Рішення

від 17.01.2023 по справі 278/1819/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/1819/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у власність та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, у якій просить: визнати протиправним та скасування частину четверту рішення десятої сесії восьмого скликання № 360 від 18.08.2021 року про відмову у затвердженні проекту землеустрою та зобов`язати відповідача вчинити дії щодо повторного розгляду заяви та затвердження проекту землеустрою згідно договору №373 від 22.02.2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем в установленому порядку та на підставі рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області була розроблена документація із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за кадастровим номером 18220833500:01:001:0548 площею 1,8860 га, яка перебуває у власності відповідача та розташована за межами села Кодня Житомирського району Житомирської області. Позивач 06.06.2021 року звернувся до відповідача про затвердження вказаної документації із землеустрою.

За результатами такого розгляду відповідачем було прийнято оскаржуване рішення № 360 від 18.08.2021 року, відповідно до якого в затвердженні документації із землеустрою було відмовлено по причині перебування вказаної земельної ділянки у користуванні інших осіб. Позивача вважає, що оскаржуване рішення відповідача в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню.

ІІ. Процедура та позиції сторін.

Ухвалою суду від 18.07.2022 року відмовлено у задоволенні заяви позивача щодо забезпечення позову (а.с. 20-21).

Ухвалою суду від 20.07.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 22).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що позивачу було відмовлено у затверджені проекту землеустрою у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким попередньо було надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Вважає, що у задоволенні проекту землеустрою позивачу було відмовлено правомірно; отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не означає позитивного рішення про надання у власність земельної ділянки. Відтак, у задоволенні позову ОСОБА_1 просить відмовити (а.с. 30-31).

Представником відповідача подано клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (а.с. 36).

Позивачем направлено до суду відповідь на відзив (а.с. 42-43), у якому просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі та відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб.

Ухвалою суду від 17.10.2022 року (а.с. 47) залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

29.11.2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подано письмові пояснення (а.с. 88-91, 103-106), де у задоволені позову ОСОБА_1 просять відмовити з підстав, викладених у поясненнях.

У відповіді на пояснення третіх осіб позивач просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 130-131).

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити. Вважають, що треті особи належно не набули права користування спірною земельною ділянкою.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала з приводу задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Заначила, що дозвіл про надання проекту землеустрою не було погоджено з селищною радою.

Представник третіх осіб зазначила, що громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3 десятками років користувались спірною земельною ділянкою, що підтверджується погосподарськими книгами, внесенням періодичних платежів за користування земельною ділянкою, тощо.

ІІІ. Фактичні обставини справи, які встановлені судом.

На підставі рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (наказ від 20.11.2020 року № 1380-УБД) позивачу була розроблена документація із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки за кадастровим номером 18220833500:01:001:0548 площею 1,8860 га, яка розташована за межами села Кодня Житомирського району Житомирської області (а.с. 9-13).

Позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження вказаного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі земельної ділянки у власність.

За результатами розгляду заяви Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області прийняла рішення від 18.08.2021 року № 360, у пункті 4 якого залишено без задоволення звернення, згідно з додатком 3 (а.с. 7).

Згідно додатку 3 до рішення сільської ради ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою на підставі заяви від 16.06.2021 року, оскільки земельна ділянка, яка зазначена у графічних матеріалах, перебуває у користуванні громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (звор. стор. а.с. 7).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1815479082021 від 07.05.2021 року (а.с. 8) інформація про зареєстроване право на земельну ділянку за кадастровим номером 18220833500:01:001:0548 площею 1,8860 га, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Коднянська сільська рада, відсутня.

На підтвердження того, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні з 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останніми надано довідки Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 438 та № 440 від 03.11.2022 року (а.с. 95, 114); схеми поділу земельної ділянки, наданими Станишівською сільською радою (а.с. 96, 117); довідками ДПС у Житомирській області № 12268/6/06-30-24-04 від 08.11.2022 року та № 12271/6/06-30-24-04 від 08.11.2022 року, відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_2 постійно сплачувався земельний податок з фізичних осіб за користування ділянками.

IV. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За змістом частин першої, другої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з підпунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За правилами пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

До 27.05.2021 року повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок було врегульовано статтею 186-1 ЗК України.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 року №1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021 року, статтю 186 ЗК України викладено у новій редакції, а статтю 186-1 ЗК України виключено.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 186 ЗК України (далі - в редакції Закону № 1423-ІХ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову у погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

Як передбачено частиною сьомою статті 186 ЗК України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

У матеріалах справи міститься висновок державної експертизи землевпорядної документації №136-21 а саме: проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, ОСОБА_1 , площею 1,8860 га, для ведення особистого селянського господарства; проект погоджено (а.с. 10).

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, відповідно до статті 186 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ) органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації

Разом з тим, норми частини дев`ятої статті 118 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ), яка регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, не надають відповідному органу місцевого самоврядування після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймати будь-яке інше рішення ніж про його затвердження та надання такої земельної ділянки у власність. Водночас з аналізу статті 186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) слідує, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

Як зазначалось вище, позивач, звертаючись до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою, подав проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки позивачу, що виготовлений інженером - землевпорядником Д. Г. Дубінець, який погоджений експертом державної експертизи Житомирською філією ДП "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", відповідно до висновку державної експертизи землевпорядної документації №136-21, розроблений проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Як вже зазначалось вище, частиною 7 ст. 186 ЗК України встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні документації із землеустрою є її невідповідність:

- вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

- документації із землеустрою або містобудівної документації.

Суд звертає увагу на те обставину, що у оскаржуваному рішенні відповідачем як на підставу відмови у затвердженні проекту землеустрою позивача вказано, що спірна земельна ділянка перебуває в користуванні громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Однак суд зауважує, що належних доказів перебування у власності чи у користуванні даною ділянкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано.

Рішенням дванадцятої сесії восьмого скликання № 458 від 28.10.2021 року Станишівської сільської ради ОСОБА_3 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1822083500:01:001:0547 площею 0,9294 га у власність останнього (а.с. 99).

Рішенням п`ятнадцятої сесії восьмого скликання № 669 від 25.01.2022 року Станишівської сільської ради ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1822083500:01:001:0548 площею 0,4 га у власність останнього (а.с. 118).

Проте, суд звертає увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14.

З приписів статті 79-1 ЗК України вбачається, що метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому, не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема, спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.

Виходячи з викладеного, рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання третій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не встановлює обмежень щодо реалізації позивачем права на отримання у встановленому законом порядку цієї земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 295/14795/16-а, від 19 червня 2018 року у справі № 750/8511/17, від 05 березня 2019 року у справі № 360/2334/17, від 28 лютого 2020 року у справі №461/1257/17, від 15 березня 2021 року у справі № 441/701/17, від 15 вересня 2021 року справа № 740/4635/16-а.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оскільки позивач отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовив проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку, у відповідача були відсутні підстави для відмови у затвердженні такого проекту землеустрою.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Законодавство України не містить визначення поняття «дискреційні повноваження». Натомість, визначення наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив правовий висновок, вказавши, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою регламентовано статтею 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі№ 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 61/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15 та інших: «дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).»

Таким чином, судне може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відтак, у задоволенні позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, слід відмовити.

V. Висновок суду.

Суд, дослідивши повно та всебічно обставини даної цивільної справи у їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

VI. Розподіл судових витрат по справі.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути 992,40 грн судового збору.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у власність та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати частину 4 рішення від 18 серпня 2021 року № 360 десятої сесії восьмого скликання Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні поданого ним проекту землеустрою.

Зобов`язати Станишівську сільську сільську раду Житомирського району Житомирської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.06.2021 року щодо затверження поданого проекту землеустрію щодо відведення земельних ділянок згідно договору №373 від 22.02.2021 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути зі Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області 992,40 грн судового збору на користь держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2023 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, місцезнаходження: Житомирська область, Житомирський район, с. Станишівка, вул. Кооперативна, 3; кож ЄДРПОУ: 04348444.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя О. М. Дубовік