Постанова

від 18.01.2023 по справі 333/2421/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.01.2023 Справа № 333/2421/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/2421/20 Головуючий у 1 інстанції: Дмитрієва М.М.

Провадження № 22-ц/807/258/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Кочеткової І.В.

за участісекретаря:Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Запорізької міської ради, Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради, Управління капітального будівництва м. Запоріжжя, Комунального підприємства «Водоканал» Садового кооперативу «Залізничник», ОСОБА_2 , про відшкодування вартості земельної ділянки з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Запорізької міської ради, Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради, Управління капітального будівництва м. Запоріжжя, Комунального підприємства «Водоканал» Садового кооперативу «Залізничник», ОСОБА_2 , про відшкодування вартості земельної ділянки з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що у 1974 році її батьком ОСОБА_3 було отримано в користування земельну ділянку АДРЕСА_1 . 05.01.1987р. батьком було застраховано цегляний будинок загальною площею 35 кв. м, про що свідчить страхове свідоцтво № 3622/2. Запорізькою міською радою 28.07.1988р. було прийнято рішення № 230/25 про перенос земельних садових ділянок садового кооперативу "Залізничник", але її батько не отримав ані грошової компенсації за земельну ділянку, ані іншої земельної ділянки замість вилученої. 17.08.1988р. земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 840 кв. м її батьком ОСОБА_3 було передано матері позивача ОСОБА_4 , про що мається виписка з протоколу № 56 засідання членів СК «Залізничник».

ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько ОСОБА_3 помер. Але з 1988 року по 1995 рік офіційним

користувачем земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 840 кв. м, була її матір ОСОБА_4 , яка також не отримала ані грошової компенсації за вилучення частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , ані іншої земельної ділянки згідно рішення Запорізької міської ради № 230/25 від 28.07.1988р.

ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача ОСОБА_4 померла. Тому 15.05.1995р. земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 840м.кв була передана в користування позивачці згідно протоколу № 2 засідання СК «Залізничник». Та у 1995 році Запорізькою міською радою і підприємством "Управління капітального будівництва" було здійснено відчуження частини земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 600 м. кв, яку передано у користування КП "Водоканал". Вона звернулась з цього приводу до підприємства "Управління капітального будівництва" з заявою про незаконне відчуження земельної ділянки АДРЕСА_2 , на яку отримала офіційну відповідь № Б-1044 від 08.06.1995р., в якій було надано неправдиву інформацію про звернення ОСОБА_3 до голови Запорізької міської ради Васильєва В.Ф. 14.07.1988р. з заявою про його бажання користуватись залишком земельної ділянки № НОМЕР_1 після вилучення з неї частини земельної ділянки розміром 600 кв. м, від отримання іншої земельної ділянки її батько начебто відмовився. До вказаної відповіді № Б-1044 від 08.06.1995р. була додана копія зазначеної заяви ОСОБА_5 , яка написана рукою ОСОБА_4 , яку, на ствердження позивача, зоснованого на розповіді її матері, було написано під примусом посадових осіб Запорізької міської ради, Управління Держкомзему у м. Запоріжжя Запорізької області, підприємства "УКБ", садового кооперативу «Залізничник".

З посиланням на вказані обставини, вважає, що офіційним документом, на підставі якого частину земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 600 кв. м було передано у користування КП "Водоканал" була підроблена заява від імені її батька, датована 14.07.1988р. Тож, з 1995 року до 2021 року КП "Водоканал" неправомірно користується частиною земельної ділянки позивачки. Вказує, що у 1995 році її було пограбовано незаконним вилученням частини земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 600 кв. м, крадіжкою компенсації за знищені насадження, крадіжкою іншої земельної ділянки, яка мала бути видана взамін вилученої, групою посадових осіб Запорізької міської ради, Управління Держкомзему у м. Запоріжжя Запорізької області, підприємства "Управління капітального будівництва", КП "Водоканал", садового кооперативу "Залізничник".

В подальшому, у 2008 році Запорізькою міською радою, Управлінням Держкомзему у м. Запоріжжя Запорізької області, адміністрацією садового кооперативу "Залізничник" шляхом підробки документів земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 240 кв. м, яка перебувала у її користуванні, з її особистим рухомим та нерухомим майном (цегляним будинком площею 35 кв. м) було передано у приватну власність ОСОБА_2 на підставі рішення Запорізької міської ради № 33/103 від 23.04.2008р., тобто пограбовано повторно у змові групою посадовців.

У зв`язку з вищевикладеними обставинами позивачка звернулась до суду з даним позовом, у якому в остаточній редакції просить стягнути на її користь: з виконавчого комітету Запорізької міської ради вартість земельної ділянки і цегляного будинку (неру-хомого майна), з урахуванням інфляції та трьох відсотків річних у розмірі 100000 000,00 грн.; з виконавчого комітету Запорізької міської ради шкоду, завдану прийняттям закону про припинення права власності на нерухоме майно згідно зі ст. 1170ЦК України в сумі 10 000 000,00 грн.; у відшкодування моральної шкоди з виконавчого комітету Запорізької міської ради 100 000 000,00 грн.; на відшкодування моральної шкоди з Управління з питань земельних відносин ЗМР 50 000 000,00 грн.; на відшкодування моральної шкоди з Управління капітального будівництва м. Запоріжжя 50 000 000,00 грн.; на відшкодування моральної шкоди з Комунального підприємства "Водоканал" 50 000 000,00 грн.; на відшкодування моральної шкоди з Садового кооперативу "Залізничник" 50 000 000,00 грн.; на відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_2 50 000 000,00 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2022 року по-

зовну заяву залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

В обґрунтуванняапеляційної скарги ОСОБА_1 зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_3 погодився на вилучення частини садової ділянки АДРЕСА_2 та нібито побажав залишитися на ділянці меншою площею. Даний факт спростовується тим, що заяву від 14.07.1988р. ОСОБА_3 особисто не писав. Вказує, що суду для порівняння надавалася власноручно написана заява ОСОБА_3 від 09.08.1977р. про прийняття його на роботу на Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту «Запоріжелектротранс». За порівнянням вказаних заяв, на думку апелянта, вбачається, що вони написані різними почерками. Вона усно заявляла клопотання про проведення почеркознавчої експертизи щодо заяви від 14.07.1988р., але суд клопотання залишив без розгляду. Зазначає, що ОСОБА_3 власноруч жодної заяви про відмову від отримання нової ділянки не писав, не погоджувався на часткове вилучення 600 кв. м з ділянки АДРЕСА_2 , що свідчить про незаконність рішення Запорізької міської ради № 230/25 від 28.07.1988р.

На думку позивача, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про безпідставність позовних вимог, хоча нею неодноразово зверталась увагу суду на те, що заява від 14.07.1988р. написана не власноруч її батьком ОСОБА_3 , який взагалі не знав про існування ані цієї заяви про відмову від отримання нової ділянки, ані про наявність рішення Запорізької міської ради № 230/25 від 28.07.1988р., а тому жодних скарг з цього приводу не направляв. В рішенні суд першої інстанції зазначає, що 02 листопада 1989 року ОСОБА_3 дорученням № 13 від 02.11.1989р. була виплачена компенсація в розмірі 101 руб. 59 коп. за зніс плодово-ягідних насаджень. Проте судом не взято до уваги, що в листопаді 1989р. ОСОБА_3 не був користувачем чи власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , оскільки 17.08.1988р. земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 840 кв. м передав ОСОБА_4 матері позивачки, що підтверджено випискою з протоколу № 56. Крім того, ОСОБА_3 сильно хворів, не виходив з дому, а отже не міг отримувати грошові кошти в сумі 101 руб. 59 коп. як компенсацію.

В скарзі також зазначається, що в рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск строку позовної давності, що не відповідає матеріалам справи. Так, позивачка ОСОБА_1 впродовж 1997-2018рр. зверталась до різних компетентних органів, зокрема, до відповідачів, а також до правоохоронних органів, які проводили перевірку її заяв про незаконне вилучення спірної земельної ділянки та неправомірних дій посадових осіб в цій частині.

З огляду на вказані аргументи скарги, вважає, що її позовні вимоги є доведеними, тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову про задоволення її позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «Водоканал» зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо заявлених нею вимог. Так, відповідно до норм як чинного на час виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час законодавства рішення органів місцевого самоврядування підлягало оприлюдненню шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях. Газету «Запорізька Січ» засновано 16.08.1990р. рішенням Запорізької міської ради, яка виходить з 01 січня 1991 року та до сьогодні. Отже, позивач повинна була знати та фактично знала про обставини, на яких вона базує свої вимоги про відшкодування шкоди, з дати публікації оскаржуваних рішень виконавчого комітету Запорізької міської ради. Також про рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 230/25 від 28.07.1988р. позивачу було відмово з відповідей ЗМР від 08.06.1995р. та від 14.05.1997р., тому у неї була можливість оскаржити їх та відновити можливі порушені права в межах строків позовної давності. Просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Інші відповідачі відзивів на скаргу не подали, що не створює перешкод для апеляційного розгляду справи відповідно до приписів ч. 3 статті 360 ЦПК України.

В судові засідання апеляційного суду з`являлась лише позивач ОСОБА_1 та представник КП «Водоканал». Інші відповідачі, які є юридичними особами, будучи належним чином повідомленні, до судових засідань своїх представників не направили.

З матеріалів справи, а саме, з письмових пояснень по суті справи голови СК «Залізничник» слідувало, що ОСОБА_2 помер на початку 2020р. (т. 2 а.с. 228), у зв`язку з чим ухвалою судової колегії від 14 грудня 2022р. зроблено запит до відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про наявність актового запису про смерть цієї особи.

Проте встановлено, що актового запису про смерть ОСОБА_2 в органах ДРАЦС не мається.

Відповідачу ОСОБА_2 судові повістки оформлювались, але не направлялись на єдину відому адресу місця мешкання: с. Новокарловка, Пологівського району, Запорізької області, оскільки цей населений пункт розташований на території проведення бойових дій.

В ході апеляційного розгляду позивачем ОСОБА_1 заявлені наступні письмо-ві клопотання: про витребування відвідповідачів (виконавчогокомітету ЗМР,Управління зпитань земельнихвідносин ЗМР,Управління капітальногобудівництва м.Запоріжжя) оригіналузаяви,написаної відімені їїбатька ОСОБА_3 на ім.»яголови ЗМРВасильєва В.Ф.від 14.07.1988р.,(заявапозивача від19.12.2022р.); провитребування зКомунарського районногосуду двохсправ (номерасправ,дати рішень,найменування позовівне зазначає)про позбавленняїї правау 1995р.та повторноу 2008р.на спірнуземельну ділянкута побудованийна нійбудинок (клопотаннявід 20.12.2022р.);про витребуваннявід виконкомуЗМР їїзаяви від1995р.про їїбажання залишитисьна земельнійділянці № НОМЕР_1 СК «Залізничник»після вилученняіз земельноїділянки 600кв.м ізвідмовою відотримання іншоїземельної ділянки; провитребування відвиконкому ЗМРїї заявипро передачузалишку змеленоїділянки № НОМЕР_1 площею 240кв.м на користь ОСОБА_2 разом ізїї будинкомта іншимрухомим майном;про витребуванняїї заявивід відповідачівпро їївідмову відкористування земельноюділянкою АДРЕСА_2 та відправа власностіна неїу 2008р.; про витребування від виконкому Запорізької міської ради документів, на підставі яких було прийнято рішення № 33/103 від 23.04.2008р. про передачу її ділянки № НОМЕР_1 ОСОБА_2 ; про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи заяви, написаної від імені її батька, 14.07.1988р.

У всіх вище наведених клопотаннях було відмовлено у зв`язку з наступним.

Позивач сама визнає, що заява від 14.07.1988р. від імені її батька ОСОБА_3 написана рукою її матері ОСОБА_4 , а отже у витребуванні оригіналу цієї заяви, яку до того ж, як вбачається з матеріалів цієї справи, не зміг дати жоден відповідач та архівна установа, а також у проведенні судової почеркознавчої експертизи приналежності почерку та підпису на вказаній заяві ОСОБА_3 не мається необхідності; при цьому колегія також враховує, що неможливо відібрати експериментальні зразки та зібрати достатню кількість вільних зразків почерку та підписів померлого ще у 1991 році ОСОБА_3 . Також позивач визнає, що жодного судового рішення про позбавлення її права відносно спірної земельної ділянки, та жодної її заяви про згоду на передачу як частини земельної ділянки розміром 600 кв. м, так її залишкової площі у розмірі 240 кв. м, не мається, а тому є безпідставним їх витребування в Комунарьскому районному суді м. Запоріжжя та у відповідачів. Відповідачі в ході розгляду справи вказували, що іншого пакету документів для прийняття рішення № 33/103 від 23.04.2008р. у них не мається, а тому є недоцільним витребування будь-якого іншого пакету документів, ніж той, що вже наявний у матеріалах справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , її адвоката Цмокаленко О.С., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника КП «Водоканал» Кузьменко К.В., яка заперечувала проти скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає за-

доволенню, виходячи з таких обставин.

Позивач у позові, посилаючись на своє законне право набуття у користування після смерті батьків земельної ділянки № НОМЕР_1 у СК «Залізничник» та побудованого на ній житлового будинку і господарських споруд, яке було порушено спочатку шляхом вилучення частини земельної ділянки площею 600 кв. м у 1995 на підставі рішення виконкому ЗМР, а згодом передачею залишку ділянки № НОМЕР_1 площею 240 кв. м разом з будівлями у власність ОСОБА_2 , просила відшкодувати їй матеріальну шкоду за рахунок виконкому ЗМР у розмірі вартості майна в сумі 100000000 грн., права на яке вона була позбавлена, та матеріальну шкоду, спричинену прийняттям цим відповідачем неправомірних рішень, у розмірі 10000000 грн., а також 10000000 грн. на відшкодування моральної шкоди. З інших відповідачів просила стягнути по 50000000 грн. на відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з позбавленням її права на належне їй майно.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження, виданого повторно 25 серпня 1994 року № НОМЕР_2 відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінського району м. Запоріжжя, батьками позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 116).

ОСОБА_3 у 1974 році отримав в користування земельну ділянку АДРЕСА_3 .

Відповідно до страхового свідоцтва № 3622/2 від 05.01.1987р. ОСОБА_3 було застраховано цегляний будинок по АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 29).

Згідно з рішенням Запорізької міської ради № 230/25 від 28.07.1988р. про переніс земельних садових ділянок вирішено в доповнення до рішення виконавчого комітету міста № 98/13 від 27 березня 1986 року, у зв`язку з необхідністю переносу садових ділянок Запорізького електровозоремонтного заводу та колективу "Залізничник", розмістити на землях радгоспу "Кушугумскій" двадцять п`ять садових ділянок (т. 1 а.с. 20-21).

Позивач зазначала, що 17.08.1988р. земельну ділянку № 21 ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 , яку було прийнято в члени садового кооперативу «Залізничник» (протокол № 56).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 .

Згідно з протоколом № 2 СТ "Залізничник" від 15.05.1995р. було прийнято в члени СТ "Залізничник" ОСОБА_1 з переоформленням на неї прав її матері ОСОБА_4 на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 840 кв. м (т. 1 а.с. 38-40).

Листом підприємства "Управління капітального будівництва" № Б-1044 від 08 червня 1995 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що користувачем ділянки № НОМЕР_1 у кооперативі "Залізничник-1" є ОСОБА_3 , який виявив бажання залишитися на частині ділянки площею 250 м2, яка залишилася після вилучення 600 кв. м для суспільних потреб, від отримання нової ділянки він відмовився, про що написав письмову заяву, яка долучена до даного листа. У листі також зазначено, що ОСОБА_3 дорученням № 13 від 02 листопада 1989 року була виплачена компенсація в розмірі 101 руб. 59 коп. за зніс плодо-

во-ягідних насаджень (т. 1 а.с. 23-25).

Відповідно до листа виконавчого комітету Запорізької міської ради № Б-495 від 14 травня 1997 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що вилучення частини земельної ділянки із садової ділянки АДРЕСА_2 було проведено з дотриманням вимог ст. 32 Земельного Кодексу УРСР. Батько ОСОБА_1 ОСОБА_3 у своїй заяві погодився на часткове вилучення садової ділянки та побажав залишитися на ділянці меншою площею (т. 1 а.с. 22).

Згідно з листом першого заступника прокурора Запорізької області № 455-97 від 09 вересня 1997 року, ОСОБА_1 повідомлено, що питання про відшкодування моральної шкоди може вирішити лише суд, як і питання про визнання права власності на садову ділянку (т. 2 а.с. 164).

Рішенням Запорізької міської ради № 33/103 від 23.04.2008р. земельні ділянки по .

АДРЕСА_5 , передано у власність громадянам як членам садівничого кооперативу "Залізничник", згідно з додатком (т. 1 а.с. 30-31). З вказаного додатку не вбачається, що у ньому зазначено членом СК «Залізничник» станом на час приватизації позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до листа Управління Держкомзему у місті Запоріжжі Запорізької області від 25 грудня 2008 року № 01-02/1808 ОСОБА_1 повідомлено про те, що ділянка № НОМЕР_1 в ОСК "Залізничник" передана у власність ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 32).

Згідно з листом першого заступника прокурора Запорізької області № 07/1-2819-06 від 24 січня 2006 року, наданого у відповідь на звернення ОСОБА_1 , останню повідомлено, що її батько ОСОБА_3 був членом садівничого кооперативу «Залізничник-1» і у нього в користуванні перебувала земельна ділянка № НОМЕР_1 . Виконкомом Запорізької міської ради 27.03.86 прийнято рішення № 98/13 «Про розширення і реконструкцію центральних очисних споруд Лівобережної частини міста». Згідно з вказаним рішенням управлінню капітального будівництва відведено земельну ділянку площею 0,8 га для розширення очисних споруд із частковим відчуженням садових ділянок кооперативу «Залізничник-1». З метою недопущення порушення прав землекористувачів Запорізькою міською радою 25.07.88 прийнято рішення № 230/25 "Про перенесення садових ділянок у зв`язку з розширенням і реконструкцією очисних споруд Лівобережної частини міста», яким передбачалося виділення 25 ділянок замість тих, що були вилучені. Прокуратурою зазначено, що батько ОСОБА_1 ОСОБА_3 14.07.88 відмовився від отримання нової земельної ділянки, про що свідчить відповідна заява. Окрім цього, йому була виплачена компенсація в розмірі 101,59 крб. за пошкоджені плодові дерева. За таких обставин підстав для прокурорського втручання не вбачається (т. 2 а.с. 115).

Листами прокурорів Комунарського району м. Запоріжжя від 26 вересня 2002 року, від 08 грудня 2005 року та від 27 лютого 2006 року, прокурорів Запорізької області від 24 січня 2006 року та від 18 квітня 2006 року, прокурора Генеральної прокуратури України від 22 березня 2006 року, начальника УДСБ з економічною злочинністю від 25 червня 2009 року, начальника Комунарського РВ ЗМУ в Запорізькій області від 02 березня 2015 року, керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 від 28 серпня 2017 року, керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 від 13 жовтня 2017 року, заступника начальника ГУНП від 26 березня 2018 року, були розглянуті звернення позивачки та не знайдено підстав для реагування (т. 2 а.с. 164-178).

Встановивши перелічені обставини, суд першої інстанції визнав позов необґрунтованим, оскільки згідно з зібраними у справі доказами вважав підтвердженим той факт, що минулі користувачі земельної ділянки № НОМЕР_1 батьки позивача, погодились на вилучення частини земельної ділянки розміром 600 кв. м, та за їх життя скарг від них не надходило. Суд вказував, що позивач ОСОБА_1 зверталась до правоохоронних органів впродовж 1997-2018р., якими проводились перевірки її звернень, але кримінальної справи порушено не було, заходів прокурорського реагування не вбачалось. Позивачем не надано доказів на підтвердження спричинення їй моральної шкоди кожним з відповідачів, не зазначено та не підтверджено всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення. Відтак, суд відмовив в задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з

його необгрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд помилково вважав, що ОСОБА_3 власноруч написав заяву від 14.07.1988р. про згоду на вилучення частини його земельної ділянки, яка в дійсності написана та підписана не ним, що, на її думку, беззаперечно вбачається при порівнянні почерку та підпису у іншій заяві, яку саме написав та підписав 09.08.1977р. особисто ОСОБА_3 при прийнятті на роботу, яка отримана від Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запо-

ріжелектротранс». Тому вважає, що рішення виконкому ЗМР № 230/25 від 28.07.1988р. прийнято з порушенням статті 32 Земельного Кодексу УРСР.

Дослідивши вказані доводи скарги, колегія зазначає наступне.

Статтею 51 ЗК УРСР (1970р.) передбачалась можливість надання підприємствам, організаціям і установам земельних ділянок для колективного садівництва та городництва в порядку і на умовах, встановлених законодавством Союз РСР і Української РСР.

Землі для колективного садівництва надаються відповідно до глави 38 ЗК УРСР «1970).

Згідно статті 136 ЗК УРСР, земельні ділянки, зайняті колективними садами, знаходяться в користуванні садівницьких товариств, що організуються при підприємствах, установах, яким у встановленому порядку надані ці землі.

У відповідності з вимогами статті 25 ЗК УРСР (1970р.) у редакції від 12.04.1985р., яка діяла на час прийняття рішення про вилучення частини площі землі, виділеної СК «Залізничник», права землекористувачів охороняються законом; припинення права користування земельною ділянкою або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до положень статті 36 ЗК УРСР (1970р.) право громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадку виникнення необхідності вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб.

Згідно з п. 3 статті 38 Земельного кодексу УРСР, вилучення земельних ділянок для державних або громадських потреб проводиться виконавчими комітетами міських (селищних) Рад народних депутатів із земель населених пунктів незалежно від розміру земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, що виконкомом ЗМР народних депутатів спочатку було прийнято рішення від 27.03.86 № 98/13 «Про розширення і реконструкцію центральних очисних споруд Лівобережної частини міста», згідно з яким управлінню капітального будівництва відведено земельну ділянку площею 0,8 га для розширення очисних споруд із частковим відчуженням садових ділянок кооперативу «Залізничник-1».

Згідно з рішенням Запорізької міської ради № 230/25 від 28.07.1988р. про переніс земельних садових ділянок вирішено в доповнення до рішення виконавчого комітету міста № 98/13 від 27 березня 1986 року, у зв`язку з необхідністю переносу садових ділянок Запорізького електровозоремонтного заводу та колективу "Залізничник", розмістити на землях радгоспу "Кушугумскій" двадцять п`ять садових ділянок. Пунктом 4.3 цього рішення визначено необхідність компенсувати користувачам садових ділянок вартість плодово-ягідних насаджень, а також за їх бажанням вартість господарських споруд згідно з чинним законодавством (т. 1 а.с. 20-21).

Отже, вилучення частини земельної ділянки за рахунок земель СК «Залізничник-1» відбувалось для суспільних та громадських потреб м. Запоріжжя розширення очисних споруд Лівобережної частини міста, а тому погоджувалось з цим кооперативом, якому саме й надавалась земля для ведення садівництва, яку потім було розподілено між членами кооперативу та надано їм в користування. А тому таке вилучення проведено з урахуванням вимог ст.ст. 36-40 ЗК УРСР (1970р.).

Землекористувачу, який мав ділянку у СК «Залізничник-1», слід було лише визначитись, чи бажає він отримати іншу земельну ділянку замість вилученої, а також щодо відповідної компенсації за плодово-ягідні культури, які підлягали знищенню.

До вилучення із змеленої ділянки № НОМЕР_1 у СК «Залізничник-1» площею 840 кв. м підлягало 600 кв. м, а тому землекористувач міг погодись на перенесення його земельної ділянки відповідно до рішення № 230/25 від 28.07.1988р. та отримання замість вилученої іншої, або погодитись на користування ділянкою меншої площі після вилучення її частини.

У цій справі таке погодження відбулось на підставі заяви землекористувача ОСОБА_3 від 14 липня 1988р., згідно з якою він погодився на часткове вилучення із садової ділянки АДРЕСА_2 її частини та висловив побажання залишитись на ділянці меншої площі. Копія такої заява наявна в матеріалах справи, яка написана та підписана від імені ОСОБА_3 ( т. 1 а.с. 25), який отримав компенсацію за зніс плодово-ягідних насаджень з вилученої частини земельної ділянки.

Позивач настоювала на тому, що таку заяву її батько ОСОБА_3 не писав, тому вилучення частини земельної ділянки відбулось з порушенням. Вказувала, що почерк та підпис на заява не належить її батьку.

Між тим, сама ж позивач у своїх інших письмових заявах, що містяться в матеріалах справи, та в усних поясненнях в апеляційному суді вказувала, що заяву 14.07.1988р. від імені батька ОСОБА_3 написала її матір ОСОБА_4 під примусом посадових осіб.

Дослідивши матеріали справи, колегія зазначає, що доказів тому, що батько позивача не погоджувався із вилучення частини земельної ділянки, не надано. Натомість, навпаки, його згода підтверджується тим, що він отримав компенсацію за знесені плодово-ягідні насадження. Підтверджень на користь зворотного матеріали справи не містять.

Також не здобуто й доказів тому факту, що вказана заява від 14.07.1988р. написана не її батьком, а позивач це доводить лише існуванням іншої заяви батька від 1977 року, у якій почерк відрізняється від почерку на заяві від 14.07.1988р. Але почерк може змінюватись з тривалим часом, залежати від стану особи, письмового знаряддя (чорнило, кулькова ручка, олівець) або може бути навмисно змінений. Тож самим лише порівнянням копій заяв суд не може достеменно встановлювати приналежність чи навпаки почерку та підпису заявнику, від імені якого написано заяву.

Позивач просила у справі провести почеркознавчу експерту заяви від 14.07.1988р., але сама ж пояснювала, що заяву писала її матір ОСОБА_4 . Колегія відмовила у вказаному клопотанні, оскільки оригінал заяви від 14.07.1988р. позивачем не надано, а також він не може бути витребуваний на стадії апеляційного провадження, тому що у ході розгляду справи судом першої інстанції вже не уявилось можливим віднайти його через тривалий проміжок час (майже 35 років), а також наразі неможливо зібрати вільні зразки почерку і підпису та відібрати експериментальні зразки через смерть заявника ОСОБА_3 .

Щодо питання примусу при написанні заяви від 14.07.1988р., який начебто було застосовано до її матері ОСОБА_6 , позивач не надала доказів цим обставинам та на будь-які докази, які слід витребувати суду з цього приводу, не вказувала. Пояснювала, що про примус при написанні цієї заяви їй відмов лише зі слів її матері, яка померла ще у 1995 році.

Що стосується того, хто написав вказану заяву від 14.07.1988р.: батько чи мати позивача, то колегія вважає, що це не має правового значення, оскільки саме у 1988р. батько ще був її користувачем, а згодом в цьому ж році передав ділянку матері позивача. Отже обидва користувача вчинили дії, які свідчать про погодження із вилученням частини земельної ділянки АДРЕСА_2 , та жоден з них до часу своєї смерті ані рішення виконкому, ані не виконання його приписів щодо них самих, зокрема, надання іншої земельної ділянки, щодо застосування примусу у написанні будь-яких заяв з земельного питання не вчиняв, скарг компетентним органам та позовів до суду не подавав.

Отже, жодні обставини, які вказувала позивач як порушення порядку вилучення частини земельної ділянки № НОМЕР_1 розміром 600 кв. м, не підтверджені в ході розгляду справи.

Навпаки, матеріали справи містять чисельні звернення позивача ОСОБА_1 до компетентних та правоохоронних органів з питання незаконного вилучення частини земельної ділянки № НОМЕР_1 у садовому товаристві «Залізничник-1», за якими здійснювались перевірки та порушень встановлено не було ( т. 1 а.с. 22-24, .

Не було й будь-яких судових рішень за позовами ОСОБА_1 про визнання незаконними рішень виконавчого комітету від 27.03.86№ 98/13та № 230/25 від 28.07.1988р.

Позивач вказувала, що на тій частині земельної ділянки № НОМЕР_1 у СК «Залізничник-1», на якій вона стала користувачем після смерті батьків, набувши членства у кооперативі у 1995 році, залишався будинок, рухоме і нерухоме майно, яке в подальшому разом з земельною ділянкою відійшло до ОСОБА_2 , який приватизував цю земельну ділянку.

Між тим, позивач не надала ніяких доказів тим обставинам, що вона до 2008 року залишалась членом кооперативу, виключена з нього не була, належним чином користувалась земельною ділянкою, утримувала її в належному стані, сплачувала членські внески. А відтак не довела тих обставин, що рішенням Запорізької міської ради № 33/103 від 23.04.2008р. порушені її права як члена СК «Залізничник-1» та землекористувача ділянки № НОМЕР_1 .

Згідно з Переліком громадян членів обслуговуючого садівничого кооперативу «Залізничник» станом на 23.04.2008р., ОСОБА_1 не значилась членом цього кооперативу ( т. 1 а.с. 34-37).

Дотого ж,зазначаючи пронаявність будинкуплощею 35кв.м тагосподарських будівель,які,на їїдумку,незаконно відійшлидо ОСОБА_2 разом зділянкою АДРЕСА_2 ,позивач надаєлише єдинийдокумент страхове свідоцтво№ 3622/2від 05.01.1987р.про державнестрахування майна ОСОБА_3 ,а самедачного будиночку по АДРЕСА_5 ,яке неможе доводититого факту,що ценерухоме майностаном 2008р.існувало,зокрема,з якимитехнічними характеристиками,та щовоно продовжувалоналежати самепозивачу тамало оцінкуу 100000000грн.,які вонапросила стягнутина відшкодуванняйого вартості.

Зазначаючи 46 позицій належного їй майна ( т. 1 а.с. 188-189), що начебто теж станом на 2008 рік перебувало на земельній ділянці № НОМЕР_1 в СК «Залізничник», серед іншого, двадцять тварин і птахів, три легкові автомобілі з причепом, два металеві гаражі, садовий інвентар тощо, позивач жодному найменуванню майна не надає доказів про його дійсне фактичне існування у неї, зокрема, свідоцтва про реєстрацію трьох ТЗ.

Зважаючи на все вище наведене, колегія визнає апеляційну скаргу позивача необ-грунтованою, тому відповідно до приписів статті 375 ЦПК України залишає її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 30 січня 2023 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Кочеткова І.В.