Рішення

від 09.12.2022 по справі 753/17777/17

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/17777/17

провадження № 2/753/2038/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2022 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Мицик Ю.С.

при секретарях Пугач Д.С., Сердюковій Г.В., Куцолабській І.А.,

Осадчуку С.В., Дерій А.С.

за участю:

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

представників відповідача Ковтунець Ю.С., Полішко Л.О.,

позивач не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), про зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

28.09.2017 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтранспарксервіс» (далі - КП «Київтранспарксервіс», відповідач), у якому просив зобов`язати відповідача внести зміни до документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:290:0034), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виключивши із неї земельну ділянку на якій розташоване нежитлове приміщення загальною площею 742 кв.м, що належить ОСОБА_1 та подати виправлений проект землеустрою у встановленому законом порядку до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві для виправлення вказаної технічної помилки.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 07.10.2013 ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу № 1275, № 1278 придбав нежитлові приміщення, загальною площею 742 кв.м на АДРЕСА_1 . В подальшому позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації на земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення, що належить позивачу, проте відповіді не отримав. 05.08.2014 на підставі частини третьої статті 123 ЗК України позивач уклав договір № 0801 з ТОВ «Деметра Плюс» про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, про що повідомив Київську міську раду шляхом надсилання копії відповідного договору. Під час розроблення документації позивачу стало відомо про те, що 18.04.2013 Київська міська рада рішенням № 214/9271 надала дозвіл відповідачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для влаштування та експлуатації відкритої автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури. На підставі вказаного рішення КП «Київтранспарксервіс» розробив землевпорядну документацію, отримав кадастровий номер земельної ділянки.

Разом з тим, відповідно до висновку ТОВ «Деметра Плюс», оформленого у вигляді листа від 05.10.2016 № 201 з додатком-порівняльний план земельних ділянок КП «Київтранспарксервіс» вбачається, що земельна ділянка, що відведена відповідачу накладається на земельну ділянку, на якій розташований нежитловий об`єкт, який належить позивачу на праві власності. Зазначені обставини порушують права позивача щодо оформлення права користування земельною ділянкою, що змусило його звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 05.10.2017 відкрито провадження у цій справі. Призначено справу до судового розгляду.

У листопаді 2017 року КП «Київтранспарксервіс» подало заперечення на позовну заяву, у якому просило відмовити у задоволенні позову.

Заперечення мотивовано тим, що КП «Київтранспарксервіс» є неналежним відповідачем у справі і не порушує права позивача, оскільки нежитловий об`єкт належить позивачу з 07.10.2013, а відповідач користується спірною земельною ділянкою на підставі рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в місті Києві». Дане рішення позивач не оскаржує. 18.04.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 214/9271 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» на АДРЕСА_2 для влаштування та експлуатації автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури». В 2013 році до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від ТОВ «Родіс Компані» надійшов на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2900 га в короткострокову оренду на 5 років Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» на вул. Єлизавети Чавдар, 1-3 у Дарницькому районі м. Києва. Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві було розглянуто зазначений проект землеустрою та надано висновок про погодження від 23.10.2013 № 4147 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

05.11.2013 Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держземагенства у м. Києві здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2900 га з кадастровим номером 8000000000:90:290:0034, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій. Також КП «Київтранспарксервіс» посилається на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2015 у справі № 826/6113/15, що набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення Київської міської ради від 18.04.2013 № 214/9271 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, КП «Київтранспарксервіс» на АДРЕСА_1 для влаштування та експлуатації автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури. Листом Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 10.06.2016 № 31-26-777721-8017/2-16 ОСОБА_1 відмовлено у скасуванні запису в Державному земельному кадастрі про державну реєстрацію спірної земельної ділянки. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2017 у справі № 826/10215/16, що набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних про визнання протиправними дій щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку.

12.09.2018 ОСОБА_1 подав клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи.

12.09.2018 КП «Київтранспарксервіс» подало відзив на позовну заяву, у якому посилаючись на обставини, викладені у поданому у листопаді 2017 року запереченні, просило відмовити задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21.02.2020 клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі експертизи задоволено. Призначено у справі судову земельно-технічну експертизу.

20.11.2020 до суду надійшов висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 13 листопада 2020 року № 7487/20-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у справі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2020 вказану справу передано до провадження головуючого судді Мицик Ю.С.

Ухвалою від 25.11.2020 зазначену справу прийнято до провадження суддею Дарницького районного суду м. Києва Мицик Ю.С. Призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 01.03.2021 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті.

Ухвалою від 27.06.2022, що занесена до протоколу судового засідання відмовлено у задоволенні клопотання КП «Київтранспарксервіс» про закриття провадження у справі.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, що викладені в його мотивувальній частині.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на його безпідставність.

Суд, заслухавши виступи представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У постанові Верховного Суду від 05.08.2021 року у справі №520/9680/17 провадження №61-8820св20 викладено висновок, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

У частині 3 ст.152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч.2 ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Дана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Положеннями ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи цивільний спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, а тому потребують захисту.

Судочинство у цивільних судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.1 ст.12 ЦПК України).

З наданих та безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів судом установлено, що позивачу належить на праві приватної власності нежитлове приміщення загальною площею 742 кв.м. по АДРЕСА_2 , що підтверджується Договорами купівлі-продажу від 07.10.2013 № 1275, 1278.

З метою оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомості, що належить на праві приватної власності, позивач відповідно до статей, 120, 123, 124 Земельного кодексу України та рішення Київської міської ради "Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в м. Києві" подав до Київської міської ради клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо передачі в короткострокову оренду на 5 років земельної ділянки орієнтовною площею 0,66 га для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень торгово-офісного призначення за вказаною адресою, яке зареєстроване в приймальні Київської міської ради з земельних питань за № К-22850 від 03.07.2014.

Київська міська рада у місячний строк рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки або рішення про відмову у наданні не прийняла.

Позивач у відповідності до абзацу 3 пункту З статті 123 Земельного кодексу України замовив розроблення документації із землеустрою, про що письмово повідомив Київську міську раду листом від 06.08.2014 № 06/08.

На підставі договору від 05.08.2014 № 0801, укладеного між позивачем та ТОВ «ДЕМЕНТРА ПЛЮС», на виконання робіт із землеустрою, землевпорядна організація виконала комплекс робіт з проектування відведення земельної ділянки за вказаною адресою.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 18.04.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 214/9271 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» на АДРЕСА_2 для влаштування та експлуатації автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури».

В 2013 році до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від ТОВ «Родіс Компані» надійшов на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2900 га в короткострокову оренду на 5 років Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» на вул. Єлизавети Чавдар, 1-3 у Дарницькому районі м. Києва.

Водночас, Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві було розглянуто, у відповідності до положень статті 186-1 Земельного кодексу України, зазначений проект землеустрою та надано висновок про погодження від 23.10.2013 р. № 4147 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

05.11.2013 Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держземагенства у м. Києві здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2900 га з кадастровим номером 8000000000:90:290:0034, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2015 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позовних вимог до Київської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «Київтранспартксервіс» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради № 214/9271 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» на АДРЕСА_2 для влаштування та експлуатації автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2017 у справі № 826/10215/16, що набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних про визнання протиправними дій щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у справі від 13.11.2020 № 7487/2041-41 частина нежитлового приміщення, загальною площею 742 кв. м, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 розташована в межах земельної ділянки (кадастровий план 8000000000:90:290:0034, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Площа нежитлового приміщення, що накладається на зазначену земельну ділянку становить 0,0303 га (або 303 кв. м);

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відносно них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 140 Конституції України особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в м. Києві ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок відноситься до повноважень Київської міської ради, крім того, відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

За правилом частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 8 вказаної статті наголошено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

В постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «ст. 377 ЦК України ст. 120 ЗК України передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер; отже, передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, то колегія суддів звертає увагу на п. 8.16, 8.17 вказаної постанови, в яких зазначено, що наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування; розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

В постанові Верховного Суду у справі № 910/14057/18 від 23 червня 2020 року було висловлено, що якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Окрім того, за змістом статей 122 та 123 ЗК Кодексу, вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

У відповідності до вищевказаних норм земельного законодавства, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Таким чином особі надається право на одержання земельної ділянки у користування або у власність, однак розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі № 40/3.

На переконання суду, позивачем не доведено, що його права порушуються відповідачем КП «Київтранспарксервіс», оскільки позивачем було придбано нерухоме майно (будівлі) 07.10.2013р., згідно договорів купівлі-продажу: № 1275, 1278, в той час, як Київською міською радою 18.04.2013 прийнято рішення № 214/9271 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки КП «Київтранспарксервіс» на вул. Єлизавети Чавдар, 1-3 у Дарницькому районі м. Києва для влаштування та експлуатації автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури», тобто КП «Київтранспарксервіс» було раніше надано дозвіл на розробку проектної документацію на земельну ділянку ніж позивач придбав нерухоме майно.

Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту, належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), а також на його правомірність.

У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Для оформлення у встановленому порядку свого права користування на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване нежитлове приміщення, що належить позивачу, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, позивач має звернутись до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які в свою чергу мають право вчинити необхідні дії щодо забезпечення можливості реалізації заявником своїх прав на землю.

Виходячи з правових норм чинного законодавства, суд вважає, що оскільки Законом не встановлено обов`язку землекористувача внести зміни до документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, отже вимоги позивача про зобов`язання КП «Київтранспарксервіс» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести зміни до документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:290:0034), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виключивши із неї земельну ділянку на якій розташоване нежитлове приміщення загальною площею 742 кв.м, що належить ОСОБА_1 та подати виправлений проект землеустрою у встановленому законом порядку до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві для виправлення вказаної технічної помилки не є ефективним способом захисту його прав, так як їх задоволення не призведе до відновлення порушеного права позивача.

За таких обставин, позов належить залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 77- 79, 80, 81, 89, 102, 110, 141, 258, 259, 263- 265, 352, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), про зобов`язання вчинити дії, залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Ю.С.Мицик