Постанова

від 31.01.2023 по справі 127/25776/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/25776/20

Провадження № 22-ц/801/245/2023

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 рокуСправа № 127/25776/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Якименко М.М.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Каролінні», ОСОБА_2 про визнання недійсними договору комісії та договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та витребування майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 31 жовтня 2022 року в м. Вінниці суддею цього суду Бесараб Н.М., дата складання його повного тексту не відома,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Приватного підприємства «Каролінні» (далі - ПП «Каролінні»), ОСОБА_2 про визнання недійсними договору комісії та договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та витребування майна. Позов мотивований тим, що 04 березня 2017 року у позивача стався інсульт, внаслідок чого частину його тіла відняло, тому з 04 березня 2017 року по 17 березня 2017 року він перебував на стаціонарному лікуванні у 22 відділенні ВОПНЛ ім. Ющенка. Згодом він дізнався, що ПП «Каролінні» поза його волею розпорядилось належним йому майном, підробивши його підпис на договорі комісії №6450/17/000381 від 22 березня 2017 року, за яким ПП «Каролінні» як комісіонер ніби зобов`язалось від свого імені за дорученням комітента ОСОБА_1 за винагороду здійснити продаж транспортного засобу марки DАF ХF 105.460 Cідловий тягач-Е, рік випуску 2007, державний номерний знак НОМЕР_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу. На підставі договору комісії того ж дня між ПП «Каролінні» та сином позивача - ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу вказаного транспортного засобу. Позивач договір комісії не підписував, а тому ПП «Каролінні» не мало право розпоряджатись його майном та укладати договір купівлі-продажу транспортного засобу.

Пославшись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір комісії №6450/17/000381 від 22 березня 2017 року, сторонами якого є ПП «Каролінні» як комісіонер та ОСОБА_1 як комітент; визнати недійсним договір купівлі-продажу вищезгаданого транспортного засобу від 22 березня 2017 року, що укладений між ПП «Каролінні» та ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, згідно якого право власності на вказаний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_2 ; витребувати у ОСОБА_2 такий транспортний засіб на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник відповідачів зазначив, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 17 вересня 2015 року ОСОБА_1 був власником транспортного засобу марки DАF ХF 105.460 Cідловий тягач-Е, VIN НОМЕР_2 , рік випуску 2007, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 від 17 вересня 2015 року (т. 1, а.с. 41).

Відповідно до копії виписки з медичної картки стаціонарного хворого №2609, ОСОБА_1 з 04 березня 2017 року по 17 березня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні у 22 відділенні ВОПНЛ ім. Ющенка, історія хвороби №2609 (т.1, а. с. 11-12).

Згідно копії договору комісії №6450/17/000381 від 22 березня 2017 року ПП «Каролінні» як комісіонер зобов`язалось за дорученням комітента ОСОБА_1 за винагороду вчинити від свого імені за його рахунок необхідні дії для продажу транспортного засобу - DАF ХF 105.460 Cідловий тягач-Е, VIN НОМЕР_2 , рік випуску 2007, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 від 17 вересня 2015 року. Вартість транспортного засобу складала 45 000 грн. Комісіонер здійснює продаж транспортного засобу шляхом укладання договору купівлі-продажу або оформлення іншого документу, передбаченого чинним законодавством України, з третьою особою (далі - покупцем) (т. 1, а.с. 56-57).

Того ж дня ПП «Каролінні» на підставі вищезгаданого договору комісії уклало з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вказаного транспортного засобу. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складала 45 000,00 грн. (т. 1, а.с. 54-55).

Із заяв на переказ коштів слідує, що 22 березня 2017 року позивачем у відділенні Приватного акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк») було сплачено 2 250 грн. податку з продажу транспортного засобу і 655 грн. військового збору при продажі транспортного засобу (т. 1, а.с. 72).

Згідно копії виписки з історії хвороби №5113 ОСОБА_1 з 10 квітня 2017 року по 27 травня 2017 року знаходився на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні №2 Вінницького обласного клінічного госпіталя ветеранів війни (т.1, а.с. 88).

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА №593721 від 26 липня 2017 року ОСОБА_1 безстроково встановлено інвалідність 1 групи «Б» загального захворювання та згідно цієї довідки він потребує постійного стороннього догляду (т.1, а.с. 21).

Відповідно до дублікату посвідчення ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 , виданого 02 жовтня 2017 року безстроково, він має інвалідність 1 групи (т. 1, а.с. 20).

Згідно виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12ААА №042270 від 30 січня 2019 року ОСОБА_1 втратив 90% професійної працездатності (а.с. 22 т. 1).

З копії витягу з протоколу №251 засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв від 30 липня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби з 16 грудня 1982 року по 27 квітня 1984 року, перебуваючи на території країни Афганістан, де велись бойові дії, що призвело в подальшому до стійких наслідків закритої ЧМТ (1984 рік) у вигляді вираженого цефалгічного, вестибулярного синдромів, вегето-судинної дистонії з частими кризами, дисциркуляторної енцефалоатії II ст. змішаного ґенезу (атеросклеротична, гіпертонічна, післятравматична) з грубою атаксією з порушенням ходи та статики, лікворно-венозною дисциркуляцією, експлозивним варіантом психоорганічного синдрому; ІХС; атеросклеротичного кардіосклерозу; гіпертонічної хвороби III ст.; гіпертензивного серця; СН ІІА (т. 1, а.с. 23).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2021 року витребувано від територіального сервісного центру №0541 РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій області оригінал договору купівлі-продажу транспортного засобу марки DAF модель ХF 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 , що укладений 22 березня 2017 року між ПП «Каролінні» та ОСОБА_2 та оригінал договору комісії №6450/17/000381 від 22 березня 2017 року, сторонами якого є ПП «Каролінні» як комісіонер, та ОСОБА_1 , як комітент. Цією ж ухвалою суду витребувано оригінал вищезгаданого договору комісії від ПП «Каролінні» (т. 1, а.с. 125).

З відповідей територіального сервісного центру №0541 РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій області від 13 травня 2021 року за №31/2-0541-1029 та від 28 травня 2021 року за №31/2-0541-1155 вбачається, що надання оригіналу договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22 березня 2017 року та оригіналу договору комісії №6450/17/000381 від 22 березня 2017 року не є можливим, оскільки термін зберігання реєстраційних документів становить три роки (т. 1, а.с. 139, 141).

У відповідях ПП «Каролінні» від 27 липня 2021 року та 18 травня 2021 року зазначено, що надати оригінал договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22 березня 2017 року та оригінал договору комісії №6450/17/000381 від 22 березня 2017 року не виявляється можливим, оскільки зберігання даних договорів минув, через що вони були знищені (т.1 а.с. 129, 131).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2021 року за клопотанням представника позивача було призначено по справі судово-медичну експертизу з визначення втрати загальної та професійної працездатності ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 157).

За результатами проведеної судово-медичної експертизи №-60/20к від 29 квітня 2022 року експертом було зроблено такі висновки:

внутрішньомозковий крововилив - це крововилив в півкулю головного мозку, що відбувається внаслідок патологічних змін судин головного мозку при гіпертонічній хворобі та атеросклерозі. Клінічними проявами внутрішньомозкового крововиливу у ОСОБА_1 стали загальномозкові (втрата та порушення свідомості, головний біль, запаморочення, порушення статичної координації) та локальні симптоми (порушена вимова та розуміння зверненої мови, підвищення рефлексів, порушення чутливості та зменшення м`язової сили в правих кінцівках, мімічних м`язах);

у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не з`явився для судово-медичного обстеження (запити від: 27 жовтня 2021 року вих. № 818, 14 грудня 2021 року вих. № 969, 19 січня 2022 року вих. № 73), визначити ступінь стійкої втрати загальної та професійної працездатності за наявними медичними даними неможливо;

правобічна зворотня геміплегія, як наслідок внутрішньомозкового крововиливу в ліву півкулю головного мозку 04 березня 2017 року у ОСОБА_1 , за своїми клінічними характеристиками передбачає значний негативний вплив на можливість виконання активних рухів правою верхньою кінцівкою. Проте, судово-медичним шляхом, за наявними медичними даними, визначити чи можливо «здійснювати підписи правою рукою із застосуванням прямих, заокруглих, послідовних та повторюваних рухів, характерних як відпрацьованих, зокрема станом на 22 березня 2017 року» не є можливим (т. 2, а.с. 9-12).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ч. 1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1- 3, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст. 1012 ЦК України, договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Згідно із ст. 1014 ЦК України, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Положеннями ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України).

Ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що 22 березня 2017 року, тобто в день укладення договору комісії №6450/17/000381 між ним та ПП «Каролінні», він не міг розписатись на цьому договорі, тобто, що у нього було відсутнє волевиявлення на укладення цього договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір комісії №6450/17/000381 від 22 березня 2017 року ОСОБА_1 не підписував, його підпис в цьому договорі підроблений, адже в той час він перебував в безпорадному стані та взагалі не міг підписувати жодні документи апеляційним судом відхиляються з огляду на таке. Відповідно до копії виписки з медичної картки стаціонарного хворого №2609, ОСОБА_1 з 04 березня 2017 року по 17 березня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні у 22 відділенні ВОПНЛ ім. Ющенка, в результаті проведеного лікування стан пацієнта покращився: нормалізувався артеріальний тиск, покращилась мова, ковтання, може сидіти самостійно, стояти з сторонньою допомогою. Також висновком судово-медичної експертизи №-60/20к від 29 квітня 2022 року встановлено, що неможливо визначити чи міг ОСОБА_1 здійснювати підписи правою рукою із застосуванням прямих, заокруглих, послідовних та повторюваних рухів, характерних як відпрацьованих, зокрема станом на 22 березня 2017 року. Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що станом на 22 березня 2017 року ОСОБА_1 не міг поставити підпис на договорі комісії. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача. Ненадання позивачем суду під час розгляду цивільної справи належних та допустимих доказів позбавляють суд можливості вирішити питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю позивачем.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, які зводяться до незгоди з висновком експерта з огляду на таке. Сам позивач не з`являвся для судово-медичного обстеження на запити експертної установи, тому неможливо було визначити ступінь стійкої втрати його загальної, професійної працездатності за наявними медичними даними та надати відповідь на питання, що поставлене перед експертом. Неприбуття позивача, саме за клопотанням якого призначалась експертиза, до експертної установи для судово-медичного обстеження, а також неповідомлення ним поважних підстав, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для такого обстеження, свідчать про його небажання отримати відповідь на поставлене ним ж перед експертом питання та надають суду можливість надати оцінку фактичним обставинам справи на підставі наявних доказів. Експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384 та 385 КК України, підстав вважати висновок експерта таким, що не відповідає вимогам закону судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому такі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд звертає увагу, що процесуальним законом вимагається та забезпечується належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду. Адже, правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2023 року зауважила, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Враховуючи наведене, вірними є також висновки суду першої інстанції про те, що оскільки позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, згідно якого право власності на вищезгаданий транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_2 та витребування у ОСОБА_2 такого транспортного засобу на користь ОСОБА_1 є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним договору комісії, у задоволенні якої відмовлено, то вони також задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань представника позивача про призначення додаткової експертизи та про виклик для допиту свідка завідувача неврологічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Вінницький обласний клінічний госпіталь ветеранів війни Вінницької обласної Ради» Коцюк Н.Б. для надання роз`яснень медичних термінів та скорочень, що зазначені у висновку експерта, а також для надання свідчень про стан здоров`я скаржника на момент підписання спірного договору з огляду на таке.

Згідно ч. 4 ст. 72 ЦПК України саме експерт має право роз`яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи, а не інша особа, яку своєму клопотанні апелянт просить викликати і допитати в судовому засіданні для роз`яснення такого висновку. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з апеляційної скарги позивача, на момент укладення оспорюваних ним договорів, він не перебував на лікуванні у лікувальному закладі, де працює особа, яку він просить допитати щодо його стану здоров`я на той час, а перебував там пізніше, тому її показання не можуть містити інформацію щодо предмета доказування у цій справі, тобто бути належним доказом, що передбачено наведеними положеннями ст. 77 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Згідно з роз`ясненнями пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8«Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах» додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з`ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Проведення додаткової експертизи може бути доручено тому самому або іншому експертові.

Відповідно до пп. 1.2.13 п. 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом МЮУ від 08 жовтня 1998 року № 53/5, додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об`єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи.

Таким чином, згідно аналізу наведених норм, додаткова судова експертиза призначається у випадку неповноти або неясності висновку експерта.

З урахуванням наведеного, оскільки з матеріалів справи не встановлено, а скаржником не доведено наявність підстав для призначення у цій справі додаткової експертизи, зокрема наявність неповноти або неясності висновку експерта №-60/20к від 29 квітня 2022 року, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволені клопотання представника представника позивача про проведення додаткової експертизи.

Усі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у задоволенні позову з підстав його недоведеності, а тому апеляційним судом відхиляються, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

М. М. Якименко