Постанова

від 12.01.2023 по справі 303/8674/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 303/8674/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 січня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Бисаги Т.Ю. і Кожух О.А.,

з участю секретаря Чічкало М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грушевського 22Б» на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 31 січня 2022 року за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грушевського 22Б» до Мукачівської міської ради та ОСОБА_1 , про скасування рішень органу місцевого самоврядування і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грушевського 22Б» (надалі - ОСББ) звернулося до суду з позовом у листопаді 2021 р.

Просило:

- визнати незаконними та скасувати рішення Мукачівської міської ради 61 сесії 7-го скликання Мукачівської міської ради №1473 від 22.08.2019 р. «Про визначення земельних ділянок несільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу на земельних торгах та виготовлення документації із землеустрою» в частині пункту 3 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу на земельних торгах цільове призначення якої змінюється з «для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку» (02.03) на «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку)» (03.10) ~ згідно з додатком З до цього рішення (щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0285, за кадастровим номером: 2110400000:01:001:1381);

- визнати незаконними та скасувати рішення Мукачівської міської ради 68 сесії 7-го скликання Мукачівської міської ради №1623 від 28.11.2019 р. «Про передачу у власність земельних ділянок шляхом викупу, затвердження звітів про експертну грошову оцінку земельних ділянок, що відчужуються, затвердження ціни та інших істотних умов договорів купівлі-продажу та про затвердження звітів про експертну грошову оцінку земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу у власність на земельних торгах у формі аукціону» в частині пунктів 4, 5, 6,11, що стосується продажу земельної ділянки площею 285 кв. м., цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури», розташованої на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер; 2110400000:01:001:1381 на земельному аукціоні;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 285 кв. м., цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури», розташованої на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:001:1381 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грушевського 22Б» (код юридичної особи 43646966, адреса: 89600, Закарпатська обл., м Мукачево, вул. Грушевського буд. 22 «Б»).

На обґрунтування позовних вимог указало, що першочергово право на користування земельною ділянкою у розмірі 1118 кв. м. виникло на підставі рішення виконкому Мукачівської міської ради депутатів трудящих від 16 квітня 1958 р. № 143 та висновку (заключення) про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 .

Унаслідок незаконного відчуження Мукачівською міською радою частини земельної ділянки площею 0,0285 га, загальна площа земельної ділянки для обслуговування багатоквартирного будинку зменшилася на площу незаконно відчуженої земельної ділянки, яка знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 , і на сьогоднішній день становить 817 кв. м.

Оскільки відчужена ОСОБА_1 земельна ділянка є частиною вільної від забудови землі двору багатоквартирного будинку (прибудинкова територія), то двір будинку зменшився і тепер становить приблизно 567 кв. м. На виділеній земельній ділянці кадастровий номер 2110400000:01:001:1381 ростуть фруктові дерева та декоративні кущі, висаджені мешканцями будинку.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грушевського 22Б» було створено 04 червня 2020 р., що підтверджується протоколом установчих зборів № 1 від 28.03.2020 р. і випискою із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань від 05.06.2020 р.

Отже, відбулося незаконне відчуження земельної ділянки площею 0,0285 га на користь ОСОБА_1 , який не має у власності квартир або нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_3 , оскаржувана земельна ділянка площею 0,0285 га є частиною загальної площі земельної ділянки під домоволодіння і становить прибудинкову територію багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3 .

Відтак, дії Мукачівської міської ради порушують права співвласників багатоквартирного будинку на володіння і користування земельною ділянкою площею 0,0285 га.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 31 січня 2022 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ОСББ просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

-усі дії відповідачів щодо спірної земельної ділянки були проведені без відома співвласників багатоквартирного житлового будинку, які в свою чергу мали намір і неодноразово зверталися щодо відведення земельної ділянки у всій площі співвласникам будинку;

-суд неправомірно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження;

-протоколом № 5 від 15 березня 2021 р., п.3 було вирішено повернути у власність ОСББ «Грушевського 22Б» частину земельної ділянки, яка поза волею співвласників багатоквартирного будинку вибула з їх володіння;

-дії і рішення Мукачівської міської ради щодо прийняття рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки, продаж їх через аукціон є неправомірними, оскільки саме ці рішення позбавили співвласників багатоквартирного будинку їх безумовного права на частину прибудинкової території.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, із таких мотивів.

Суд виходив із того, що задоволення позовних вимог, враховуючи обраний спосіб захисту, не матиме наслідком захисту прав позивача на земельну ділянку, оскільки, серед іншого, визнання рішень Мукачівської міської ради щодо продажу земельної ділянки недійсними не матиме безпосереднім автоматичним наслідком передачу у власність або в постійне користування земельної ділянки позивачу з реєстрацією цього права, право на що позивач прагне захистити шляхом подання цього позову та відповідно не призведе до ефективного захисту його прав.

При цьому встановив, що згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер 198589095) земельна ділянка з кадастровим номером 2110400000:01:001:1381 знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 .

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер 180185200) 04 вересня 2019 р. було здійснено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:001:1381, як комунальну, за Територіальною громадою міста Мукачево в особі Мукачівської міської ради.

Підставою виникнення права власності при цьому вказано рішення Мукачівської міської ради від 20.08.2019 р. за № 1469.

У подальшому ця земельна ділянка (з кадастровим номером 2110400000:01:001:1381) за результатами земельного аукціону була, згідно з договором купівлі-продажу, придбана ОСОБА_1 .

За Мукачівською територіальною громадою в особі Мукачівської міської ради 04 вересня 2019 р. зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:001:1381 на підставі рішення Мукачівської міської ради від 20.08.2019 р. за № 1469. Подальші дії із цією земельною ділянкою здійснювались Мукачівською міською радою, виходячи з наявних у неї прав власника. Оскільки, на даний час рішення Мукачівської міської ради від 20.08.2019 р. за № 1469 є чинним і не визнане недійним, не оспорюється, тому в суду відсутні підстави для задоволення позову в частині скасування рішень Мукачівської міської ради.

Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, на момент прийняття рішення Мукачівською міською радою від 28.11.2019 р. № 1623, в тому числі, в частині затвердження її експертної грошової оцінки, вартості та продажу, знаходилась у її власності

Позивачем, як доказ належності спірної земельної ділянки, до якої за його твердженням входить і земельна ділянка, яка на даний час має кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, до прибудинкової території багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , вказуються рішення Мукачівської міської ради депутатів трудящих від 16 квітня 1958 р. № 143 та від 14 травня 1955 р. за № 176.

Як установлено, рішенням від 16 квітня 1958 р. № 143 вирішено, в тому числі: «зареєструвати документи на право користування присадибними ділянками …. п.28. Домоуправлінням №2 міста Мукачево, земельну ділянку по АДРЕСА_2 , в розмірі 1118 кв. м.». З

Із наявних у справі матеріалів видно, що будинок по АДРЕСА_2 , на даний час має адресу: АДРЕСА_1 . Окрім цього, вказаним рішенням Домоуправлінню № 2 передано також ряд інших земельних ділянок так само, як земельні ділянки передані і в користування фізичних осіб. Тобто цим рішенням право користування рядом земельних ділянок надано саме Домоуправлінню АДРЕСА_4 , а відомостей щодо його повноважень та подальших дій по відношенню до вказаних земельних ділянок матеріали справи не містять. Рішення від 14 травня 1955 р. за № 176 інформації про земельну ділянку за вказаною адресою не має.

Тобто, ні право власності, ні право користування позивача на підставі норм ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України на земельну ділянку не підтверджено належними доказами у порядку ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Позивачем також не вжито заходів по отриманню згідно зі ст. 42 ЗК у власність або постійне користування в тому числі прибудинкової території, саме процедура якого в ході виготовлення та затвердження землевпорядної документації і внормовує визначення її розмірів та належності.

Довід апеляційної скарги стосовно того, що усі дії відповідачів щодо спірної земельної ділянки були проведені без відома співвласників багатоквартирного житлового будинку, які в свою чергу, мали намір і неодноразово зверталися щодо відведення земельної ділянки у всій площі співвласникам будинку та довід апеляційної скарги про те, що дії і рішення Мукачівської міської ради щодо прийняття рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки, продаж їх через аукціон є неправомірними, оскільки саме ці рішення позбавили співвласників багатоквартирного будинку їх безумовного права на частину прибудинкової території, не заслуговують на увагу з таких мотивів.

Так, ст. 13 Земельного кодексу УРСР передбачалося, що земля надається в користування: колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам: громадянам СРСР. У випадках, передбачених законодавством Союзу PCP, земля також могла надаватися у користування і іншим організаціям та особам.

Із матеріалів справи випливає, що земельні ділянки Будинкоуправлінню № 2 передавалися з метою усунення антисанітарного стану дворів і підтримання протипожежних заходів, тобто для утримання.

Водночас, не вбачається, що земельна ділянка, яка була у користуванні Будинкоуправління № 2, відводилася в натурі, була закріплена межовими знаками, а така лише перебувала у користуванні без будь-яких правовстановлюючих документів.

Позивачем не надано суду жодних належних і допустимих доказів на права користування позивачем спірної земельної ділянки, окрім генерального плану (схеми), який не породжує жодних правових наслідків для сторін спірних правовідносин.

Відповідно до положень Земельного Кодексу відмінними від права власності є: право користування землею (право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки, надання земельної ділянки в концесію) (глава 15 ЗК); право земельного сервітуту (глава 16 ЗК): право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) (глава 16-1 ЗК).

Частиною 1 ст. 92 ЗК визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з положеннями Земельного кодексу Української PCP від 18.12.1990 р. земельні ділянки могли надаватися у володіння і користування. Згідно з ст. 6 вказаного Кодексу у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української PCP.

У постійне володіння земля надавалася колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям для ведення сільського та лісового господарства.

Статтею 7 Кодексу передбачалося, що у постійне користування (без заздалегідь встановленого строку) земля могла надаватися: громадянам Української PCP для городництва, сінокосіння і випасу худоби.

Стаття 20 Кодексу зазначала, що документи, які стверджують право землекористування право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчувалося державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Згідно з вимогами ст. 23 вказаного Кодексу право володіння або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Постановою Верховної Ради Української PCP від 27.03.1991 року № 889-XII «Про форми державних актів на право володіння і користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок» було затверджено: форми державних актів на право довічного успадкованого володіння землею; на право постійного володіння Землею; на право постійного користування землею.

Із набранням чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. ст. 126 якого передбачила посвідчення права постійного користування земельною ділянкою державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. № 449 було затверджено форму державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, який видавався тільки на одну земельну ділянку. Право постійного користування на декілька земельних ділянок могло посвідчуватись одним державним актом, лише виключно при їх наданні під будівництво та обслуговування лінійних об`єктів (доріг, трубопроводів, ліній електропередачі та зв`язку).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. № 449 (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.10.2008 року № 926 та від 12.11.2008 року № 1019) установлено, що раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, що виникло до 01.01.2013 р., може посвідчуватись видами державних актів на право постійного користування землею.

Отже, спірна земельна ділянка комунальної власності відповідно до проведеної інвентаризації є вільною (Рішення ОМС №1470 від 22.08.2019 р.), відтак Мукачівська міська рада в інтересах громади виставила її на відкриті торги (аукціон).

Так, містобудівною документацією місцевого рівня вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, і зміна її цільового призначення для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) не суперечить її цільовому використанню в межах відповідної категорії земель.

Частиною 2 статті 42 Земельного кодексу України, визначено підстави й порядок набуття права користування земельної ділянки для обслуговування прибудинкової території про що позивач повідомлявся листом №273/0/232-20 від 20.03.2020 р. (т.1 а.с.46).

Мукачівська міська рада як власник земельної ділянки для забезпечення надходження коштів до бюджету розвитку міста, спірну, вільну земельну ділянку виставила на земельні торги (рішення Мукачівської міської ради №1473 від 22.08.2019 р.).

Право власності на спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_1 на підставі відкритого земельного аукціону, через оголошення, яке опубліковано на офіційному веб сайті Держгеокадастру України, лот № 44682 аукціону № 22998. Ціна продажу земельної ділянки становила 523 495, 98 грн. і результати аукціону не оскаржувалися.

Відтак, колегія суддів констатує, що Мукачівська міська рада прийняла оспорювані позивачем рішення у межах і в спосіб, визначений ст.ст. 12, 118 Земельного Кодексу України, та ст.ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», протилежного стороною позивача в ході апеляційного перегляду справи не доведено.

Стосовно апеляційного доводу про неправомірність розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, належить зауважити таке.

За приписами ч.ч.1, 2 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Спірні правовідносини не підпадають під указані винятки.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що ціна позову становить 498 567,60 грн., що не відповідає характеристиці малозначності, не заслуговує на увагу, оскільки позивачем пред`являвся позов із трьома немайновими вимогами, і відповідно був сплачений судовий збір (т.1 а.с.27). Тим паче, ціна позову має перевищувати 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а на момент пред`явлення позову ця сума становила 567 500 грн.

Позивач подавав заяву про розгляд справи з викликом сторін (т.1 а.с.148-149) і суд своєю ухвалою від 20 грудня 2021 р. вмотивовано відмовив у задоволенні цього клопотання, указавши, що всі докази можуть бути подані з позовною заявою та у відзиві на позову заяву, тому доказування у справі не вимагають проведення судового засідання.

На думку колегії суддів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права (п.7 ч.3 ст.376 ЦПК України), в зв`язку з чим доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Також колегія суддів цілком погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб?єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов?язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов?язку заінтересована особа має право пред?явити позов про витребування цього майна.

Разом із тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв?язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Позивачем не доведено добросовісність/недобросовісність набувача спірної земельної ділянки, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Подібний висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19), на які посилається заявник.

Ураховуючи це, можна констатувати, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є неефективним, через те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій Мукачівської міської ради, тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях Мукачівської міської ради наявна воля на передачу майна іншій особі ( ОСОБА_1 ), а незаконність таких дій позивачем недоведено.

ОСОБА_1 , придбавши спірну земельну ділянку на земельних торгах, мав усі підстави вважати, що документи, на підставі яких Мукачівська міська рада володіла цією земельної ділянкою, є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що Мукачівська міська рада виставляючи на земельні торги спірну земельну ділянку, має право нею розпоряджатися, а він після отримання такої у власність матиме змогу мирно нею володіти.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Із огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що задоволення позовних вимог, враховуючи обраний спосіб захисту, не матиме наслідком захисту прав позивача на земельну ділянку, оскільки, серед іншого, визнання рішень Мукачівської міської ради по продажу земельної ділянки недійсними не матиме безпосереднім автоматичним наслідком передачу у власність або в постійне користування земельної ділянки позивачу з реєстрацією цього права, право на що позивач прагне захистити шляхом подання цього позову та відповідно не призведе до ефективного захисту його прав.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути взяті до уваги.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 22 березня 2022 р. (т.1 а.с.241-245) було накладено арешт на нерухоме майно, що є предметом позову, а саме: земельну ділянку площею 285 кв. м, цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:001:1381, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 159, видавник: Переста Я.О. приватний нотаріус Мукачівського нотаріального округу - до набрання рішенням законної сили. Заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії: - щодо відчуження земельної ділянки площею 285 кв. м, цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури», розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:001:1381; - щодо проведення робіт із демонтажу дерев, кущів, які ростуть на земельній ділянці та забудови земельної ділянки площею 285 кв. м, цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури», розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:001:1381 - до набрання рішенням законної сили. Заборонено іншим особам учиняти дії щодо предмета спору: земельної ділянки площею 285 кв. м, цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури», розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2110400000:01:001:1381 - до набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч.ч.9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Оскільки, судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позовних вимог, судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, то заходи забезпечення позову, які були вжитті ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 22 березня 2022 р., належить скасувати.

Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грушевського 22Б» залишити без задоволення. 2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 31 січня 2022 року залишити без змін. 3.Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 22 березня 2022 р. 4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 5.Повне судове рішення складено 25 січня 2023 р.

Судді: