Рішення

від 30.01.2023 по справі 904/4390/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2023м. ДніпроСправа № 904/4390/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд 3" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за надані послуги транспортування асфальтобетону у розмірі 861 374 грн. 94 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд 3" (далі - відповідач) заборгованість за надані послуги транспортування асфальтобетону у розмірі 861 374 грн. 94 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорбуд 3" зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати наданих у період з 20.10.2021 по 15.11.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" послуг транспортування асфальтобетону та ЩМА, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 861 374 грн. 94 коп.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2022 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду №42738/22 від 07.12.2022), а також було подано позовну заяву від 25.11.2022 (у новій редакції).

Судом встановлено, що недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 30.11.2022, усунуті; подана позовна заява відповідає вимогам, викладеним у статтях 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України; підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження відсутні.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 08.12.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.11.2022, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Олександра Оцупа, будинок 2, м. Дніпро (а.с.116).

Так, за участю позивача, ухвала суду від 08.12.2022 була надіслана відповідачу на адресу його офіційного місцезнаходження: вулиця Олександра Оцупа, будинок 2, м. Дніпро, яка вказана у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день вручення судового рішення під розписку.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 08.12.2022 отримав 09.01.2023, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4930021098703 (а.с.134), отже завчасно.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, ухвалою суду від 08.12.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання ухвали суду відповідачем засобами поштового зв`язку за його юридичною адресою - 09.01.2023, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 24.01.2023 включно.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий тиждень господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на 30.01.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що строк розгляду даної справи закінчується 06.02.2023, отже у даному випадку судому було надано відповідачу достатній строк для висловлення його правової позиції та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг у спрощений спосіб, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорбуд 3" (далі - замовник, відповідач) було досягнуто домовленості щодо надання певного обсягу послуг з транспортування асфальтобетону та ЩМА.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 20.10.2021 по 15.11.2021 позивачем були надані відповідачу послуги з транспортування асфальтобетону та ЩМА на загальну суму 911 374 грн. 94 коп., на підтвердження чого позивачем та відповідачем були складені та підписані наступні Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000695 від 20.10.2021 на суму 38 281 грн. 57 коп. (а.с.16);

- акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000696 від 21.10.2021 на суму 23 807 грн. 52 коп. (а.с.20);

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000697 від 22.10.2021 на суму 37 010 грн. 16 коп. (а.с.24);

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000733 від 29.10.2021 на суму 119 794 грн. 45 коп. (а.с.29);

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000753 від 04.11.2021 на суму 99 145 грн. 91 коп. (а.с.39);

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000757 від 04.11.2021 на суму 78 394 грн. 96 коп. (а.с.40);

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000758 від 05.11.2021 на суму 78 322 грн. 16 коп. (а.с.52);

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000754 від 05.11.2021 на суму 59 942 грн. 09 коп. (а.с.53);

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000759 від 06.11.2021 на суму 107 614 грн. 08 коп. (а.с.62);

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000760 від 07.11.2021 на суму 117 720 грн. 96 коп. (а.с.73);

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000805 від 14.11.2021 на суму 84 140 грн. 60 коп. (а.с.85);

- Акт здачі-приймання робіт (наданні послуг) № ТП-0000806 від 15.11.2021 на суму 67 200 грн. 48 коп. (а.с.91).

У кожному з перелічених вище актів сторони підтвердили, що претензій одна до одної не мають.

В оплату вказаних вище послуг позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки:

- рахунок-фактура № ТП-0000843 від 20.10.2021 на суму 38 281 грн. 57 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000844 від 21.10.2021 на суму 23 807 грн. 52 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000845 від 22.10.2021 на суму 37 010 грн. 16 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000882 від 29.10.2021 на суму 119 794 грн. 45 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000904 від 04.11.2021 на суму 99 145 грн. 91 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000908 від 04.11.2021 на суму 78 394 грн. 96 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000909 від 05.11.2021 на суму 78 322 грн. 16 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000905 від 05.11.2021 на суму 59 942 грн. 09 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000910 від 06.11.2021 на суму 107 614 грн. 08 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000911 від 07.11.2021 на суму 117 720 грн. 96 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000949 від 14.11.2021 на суму 84 140 грн. 60 коп.;

- рахунок-фактура № ТП-0000950 від 15.11.2021 на суму 67 200 грн. 48 коп. (а.с.96-106).

Як зазначає позивач, відповідач лише частково оплатив надані послуги з транспортування асфальтобетону в сумі 50 000 грн. 00 коп. (платіжне доручення №29Q183788743AD ВІД 07.02.2022, а.с.107), решта наданих послуг в залишковій сумі 861 374 грн. 94 коп. (911 374,94 - 50 000,00) є неоплаченою, що і є причиною виникнення спору.

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Проаналізувавши додані до позовної заяви документи, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з надання послуг, а тому, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, нормами глави 63 Цивільного кодексу України.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Причиною звернення позивача із даним позовом до суду є порушення відповідачем зобов`язання з повної оплати наданих позивачем у період з 20.10.2021 по 15.11.2021 послуг з транспортування асфальтобетону та ЩМА, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 861 374 грн. 94 коп., яку відповідач відмовляється сплатити у добровільному прядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, між сторонами було досягнуто домовленості щодо надання у період з 20.10.2021 по 15.11.2021 послуг з транспортування асфальтобетону та ЩМА, а також узгоджено позивачем та відповідачем їх загальну вартість - 911 374 грн. 94 коп.

Як зазначає позивач, ним взяті на себе зобов`язання щодо надання у період з 20.10.2021 по 15.11.2021 послуг з транспортування асфальтобетону та ЩМА на загальну суму 911 374 грн. 94 коп. були виконані належним чином, претензій щодо якості та обсягу наданих послуг відповідач протягом часу з моменту їх надання і до теперішнього часу не висловлював.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У даному випадку позивач посилається на те, послуги з транспортування асфальтобетону та ЩМА надані в період з 20.10.2021 по 15.11.2021 у повному обсязі - вказані послуги були виконані належним чином, претензій щодо якості та обсягу наданих послуг відповідач протягом часу з моменту їх надання і до теперішнього часу не висловлював.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконані його обов`язки перед відповідачем щодо надання послуг.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послуги відповідає обов`язок замовника оплатити вартість наданих послуг.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд відзначає, що доказів досягнення сторонами згоди щодо строку оплати наданих у період з 20.10.2021 по 15.11.2021 послуг з транспортування асфальтобетону та ЩМА на загальну суму 911 374 грн. 94 коп. матеріали справи не містять, отже строк їх оплати сторонами не було встановлено.

Спеціальні норми, що регулюють правовідносини за договором про надання послуг, також не визначають строк оплати.

Таким чином, в даному випадку підлягають застосуванню положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до вказаних вимог, позивач звернувся до відповідача із вимогою від 28.09.2022, в якій просив у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги здійснити оплату наданих послуг в сумі 911 374 грн. 94 коп. До вказаної вимоги були додані рахунки-фактури за період з 20.10.2021 по 15.11.2021 на оплату послуг з транспортування асфальтобетону та ЩМА на загальну суму 911 374 грн. 94 коп. (а.с. 108-110). В матеріалах справи наявні належні докази направлення вказаної вимоги та отримання її відповідачем 14.10.2022 за своєю юридичною адресою (а.с.111-112).

Враховуючи вказане, строк оплати наданих позивачем у період з 20.10.2021 по 15.11.2021 послуг з транспортування асфальтобетону та ЩМА на залишкову суму 861 374 грн. 94 коп. є таким, що настав.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

В порушення вказаних положень чинного законодавства, відповідачем надані позивачем послуги у повному обсязі оплачені не були.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується належність виконання обов`язків позивача щодо надання послуг для відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати наданих позивачем у період з 20.10.2021 по 15.11.2021 послуг з транспортування асфальтобетону та ЩМА на залишкову суму 861 374 грн. 94 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 861 374 грн. 94 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 861 374 грн. 94 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 12 920 грн. 62 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд 3" про стягнення заборгованості за надані послуги транспортування асфальтобетону у розмірі 861 374 грн. 94 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд 3" (вулиця Олександра Оцупа, будинок 2, м. Дніпро; ідентифікаційний код 41796818) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" (вулиця Романа Шухевича, будинок 64, м.Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 37375098) 861 374 грн. 94 коп. основного боргу та 12 920 грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 30.01.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко