Постанова

від 20.11.2023 по справі 910/2520/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2023 р. Справа№ 910/2520/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Буравльова С.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023

у справі №910/2520/22 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Приватного підприємства "Нікос - 3"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна"

про стягнення 137 168,40 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року Приватне підприємство "Нікос-3" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" про стягнення 137 168,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати вартості оренди майна на підставі договору №25/03 від 25.03.2021, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 89 600,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 313,60 грн, 3% річних у розмірі 346,13 грн, пеню у розмірі 2 108,67 грн та 44 800,00 грн штрафу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/2520/22 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" на користь Приватного підприємства "Нікос - 3" заборгованість у розмірі 89 600 грн, 3% річних у розмірі 342 ,44 грн, інфляційні втрати у розмірі 313,60 грн, пеню у розмірі 2 074,30 грн, штраф у розмірі 44 800 грн та судовий збір у розмірі 2 480,31 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено повністю.

Суд виходив з того, що оскільки відповідач, в порушення норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату по орендній платі в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, то позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 89 600 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. При цьому, заперечення відповідача про розірвання з 31.10.2021 договору оренди суд відхилив з посиланням на недотримання порядку його розірвання та повернення майна за актом здачі-приймання приміщення.

Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних, річних та штрафу суд визнав обґрунтованими з огляду на наявність прострочення сплати позивачем орендних платежів. Позовні вимоги про стягнення пені суд задовольнив частково у зв`язку з невірно проведеним позивачем розрахунком та неврахуванням ним положень частини 5 статті 254 ЦК України.

Суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 350,00 грн через те, що позивачем не подано договору про надання правової допомоги, в якому сторонами було погоджено, зокрема, розмір гонорару адвоката, порядок надання послуг, а також не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- поновити строк для подання апеляційної скарги;

- прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити провадження у справі №910/2520/22;

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 та постановити нове рішення у справі №910/2520/22, яким відмовити у позові позивачу повністю;

- при ухвалені рішення у справі, здійснити розподіл судових витрат та стягнути з Приватного підприємства "Нікос - 3" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" судові витрати у розмірі 10 000 грн;

- в разі задоволення позову Приватного підприємства "Нікос - 3" здійснити вірний розрахунок суми, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна", з урахуванням сплаченого останнім забезпечувального платежу в розмірі 22 400 грн;

- в разі задоволення позову позивача, зменшити розмір штрафних санкцій, які мають бути застосовані до відповідача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- висновки суду першої інстанції про неналежність доказів - скріншотів повідомлень в месенджері "Viber" зроблені без врахування правдивих позицій Верховного Суду, що викладені постановах від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21; від 13.07.2020 у справі № 753/10840/19; від 18.02.2021 у справі № 442/3516/20; від 17.04.2020 у справі № 905/2319/17; від 25.03.2020 у справі № 570/1369/17; від 27.11.2019 у справі 1540/3778/18; від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 та їм суперечать;

- договір оренди розірваний за взаємною згодою сторін з 31.10.2021, що підтверджується наданою відповідачем перепискою між сторонами в месенджері "Viber", а також відсутністю зі сторони позивача конклюдентний дій, які б свідчили про продовження дії договору, а саме позивач не виставляв рахунки на оплату, переписка між сторонами припинилась, позивач не виставляв претензії у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань після 31.10.2021;

- збираючи речі з приміщення відповідач звертався в усному порядку до позивача із вимогою про підписання акта про повернення орендованого майна, однак орендодавець не виконав цієї вимоги;

- заявлена позивачем до стягнення сума основаної заборгованості здійснена без врахуванням суми забезпечувального платежу в сумі 22 400 грн;

- здійснюючи помилковий розрахунок загальної суми заборгованості позивач провів і помилковий розрахунок штрафних санкцій;

- просить зменшити розмір штрафних санкцій.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" у справі №910/2520/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1, судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 у справі вирішено витребувати матеріали справи №910/8504/22, а розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху відкласти до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

24.04.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/2520/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.202 (у визначеному складі суду) задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/2520/22. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/2520/22. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/2520/22 постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/2520/22 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку. Учасникам справи встановлено строк право подати оформлений відповідно до ст. 263 ГПК України відзив на апеляційну скаргу, а скаржнику - відповідь на відзив протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали. Будь-які заяви, пояснення, клопотання, заперечення мають бути оформлені відповідно до ст. 170 ГПК України і подаватись згідно ст. 169 ГПК України через канцелярію Північного апеляційного господарського суду, але не пізніше 20.06.2023.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2023, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 на підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 28.02.2023, у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/2520/22.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2023 справу №910/2520/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/2520/22 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Буравльов С.І.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Про розгляд справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах міститься поштове повідомлення про вручення йому 04.08.2023 ухвали суду.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

25.03.2021 між Приватним підприємством "Нікос - 3" (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №25/03, відповідно до умов орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма будинок 5 (далі - майно), загальною площею 80 м.кв., місце розташування якого зазначено в акті приймання-передачі орендованого майна, що додається до цього договору та є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п.2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.3.1 договору, орендна плата складається з орендних платежів в щомісячній сумі, яка зазначається в додатках до цього договору та є його невід?ємною частиною. Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за користування майном щомісячно, як попередню оплату до 01 числа кожного місяця.

Розмір орендної плати погоджується сторонами письмово на кожен рік окремо з урахуванням індексу інфляції, розрахований державними органами, курсу долару США (НБУ 27,75грн/1$) та кон`юнктурою ринку (п.3.4 договору).

Згідно з п.3.5 договору, у випадку дострокового припинення даного договору орендна плата сплачується орендарем в сумі, пропорційній кожному дню оренди на день фактичної передачі приміщення орендодавцю за актом здачі-приймання приміщення.

Орендодавець зобов`язується прийняти приміщення від орендаря за актом здачі-приймання приміщення після закінчення строку оренди чи у випадку дострокового припинення цього договору, протягом одного робочого дня з дня надходження відповідної вимоги орендаря (п.7.7 договору).

Цей договір вступає в дію з моменту його укладення та діє до "25" березня 2022 року в частині оренди (користування майном орендарем), а в частині повернення майна орендодавцеві, виконання грошових зобов`язань, відповідальності за порушення - до повного виконання. Одностороння відмова від виконання умов договору або його розірвання неможлива (п.11.1 договору).

Згідно з п.11.2 договору, сторони домовились що мінімальний строк оренди за цим договором становить 10 (десять) місяців.

Додатковою угодою від 25.03.2021 до договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 сторони погодили, що орендна плата за нежитлове приміщення загальною площею 80 кв.м. складається з орендних платежів в щомісячній сумі 22 400 грн.

На виконання умов договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма будинок 5, що підтверджується актом прийому - передачі від 01.04.2021.

На виконання умов договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 відповідач у період з 25.03.2021 по 30.09.2021 здійснив сплату орендної плати у загальному розмірі 179 200,00 грн та авансовий платіж за електроенергію за жовтень 2021 року у розмірі 12 000,00 грн на рахунок позивача, що підтверджується випискою по рахунку відповідача.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів за період листопад 2021 року - лютий 2022 року, що зумовило утворення заборгованість по орендній платі у розмірі 89 600 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" 3% річних у розмірі 346,13 грн, інфляційні у розмірі 313,60 грн, пеню у розмірі 2 108,67 грн та штраф у розмірі 44 800 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що договір є розірваним з 31.10.2021 за взаємною згодою сторін, що підтверджується листуванням у "Вайбері". Після 31.10.2021 позивач не виставляв рахунки на оплату, не вживав заходів для здійснення зв`язку з відповідачем, листування між сторонами було припинено у вайбері 22.10.2021.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

За змістом ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 ЦК України).

Згідно з ч. 1. ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

За змістом частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач вказував на те, що договір оренди є розірваним з 31.10.2021 за взаємною згодою сторін, на обґрунтування чого надає переписку у месенджері "Viber". Також відповідач зазначав, що на початку листопада 2021 він звільнив орендоване приміщення та повернув ключі.

В свою чергу позивач в суді першої інстанції вказував на те, що умовами договору не передбачено вирішення питань дії договору шляхом надіслання повідомлень у месенджері; договір оренди не визначає такого реквізиту сторін як номер телефону; з роздруківки не зрозуміло між ким ведеться переписка, контакти учасників переписки не визначені. Жодна угода щодо дострокового припинення оренди між сторонами не укладалась, акт приймання-передачі майна з оренди не оформлювався, ключі від приміщення фактично повернуті відповідачем після отримання ним позовної заяви.

Оцінивши подані відповідачем докази, місцевий господарський суд зазначав, що роздруківка телефонної переписки (скріншоти листування за допомогою месенджера Viber) без ЕЦП не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі Закон № 851-IV), оскільки не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.

Колегія суддів в повній мірі не може погодитися з даним висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Згідно з приписами Закону "Про електронні довірчі послуги" використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону).

Водночас, відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК України, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст.79 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21; постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Також Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі №442/3516/20 надані сторонами скріншоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.

Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.

В контексті наведеного, колегія зауважує, що переписка у месенджері "Viber" не є електронними документами, тому питання про застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не постає. Відтак, висновки суду про те, що листування із використанням месенджеру Viber не містить відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису, що дозволило б достеменно ідентифікувати осіб, які складали відповідні листи та повідомлення, - є помилковими. Відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника/отримувача такого повідомлення виходячи із детального дослідження його змісту та інших наявних у справі доказів.

Колегія суддів дослідивши подану відповідачем переписку встановила, що 01.10.2021 відповідачу надіслано повідомлення про необхідність сплати 12 000,00 грн авансу за електроенергію, у випадку несплати якого електроенергія буде відсутня в приміщенні. Також в цій переписці виставлявся рахунок № 1021 від 30.09.2021, за якими отримувачем коштів значиться позивач.

Згідно наявної у справі фільтрованої виписки по рахунку відповідача ТОВ "Тавукраїна" (а.с. 68, том 1) відповідачем 01.10.2021 здійснено перерахування коштів на рахунок позивача в сумі 12 000,00 грн з призначенням платежу «авансовий платіж за електроенергію за жовтень 2021 згідно рахунку № 1021 від 30.09.2021 до договору 25/03 від 25.03.2021».

Зазначені кошти зараховані на рахунок позивача. Доказів того, що вони були повернуті відповідачу як помилково перераховані, позивачем до матеріалів справи не представлено. Також скріншот платіжного доручення цієї оплати викладено відповідачем у переписці та надіслано повідомлення з проханням включити електроенергію в приміщенні. Інша сторона переписки повідомила, що подання електроенергії відновлено.

Також зі змісту договору слідує, що зі сторони позивача його підписав директор підприємства - Бурмич Сергій Миколайович та зі сторони відповідача - директор товариства Хадж Мішель Асадович . З означеної переписки вбачається, що сторонами використовувались імена для звернення «Сергій» та «Мішель», тобто імена керівників юридичних осіб.

За встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що надана відповідачем переписка у месенджері Viber стосується спірних правовідносин оренди нерухомого майна, оскільки відповідне листування здійснювалось саме з представником Приватного підприємства "Нікос - 3", про що переконливо свідчить його зміст та наявні у справі докази оплати відповідачем платежів за договором після надіслання повідомлення з вимого оплатити вартість електроенергії авансом. Натомість висновки суду про відхилення цих електронних доказів через неможливість встановлення ім`я та посади особи, що надсилала повідомлення, визнаються колегією передчасними, позаяк їх зміст надає можливість ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника, так і отримувача таких повідомлень, якими є сторони цієї справи. Отже, має місце наявність правових підстав для того, щоб оцінювати цей доказ (переписку у месенджері Viber ) нарівні з іншими доказами у справі.

Колегією встановлено, що у вищенаведеній переписці містяться повідомлення за 18.10.2021, згідно яких позивач запитує у відповідача інформацію про те, коли останнім буде звільнено приміщення та повернуто ключі. У відповідь на це, відповідач повідомив, що до кінця місяця, тобто до 31.10.2021.

Відповідно до статті 188 ГК України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Сторонами в п. 5.11 Договору визначено, що орендар зобов`язаний письмово повідомити орендодавця про дострокове припинення договору не менше ніж за 60 днів.

За змістом п. п. 7.5, 7.6 Договору орендодавець зобов`язаний письмово повідомити орендаря про дострокове припинення договору не менше ніж за 60 днів. У різі припинення дії договору або його розірвання повідомити орендаря про дату передачі об`єкта оренди.

В п. 11.4 Договору визначено, що зміни до цього договору мають юридичну силу, якщо вони викладені у письмовій формі і підписані обома сторонами.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" предмета договору оренди - нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма будинок 5, позивачу за актом здачі-приймання приміщення, а також доказів направлення на адресу Приватного підприємства "Нікос - 3" відповідної вимоги відповідно до п.7.7 договору та доказів отримання такої вимоги. Угода про розірвання договору в письмовій формі єдиного документу між сторонами не укладена.

Отже, як підставно зауважено судом, сторонами не було дотримано визначеного в договорі порядку його розірвання та повернення майна за актом здачі-приймання приміщення, що виключає визнання обґрунтованими ствердження відповідача про розірвання договору саме з 31.10.2021, на чому наполягає апелянт у своїй скарзі.

При цьому, наявна у справі переписка у месенджері Viber не може бути покладена в основу висновку про дострокове припинення орендних правовідносин із зазначеної дати, оскільки умовами договору не передбачено такої можливості його розірвання як шляхом надіслання повідомлення в месенджері.

Також надіслане у Viber повідомлення відповідача про намір звільнити приміщення до 31.10.2021 жодним чином не доводить реального вчинення ним таких дій та повернення орендованого майна, що у відповідності до приписів частини 2 статті 795 ЦК України оформлюється відповідним актом.

Твердження апелянта про те, що позивач проігнорував його усну вимогу про необхідність складання акта в момент звільнення ним приміщення визнаються колегією непереконливими, позаяк жодними належними, допустимими і достовірними письмовими доказами в порядку статті 74 ГПК України не підтверджені. Відповідачем не було надано ані доказів надіслання на визначену в п. 12.1 Договору адресу орендодавця акта повернення орендованого майна, ані інших доказів, які б переконливо свідчили про вивезення належного скаржнику майна з орендованого приміщення.

За встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач належними засобами доказування не довів припинення орендних правовідносин з 31.10.2021 шляхом розірвання договору за взаємною згодою сторін, а відтак висновки суду першої інстанції про відхилення цих аргументів є такими, що засновані на нормах чинного законодавства та відповідають матеріалам справи.

Щодо розміру основаної заборгованості

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 762 ЦК України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір якої встановлюється договором оренди. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Додатковою угодою від 25.03.2021 до договору оренди нерухомого майна №25/03 від 25.03.2021 сторони погодили, що орендна плата за нежитлове приміщення загальною площею 80 кв.м. складається з орендних платежів в щомісячній сумі 22 400 грн.

Матеріалами справи, зокрема, актом прийому - передачі, підтверджується, що з 01.04.2021 в оренді відповідача перебуває приміщення загальною площею 80 м.кв., за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма будинок 5.

Згідно фільтрованої виписки по рахунку відповідача у період з 25.03.2021 по 30.09.2021 ТОВ "Тавукраїна" здійснило сплату відповідачу орендної плати у загальному розмірі 179 200,00 грн, що виходячи із розміру щомісячної орендної плати становить вісім місяців орендної плати (179 200,00 : 22 400,00).

З поданого позивачем розрахунку та заявлених ним позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути, зокрема, заборгованість з орендної плати за період з листопада 2021 по лютий 2022 у зв`язку з наявною у відповідача заборгованістю за цей період.

Враховуючи те, що згідно акта приймання-передачі відповідачу передано майно з 01.04.2021, то станом на кінець жовтня 2021 орендоване приміщення перебувало в користуванні ТОВ "Тавукраїна" сім місяців. Тоді як орендні платежі в загальній сумі 179 200,00 грн внесені орендарем як за вісім місяців.

За встановленого, колегія суддів погоджується з доречними аргументами апелянта про помилковість проведеного позивачем розрахунку суми основної заборгованості в розмірі 89 600,00 грн (22 400,00 х 4 місяці), оскільки ним не було враховано проведений відповідачем авансований платіж з орендної плати за договором. Відтак висновки суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за листопад 2021 в сумі 22 400,00 грн є помилковими.

Також у відповіді на відзив від 14.06.2022 б/н (а.с. 85-87, том 1) позивач зазначав, що фактично ключі від приміщення відповідач повернув лише отримавши копію позовної заяви. При цьому, конкретної дати повернення орендованого майна позивач не зазначає. Згідно відбитку вхідного штемпеля суду першої інстанції позивач звернувся до суду з позовом 17 лютого 2022, тоді як вимога про стягнення заборгованості з орендної плати за лютий 2022 заявлено позивачем за цілий місяць користування. Отже виходячи з дати складання позову та надіслання його відповідачу (17.02.2022), а також враховуючи нормативи поштового пересилання в межах одного населеного пункту, суд вважає, що обґрунтованим слід вважати вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за неповний місяць лютого 2022, а саме з 01.02.2022 по 20.02.2022. Зазначений розмір орендної плати з огляду на положення п. 3.5 Договору та визнання позивачем факту повернення відповідачем ключів від орендованого майна після отримання ним позову, розраховується пропорційно кожному дню оренди на день фактичного повернення майна та становить 16 000,00 грн (22 400 : 28 днів х 20 днів).

Резюмуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з оплати орендних платежів підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 60 800,00 грн, що складається з орендної плати за грудень 2021 в розмірі 22 400,00 грн, за січень 2021 в розмірі 22 400,00 грн та за неповний місяць лютого 2022 в розмірі 16 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних, річних та неустойки

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 10.5 договору передбачено, що за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві неустойку - пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування пені, та штраф 50% від суми заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі 910/13071/19 констатовано, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця , а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в сумі 44 800, 00 грн, пені у сумі 2 108,67 грн, інфляційних втрат в сумі 313,60 грн та 3% річних в сумі 346,13 грн за загальний період з 02.11.2021 по 02.02.2022.

Північний апеляційний господарський суд, здійснивши власний розрахунок даної частини позовних вимог з урахуванням їх меж та з огляду на зарахування в рахунок орендної плати за листопад 2021 вже сплаченого відповідачем забезпечувального платежу, а також з врахуванням положень частини 5 статті 254 ЦК України, встановив наявність правових підстав для часткового задоволення цих вимог, зокрема пені в сумі 1 054,33 грн; інфляційних втрат в сумі 313,60 грн; 3% річних в сумі 171,22 грн та штрафу в сумі 30 400,00 грн. В іншій частині позову, - слід відмовити.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18.

Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.).

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення неустойки відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що у зв`язку з припиненням орендних відносин з позивачем бізнес відповідача скоротився на одну третину, що поставило товариство у скрутне фінансове становище. Окрім того у зв`язку з повномасштабним вторгненням на територію України відповідач взагалі припинив свою господарську діяльність на території України та з того часу взагалі не отримує жодних доходів.

Проте наведені аргументи не можуть свідчити про наявність виняткового випадку для зменшення неустойки, оскільки скрутне фінансове становище боржника, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для зменшення його відповідальності в порядку ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. А наявність військової агресії проти територіальної цілісності України, могло вплинути не лише на господарську діяльність та фінансову спроможність відповідача, а й позивача. Тоді як рішення про зменшення штрафних санкцій має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

До того ж, колегія суддів зауважує, що в підтвердження обставин повного припинення господарської діяльності на території України відповідачем не надано жодного доказу, зокрема, звітності за відповідний період, за результати дослідження яких можна було встановити такі обставини.

Резюмуючи Суд доходить висновку, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій в розумінні приписів ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, відтак підстави для задоволення клопотання відповідача, - відсутні.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом позивачем не подано суду договору про надання правової допомоги, в якому сторонами було погоджено, зокрема, розмір гонорару адвоката, порядок надання послуг, а також не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За таких підстав, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 350,00 грн.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву також заявлено про відшкодування судових витрат, пов`язаних із судовим розглядом справи, в загальній сумі 10 000,00 грн. На підтвердження чого подано договір про надання юридичних послуг № 05-30-22 від 30.05.2022; акт приймання-передачі юридичних послуг від 06.06.2022; довіреність на представництво інтересів відповідача. При цьому, відповідач зазначає, що представник не є адвокатом, а надані їм юридичні послуги у відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України відносяться до витрат, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготови до її розгляду.

Колегія суддів визнає такі доводи безпідставними, оскільки вони зроблені на підставі невірного тлумачення норм процесуального закону. Зокрема, вказана норма визначає віднесення до судових витрат саме витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, а не вчинення процесуальних дій іншою, ніж адвокат, особою. Витрати на юридичні послуги, надані не адвокатом законом не віднесено до складу судових витрат, а тому вони не можуть бути відшкодовані в порядку статті 129 ГПК України.

З урахуванням викладеного, апеляційна інстанція не вбачає наявності правових підстав для відшкодування відповідачу витрат на юридичні послуги, що надавались представником в рамках розгляду даної справи, віднесеної до категорії малозначних.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце нез`ясування обставин, що мають значення для справи, та як наслідок неправильне застосування норм процесуального права, а тому оскаржене рішення підлягає частковому скасуванню з викладенням його резолютивної частини в редакції даної постанови. Апеляційна скарга задовольняється частково.

Судові витрати

Судом апеляційної інстанції за результатами прийняття постанови, якою скасовано рішення та прийнято нове, здійснюється новий розподіл судових витрат. У зв`язку з частковим задоволенням позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у відповідності до ст. 129 ГПК України розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270,273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/2520/22 скасувати частково та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" (02140, місто Київ, проспект Бажана Миколи, будинок 26, квартира 265, ідентифікаційний код юридичної особи: 43856077) на користь Приватного підприємства "Нікос - 3" (04128, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 19, ідентифікаційний код юридичної особи: 24076657) заборгованість у розмірі 60 800 (шістдесят тисяч вісімсот) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 171 (сто сімдесят одна) грн 22 коп., інфляційні втрати у розмірі 313 (триста тринадцять) грн 60 коп., пеню у розмірі 1 054 (одна тисяча п`ятдесят чотири) грн 33 коп., штраф у розмірі 30 400,00 (тридцять тисяч чотириста) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 684 (одна тисяча шістсот вісімдесят чотири) грн 60 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.»

Стягнути з Приватного підприємства "Нікос - 3" (04128, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 19, ідентифікаційний код юридичної особи: 24076657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавукраїна" (02140, місто Київ, проспект Бажана Миколи, будинок 26, квартира 265, ідентифікаційний код юридичної особи: 43856077) 1 194 (одну тисячу сто дев`яносто чотири) грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/2520/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.І. Буравльов