня № 7115/041 на належну адресу відповідача.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/17624/21 та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроукртрейдінг" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" пеню в розмірі 495 900,00 грн. та штраф в розмірі 199 500,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що укладена між сторонами додаткова угода не містить вказівки на первинне і нове зобов`язання та намірів сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче зобов`язання і замінити новим. Крім того, апелянт не погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність доказів направлення заявок на адресу відповідача, оскільки в матеріалах справи знаходяться копії конвертів та рекомендованих повідомлень, якими направлялись такі заявки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/17624/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 29.08.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі № 910/17624/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/17624/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

14.09.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/17624/21.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2798/22 від 20.09.2022, у зв`язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/17624/21 та призначено справу до розгляду на 16.11.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 розгляд справи призначено в режимі відеоконференції.

Судове засідання 16.11.2022 в режимі відеоконференції не відбулося, у зв`язку з вiдсутнiстю енергопостачання в приміщені суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 розгляд справи відкладено на 07.12.2022.

В судове засідання 07.12.2022 з`явився представник позивача, надав свої пояснення по суті заявлених вимог та заперечень.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 9 січня 2020 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроукртрейдінг" укладено договір поставки № 53-122-01-20-09096.

За умовами пунктів 1.1., 1.2. даної угоди відповідач зобов`язався поставити і передати у власність позивача продукцію, останній, в свою чергу, зобов`язався оплатити таку продукцію за кількістю та цінами, що передбачені у специфікації № 1 (додаток № 1 до договору). Предметом поставки по даному договору є вапно будівельне (44920000-5), яке передбачене вказаною специфікацією.

Відповідно до положень пунктів 2.1.-2.4. цього договору ціна продукції складає 2 375 000,00 грн, крім того ПДВ 475 000,00 грн. Загальна сума договору складає 2 850 000,00 грн. Кількість товару та ціна за одиницю товару вказана в специфікації № 1. Дана ціна є остаточною та зміні не підлягає.

Зі змісту пункту 3.1. вказаного правочину вбачається, що продукція поставляється в строк до тридцяти календарних днів з моменту отримання заявки Товариством. Сторони визначили, що заявка може направлятися поштовим зв`язком на адресу: 01013, місто Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 7, офіс 10 та електронними засобами кореспонденції на адресу: evroukrtreding@ukr.net.

Кількість та асортимент продукції визначається у специфікації № 1 до договору, а якість продукції, що поставляється, повинна відповідати умовам договору та технічним вимогам, визначеним у додатку № 2 до вказаної угоди. Кількість та асортимент продукції визначається також специфікацією. Постачальник гарантує відповідність якості продукції вимогам нормативної документації для даного виду продукції (пункти 4.1.-4.3., 5.1. спірного правочину).

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно з видатковою накладною або накладною протягом сорока п`яти календарних днів з дати поставки, за умови реєстрації відповідачем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У специфікації № 1 (додаток № 1 до договору) сторони погодили, що поставлятися має вапно будівельне ВП-А-К-2-подрібнене, код УКТ ЗЕД: 2522 10 00 00, ДСТУ Б.В.2.7.-90:2011, у кількості 880,00 т, за ціною в 2 698.86 грн без ПДВ за 1 т. Загальна сума з ПДВ - 2 850 000,00 грн.

Відповідно до технічних вимог (додаток № 2 до вказаної угоди) вапно має відповідати таким характеристикам: вміст активних СаО+МgО - не менше 80%, непогашені зерна - не більше 11 %, час гасіння - не більше 8 хв., фракційний склад - від 0,2 мм до 15 мм, вміст гідратної води - не більше 2 %. Дата виготовлення - 2019 рік.

Вказані документи підписані уповноваженими представниками його сторін, а також скріплені печатками цих суб`єктів господарювання.

Як зазначає позивач, 19 березня 2020 року та 14 травня 2020 року відповідачу було направлено заявки: від 18 березня 2020 року № 4423/041 та від 13 травня № 7115/041, на поставку будівельного вапна по 880 т кожна, копії яких містяться в матеріалах справи.

Однак вказані заявки повернулися на адресу позивача без вручення в зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

14 вересня 2020 року на адресу позивача надійшов лист відповідача від 14 вересня 2020 року № 13-01, в якому останній повідомив про готовність виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором.

Як зазначено у позові, листом від 18 вересня 2020 року № 13830/041 позивач направив вимогу здійснити поставку продукції згідно з умовами договору та специфікації до нього.

Листами від 18 листопада 2020 року № 17358/041 та № 17357/041 позивач направив заявку на поставку вапна та додаткову угоду від 16 листопада 2020 року № 1 до спірного договору разом з протоколом розбіжностей до вказаної додаткової угоди.

Зі змісту протоколу розбіжностей вбачається, що сторони домовилися на підставі додаткової угоди № 1 від 16.11.2020 внести зміни до специфікації № 1 (додатку № 1) шляхом зміни: найменування товару - вапно будівельне ВП-А-К-1-подрібнене, виробника товару, зменшивши ціну товару на 240,00 грн (без ПДВ) за тону до 2 458,86 грн (без ПДВ) і, відповідно, загальну суму договору - на 253 443,84 грн, що становить 2 596 556,16 грн (разом з ПДВ).

Також вказаним протоколом розбіжностей було змінено технічні вимоги в бік їх покращення (додаток № 2 до договору) шляхом зміни дати виготовлення товару на 2020 рік та його характеристик: вміст активних СаО+МgО - 94%, непогашені зерна - 2,1 %, час гасіння - 3,07 хв., фракційний склад - від 0,2 мм до 10 мм, вміст гідратної води - 0,9 %.

Вказаний протокол розбіжностей підписаний уповноваженими представниками його сторін, а також скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

На виконання умов договору, з урахуванням вказаних змін, відповідач поставив вказану продукцію, що визнається сторонами та підтверджується видатковими накладними: від 17 грудня 2020 року № 12 у кількості 340,6 т вартістю 1 004 985,26 грн, від 24 грудня 2020 року № 14 у кількості 251,16 т на суму 741 080,74 грн та від 21 грудня 2020 року № 13 в кількості 237,8 т на суму 584 716,91 грн, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Однак, претензією від 8 вересня 2021 року № 15720/001-юр, яка була отримана відповідачем 13 вересня 2021 року, позивач вимагав від відповідача сплатити штрафні санкції за порушення строків поставки продукції по заявкам: від 18 березня 2020 року № 4423/041 та від 13 травня 2020 року № 7115/041 у розмірі 691 400,00 грн.

У своїй відповіді на вказану претензію від 15 вересня 2020 року відповідач повідомив, що будь-які порушення по строкам поставки товару з його боку відсутні, а відтак нарахування штрафних санкцій є безпідставним.

У досудовій вимозі від 6 жовтня 2021 року № 17647/001-юр позивач не погодився з запереченнями, викладеними відповідачем у відповіді на претензію від 15 вересня 2021 року, та вимагав сплати 691 400,00 грн штрафних санкцій з яких: 495 900,00 грн - пеня, 199 500,00 грн - штраф.

Отже, спір у справі виник у зв`язку з неналежним, за твердженнями позивача, виконанням відповідачем його зобов`язань зі своєчасної поставки обумовленого товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано штраф та пеню.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 662 ЦК України встановлює, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 604 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов`язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Отже, одним із способів припинення зобов`язання за домовленістю сторін є новація зобов`язання або заміна первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами.

Новація - це угода про зміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Новація не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припинилася, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Отже, новація може мати місце у разі зміни будь-якої умови договірного зобов`язання, у тому числі щодо ціни та якості.

Новацію характеризують наступні ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов`язання та щодо умов нового зобов`язання; наявність умови про припинення попереднього зобов`язання; припинення всіх додаткових зобов`язань; виникнення між тими ж особами нового зобов`язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року № 340/385/17.

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно приписами пунктів 3, 5 частини 5 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з 16 листопада 2020 року згідно вищенаведених приписів чинного законодавства зобов`язання відповідача поставити позивачу продукцію, визначену первісною редакцією договору поставки від 9 січня 2020 року № 53-122-01-20-09096 припинилися за домовленістю сторін шляхом новації, оскільки на підставі додаткової угоди від 16.11.2020 з урахуванням протоколу розбіжностей сторонами були змінені істотні умови цього договору про предмет та ціну. У відповідача виникло нове зобов`язання перед позивачем щодо поставки останньому продукції за меншу ціну, вищої якості, іншого року виготовлення та іншого виробника.

Враховуючи те, що штрафні санкції мають додатковий (акцесорний) характер до основного зобов`язання, тому з припиненням попереднього зобов`язання шляхом новації припиняється обов`язок по сплаті неустойки за його порушення.

А тому доводи апелянта в цій частині колегія суддів відхиляє.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з позову, позивач зазначав, що ним 19 березня 2020 року та 14 травня 2020 року було направлено на адресу Товариства заявки: від 18 березня 2020 року № 4423/041 та від 13 травня № 7115/041, на поставку продукції.

Як зазначає апелянт, вказані заявки повернулися в зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання, оскільки відповідач уникав їх отримання, а тому останні, за твердженням позивача, вважаються врученими.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 квітня 2020 року заявка від 19 березня 2020 року повернулася на адресу позивача.

На підтвердження факту направлення заявки від 18 березня 2020 року № 4423/041 та від 13 травня № 7115/041 позивач надав копії: рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 3440303624423 та конверта разом з довідкою відділу поштового зв`язку ф.20 з відтиском календарного штемпеля від 23 квітня 2020 року; рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 3440303646346 та конверта разом з довідкою відділу поштового зв`язку ф.20 з відтиском календарного штемпеля від 18 травня 2020 року.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, у наданих позивачем рекомендованих повідомленнях зазначена невірна адреса (невірно вказано назву вулиці та не вказано номеру офісу).

До апеляційної скарги були долучені копії конвертів, в яких, за твердженням апелянта, зазначено вірну адресу відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

За змістом ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

В той же час, позивачем не було надано обґрунтованих пояснень, які підтверджують неможливість подання відповідних доказів до суду першої інстанції до винесення оскаржуваного рішення з підстав, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

У зв`язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що долучені позивачем до апеляційної скарги нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, рекомендовані листи та поштові відправлення, якими було відправлено заявки від 18 березня 2020 року № 4423/041 та від 13 травня № 7115/041, не містять описку вкладення, які б давали змогу встановити дійсний зміст таких поштових відправлень.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що заявки від 18 березня 2020 року № 4423/041 та від 13 травня 2020 року № 7115/041 були направлені саме рекомендованими листами за № 3440303624423, № 3440303646346, а також те, що відповідач ухилявся від отримання цих заявок.

Більше того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що умовами договору чітко встановлено, що відлік строку виконання зобов`язання відповідачем починається саме від дня отримання заявок Товариством. Умовами договору не передбачено, з якого моменту заявки вважаються отриманими, якщо вони не були вручені, а тому є помилковими твердження позивача про те, що нарахування штрафних санкцій слід проводити з дня повернення відповідних заявок за закінченням терміну зберігання.

Доказів направлення цих заявок на електронну адресу Товариства, що передбачено пунктом 3.1. спірного правочину, позивачем також надано не було.

А тому, оскільки сторони змінили істотні умови договору щодо ціни та якості товару, а також те, що в матеріалах справи відсутні належні докази направлення та отримання заявок від 18 березня 2020 року № 4423/041, від 13 травня № 7115/041 на належну адресу Товариства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим є правомірним висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 199 500,00 грн та пені в розмірі 495 900,00 грн.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/17624/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі № 910/17624/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі № 910/17624/21 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/17624/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.01.2023.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

А.І. Тищенко