Рішення

від 26.01.2023 по справі 920/988/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.01.2023м. СумиСправа № 920/988/22

Господарський суд Сумської області у складі

судді Резніченко О.Ю.,

розглянув без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго»

до відповідача: Сумської обласної організації «Товариство українських офіцерів»

про стягнення 17585 грн. 46 коп.,

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач звернувся з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача 17585 грн. 46 коп. заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії, а також 2481 грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що хоча між сторонами і не було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, позивач відпустив відповідачу теплову енергію, однак відповідач за неї не сплатив, що є порушенням норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - «Правила 630»). Тому, наявні правові підстави для стягнення з відповідача боргу.

Ухвалою суду від 28.11.2022 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу без проведення судового засідання.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 28.11.2022 була надіслана на адресу відповідача, але відповідачем не отримана, повернута на адресу суду з відміткою на поштовому конверті «адресат відсутній за вказаною адресою».

Розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Резніченко О.Ю.

Ухвалою суду від 30.12.2022 розгляд справи було відкладено на 26.01.2023 без проведення судового засідання.

06.01.2023 від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (вх. №99).

За змістом ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, зокрема: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі; кількість сторін та інших учасників справи; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.6 ст. 250 ГПК України, якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Судом прийнято до уваги розмір грошових вимог позивача до відповідача, а також оцінено обсяг письмових доказів, поданих сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, та встановлено, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, у зв`язку з чим відхиляє клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

19.01.2023 судом було роздруковано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, ухвали суду направлялись на адресу відповідача, підтверджену даними реєстру, а тому відповідач вважається належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, оскільки судом вчинені всі дії, які передбачені ст. 120 ГПК України.

23.01.2023 від відповідача до суду надійшли письмові пояснення (вх. №434), у яких відповідач повідомив суд про те, що з 2013 року згідно з договором оренди нерухомого майна №УМКВ-0671 від 22.11.2013 послугами ТОВ «Сумитеплоенерго» не користувався, договір з позивачем не укладав.

Від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи звіту про оцінку майна (вх. №452/23 від 24.01.2023).

Подані відповідачем документи судом оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради № 322 від 18.06.2019 р. «Про визначення виробників та виконавців комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення» Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» було визначено виробником та виконавцем послуг в місті Суми з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно з додатком № 2 до даного рішення Виконавчого комітету житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , включено до переліку будинків, які отримують послуги з постачання теплової енергії та гарячої води від виробника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго».

Позивач зазначає, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 24,7 кв.м. було передано в оренду Сумській обласній організації «Товариство українських офіцерів» згідно з Договором оренди нерухомого майна №УМКВ-0671 від 22.11.2013, що підтверджується відповідним договором (а.с.13-15).

Листом № 1365 від 07.03.2018 позивач звертався до відповідача з пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води відповідно до вимог закону та направляв для підписання два примірники договору з супровідним листом №2256 від 18.04.2018 (а.с. 20, 21).

Договір на постачання теплової енергії сторонами у справі не укладений.

За твердженням позивача, відповідачу відпущено теплову енергію за період: з березня 2018 року по квітень 2022 року на загальну суму 18111 грн 02 коп., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії за спірний період, надісланими на адресу відповідача. Виставлені позивачем рахунки залишені без оплати.

Спір у даній справі виник з підстав того, що в період з березня 2018 року по квітень 2022 року теплова енергія використовувалася відповідачем без укладення договору та не оплачена останнім. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що поставляв теплову енергію відповідачу в спірний період та її вартість обчислювалась відповідно до актів прийому-передачі теплової енергії та згідно з «Нормами і вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житла та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні, які затверджено Держкомітетом України по житлово-комунальному господарству 14.12.1993.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України «Про теплопостачання», «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 (надалі - Правила № 1198) та «Правилами надання послуг з постачання теплової енергії», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.2019 № 830.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно зі ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 25 Закону встановлено обов`язок споживача по своєчасному укладенню договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Частиною 2 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до п. 4 Правил №1198 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.

З аналізу положень зазначених вище Правил, зокрема, пункту 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній з 10.12.2017) споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі №904/7377/17.

В той же час, для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає факт поставки/споживання такої теплової енергії, обсяг спожитої теплової енергії та її вартість.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 275, ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

У відповідності до п. 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Як зазначалося вище, договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води відповідачем не укладено, позивач не пояснив суду, яким чином він здійснив нарахування плати за спожиту теплову енергію та виконав у рахунках відповідні обчислення.

Частиною 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Позивачем обставини споживання відповідачем теплової енергії на суму 17585,46 грн. не доведені, належні та допустимі докази в обґрунтування цих обставин не представлені.

Матеріали справи не містять помісячних показників будинкового засобу обліку теплової енергії та показників приладу обліку, що має суттєве значення для визначення суми заборгованості, яка підлягає сплаті за спірний період. Недоведеними є також обставини щодо розміру теплового навантаження на об`єкт відповідача.

Позивач зазначив у позовній заяві про використання при розрахунках вартості спожитої відповідачем теплової енергії згідно показників приладу обліку, проте детальний розрахунок теплового навантаження в матеріалах справи відсутній.

До того ж, суд звертає увагу сторін на невідповідність адреси місця надання послуг та місцезнаходження нежитлового приміщення, що перебувало в оренді у відповідача.

У позовній заяві позивач зазначає місцем надання послуг приміщення по АДРЕСА_1 ; до позовної заяви в обґрунтування позовних вимог позивачем додано акти прийому-передачі теплової енергії по приміщенню за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 31-57) та витяг з робочого проекту встановлення вузла обліку теплової енергії для нежитлових приміщень будівлі 19/1 по АДРЕСА_2 .

У той же час, як на підставу користування відповідачем спірним нежитловим приміщенням, позивач посилається на договір оренди УМКВ-0671 нерухомого комунального майна від 22.11.2013, з якого вбачається, що відповідач отримав у строкове платне користування нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; сам позивач надсилав пропозицію про укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у нежитловому приміщенні по АДРЕСА_2 (а.с. 21).

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість у розмірі 17585 грн 46 коп., за період з березня 2018 р. по квітень 2022 р.

У той же час, відповідно до Зміни №1 від 25.02.2016 до договору оренди нерухомого комунального майна №УМКВ-0671 від 22.11.2013 (а.с. 16), строк дії договору встановлюється на два роки одинадцять місяців з 22 листопада 2015 року до 22 жовтня 2018 р.

Доказів на підтвердження факту пролонгації договору оренди нерухомого комунального майна №УМКВ-0671 від 22.11.2013 до матеріалів справи позивачем не надано.

Таким чином, позивачем не доведено факту споживання наданих ним відповідачу послуг за адресою: АДРЕСА_2 , на загальну суму 17585 грн 46 коп. за період з березня 2018 р. по квітень 2022 р.

Враховуючи вищенаведене, суд визнав, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за отриману теплову енергію в сумі 17585 грн 46 коп. заявлена позивачем необґрунтовано і задоволенню не підлягає.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 3 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Таким чином, рішення господарського суду не може бути викладено нечітко та ґрунтуватися на припущеннях. Зважаючи на вищевикладені обставини, представлені позивачем докази не можуть бути прийняті судом як належні.

В даному випадку, за наведених у позовній заяві підстав, позовні вимоги позивача не є обґрунтованими. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт надання відповідачу послуг теплопостачання, тому в задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом у позові відмовлено в повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» до відповідача: Сумської обласної організації «Товариство українських офіцерів» про стягнення 17 585 грн. 46 коп. - відмовити повністю.

2.Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2481 грн 00 коп. покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго».

3.Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4.Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30.01.2023.

СуддяО.Ю. Резніченко