Рішення

від 30.01.2023 по справі 910/2520/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2023Справа № 910/2520/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/2520/22

за позовом Приватного підприємства "Нікос - 3"; до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна"; стягнення 137 168,40 грнбез повідомлення представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Нікос-3" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" про стягнення 137 168,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати вартості оренди майна на підставі договору №25/03 від 25.03.2021, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 89 600,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 313,60 грн, 3% річних у розмірі 346,13 грн, пеню у розмірі 2 108,67 грн та 44 800,00 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 відкрито провадження у справі № 910/2520/22, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

07.06.2022 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

15.06.2022 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла відповідь на відзив.

29.06.2022 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від відповідача надійшли заперечення.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення сторін про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.05.2022 була отримана представником відповідача 24.05.2022 та направлена на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду поштового конверту, за закінченням встановленого терміну зберігання, надісланого на адресу позивача.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Приватного підприємства "Нікос - 3" є: вул. Академіка Туполєва, 19, м. Київ, 04128.

Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/2520/22 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Приватного підприємства "Нікос - 3", зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Водночас, ухвала суду повернута підприємством зв`язку на адресу суду із відмітками про закінчення терміну зберігання та відсутність адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 91, 117, 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.

Таким чином, факт не звернення позивача для отримання листів до підприємства зв`язку протягом місяця та повернення останніх на адресу суду за закінченням терміну зберігання, застосовуючи принцип аналогії закону, свідчить про те, що відповідач відсутній за вказаною адресою, тому суд вважає судові рішення врученими в порядку ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд зазначає, що жодної іншої адреси або адреси електронної пошти відповідача суду не повідомлено.

Крім того, за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.03.2021 між Приватним підприємством "Нікос - 3" (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №25/03, відповідно до умов орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма будинок 5 (далі - майно), загальною площею 80 м.кв., місце розташування якого зазначено в акті приймання-передачі орендованого майна, що додається до цього договору та є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п.2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна, який є невід?ємною частиною договору.

Відповідно до п.3.1 договору, орендна плата складається з орендних платежів в щомісячній сумі, яка зазначається в додатках до цього договору та є його невід?ємною частиною. Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за користування майном щомісячно, як попередню оплату до 01 числа кожного місяця.

Розмір орендної плати погоджується сторонами письмово на кожен рік окремо з урахуванням індексу інфляції, розрахований державними органами, курсу долару США (НБУ 27,75грн/1$) та кон`юнктурою ринку (п.3.4 договору).

Згідно з п.3.5 договору, у випадку дострокового припинення даного договору орендна плата сплачується орендарем в сумі, пропорційній кожному дню оренди на день фактичної передачі приміщення орендодавцю за актом здачі-приймання приміщення.

Орендодавець зобов`язується прийняти приміщення від орендаря за актом здачі-приймання приміщення після закінчення строку оренди чи у випадку дострокового припинення цього договору, протягом одного робочого дня з дня надходження відповідної вимоги орендаря (п.7.7 договору).

Цей договір вступає в дію з моменту його укладення та діє до "25" березня 2022 року в частині оренди (користування майном орендарем), а в частині повернення майна орендодавцеві, виконання грошових зобов`язань, відповідальності за порушення - до повного виконання. Одностороння відмова від виконання умов договору або його розірвання неможливе (п.11.1 договору).

Згідно з п.11.2 договору, сторони домовились що мінімальний строк оренди за цим договором становить 10 (десять) місяців.

Додатковою угодою від 25.03.2021 до договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 сторони погодили, що орендна плата за нежитлове приміщення загальною площею 80 кв.м. складається з орендних платежів в щомісячній сумі 22 400 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма будинок 5, що підтверджується актом прийому - передачі від 01.04.2021.

Крім того, на виконання умов договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 відповідач у період з 25.03.2021 по 30.09.2021 здійснив сплату орендної плати у загальному розмірі 179 200,00 грн та авансовий платіж за електроенергію за жовтень 2021 року у розмірі 12 000,00 грн на рахунок позивача, що підтверджується випискою по рахунку відповідача.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів за період листопад 2021 року - лютий 2022 року. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язань у останнього утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 89 600 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" 3% річних у розмірі 346,13 грн, інфляційні у розмірі 313,60 грн, пеню у розмірі 2 108,67 грн та штраф у розмірі 44 800 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що договір є розірваним з 31.10.2021 за взаємною згодою сторін, що підтверджується листуванням у "Вайбері". Після 31.10.2021 позивач не виставляв рахунки на оплату, не вживав заходів для здійснення зв`язку з відповідачем, листування між сторонами було припинено у вайбері 22.10.2021.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства "Нікос - 3" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згвдно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма будинок 5, що підтверджується актом прийому - передачі від 01.04.2021, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Відповідно до п.3.1 договору, орендна плата складається з орендних платежів в щомісячній сумі, яка зазначається в додатках до цього договору та є його невід?ємною частиною. Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за користування майном щомісячно, як попередню оплату до 01 числа кожного місяця.

Додатковою угодою від 25.03.2021 до договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 сторони погодили, що орендна плата за нежитлове приміщення загальною площею 80 кв.м. складається з орендних платежів в щомісячній сумі 22 400 грн.

Так, на виконання умов договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 відповідач у період з 25.03.2021 по 30.09.2021 здійснив сплату орендної плати у загальному розмірі 179 200 грн та авансовий платіж за електроенергію за жовтень 2021 у розмірі 12 000,00 грн на рахунок позивача, що підтверджується випискою по рахунку відповідача.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що договір є розірваним з 31.10.2021 за взаємною згодою сторін, що підтверджується листуванням у Вайбері. Після 31.10.2021 позивач не виставляв рахунки на оплату, не вживав заходів для здійснення зв`язку з відповідачем, листування між сторонами було припинено у вайбері 22.10.2021.

Що стосується листування у "Вайбері", суд зазначає, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 5, ч. 1, 2 ст. 6, ч. 1 ст.7, ст.12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Таким чином, саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а отже, належним доказом у справі.

Суд зазначає, що роздруківка телефонної переписки (скріншоти листування за допомогою месенджера Viber) без ЕЦП не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2019 у справі №9901/43/19, у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №904/2882/18 та від 24.09.2019 у справі №922/1151/18.

За таких підстав, суд не приймає до уваги наявні в матеріалах справи фотокопії переписки невстановлених осіб за допомогою додатку-месенджера "Viber" на підтвердження розірвання договору, оскільки з доданих відповідачем до матеріалів справи роздруківок неможливо встановити, що відповідне листування здійснювалось саме з представником Приватного підприємства "Нікос - 3" (не вказано ім`я, посаду на підприємстві, повноваження цієї особи щодо прийняття рішення та надання будь-якої офіційної інформації зі сторони орендодавця щодо укладення договору оренди). При цьому, сторонами у договорі оренди не узгоджено можливість офіційного листування між сторонами із застосуванням електронного листування та взагалі не зазначено номеру телефону сторін у розділі 12 договору, з якого можливо здійснювати переписку між сторонами. Крім того, суд зазначає, що листування із використанням месенджеру Viber не містить відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису, що за приписами частини 3 статті 207 Цивільного кодексу України дозволило б достеменно ідентифікувати осіб, які складали відповідні листи та повідомлення (за наявності письмової згоди сторін спілкування на використання таких аналогів).

Що стосується порядку розірвання договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021, суд зазначає.

Цей договір вступає в дію з моменту його укладення та діє до "25" березня 2022 року в частині оренди (користування майном орендарем), а в частині повернення майна орендодавцеві, виконання грошових зобов?язань, відповідальності за порушення - до повного виконання. Одностороння відмова від виконання умов договору або його розірвання неможливе (п.11.1 договору).

Згідно з п.11.2 договору сторони домовились, що мінімальний строк оренди за цим договором становить 10 (десять) місяців.

Відповідно до п.5.11 договору, орендар зобов`язаний письмово повідомити орендодавця про дострокове припинення договору не менш ніж за 60 днів.

Проте, суд зазначає, що відповідачем не надано, а матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження письмового повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" орендодавця про дострокове припинення договору не менш ніж за 60 днів.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, у разі розірвання цього договору, у відповідача виникає обов`язок повернути орендодавцю майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого орендар втратив право на користування об`єктом оренди.

Орендодавець зобов?язується прийняти приміщення від орендаря за актом здачі-приймання приміщення після закінчення строку оренди чи у випадку дострокового припинення цього договору, протягом одного робочого дня з дня надходження відповідної вимоги орендаря (п.7.7 договору).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" предмета договору оренди - нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма будинок 5, Позивачу за актом здачі-приймання приміщення, а також доказів направлення на адресу Приватного підприємства "Нікос - 3" відповідної вимоги відповідно до п.7.7 договору та доказів отримання такої вимоги.

За таких підстав, суд приходить до висновку щодо недотримання сторонами порядку розірвання договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 та повернення майна за актом здачі-приймання приміщення, а тому суд не приймає до уваги заперечення відповідача в цій частині.

Що стосується посилань відповідача на невиставлення позивачем рахунків на оплату після 31.10.2021, суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплати товару.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 20.02.2020 у справі №915/400/18, яка враховується судом при розгляді спірних правовідносин у даній справі згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" перед Приватним підприємством "Нікос - 3" по орендній платі за договором оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 за період листопад 2021 року - лютий 2022 року становить 89 600 грн.

Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості перед Приватним підприємством "Нікос - 3" по орендній платі у розмірі 89 600 грн.

Суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату по орендній платі в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 89 600 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 02.11.2021 по 02.02.2022 у розмірі 346,13 грн та інфляційні за загальний період прострочки листопад 2021 року - грудень 2021 року у розмірі 313,60 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання за загальний період з 02.11.2021 по 02.02.2022 у розмірі 346,13 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком позивача в частині початку перебігу прострочки відповідача за січень 2022 року. Так, позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних за загальний період з 02.11.2021 по 02.02.2022 у розмірі 342,44 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої "формули Ласпейреса". Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з листопад 2021 року - грудень 2021 року у розмірі 313,60 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 02.11.2021 по 02.02.2022 у розмірі 2 108,67 грн. та 50% штрафу у розмірі 44 800 грн.

Згідно з приписами статтей 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні статті 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексуУкраїни, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексуУкраїни та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексуУкраїни. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексуУкраїни. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Пунктом 10.5 договору передбачено, що за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві неустойку - пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування пені, та штраф 50% від суми заборгованості.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання за загальний період з 02.11.2021 по 02.02.2022 у розмірі 2 108,67 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком позивача в частині початку перебігу прострочки відповідача за січень 2022 року. Так, позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня за загальний період з 02.11.2021 по 02.02.2022 у розмірі 2 074,30 грн.

Суд, перевіривши розрахунок штрафу на підставі п.10.5 договору оренди, прийшов до висновку, що вказані позовні вимоги позивача підлягають задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 50% штрафу у розмірі 44 800,00 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 4 350,00 грн, суд зазначає.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано ордер адвоката, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю, платіжне доручення №209 від 03.02.2022. на суму 4 350,00 грн.

Проте, суд зазначає, що позивачем не подано суду договору про надання правової допомоги, в якому сторонами було погоджено, зокрема, розмір гонорару адвоката, порядок надання послуг, а також не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За таких підстав, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 350,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" (02140, місто Київ, проспект Бажана Миколи, будинок 26, квартира 265, ідентифікаційний код юридичної особи 43856077) на користь Приватного підприємства "Нікос - 3" (04128, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 19, ідентифікаційний код юридичної особи 24076657) заборгованість у розмірі 89 600 (вісімдесят дев`ять тисяч шістсот) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 342 (триста сорок дві) грн 44 коп., інфляційні втрати у розмірі 313 (триста тринадцять) грн 60 коп., пеню у розмірі 2 074 (дві тисячі сімдесят чотири) грн 30 коп., штраф у розмірі 44 800 (сорок чотири тисячі вісімсот) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) грн 31 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко