Постанова

від 16.01.2023 по справі 910/12683/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2023 р. Справа№ 910/12683/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового зсідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Май Флоор Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022

у справі № 910/12683/21 (суддя: Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентінвест 3000»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Май Флоор Україна»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Реалті»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»

3. Приватного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод»

4. Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-завод Видубичі»

5. Товариства з обмеженою відповідальністю «Гансо компані»

6. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Тех»

про стягнення 306 906,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентінвест 3000» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Май Флоор Україна» про стягнення 306 906,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором суборенди №30-РІ від 01.04.2018, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у загальному розмірі 306 906,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/12683/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентінвест 3000» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Май Флоор Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентінвест 3000» заборгованість у розмірі 306 906 (триста шість тисяч дев`ятсот шість) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 4 603 (чотири тисячі шістсот три) грн. 59 коп. Видано наказ.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що процедура фактичної передачі і повернення об`єкта передбачена розділом 3 та 8 укладеного Договору, а станом на час звернення з позовом фактичного повернення об`єкта оренди від відповідача позивачу шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі не було, доказів іншого відповідачем не надано. Наголосив, що наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 306 906,00 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати орендної плати та експлуатаційних витрат не були спростовані відповідачем. Звернув увагу на те, що обставини, за яких відповідач продовжує користуватися майном, але за договором з іншою особою, не має ефекту правоприпиняючого факту для відносин суборенди з позивачем, а відтак не звільняє відповідача від виконання зобов`язань по сплаті передбачених Договором платежів за користування майном на користь позивача. Вказав на те, що Договір був укладений між сторонами 01.04.2018, тобто задовго до набуття ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» права власності на вказаний майновий комплекс (15.10.2020), що спростовує відповідні посилання на недійсність такого Договору внаслідок відсутності згоди третьої особи-2 на передачу в оренду приміщення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Май Флоор Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/12683/21 повністю та ухвалити нове судове рішення яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В обгрунтування своєї позиції вказує на те, що в матеріалах справи наявний ряд доказів, які свідчать про нікчемність Договору суборенди № 30-РІ від 01.04.2018 в силу положень ст. 12 Закону України «Про іпотеку», внаслідок чого такий правочин є недійсним в силу закону і не створює юридичних наслідків. Підкреслює, що при укладенні вказаного вище договору позивач обов`язково повинен був отримати від ПАТ «Український професійний банк», як первісного іпотекодержателя, згоду на відчуження частини майнового комплексу. Зауважує, що сам факт переходу права власності на майновий комплекс до ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» свідчить про неможливість позивача забезпечити для відповідача можливість користування майном та про неможливість користування відповідачем суборендованим майном за Договором.

Також в апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/12683/21.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2022, апеляційна скарга у справі № 910/12683/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Владимиренко С.В., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Май Флоор Україна» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/12683/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Май Флоор Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/12683/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 01.08.2022 ; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

У подальшому розгляд апеляційної скарги відкладався, а склад колегії суддів змінювався.

29.07.2022 ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» подало клопотання про зупинення провадження у справі, яке в судовому засіданні 16.01.2023 представником третьої особи 2 було відкликане у зв`язку із його неактуальністю.

01.08.2022 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що з наявних в матеріалах справи інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що реєстрація іпотеки в реєстрі відбулась 15.10.2020, а тому позивач набув право оренди за відстуності будь-яких обтяжень та добросовісно покладався на інформацію, розміщену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Наголошує, що та обставина, що відповідач продовжує користуватися майном, але за договором з іншою особою, не має ефекту правоприпиняючого факту для відносин суборенди з позивачем, тож не звільняє відповідача від виконання зобов`язань по сплаті передбачених договором платежів за користування майном орендарю - позивачу в даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Май Флоор Україна» про залучення до участі у даній справі в якості третіх осіб ПрАТ «Експериментально-механічний завод», ТОВ «Арт-завод Видубичі», ТОВ «Гансо компані» та ТОВ «Сервіс-тех»; залучено до участі у справі № 910/12683/21 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ПрАТ «Експериментально-механічний завод», ТОВ «Арт-завод Видубичі», ТОВ «Гансо компані», ТОВ «Сервіс-Тех».

Представники відповідача та третьої особи 2 в судовому засіданні 16.01.2023 вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні 16.01.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представики інших учасників справи в судове засідання 16.01.2023 не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи зворотніми повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Також, копія ухвали Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 про призначення розгляду справи на 16.01.2023 направлялась на адресу ПАТ «Експериментально-механічний завод», однак конверт з копією ухвали повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю (п. 11 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Згідно з пунктом 2 Загальної частини Правил надання послуг поштового зв`язку повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - це повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз ст. 242 ГПК України, п. п. 11, 17, 115, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Також Північним апеляційним господарським судом враховано, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвалу від 05.12.2022 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 09.12.2022 (http://www.reyestr.court.gov.ua), тобто усі учасники справи, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до реєстру, мали можливість ознайомитися зі змістом вказаної ухвали.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з цим, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989) (аналогічне застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 908/98/18; від 13.09.2019 у справі № 904/4105/18).

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб 1, 3-6, які повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 01.04.2018 між ТОВ «Рентінвест 3000» (орендар) та ТОВ «Май Флоор Україна» (суборендар) укладено договір суборенди №30-РІ (надалі - «Договір»), згідно умов якого орендар передає суборендареві за плату на певний строк у користування частину майнового комплексу, що розміщений за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 для здійснення суборендарем своєї господарської діяльності.

Згідно з п. 1.2 Договору за цим договором суборендар вступає у користування нежитловим приміщенням, що належить орендареві на праві користування. Об`єктом суборенди для цілей цього договору є: приміщення площею 219,1 кв.м.

Відповідно до п. 1.3 Договору строк суборенди за договором починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта та закінчується 31.03.2019 (останній день суборенди).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що об`єкт суборенди повинен бути переданий позивачем та прийнятий відповідачем протягом двох діб з моменту укладення договору за актом приймання-передачі (додаток №2 до договору, який є його невід`ємною частиною), в якому сторони вказують площу об`єкта суборенди, склад та технічні характеристики об`єкта суборенди, перелік майна та обладнання, що передаються разом із об`єктом суборенди.

За змістом п. 5.1 Договору за згодою сторін щомісячна суборендна плата за користування об`єктом суборенди за договором встановлюється у розмірі 17 361,00 грн.

Відповідно до п. 5.3 Договору суборендна плата нараховується на щомісячній основі, починаючи з дати прийняття об`єкта суборенди суборендарем за актом приймання-передачі, по дату фактичного повернення об`єкта суборенди від суборендаря до орендаря за відповідним актом приймання-передачі. Суборендна плата сплачується на підставі рахунків орендаря в безготівковому порядку на поточний рахунок орендаря не пізніше 10 числа кожного місяця суборенди.

Пунктами 5.8, 5.9 Договору визначено, що рахунки на компенсацію вартості комунальних послуг за кожен наступний за звітним місяць суборенди виставляються орендарем з розрахунку 100% вартості комунальних послуг, спожитих суборендарем у поточному місяці, не пізніше 15 числа кожного місяця дії договору. Оплата вищевказаних рахунків здійснюється суборендарем не пізніше 18 числа кожного поточного місяця дії договору. Відсутність рахунку не звільняє суборендаря від обов`язку компенсувати вартість комунальних послуг.

За актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.04.2018 позивач передав відповідачу в строкове платне користування складське приміщення площею 137,40 кв.м, а також офісне приміщення площею 81,70 кв.м. Також за актом приймання-передачі приміщення від 01.03.2019 позивач передав відповідачу у тимчасове володіння та користування складське приміщення №2 площею 66,70 кв.м.

Додатковою угодою №2 від 01.03.2019 сторонами погоджено змінити щомісячну орендну плату, яка встановлюється у розмірі 33 999,00 грн.

Позивач вказує, що до жовтня 2020 року відповідачем своєчасно вносилася плата за користування орендованими приміщеннями, проте за період з жовтня 2020 року по червень 2021 року у відповідача утворилась заборгованість з орендних платежів та експлуатаційних витрат на загальну суму 306 906,00 грн., які заявлені до стягнення у даній справі.

Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Договір за своєю правовою природою є правочином, який відповідно до ст. 202 ЦК України є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Положеннями ст. 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Також, ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання в суборенду відповідачем спірних приміщень з дати підписання актів приймання-передачі від 01.04.2018 та від 01.03.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц.

За змістом п. 5.3 Договору суборендна плата сплачується на підставі рахунків орендаря в безготівковому порядку на поточний рахунок орендаря не пізніше 10 числа кожного місяця суборенди.

Також, умовами Договору передбачено обов`язок відповідача відшкодовувати вартість комунальних послуг не пізніше 18 числа кожного поточного місяця дії договору.

Позивач вказує, що за період з жовтня 2020 року по червень 2021 року у відповідача утворилась заборгованість з орендних платежів та експлуатаційних витрат на загальну суму 306 906,00 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, пунктом 1.3 Договору передбачено, що строк його дії починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта суборенди та закінчується 31.03.2019.

Матеріали справи не містять доказів укладення сторонами додаткових угод щодо продовження строку дії Договору, проте суд зазначає, що відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Колегія суддів також зауважує, що пунктом 5.3. Договору встановлено, що суборендна плата нараховується на щомісячній основі, починаючи з дати прийняття об`єкта суборенди суборендарем за актом приймання-передачі, по дату фактичного повернення об`єкта суборенди від суборендаря до орендаря за відповідним актом приймання-передачі.

Отже, процедура фактичної передачі і повернення об`єкта передбачена розділом 3 та 8 укладеного Договору. Станом на час звернення з позовом фактичного повернення об`єкта оренди від відповідача позивачу шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі не було, доказів іншого відповідачем не надано.

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про те, що дія Договору неодноразово продовжувалась і не закінчилась у заявлений до стягнення період.

При цьому, наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 306 906,00 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати орендної плати та експлуатаційних витрат не були спростовані відповідачем ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Доводи апелянта про неможливість користування ним спірними приміщеннями з 15.10.2020, оскільки доступ до них був обмежений новим власником - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», а також укладення з ТОВ «Стар Реаліті» нового договору суборенди №36-01/01/21 від 01.01.2021 колегією суддів оцінюються кричино з огляду на наступне.

Обов`язок орендаря (позивача) з передачі суборендарю (відповідачу) приміщень у користування підтверджено двосторонніми актами, які є додатками до укладеного між сторонами Договору. В той же час, складеного між сторонами акту про повернення орендарю із суборенди майна відповідач суду не надав.

При цьому, суд першої інстанції вірно вказав на те, що та обставина, що відповідач продовжує користуватися майном, але за договором з іншою особою, не має ефекту правоприпиняючого факту для відносин суборенди з позивачем, а відтак не звільняє відповідача від виконання зобов`язань по сплаті передбачених Договором платежів за користування майном на користь позивача.

Також, суд апеляційної інстанції наголошує, що така обставина як укладення правочину з іншим контрагентом чинним законодавством не віднесена до переліку підстав припинення договірних зобов`язань за попереднім правочином.

Крім того, апелянт стверджує про помилкове незастосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" та частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та невмотивованість висновку суду першої інстанції щодо відхилення доводів відповідача про те, що укладення договору оренди, переданого в іпотеку, без згоди іпотекодержателя зумовлює нікчемність цього правочину і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку", правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Отже, за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)).

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, а також правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16 і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц).

Так, відповідач стверджує про відсутність у ТОВ "Рентінвест 3000" права передавати ТОВ "Май Флоор Україна" в суборенду орендоване ним приміщення та недійсність (нікчемність) договору суборенди з посиланням на відсутність згоди іпотекодержателя на передання майна в оренду (суборенду). На підтвердження своїх доводів відповідач долучив до відзиву на позовну заяву інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.09.2021 № 274396444.

Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що на момент державної реєстрації права власності на спірне майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Гансо Компані» (яке передало майновий комплекс загальною площею 28 223,10 кв.м, що знаходиться у місті Києві по вулиці Будіндустрії, 6, в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Тех» за договором №ІП-28 від 11.06.2020, яке у свою чергу передало частину цього майнового комплексу загальною площею 18 060,10 м.кв. в суборенду позивачу за договором №РП-28/2 від 11.06.2020) у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не містилось жодного запису про іпотеку (у тому числі встановлену на користь Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк», яке з 10.09.2015 перебуває у стані припинення).

В той же час, Договір був укладений між ТОВ «Рентінвест 3000» та ТОВ «Май Флоор Україна» 01.04.2018, тобто задовго до набуття ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» права власності на вказаний майновий комплекс (15.10.2020), що спростовує відповідні посилання на недійсність такого Договору внаслідок відсутності згоди третьої особи-2 на передачу в оренду приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Будіндустрії, 6, оскільки за змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підстави недійсності правочину (нікчемного чи оспорюваного) повинні існувати саме в момент вчинення такого правочину.

Крім того, колегія суддів зауважує, що з наданої інформації в описі об`єкта неможливо ідентифікувати (ані за площею, ані за назвою), що передане за договором суборенди майно на час укладення вказаного правочину було обтяжено заставою, що могло бути підставою для застосування положень спеціального законодавства.

Таким чином, висновки місцевого господарського суду у цій справі ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частині 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку") та не суперечать висновкам Верховного Суду, оскільки зроблені на підставі оцінки прийнятих відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України доказів.

Аналогічна правова позиція щодо оцінки доказів у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 31.05.2022 у справі № 910/3334/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентінвест 3000" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь ХХІ" про стягнення 1 445 707, 07 грн.

Оскільки відповідач належним чином не виконав умови договору суборенди в частині оплати орендних платежів та експлуатаційних витрат, а належних і допустимих доказів в спростування обставин виконання договірних зобов`язань в повному обсязі не надано, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості за договором в сумі 306 906,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з цим Північний апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічну правову позицію викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18; від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

Слід зауважити, що Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/12683/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Май Флоор Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/12683/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 у справі № 910/12683/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Май Флоор Україна».

4. Справу № 910/12683/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.01.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк