Рішення

від 30.01.2023 по справі 910/9481/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2023 р. м. Київ Справа № 910/9481/22

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання за наявними матеріалами справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лівіні», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», Київська обл., смт. Козин

про стягнення заборгованості

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лівіні» б/н від 20.09.2022 року (вх. №1793/22 від 20.10.2022) (далі позивач) до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі відповідач) про стягнення заборгованості за Договором про закупівлю товарів №12/89 від 23.10.2021 року у сумі 100707,60 грн., з яких 75493,72 грн. основного боргу, 1638,11 грн. 3% річних, 14746,19 грн. інфляційних збитків та 8829,58 грн. пені.

Ухвалою суду від 24.10.2022 року позовну заяву б/н від 20.09.2022 року (вх. №1793/22 від 20.10.2022) залишено без руху.

До суду від позивача надійшов супровідний лист б/н від 03.11.2022 року (вх. №15772/22 від 07.11.2022), до якого позивач додає документи на виконання вимог ухвали суду від 24.10.2022 року.

Дослідивши надані позивачем документи суд дійшов висновку, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 24.10.2022 року.

Також, позивачем у позовній заяві б/н від 20.09.2022 року (вх. №1793/22 від 20.10.2022) заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.11.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9481/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №02-11/_90 від 01.12.2022 (вх. №17495/22 від 01.12.2022), в якому відповідач просить суд зупинити провадження у справі №910/9481/22 до припинення або скасування воєнного стану та деокупації Вуглегірської ТЕС.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 05.12.2022 року (вх. №17814/22 від 07.12.2022).

Щодо відзиву відповідача суд зазначає наступне.

Згідно ст. 227 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв`язку з проведенням медіації; прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Крім того, статтею 228 ГПК України передбачено вичерпний перелік умов, за яких суд має право зупинити провадження у справі, а саме: перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; призначення судом експертизи; направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу; звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що підстави для зупинення провадження у справі відсутні, отже клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи в порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 2 ст. 252 ГПК України визначено, що суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лівіні» (за Договором - Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (за Договором - Покупець) укладено Договір про закупівлю (поставку) товарів №12/89 (далі Договір), згідно умов п. п. 1.1, 1.2 якого, Постачальник зобов`язується поставити Покупцю Товари (Продукцію) згідно умов Договору. Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору. Найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики Продукції зазначені в Додатку №1 до Договору.

Відповідно до ч. 2 Договору, ціною Договору є загальна сума цін на Продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним Договором. Ціни на Продукцію визначаються в Додатку № 1 до Договору. Ціна може бути зменшена за взаємною згодою Сторін. Вартість Продукції, зазначена в п. 2.1 Договору, включає вартість тари, упаковки, маркування Продукції, а також інші витрати, які покладаються на Постачальника відповідно до умов постачання, зазначених в п. 3.1. Договору. Розрахунки за Продукцію здійснюються Покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі рахунку Постачальника в порядку, передбаченому Додатком № 1 до Договору. Сторони обумовлюють, що при надходженні коштів Постачальнику від Покупця зазначені кошти надходять в першу чергу в рахунок оплати вартості Продукції.

Згідно п. 3.1 Договору, Постачальник здійснює поставку Продукції за умовами згідно Додатку №1 до Договору.

Відповідно до п. п. 5.3, 5.5, 5.7 Договору, датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками Сторін Акту приймання - передачі продукції. Право власності на Продукцію переходить від Постачальника до Покупця в момент, передбачений в п. 5.3. Договору. Відпуск продукції Покупцю здійснюється на підставі оригіналу відповідної довіреності на отримання товарно-матеріальної цінності, оформленої Покупцем на свого представника.

Згідно п. 9.6 Договору, у випадку несвоєчасної оплати Продукції Покупець сплачує Постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої Продукції.

Згідно ч. 12 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками Сторін і діє протягом строку, зазначеного в Додатку № 1 до Договору.

На виконання умов Договору між сторонами 23.10.2021 року укладено Додаткову угоду №1, якою погоджено найменування продукції, кількість, ціну за одиницю та загальну ціну додаткової угоди, яка складає 75493,72 грн.

Як зазначено позивачем, на виконання умов Договору, ним поставлено, а відповідачем прийнято продукцію на загальну суму 75493,72 грн., що підтверджується видатковою накладною №226 від 23.11.2021 року, товарно-транспортною накладною №Р226 від 23.11.2021 року, Актом приймання передачі продукції б/н від 29.11.2021 року, підписаними представниками обох сторін та скріпленими їх печатками, а також, довіреністю відповідача №426 від 23.11.2021 року на отримання ТМЦ.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок №328 від 12.11.2021 року на оплату поставленої продукції на суму 75493,72 грн..

Однак, як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання з оплати поставленої продукції не виконав частково, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість за поставлений товар у сумі 75493,72 грн.

Позивачем на адресу відповідача надіслано претензію №01-22 від 17.02.2022 року та №02-22 від 03.05.2022 року з вимогою погасити наявну заборгованість у сумі 75493,72 грн. Однак, зі слів позивача, зазначені претензії залишено позивачем без відповіді та реагування, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що за своєю природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення умов Договору, не оплачено отриману від позивача продукцію, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 75493,72 грн., що відповідачем не спростовано, доказів сплати боргу суду не надано. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, а тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію за Договором у сумі 75493,72 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, у зв`язку з неналежним виконанням грошових зобов`язань за Договором в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленої продукції, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8829,58 грн. пені, нарахованої на заборгованість відповідача у сумі 75493,72 грн., згідно видаткової накладної №226 від 23.11.2021 року за період з 31.12.2021 року по 20.09.2022 року, згідно виконаного ним розрахунку.

Відповідно до п. 9.6 Договору, у випадку несвоєчасної оплати Продукції Покупець сплачує Постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої Продукції.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 8829,58 грн. пені за період з 31.12.2021 року по 20.09.2022 року. Однак, як встановлено судом, Договором не передбачено можливість нарахування пені за період, що перевищує 6 місяців, що передбачено ч. 6 ст. 231 ГК України.

Так, згідно розрахунку суду, з урахуванням ч. 6 ст. 231 ГК України, розмір пені, нарахованої на заборгованість відповідача у сумі 75493,72 грн. за період з 31.12.2021 року по 30.06.2022 року складає 4589,60 грн. є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 1638,11 грн. 3% річних та 14746,19 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 75493,72 грн. згідно видаткової накладної №226 від 23.11.2021 року за період з 31.12.2021 року по 20.09.2022 року, згідно виконаного ним розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 1638,11 грн. судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат судом встановлено, що розмір інфляційних втрат нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 75493,72 грн. за період з 31.12.21 по 20.09.22 складає 16460,75 грн., однак, позивачем розмір інфляційних втрат визначено у сумі 14746,19 грн. а тому, задоволенню підлягає зазначена сума, оскільки, суд при винесенні рішення не може вийти за межі позовних вимог.

Крім того, суд зазначає, що посилання відповідача щодо того, що з травня 2022 року м. Світлодарськ, де мешкають всі працівники Вуглегірської ТЕС, було окуповане російським агресором, був втрачений зв`язок з працівниками та на даний час відповідач не має можливості дістатись до первинної документації та спростувати вимоги позивача, не є тими обставинами, які звільняють відповідача від обов`язку здійснити розрахунок за поставлений товар. Відповідач у випадку оплати товару не був позбавлений можливості звернутися до банківської установи, враховуючи, що умовами договору передбачено безготівковий розрахунок за товар, для отримання банківської виписки, в якій відображено рух коштів на оплату товару на виконання умов укладеного між сторонами правочину.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Судом взято до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 року у справі №910/13407/17.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 73, 74, 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВІНІ» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н., смт. Козин, вул. Рудиківська, буд. 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВІНІ» (02232, м. Київ, проспект Маяковського, 62А, кв. 195, код ЄДРПОУ 37208632) 75493 (сімдесят п`ять тисяч чотириста дев`яносто три) грн. 72 коп. основного боргу, 1638 (одну тисячу шістсот тридцять вісім) грн. 11 коп. 3% річних, 14746 (чотирнадцять тисяч сімсот сорок шість) грн. 19 коп. інфляційних втрат, 4589 (чотири тисячі п`ятсот вісімдесят девять) грн. 60 коп. пені та 2376 (дві тисячі триста сімдесят шість) грн. 54 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Д.Г. Заєць