Постанова

від 24.01.2023 по справі 203/578/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/464/23 Справа № 203/578/21 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року по справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна, про припинення права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності та визнання спадщини відумерлою, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна, про припинення права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності та визнання спадщини відумерлою.

Позовні вимоги Дніпровської міської ради мотивовані тим, що 01 липня 2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 0418/5803/12 від 14 жовтня 2013 року, ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 0418/5803/12 від 25 жовтня 2013 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі № 6-12908 св 14 від 11 червня 2014 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

10 квітня 2017 року скасовано державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року по справі № 807/1180/16.

Однак з огляду на те, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , то державним реєстратором Молчановим С.О. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі неіснуючого договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, оскаржуваний запис та рішення про державну реєстрацію суперечить інтересам держави та порушує право територіальної громади м. Дніпро в особі ДМР на спірне майно, оскільки у ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємців за законом або за заповітом немає, а тому спірне майно відповідно до вимог чинного законодавства в подальшому має бути визнано відумерлою та має перейти у власність територіальної громади м. Дніпро в особі ДМР.

Враховуючи викладене, позивач просив скасувати запис про право власності № 20127285 від 24 квітня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 675634912101 та припинити право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати запис № 20127285 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_1 , внесений державним реєстратором Дніпровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Молчановим С.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34924117 від 25 квітня 2017 року реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 675634912101; визнати спадщину у вигляді вищезазначеної квартири відумерлою та передати її у власність територіальної громади в особі ДМР.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року задоволено позовні вимоги, а саме, скасовано запис про реєстрацію права власності № 20127285 від 24 квітня 2017 року про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 675634912101 та припинено право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,05 кв.м., скасувано запис № 20127285 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_1 , внесений державним реєстратором Дніпровської філії Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Молчановим С.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34924117 від 25 квітня 2017 року реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 675634912101. Визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_2 , що складається з квартири АДРЕСА_1 та передано її у власність територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року по справі № 0418/5803/12 визнано недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 . Також врахувавши, що підставою для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , є договір купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, укладений з особою, яка не мала права на відчуження квартири - ОСОБА_4 , оскільки не була його власником на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2012 року, то у останньої не виникло право власності на вищезазначену квартиру. Отже ОСОБА_1 не набула право власності на спірну квартиру, а державна реєстрація за нею цього права є безпідставною. Врахувавши викладене, а також те, що з часу відкриття спадщини минуло більше одного року, спадкоємці відсутні, відповідно до ст.ст.334-338 ЦПК України суд дійшов до висновку про визнання спадщини на квартиру АДРЕСА_1 відумерлою та передання її у власність територіальної громади міста в oco6i ДМР.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що її не було повідомлено про розгляд справи. Апелянт зазначає, що відсутні законні підстави для визнання спадщини відумерлою та припинення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру із послідуючим скасуванням записів про державну реєстрацію права власності. Крім того, апелянт вказує, що ОСОБА_2 була громадянкою російської федерації, зареєстрованим місцем проживання її було село Лісне, Тверської області, російської федерації, де вона й померла, у спірній квартирі вона ніколи не була зареєстрована та не проживала, доказів того, з ким була зареєстрована ОСОБА_2 на день смерті, чи заводилась спадкова справа за місцем відкриття спадщини матеріали справи не містять, а тому висновки суду про відумерлість спадщини є лише припущенням. Також апелянт в скарзі посилається на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2002 року.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

03 травня 2012 року, після його смерті, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєвою I.B. оформлено свідоцтво про право власності на спадщину на ОСОБА_3 ..

Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 травня 2012 року, ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_4 ..

Згідно договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, ОСОБА_6 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ..

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року визнано недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_3 , визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано в реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2012, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. за реєстром № 4337. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та скасування у реєстрі прав власності запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальник справ від 11 червня 2014 рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 10 липня 2015 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року в незмінній частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року залишено без змін.

01 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 ..

10 квітня 2017 року державним реєстратором Дніпропетровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правовик та технічних експертних досліджень» Молчановим С.О. право власності за ОСОБА_7 скасовано на підставі постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.11.2016 по справі № 807/1180/169..

10 квітня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано державним реєстратором Дніпропетровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Молчановим С.О. право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34924117 від 25 квітня 2017 року, номер запису про право власності 20127285. Підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу ВРС № 747587 від 22 червня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В., зареєстрований в реєстрі № 4337.

Відповідно до п. 2 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Така вимога є необхідною для визнання укладеного правочину чинним. Недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним (ч.1 ст.215 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.202 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід i припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" зазначено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означав, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (ст.334 ЦК України) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (ст.5 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави i суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року по справі № 0418/5803/12, правовстановлюючий документ, а саме свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 03 травня 2012 року, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності - скасовано, у зв`язку з чим, ОСОБА_3 не мав права відчужувати спірне нерухоме майно ОСОБА_4 , яка, відповідно, не мала права відчужувати спірне майно ОСОБА_1 .

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законно сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) - офіційне визнання i підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вищевказане свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою, державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Відповідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та п.21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Врахувавши те, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не потребують визнанню недійсними наступні договори: купівлі-продажу від 14 травня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуєєвою I.B., купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В.

Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що на підставі неіснуючого договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року Державним реєстратором Молчановим С.О. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація спірної квартири здійснена без документів, визначених статтею 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

У зв`язку з тим, що свідоцтво про право на спадщину ВРП № 225450 від 03 травня 2012 року скасовано, суд вірно вважав, що необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію № 34924117 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на об`єкт нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 20127285 від 24 квітня 2017 року, що прийнятий державним реєстратором Дніпропетровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Молчановим С.О.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої спадкова справа не заводилася.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме i нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно i майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Частиною 5 даної статті також встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати i купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування i оренду.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищаються законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Статтею 145 Конституції України встановлено, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Статтею 18-1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень i забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 1-3 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом i за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом вiдумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Оскільки, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року визнано недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 не мав права продавати спірну квартиру ОСОБА_4 , тому що не був власником спірної квартири, а також врахувавши, що підставою для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , є договір купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, укладений з особою, яка не мала права на відчуження квартири - ОСОБА_4 , суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що у останньої не виникло право власності на вищезазначену квартиру. Отже ОСОБА_1 не набула право власності на спірну квартиру, а державна реєстрація за нею цього права є безпідставною.

Встановивши, що з часу відкриття спадщини минуло більше одного року, спадкоємці відсутні, відповідно до ст.ст. 334-338 ЦПК України, суд дійшов вірного висновку про визнання спадщини на квартиру АДРЕСА_1 відумерлою.

Доводи апелянта в скарзі про те, що її не було повідомлено про розгляд справи, - колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що судом першої інстанції на адресу апелянта неодноразово були направлені судові повістки, однак конверти повернулись на адресу суду з позначкою «за закінченням терміну зберігання». (а.с. а.с. 157-158, 162-163, 176-177, 179-182, 192-193). Вказане свідчить про те, що суд вживав всіх належних заходів для сповіщення відповідачки про розгляд справи, а тому вказані доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Твердження апелянта про те, що відсутні законні підстави для визнання спадщини відумерлою та припинення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру із послідуючим скасуванням записів про державну реєстрацію права власності, оскільки ОСОБА_2 була громадянкою російської федерації, зареєстрованим місцем проживання її було село Лісне, Тверської області, російської федерації, де вона й померла, у спірній квартирі вона ніколи не була зареєстрована та не проживала, доказів того, з ким була зареєстрована ОСОБА_2 на день смерті, чи заводилась спадкова справа за місцем відкриття спадщини матеріали справи не містять, - колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спадкоємці ОСОБА_2 звертались до нотаріальної контори в російській федерації, яка відповідно повинна була направити запит до нотаріальної контори, що знаходиться в Україні. Про це свідчить лист п`ятої державної нотаріальної контори, згідно якого спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не відкривалась.

Доводи апелянта в скарзі на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів також вважає безпідставними, так як про існування спадщини, яку можливо визнати відумерлою, Дніпровська міська рада дізналась із заяви ОСОБА_8 , яке надійшло до міської ради 12 березня 2019 року. Про це позивачем зазначено як в позовній заяві (а.с. 17 Т.1), так і у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 126 Т.2).

Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко