Постанова

від 28.06.2023 по справі 203/578/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

місто Київ

справа № 203/578/21

провадження № 61-1358св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі: Державне підприємство «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», ОСОБА_1 ,

треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року, постановлене суддею Єдаменко С. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Дніпровська міська рада у лютому 2021 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень»

(далі - ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень»), треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В., у якому просила:

- скасувати запис про право власності від 24 квітня 2017 року № 20127285 про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 675634912101 та припинити право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис № 20127285 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_1 , внесений державним реєстратором Дніпровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Молчановим Сергієм Олександровичемна підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2017 року, індексний номер 34924117, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 675634912101;

- визнати відумерлою спадщину у виді квартири АДРЕСА_1 та передати її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 01 липня 2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року, ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2013 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі від 11 червня 2014 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року у справі № 0418/5803/12.

Рішенням від 14 жовтня 2013 року у справі № 0418/5803/12 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_3 .

Рішенням від 11 серпня 2014 року у справі № 0418/5803/12 Апеляційний суд Дніпропетровської області витребував із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

10 квітня 2017 року скасовано державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року у справі № 807/1180/16.

З огляду на те, що рішенням від 14 жовтня 2013 року у справі № 0418/5803/12 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , то державний реєстратор Молчанов С. О. зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі неіснуючого договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, а тому оскаржуваний запис та рішення про державну реєстрацію суперечать інтересам держави та порушують право територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради на спірне майно. Оскільки у ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємців за законом або за заповітом немає, а тому спірне майно відповідно до вимог чинного законодавства в подальшому має бути визнано відумерлою спадщиною та має перейти у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Стислий виклад заперечень відповідачів та позиція третіх осіб

Відзиви на позов до суду першої інстанції не надходили.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 09 листопада 2021 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська задовольнив позов Дніпровської міської ради.

Суд скасував запис про реєстрацію права власності від 24 квітня 2017 року № 20127285 про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним № 675634912101 та припинив право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56, 00 кв. м, житловою площею 36, 05 кв. м, яка в цілому складається з: 1 - коридор, 2 - комора, 3, 4, 5 - житлові кімнати, 6 - кухня, 7 - туалет, 8 - ванна, І - балкон, і скасував запис № 20127285 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_1 , внесений державним реєстратором Дніпровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Молчановим С. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2017 року, індексний номер 34924117, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 675634912101.

Визнав відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири АДРЕСА_1 , та передав її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що підставою для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 є договір купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, укладений з особою, яка не мала права на відчуження квартири, - ОСОБА_4 , оскільки не була її власником на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2012 року, тому у останньої не виникло право власності на зазначену квартиру. Тому суд виснував, що ОСОБА_1 не набула права власності на спірну квартиру, а державна реєстрація за нею цього права є безпідставною.

Враховуючи наведене та оскільки з часу відкриття спадщини минуло більше одного року, спадкоємців немає, суд дійшов висновку про визнання спадщини на квартиру АДРЕСА_1 відумерлою та передання її у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Постановою від 24 січня 2023 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті спору, додатково зазначив, що доводи заявниці про те, що її не було повідомлено про розгляд справи є безпідставними з огляду на те, що суд першої інстанції на адресу ОСОБА_1 неодноразово направляв судові повістки, однак конверти з судовою кореспонденцією повернулися на адресу суду з позначкою «за закінченням терміну зберігання». Тому апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції вживав усіх належних заходів для сповіщення ОСОБА_1 про розгляд справи, а тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Доводи заявниці про те, що немає законних підстав для визнання спадщини відумерлою та припинення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру із наступним скасуванням записів про державну реєстрацію права власності, оскільки ОСОБА_2 була громадянкою Російської Федерації, зареєстрованим її місцем проживання було село Лісне Тверської області Російської Федерації, де вона й померла, у спірній квартирі вона ніколи не була зареєстрована та не проживала, доказів того, з ким була зареєстрована ОСОБА_2 на день смерті, чи заведено спадкову справу за місцем відкриття спадщини матеріали справи не містять, апеляційний суд визнав необґрунтованими, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спадкоємці ОСОБА_2 зверталися до нотаріальної контори в Російській Федерації, яка відповідно повинна була направити запит до нотаріальної контори, що знаходиться в Україні. Про це свідчить лист П`ятої державної нотаріальної контори, згідно з яким спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не відкривалася.

Доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності апеляційний суд також вважав безпідставними, оскільки про існування спадщини, яку можливо визнати відумерлою, Дніпровська міська рада дізналася із заяви ОСОБА_5 , яка надійшла до міської ради 12 березня 2019 року.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 26 січня 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявниця, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суд першої інстанції здійснив розгляд справи за відсутності відповідачки ОСОБА_1 , належно не повідомленої про дату, час і місце розгляду справи;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18

(провадження № 61-13667сво21), згідно з якими обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу, невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19), у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 361/3865/19 (провадження № 61-11295св20), від 27 квітня 2021 року у справі № 619/2314/13 (провадження № 61-18976св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/7712/16-ц (провадження № 61-2112св20), щодо визначення порядку належного інформування судом учасника справи про судовий розгляд;

- суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотань про витребування матеріалів;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази;

- суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 760/13211/18 (провадження № 61-48821св18), від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11 (провадження № 61-6708св19), від 25 лютого 2020 року у справі № 522/25494/15-ц (провадження № 61-20189св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 607/16873/18

(провадження № 61-12451св19), від 01 грудня 2021 року у справі № 382/2284/18 (провадження № 61-12351св21), від 24 червня 2022 року у справі № 463/1166/19 (провадження № 61-1684св21), щодо допустимості доказів;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19), у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 травня 2020 року у справі № 761/28849/16-ц (провадження № 61-41016св18), від 27 липня 2020 року у справі № 621/1255/17 (провадження № 61-41747св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц

(провадження № 61-2616св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 190/1097/18 (провадження № 61-10198св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 523/1712/18 (провадження № 61-1220св21), від 02 листопада 2021 року у справі № 237/4569/17 (провадження № 61-11235св20), від 19 січня 2022 року у справі № 369/15995/18 (провадження № 61-14239св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 295/190/20

(провадження № 61-15467св21), щодо стандартів доказування;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20), щодо процедури спадкування в Україні;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2018 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), в яких визначено, що відомості з Державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, допоки не доведено протилежне.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Дніпровська міська рада подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у її задоволенні, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Зазначила, що заявниця, скориставшись тим, що у ОСОБА_2 немає спадкоємців, на підставі неіснуючого договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року зареєструвала повторно за собою право власності на спірну квартиру. Стверджувала, що на момент звернення до суду з позовом у міської ради були правові підстави, передбачені положеннями статті 1277 ЦК України, для визнання спадщини ОСОБА_2 відумерлою.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 02 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 15 червня 2023 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_6 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2002 року.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєва I. B. оформила свідоцтво про право власності на спадщину на ОСОБА_3 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 травня 2012 року ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_4 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 22 червня 2012 року ОСОБА_4 продала квартиру АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_1 .

Рішенням від 14 жовтня 2013 року у справі № 0418/5803/2012 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська визнав недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_3 .

Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Скасував у реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В. за реєстровим № 4337.

В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовив.

Рішенням від 11 серпня 2014 року у справі № 0418/5803/2012 Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд задовольнив позов ОСОБА_2 повністю.

Витребував із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

За ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано 01 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Постановою від 25 листопада 2016 року у справі № 807/1180/16 Закарпатський окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Колесник Інги Миколаївни від 08 липня 2015 року № 22697033 про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Визнав протиправним та скасував запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 липня 2015 року про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

10 квітня 2017 року державний реєстратор Дніпропетровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правовик та технічних експертних досліджень» Молчанов С. О. скасував право власності за ОСОБА_7 на підставі постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року у справі № 807/1180/16.

Також 10 квітня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано державним реєстратором Дніпропетровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Молчановим С. О. право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2017 року № 34924117, номер запису про право власності 20127285.

Підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу від 22 червня 2012 року № 747587, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В., зареєстрований в реєстрі № 4337.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Процесуальне право, застосоване судом

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.

У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України (№ 2)» (заява № 38789/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішенні від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії» (заява № 43330/09) ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова

повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України зазначено, що днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неналежного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи

Оскаржуючи постанову апеляційного суду, заявниця серед доводів касаційної скарги зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, що є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.

В оцінці цих доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував таке.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що відповідачка ОСОБА_1 у судові засідання не з`явилася, повідомлялася про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення на її адресу судових повісток, конверти з якими повернулися на адресу суду з позначкою «за закінченням терміну зберігання». Врахувавши, що судові повістки повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання», суд вважав за можливе розглядати справу без участі відповідачки за наявними в ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції. Апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції вживав усіх належних заходів для сповіщення відповідачки про розгляд справи, а тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 як апеляційну, так і касаційну скарги обґрунтовувала тим, що вона не була належно повідомлена судом першої інстанції про дату, час і місце судового засідання.

Верховний Суд в оцінці висновків судів першої та апеляційної інстанцій про повідомлення заявниці про розгляд справи у суді першої інстанції врахував приписи частини восьмої статті 128 ЦПК України та дійшов висновку, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про такі причини повернення, як «за закінченням терміну зберігання», не є підтвердженням відмови названої сторони від одержання судової повістки чи про відсутність учасника справи за адресою, повідомленою суду, а отже, не свідчить про повідомлення такого учасника справи про судове засідання.

В оцінці спірних правовідносин суд зобов`язаний врахувати правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), в якій Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Доказів на підтвердження вжиття судом першої інстанції інших заходів з метою виклику в судове засідання відповідачки матеріали справи не містять.

Отже, у матеріалах справи немає доказів на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції. Процесуальні гарантії забезпечення справедливого розгляду справи стосовно відповідачки порушені через її неналежне інформування про дату і час розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належно повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правильним по суті рішення є в тому разі, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не врахував те, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя, а також те, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України згадане порушення норм процесуального права передбачено як обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Водночас Верховний Суд врахував належне повідомлення відповідачки про розгляд справи судом апеляційної інстанції, у суді апеляційної інстанції у судових засіданнях брали участь як заявниця, так і її представник, що підтверджується протоколами судового засідання в режимі конференції від 13 грудня 2022 року № 1116264 (т. 2, а. с. 153, 154), від 24 січня 2023 року № 1197300 (т. 2, а. с.156, 157).

З огляду на те, що ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи лише судом першої інстанції, а про розгляд справи апеляційним судом відповідачка була належно повідомленою, брала участь у судових засіданнях особисто та через представника, тому Верховний Суд не встановив підстав для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та вважає за обґрунтоване скасувати оскаржувані рішення з підстав порушення судами норм процесуального права й ухвалити нове рішення, враховуючи те, що суди встановили всі фактичні обставини, потрібні для ухвалення судом касаційної інстанції нового рішення.

Матеріальне право, застосоване судом

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Отже, за умови відсутності спадкоємців за заповітом та законом, усунення спадкоємців від спадщини, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може перейти до територіальної громади на підставі рішення суду.

Відумерла спадщина - це майно померлого, яке не переходить до його спадкоємців. Відумерла спадщина може утворитися, якщо на день смерті спадкодавця не виявиться спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, а також якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщини або всі спадкоємці позбавлені права на спадкування.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо визнання спадщини відумерлою

За обставинами справи з часу відкриття спадщини після ОСОБА_2 минуло більше одного року, спадкоємців немає (протилежного під час розгляду справи не встановлено), а тому за правилами статті 1277 ЦК України така спадщина підлягає визнанню відумерлою.

Щодо допустимості доказів

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_1 наполягає на тому, що у матеріалах справи немає допустимих доказів факту смерті ОСОБА_2 , адже у матеріалах справи наявна лише копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , не засвідчена у встановленому законом порядку.

Представник заявниці у суді апеляційної інстанції заявляв клопотання про витребування у позивача оригіналу письмового доказу - свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого Відділом записів актів цивільного стану адміністрації Лісного району Тверської області Російської Федерації, а у випадку неподання оригіналу доказу, просив не брати до уваги його копію як недопустимий доказ.

За правилами частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п`ята статті 95 ЦПК України).

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, потрібно розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми (постанова Верховного Суду від 24 червня 2022 року у справі № 463/1166/19 (провадження № 61-1684св21)).

Верховний Суд врахував, що дійсно у позивача немає оригіналу свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , про що позивач повідомив суду, проте у справі, що переглядається, за встановлених фактичних обставин справи, така обставина не може бути підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з невстановленням факту смерті спадкодавця, адже факт смерті ОСОБА_2 підтверджується й іншими доказами, а отримати належно засвідчену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 чи копії актового запису про смерть з об`єктивних причин, незалежних від суду та сторін, є неможливим.

Так, заявниця самостійно подала до суду апеляційної інстанції копію ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2017 року у справі № 199/5465/15-ц, якою доручено компетентному суду іноземної країни - Російської Федерації - допитати як свідка ОСОБА_8 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , з таких питань: Чи відомо ОСОБА_8 про смерть його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ? Чи звертався ОСОБА_8 або інші особи, за наявною у нього інформацією, після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або про відмову від спадщини? Якщо так, то коли, де, до кого та на підставі чого?

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська також доручив компетентному суду Російської Федерації витребувати від компетентних органів реєстрації актів цивільного стану, нотаріату чи інших компетентних органів належно завірену копію актового запису про смерть громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання якої: АДРЕСА_3 , або за іншою адресою на території Російської Федерації; копію спадкової справи після ОСОБА_2 , інформацію про те, з ким була зареєстрована ОСОБА_2 на день смерті.

Проте доручення станом на 01 серпня 2022 року не було виконане, про що зазначено в ухвалі Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2022 року у справі № 199/5465/15-ц.

Також ОСОБА_1 подала до апеляційного суду копію листа нотаріуса від 19 лютого 2016 року № 113, відповідно до якого відмовлено у наданні інформації ОСОБА_9 (позивачці у справі № 199/5465/15-ц) щодо заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_2 на території Російської Федерації.

Водночас відповідно до заяви ОСОБА_10 від 30 листопада 2015 року, який представляв інтереси ОСОБА_2 , та листа ОСОБА_8 від 25 жовтня 2015 року підтверджується факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Російської Федерації.

Потрібно враховувати, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У зв`язку з повномасштабним вторгнення країни-агресора на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що з цього часу унеможливлює направлення будь-яких запитів та листів до цієї країни.

Тож отримати належно засвідчену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , актовий запис про смерть через відповідні органи Російської Федерації є неможливим. А тому Верховний Суд, врахувавши сукупність письмових доказів, які підтверджують факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відхиляє доводи касаційної скарги про недоведеність факту смерті ОСОБА_2 у справі, що переглядається.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 у справі, що переглядається, мала довести, що ОСОБА_2 не померла або що з моменту її смерті минуло менше одного року, а тому у позивача - міської ради - не виникло права на позов про визнання спадщини відумерлою, проте жодного доказу на обґрунтування такої позиції у справі заявниця не надала

За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про недоведеність факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки за правилами стандартів доказування та принципу вірогідності доказів більш переконливим є доведення факту смерті ОСОБА_2 ніж обставин того, що вона є живою.

Водночас такі обставини (факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) можуть бути спростовані шляхом оскарження рішення суду першої інстанції особою, яка не брала участі у розгляді справи, зокрема, самою ОСОБА_2 або її спадкоємцями у разі, якщо ОСОБА_2 померла пізніше ніж 29 липня 2015 року та на момент звернення до суду з позовом у справі, що переглядається, не минув річний строк, визначений у статті 1277 ЦК України.

Щодо прийняття спадкоємцями ОСОБА_2 спадщини в Україні

Верховний Суд відхиляє посилання заявниці у касаційній скарзі на правовий висновок, сформований Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20), відповідно до якого чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та Російською Федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатися із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території Російської Федерації.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22) відступив від зазначеного правового висновку, сформувавши правову позицію про те, що у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатися таким, який прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташованого на території України.

Тож за обставин справи, коли спадкоємці ОСОБА_2 не зверталися в Україні за місцем знаходження нерухомого майна із заявою про прийняття спадщини, вони не можуть вважатися такими, що прийняли спадщину в Україні.

У зв`язку з наведеним та встановленими фактичними обставинами справи Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій повинні були звертатися до Російської Федерації із запитами щодо спадкоємців ОСОБА_2 , заведеної спадкової справи тощо.

З цих підстав також не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 700/784/19 (провадження № 61-17923св20) про те, що незаведення спадкової справи на території України та незвернення спадкоємиці до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця щодо нерухомого майна, яке знаходиться на території України, не може свідчити про відумерлість спадщини, оскільки спадкоємиця на момент смерті спадкодавця проживала із ним за однією адресою на території Республіки Вірменії, отже, вона вважається такою, що прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги не спростовують тих обставин, що після смерті ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини в Україні спадкоємці не зверталися, а отже, не є такими, що її прийняли.

Щодо добросовісності набуття ОСОБА_1 спірного майна

Як на підставу для відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 посилається на те, що вона є добросовісним набувачем спірного майна.

Дійсно, за обставинами справи № 0418/5803/2012 встановлено факт добросовісності ОСОБА_1 під час придбання спірної кватири на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року.

Водночас рішенням від 14 жовтня 2013 року у справі № 0418/5803/2012 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська визнав недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 03 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_3

Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Скасував у реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В. за реєстром № 4337.

Рішенням від 11 серпня 2014 року у справі № 0418/5803/2012 Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд задовольнив позов ОСОБА_2 повністю.

Витребував із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Тож, незважаючи на добросовісність набуття ОСОБА_1 спірної квартири, суд виснував про наявність підстав для її витребування у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . Таке рішення суду про витребування майна є підставою для припинення права власності добросовісного набувача.

З цих підстав не підлягає застосуванню до спірних правовідносин правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), відповідно до якого добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Так само не підлягають врахуванню у справі, що переглядається, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), про те, що відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно презюмуються правильними.

Питання про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру вирішувалося в іншому судовому провадженні, зокрема у справі № 0418/5803/2012, у межах цієї справи не підлягає з`ясуванню добросовісність набуття ОСОБА_1 спірної квартири та наслідки такої добросовісності.

Верховний Суд відхиляє посилання заявниці на те, що станом на момент розгляду справи судом спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_1 , а тому не може бути визнана відумерло спадщиною, адже, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, за ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано 01 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Проте постановою від 25 листопада 2016 року у справі № 807/1180/16 Закарпатський окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Колесник Інги Миколаївни від 08 липня 2015 року № 22697033 про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Визнав протиправним та скасував запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 липня 2015 року про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Підставою для скасування запису про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 було лише те, що реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Колеснік Інгою Миколаївною 08 липня 2015 року про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , були проведені передчасно та безпідставно, оскільки спір про право було вирішено лише 16 грудня 2015 року.

Проте постановою від 16 грудня 2015 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року, якою залишено без змін рішення Кіровського районного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2013 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року у справі № 0418/5803/2012.

Лише 10 квітня 2017 року державний реєстратор Дніпропетровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правовик та технічних експертних досліджень» Молчанов С. О. скасував право власності на спірну квартиру за ОСОБА_7 на підставі постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року у справі № 807/1180/16.

Також 10 квітня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано державним реєстратором Дніпропетровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Молчановим С. О. право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2017 року № 34924117, номер запису про право власності 20127285.

Підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу від 22 червня 2012 року № 747587, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В., зареєстрований в реєстрі № 4337.

Тобто повторна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру відбулася після смерті ОСОБА_2 , що унеможливило оскарження нею постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року у справі № 807/1180/16.

Водночас Верховний Суд наголошує, що рішення суду у справі № 0418/5803/2012 про витребування від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 спірного майна набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню. Скасування запису про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року у справі № 807/1180/16 не свідчить про скасування рішення суду у цивільній справі № 0418/5803/2012 про витребування майна, а так само про припинення існування у неї правової підстави для існування її прав на спірну квартиру.

Верховний Суд врахував, що скасування запису про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру відбулося лише з підстав, що розгляд справи на момент реєстрації права власності не був завершений, проте правовий результат вирішення спору залишився незмінним, рішення суду про витребування майна на користь ОСОБА_2 підлягає виконанню, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_2 не набула за життя права власності на спірну кватиру, та, відповідно, Дніпровська міська рада не має права просити визнати спадщину відумерло, враховуючи, що спадкоємці не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 протягом одного року з моменту її відкриття.

Щодо скасування записів про право власності

Досліджуючи підставність задоволення таких позовних вимог, як скасування запису про право власності від 24 квітня 2017 року № 20127285 про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний № 675634912101, та припинення права власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 ; скасування запису № 20127285 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_1 , внесеного державним реєстратором Дніпровської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Молчановим С. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2017 року, індексний номер 34924117, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 675634912101; Верховний Суд врахував, що позивач обрала неправомірний спосіб захисту порушених прав.

На час ухвалення оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

У розумінні наведеної норми права у редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, на відміну від змісту частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Отже, на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про скасування запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , залишеного без змін постановою апеляційного суду, такий спосіб захисту суперечив частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому правомірним способом захисту права позивача, з урахуванням змін, внесених до Закону, є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав чи скасування їх державної реєстрації.

З наведених підстав рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Додатково Верховний Суд врахував, що рішення суду про визнання спадщини відумерлою є тим судовим рішенням, відповідно до якого виникає у територіальної громади право комунальної власності на відумерлу спадщину, та право власності припинилося у померлої особи. Суд у такій категорії справ своїм рішенням підтверджує факт смерті спадкодавця, встановлює факт неотримання спадщини спадкоємцями та перехід права власності на спадкове майно до територіальної громади.

Та обставина, що спірна квартира оформлена не за спадкодавцем, а за ОСОБА_1 , не може бути перешкодою у реєстрації права власності на спірну квартиру за територіальною громадою, адже є невиконане рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області суду від 11 серпня 2014 року у справі № 0418/5803/2012 про витребування майна із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - квартири АДРЕСА_1 .

Щодо оцінки вимог позивача до ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» як державного реєстратора Верховний Суд врахував таке.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, спір виник між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 як набувачем спірного майна, а не з державним реєстратором, тому державний реєстратор є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього потрібно відмовити саме із цієї підстави.

Подібні висновки сформувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ОСОБА_1 не була належно повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції. Апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення вимог процесуального закону належної уваги не звернув, незважаючи на викладені в апеляційній скарзі такі доводи, внаслідок чого зробив помилковий висновок про можливість залишення без змін рішення суду першої інстанції, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Верховний Суд врахував, що не існує підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України, для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а також те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили всі фактичні обставини справи, тому дійшов висновку про можливість постановлення власного судового рішення про визнання спадщини відумерлою та передачу її у власність територіальної громади.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).

Ухвалюючи нове рішення у справі, Верховний Суд встановив наявність підстав для визнання спадщини відумерлою після смерті ОСОБА_2 та передачу її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, адже спадщину після смерті ОСОБА_2 спадкоємці не прийняли, з моменту відкриття спадщини сплинув більш ніж один рік.

За фактичними обставинами справи майно від ОСОБА_1 вже витребувано на підставі рішення суду у справі № 0418/5803/2012, проте таке рішення суду за життя ОСОБА_2 не виконане повністю. Тому Верховний Суд не встановив підстав для повторного витребування спірного майна від ОСОБА_1 . Рішення суду у справі № 0418/5803/2012 має наслідком припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру, яка належала ОСОБА_2 , повторно це питання не підлягає вирішенню судом, а тому Верховний Суд встановив підстави для задоволення позову Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою та передачі квартири у власність територіальної громади м. Дніпра.

Водночас Верховний Суд встановив, що у задоволенні вимог позову про скасування записів про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 потрібно відмовити у зв`язку з обранням позивачем у цій частині неправомірного способу захисту, не передбаченого законом на момент звернення до суду з позовом.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Визнати відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири АДРЕСА_1 , та передати її у власність територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

У задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» про скасування запису про державну реєстрацію права власності відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко