Рішення

від 24.01.2023 по справі 916/2231/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" січня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2231/22Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2231/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (вул. Берковецька, № 6-К, м. Київ, 04128, код ЄДРПОУ 32490244)

до відповідача: Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вул. Поповича, № 23, м. Херсон, 73036, код ЄДРПОУ 31918234)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вул. Антоновича, № 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 31899285)

про стягнення 439 564,72 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

08.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в якій просить суд стягнути з відповідача 439564,72 грн., з яких: 381586,18 грн. основний борг, 53721,87 грн. інфляційні втрати, 3794,95 грн. 3% річних та 461,72 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення Відповідачем умов Договору купівлі-продажу (поставки) товарів № 16 від 04.05.2020, в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

2. Позиція учасників справи.

2.1. Аргументи Позивача.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 04.05.2020 між Дочірнім підприємством «Херсонський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», як покупцем, та ТОВ «Епіцентр К», як постачальником, укладений Договір купівлі-продажу (поставки) товарів №16 з відтермінуванням платежу згідно якого постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити за нього: код ДК 021:2015 14210000-6 Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі (Гранітний щебінь фр.5-10, відсів гранітний (далі- товар).

Як зауважує Позивач, Договір № 16 від 04.05.2020 був укладений за результатами проведення процедури закупівлі UA-2020-04-17-007492-b на майданчику Prozorro. Так, замовник оприлюднив вимоги до предмету закупівлі за пунктом 5 розділу III Інформація про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі яких учасники закупівлі повинні надати у складі пропозицій інформацію та документи, які підтверджують відповідність пропозиції учасника технічним, якісним, кількісним та іншим характеристикам та вимогам до предмета закупівлі, установленим замовником згідно додатку 2 до документації. Додаток 2, який має назву Технічна специфікація , серед іншого передбачає надання учасником копії сертифікату якості та/або паспорту якості та/або сертифікату відповідності та/або іншого документу, що підтверджує якість запропонованого до постачання товару (товар).

Таким чином, на переконання Позивача, покупець отримав від постачальника всі необхідні документи, які підтверджують належну якість товару, і саме на підставі цих документів, визнавши їх відповідність, уклав договір поставки.

За ствердженням Позивача, у відповідності до п. 5.1. Договору він здійснив поставку товару в повному об`ємі. Так, постачальником було поставлено, а покупцем було отримано та не оплачено товар згідно видаткової накладної від 15.04.2021 № (PHK/OD)-00 16947 - 691,580 т. щебню гранітного на загальну суму разом з ПДВ - 381 586,18 грн; адреса поставки - ст. Раденськ, Одеської залізниці, код станції: 418807.

Позивач зауважує, що, виходячи з положень п.4.2. Договору, постачальник для оплати мав направити покупцю наступні документи: рахунок, який був направлений разом з претензією від 29.12.2021р.; сертифікат або паспорт якості, який було надано в складі тендерної пропозиції за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2020-04-l 7-007492-b; видаткова накладна, яку надано під час поставки товару 15.04.2021; ТТН - оскільки поставка здійснювалась за рахунок постачальника ТТН, на його думку, не потрібна.

При цьому, Позивач вказує, що 29 грудня 2021 року им було направлено претензію разом з рахунком на оплату з повідомленням про вручення та описом-вкладенням. Згідно повідомлення про вручення претензія була вручена 13.01.2022 року. Згідно п.4.3. Договору, на думку Позивача, строк погашення заборгованості сплив 15.03.2022 року.

Відповідач прийняв поставлений товар без жодних претензій щодо якості та кількості поставленого товару.

Як стверджує Позивач, ТОВ «Епіцентр К» відповідно до умов Договору здійснив поставку та передачу товару Відповідачу за видатковою накладною, але станом на момент подання позову покупець свої зобов`язання з розрахунків за товар всупереч умовам договору поставки у повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача основну суму заборгованості за товар, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання, інфляційні втрати та 3% річних.

Щодо пояснень АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Позивач, із посиланням на умови спірного Договору та норми ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначив, що видаткова накладна засвідчена підписами уповноважених сторін та печатками, з огляду на що, видаткова накладна свідчить про здійснення сторонами у справі господарської операції, незважаючи на те, що не зазначено посади представника Відповідача. Відтак, на переконання Позивача, у Відповідача виник обов`язок з проведення розрахунку за відпущений ТОВ «Епіцентр К» товар.

Окрім того, Позивач стверджує, що Відповідач в порушення умов Договору оплатив вартість отриманого товару частково в сумі 4 781 723,09 грн., при цьому отримав товар на суму 5 163 310,00 грн. Таким чином заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 381 586,18грн.

Щодо Сертифікату або паспорта якості, Позивач наголосив, що ці документи були надані в складі тендерної пропозиції, видаткові накладні під час поставки товару, а ТТН не потрібна оскільки поставка здійснювалась за рахунок Позивача. Тендерна пропозиція пройшла кропітку перевірку Відповідачем - пропозицію було прийнято та укладено з ТОВ «Епіцентр К» договір, що і є підтвердженням надання паспортів і сертифікатів якості на товар.

Підсумовуючи, Позивач зауважив, що факт поставки товару Відповідачу підтверджується видатковими накладними, які були виписані на кожну поставку товару за договором. При цьому, ознайомившись із аргументами відповідача, Позивач вважає їх необґрунтованими та такими, що не можуть братися судом до уваги при вирішенні даної справи, оскільки доводи спрямовані лише на те, щоб уникнути законної сплати заборгованості і жодним чином не вказують на недійсність договорів купівлі- продажу.

2.2. Аргументи Третьої особи.

В своїх поясненнях АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» просила врахувати форс-мажорні обставини, які зупиняють виконання зобов`язань за договором, зокрема і за визначеною у позові видатковою накладною, обов`язок оплати згідно позову по якій настає вже після форс-мажорних обставин, які продовжуються і сьогодні та виключають підставність позовних вимог за передчасністю.

Окрім того, Третя особа, зазначила, що визначаючи момент виникнення обов`язку з оплати, Позивач виходив із останнього абзацу п. 4.3. Договору №16, проте останній не врахував, що якщо обов`язок оплати визначається після настання форс-мажорних обставин (після 24.02.22 згідно листа ТПП від 28.02.22), то він зупиняється на весь час існування форс-мажорних обставин. Відповідно до п. 8.4. Договору №43, у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більш ніж на 30 днів, кожна із сторін має право розірвати цей договір.

Так, Третя особа просить врахувати, що Позивач не ставить питання розірвання договору, а отже, обов`язок щодо оплати зупинений на весь час дії форс-мажорних обставин, а вимога щодо його виконання, стягнення коштів є передчасною та необґрунтованою.

Більше того, на переконання АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», направлення частини документів покупцю 29.12.2021 року неможливо відслідкувати і підтвердити, що також свідчить про передчасність вимог і їх необгрунтування належними, допустимими, достатніми і достовірними доказами, оскільки Позивачу слід довести передачу товару та передбачених договором первинних документів, оформлених відповідно до вимог закону, момент виникнення обов`язку з оплати з дня, наступного за днем належного вручення передбачених договором документів постачальником та нарахування сум відповідальності покупця згідно умов укладених сторонами договорів.

За ствердженням Третьої особи, Позивачем не надано доказів виконання своїх обов`язків з поставки за договором, внаслідок чого обов`язок з оплати є таким, що не настав у момент у момент підписання накладних, що підтверджується наступним.

Надані до матеріалів справи видаткові накладні не можуть вважатися належним доказом здійснення факту поставки з огляду на те, що видаткова накладна не відповідає вимогам, встановленим для первинного документу Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема в ній відсутнє взагалі посилання на спірний договір, що виключає підставу позову - стягнення коштів за договором, у накладній не вказано довіреності чи іншого підтверджуючого документи про уповноваження на підписання і прийняття товару посадою особою, відповідальною за здійснення господарської операції з постачання, що вказує на те, що лише наявна в матеріалах справи видаткова накладна не є достатнім доказом обґрунтованості вимог.

Також, АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» вважає, що обов`язок з оплати не виник в момент підписання накладної через відсутність доказів передачі супровідних документів, що виключає обов`язок оплати як передчасний і момент встановлення нарахування штрафних санкцій та незаконність та необґрунтованість таких нарахувань відповідальності взагалі, оскільки для підтвердження факту поставки згідно договору необхідно надати докази отримання покупцем рахунків, паспортів і сертифікатів якості, оформлених відповідно до вимог закону видаткових накладних.

Третя особа, наголошує, що сторони при укладенні Договору визначили, що підставою для вчинення дії з оплати мають бути відповідні документи, що надаються постачальником покупцю - заявки про намір придбати товар та супровідних документів, паспорт (сертифікат) якості заводу - виробника товару, без цього не виникає обов`язку з оплати товару. Заявник не надав докази надсилання вказаних документів покупцю згідно умов договору та взагалі не надав ні заявок, ні документів про якість, а тому обов`язок оплати не настав.

Сертифікат якості виданий ПрАТ «ЮЖЕНЕРГОБУД» на замовлення ПРАТ «Микитівський гранітний карєр» та, на думку Третьої особи, не має жодного відношення ні до спірного договору ні до спірних правовідносин, не стосується щебню гранітного та й взагалі із відбором і випробуванням ще у 2019 році, і навіть цей документ про якість не направлявся покупцю, як це встановлено вимогами договору задля виникнення обов`язку із оплати. Обґрунтування, що він був у складі тендерної пропозиції не спростовує вимоги договору про необхідність виконання умов договору, більше того тендер мав місце до укладення договору, а тому не є доказом виконання зобов`язань за договором.

Так, заявки згідно п. 5.1. Позивачем не надано, а тому, на переконання Третьої особи, відсутня можливість перевірити чи відповідає замовлення згідно заявок документам у матеріалах справи, що виключає виникнення обов`язку із оплати згідно п. 4.3. Договору.

Отже, за висновком АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», зважаючи на те, що Позивач не оформив та не надав покупцю документи, що підтверджують поставку товару, останній є таким, що не прострочив оплату. Так, за відсутності надання вищезазначених документів, що підтверджують поставку у покупця не виникло юридичного обов`язку перед постачальником щодо оплати товару.

Додатково Третя особа вказує, що Позивач не обґрунтував розмір заявленої до стягнення суми заборгованості та сум відповідальності належними та допустимими доказами, оскільки ціна договору більше 16 млн., поставки на суму близько 5 млн. оплачені (ймовірно і оплачена спірна поставка). При цьому, згідно наявної інформації у квітні 2021 року, коли на думку Позивача виникли спірні відносини, сплачено Позивачу за спірним договором близько 200 000 грн. Отже, на думку Третьої особи, Позивач не надав жодних підтверджуючих документів і розрахунків ні на суму поставок згідно договору, ні на розмір здійснених проплат і отриманих коштів, не довів моменту виникнення обов`язку із оплати належними і передбаченими договором документами, а відповідно сума заборгованості е необґрунтованою і безпідставною.

Водночас, Третя особа звертає увагу, що з урахуванням умов договору загальна відповідальність за цим позовом не може перевищувати 3 815,86 грн, що в свою чергу може становити сума нарахована, не більш ніж за місяць сукупно інфляційних, річних, пені навіть згідно позовних вимог за умови їх належного доведення встановленими вище доказами.

З огляду на все вищезазначене, враховуючи перебування Відповідача в зоні активних бойових дій, відсутності допуску до приміщення, де мали б зберігатися первинні документи, не проведення там розмінування території та неможливості отримання документів через небезпеку для життя і здоров`я людей, Третя особа, серед іншого, просила застосувати положення договору, форс-мажорні обставини та вказані пояснення і відмовити за передчасністю і необґрунтованістю.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

3. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2022 року позовна заява вх.№ 2316/22 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.09.2022 прийнято позовну заяву (вх.№2316/22 від 08.09.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі. Розглядати справу № 916/2231/22 постановлено за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на "04" жовтня 2022 року о 12:20 год. Окрім того, даною ухвалою суду залучено Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

30.09.2022 до Господарського суду Одеської області через систему «Електронний суд» від АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» надійшла заява (вх. № 21314/22), де третя особа, серед іншого, просила зупинити провадження у справі № 916/2231/22 до припинення воєнного стану в Україні та/або деокупації м. Херсон, відкласти розгляд справи № 916/2231/22 до відновлення діяльності Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та відмовити у задоволенні позовних вимог.

04.10.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено розгляд справи № 916/2231/22 по суті на "18" жовтня 2022 року о 12:40 год.

13 жовтня 2022 року за вх.№ 22545/22 до суду від Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.

В подальшому, 14.10.2022 АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» через систему «Електронний суд» подано заяву, відповідно до якої заявник просив залучити у справу представника та надати доступ до електронної справи № 916/2231/22 в підсистемі «Електронний суд», яка судом була долучена до матеріалів справи та задоволена.

17.10.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вх. №22545/22 від 13.10.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та постановлено здійснити проведення судового засідання по справі №916/2231/22 "18" жовтня 2022 року о 12:40 год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon» (за вебпосиланням: vkz.court.gov.ua).

18.10.2022 у судовому засіданні по справі № 916/2231/22 проголошено протокольну ухвалу про перерву до "03" листопада 2022 року о 14:40 год., про що Відповідача повідомлено ухвалою суду від 19.10.2022, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

26.10.2022 за вх.№23905/22 від АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до суду надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до деокупації території Херсонської області чи зміни обставин щодо можливості облаштування участі Відповідача у розгляді справи.

03.11.2022 Позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою (вх. № 24842/22) про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом було задоволено та того ж дня надано представнику Позивача матеріали справи № 916/2231/22 для ознайомлення та виготовлення необхідних фотокопій.

03.11.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вх. № 21314/22 від 30.09.2022; № 23905/22 від 26.10.2022) про зупинення провадження по справі № 916/2231/22, провадження у справі № 916/2231/22 до деокупації території Херсонської області або зміни обставин щодо можливості розгляду справи за участі Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» зупинено.

09.11.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області виправлено описку в ухвалі Господарського суду Одеської області про зупинення провадження у справі № 916/2231/22 до деокупації території Херсонської області або зміни обставин щодо можливості розгляду справи за участі Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», замінивши помилково вказану дату постановлення ухвали: « 04 листопада 2022 року» на вірну: « 03 листопада 2022 року».

05.12.2022 ТОВ «Епіцентр К» надало до суду клопотання (вх. № 27539/22), відповідно до якого просило поновити провадження у справі № 916/2231/22 у зв`язку з деокупацією м. Херсон, в якому знаходиться Відповідач по справі.

15.12.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (вх. № 27539/22 від 05.12.2022) про поновлення провадження у справі №916/2231/22. Поновлено провадження у справі №916/2231/22 та призначено судове засідання на "27" грудня 2022 року об 11:40 год.

20 грудня 2022 року за вх.№ 28996/22 до суду від Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яке судом задоволено відповідною ухвалою суду від 21.12.2022 та постановлено здійснити проведення судового засідання по справі №916/2231/22 "27" грудня 2022 року об 11:40 год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку.

26.12.2022 через систему «Електронний суд» Третьою особою подано клопотання (вх. № 29580/22) про відкладення розгляду справи до закінчення воєнних (бойових) дій на території України чи змін обставин щодо можливості облаштування участі Відповідача у розгляді справи, або провести розгляд справи у розумний строк, відкласти розгляд справи до усунення загрози для життя і здоров`я та встановити, що дата засідання з розгляду справи буде визначена після усунення обставин небезпеки життю та здоров`ю учасників справи, або відкласти розгляд справи до встановлення фактичного місцезнаходження Відповідача та його належного повідомлення про рух справи.

27.12.2022 АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось до суду із клопотанням (вх. № 29769/22) про відкладення розгляду справи тотожного змісту.

Того ж дня, Третя особа надала до суду доповнення (вх. № 29775/22) до клопотання про відкладення розгляду справи. Вищевказані клопотання Третьої особи про відкладення розгляду справи із доповненнями були судом долучені до матеріалів справи та прийняті до розгляду.

27.12.2022 у судовому засіданні по справі № 916/2231/22 судом проголошено протокольно перерву до "10" січня 2023 року о 14:20 год., про що Відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 28.12.2022, постановленою в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.

28.12.2022 через систему «Електронний суд» АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» подало до суду пояснення третьої особи (вх. № 29987/22) щодо позову, які судом були долучені до матеріалів справи та прийняті до розгляду.

Окрім того, до суду надійшла заява Третьої особи (29974/22 від 28.12.2022), яка сформована в системі «Електронний суд», про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.

30.12.2022 ухвалою суду заяву Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вх. №29974/22 від 28.12.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено та постановлено здійснити проведення судового засідання по справі №916/2231/22 "10" січня 2022 року об 14:20 год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon».

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.12.2022 у справі № 916/2231/22 на 10.01.2023 о 14:20 год., не відбулося у зв`язку з аварійним відключенням енергопостачання у м. Одесі та відсутністю живлення електроенергії в адміністративній будівлі суду, що унеможливило проведення судових засідань, про що секретарем судового засідання та керівником апарату суду складені відповідні довідки.

10.01.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області розгляд справи № 916/2231/22 по суті призначено на "24" січня 2023 року о 12:40 год.

24.01.2023 до суду надійшла відповідь Позивача (вх. № 2269/23) на пояснення Третьої особи, яка судом була долучена до матеріалів справи разом із долученими до неї документами.

Представник Позивача 24.01.2023 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа - Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», була належним чином повідомлена про розгляд справи № 916/2231/22, що підтверджується роздруківками про направлення ухвал суду на її електронну адресу, наявними в матеріалах справи, але процесуальним правом участі в судовому засіданні 24.01.2023 не скористалась, повноважного представника не направила.

Суд, розглянувши клопотання Третьої особи (вх. № 29580/22 від 26.12.2022) про відкладення розгляду справи № 916/2231/22, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Згідно ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

Суд зауважує, що Господарський суд Одеської області наразі безперервно працює, Відповідач та його представник міг скористатись своїм правом звернутись до суду із заявою, в порядку ч. 3, 4 ст. 197 ГПК України та мав можливість безперешкодно прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доказів зворотного суду не надано, отже воєнний стан не приймається судом як беззаперечна поважна причина для відсутності представника Відповідача в судовому засіданні та чергового відкладення розгляду справи по суті.

Судом здійснено розгляд справи у строки з урахуванням обставин, які склались у зв`язку з здійсненням військової агресії проти України, місцезнаходження Відповідача (місто Херсон), стадії розгляду справи, обставин пов`язаних з активними бойовими діями в зазначеному місті, часткової окупації, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, складності справи, поведінки заявника та відповідача, а також забезпечення безпеки відвідувачів, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України.

Суд наголошує, що конкретні відомості про час закінчення воєнного стану на даний момент відсутні, а тому відкладення справи на невизначений строк може спричинити порушення прав Позивача на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Таким чином, враховуючи вищенаведене законодавство, відсутність підстав для обмеження повноважень судів, органів та установ системи правосуддя щодо захисту судом конституційних прав і свобод людини і громадянина у період воєнного стану в Україні, як це визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану», зважаючи на засади розумності строків розгляду справи судом, беручи до уваги приписи ст. 248 ГПК України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, при цьому судом неодноразово було відкладено судове засідання по суті, та з огляду на те, що суд вже фактично вийшов за межі строків, встановлених процесуальним законодавством, та розглядає справу в межах розумного строку, передбаченого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, викладення сторонами своїх позицій по суті справи, а також необґрунтованість клопотання Третьої особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про відкладення розгляду справи.

Більше того, права Відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав Позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідач Дочірнє підприємство «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: вул. Поповича, № 23, м. Херсон, 73036, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, судові повідомлення не було доставлено на адресу Відповідача у зв`язку із призупиненням АТ «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України - до поштового відділення 73028, про що працівником відділу канцелярії суду складено відповідні довідки про неможливість відправки кореспонденції, що долучені судом до матеріалів справи.

Судом встановлено, що місцезнаходження Відповідача (м. Херсон) була тимчасово окупованою територією, яка за загальновідомою інформацією 11 листопада 2022 року Збройними Силами України була звільнена.

При цьому, пунктом 21 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 «Про затвердження переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» затверджено перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) (з наступними змінами та доповненнями). Відповідно до вказаного переліку місце реєстрації Відповідача знаходиться в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебуває в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Питання провадження господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях врегульовано Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З метою повідомлення Відповідача про розгляд справи 19.09.2022, 05.10.2022, 20.10.2022 та 13.01.2023 на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщені відповідні оголошення, які також долучено судом до матеріалів справи.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Додатково суд наголошує, що ухвали суду направлялись на всі наявні та відомі суду адреси електронної пошти Відповідача, докази чого відповідно містяться в матеріалах справи.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі №916/2231/22 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що Відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи №916/2231/22 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

Крім того, суд зазначає, що Відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення Відповідача про час і місце розгляду справи.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав Позивача на своєчасне вирішення спору.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 24.01.2023 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

04.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (постачальник) і Дочірнім підприємством «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (покупець) був укладений договір № 16 купівлі-продажу (поставки) товарів (надалі Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, продавець зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступні товари: Код ДК 021:2015 14210000-6 Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі (Гранітний щебінь фр. 5-10, відсів гранітний) (падалі іменується - товар).

В пункті 1.2. Договору зазначена кількість товару, що підлягає поставці - 35000,00 (т). Кількість товару є орієнтовною, остаточна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором визначається відповідно до заявок покупця, оформлених згідно вимог цього Договору. Покупець на свій розсуд, керуючись власними господарськими потребами визначає загальну кількість заявок на поставку товару та не зобов`язаний замовляти товар на всю суму, визначену сторонами як ціна Договору.

Згідно з п. 1.3. Договору обсяги придбання товарів можуть бути зменшені залежно від поточних потреб замовника.

Продавець повинен підтвердити якість товару супровідними документами, а саме: паспорт якості Товару від виробника; сертифікат відповідності, виданий органом оцінки відповідності, що акредитований у Національному агентстві з акредитації України ( якщо товар входить до переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні ); сертифікат відповідності (якщо товар входить до переліку дорожньо-будівельних матеріалів, що сертифікуються, визначеного наказом Укравтодору від 21.01.2015 № 7); інші підтверджуючі документи, які визначені у нормативних документах, що регламентують технічні вимоги до товару (пункт 2.2. Договору № 16 від 04.05.2020)

Пунктами 3.1, 3.2. Договору передбачено, що ціна цього Договору становить 16 220 100,00 гривень, в тому числі ПДВ - 2703350,00 гривень, що станом на дату укладення Договору дорівнює загальній вартості товару. Загальна вартість товару за цим Договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього Договору.

Згідно з п. 4.1. Договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати покупцем рахунку постачальника за умови отримання від нього всіх документів, зазначених у пункті 4.2. Договору, проте у будь-якому випадку після отримання покупцем повного розрахунку від замовника на відповідні цілі.

Рахунок приймається до оплати при отриманні товару та всіх документів, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткових накладних, у яких вказуються дані про виробничий підрозділ покупця, який безпосередньо отримав партію товару, ТТН та інших первинних документів, передбачених для даного виду товару постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки. У разі ненадання зазначених цим пунктом Договору документів (у тому числі електронних) постачальник зобов`язується відшкодувати спричинені покупцю збитки (витрати) (п. 4.2. договору № 16 від 04.05.2020).

При цьому, п. 4.3. Договору передбачено, що сторони свідчать, що покупець зобов`язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар протягом 30-60 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначений в п. 4.1., п. 4.2. цього Договору, проте в будь-якому випадку лише після отримання повного розрахунку від замовника на відповідні цілі. У випадку затримки постачальником передачі повного пакету документів, визначених Договором цінним листом з описом вкладення покупцю, обов`язок оплати відстрочується на цей період і настає лише після належного виконання постачальником взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до п. 5.1. Договору постачальник здійснює поставку товару на умовах DTP Ітеркоменс 2020 (ст. Раденськ, Одеської залізниці, код станції: 418807, транспортні витрати за рахунок постачальника). Покупець надає постачальнику заявку. Постачальник розглядає заявку покупця в 1-денний строк та акцептує її або надає покупцю обґрунтовані заперечення у письмовій формі.

Пунктами 5.3., 5.4. Договору сторони погодили, що після передачі товару та виконання обов`язку з поставки уповноважена покупцем особа підписує видаткові накладні на отриманий товар та передає їх постачальнику. Обов`язок з поставки є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п. 4.2. Договору. Датою передачі товару від продавця покупцю, вважається дата підписання видаткової накладної на товар, що засвідчує реальне отримання товару за кількістю та якістю матеріально - відповідальними (уповноваженими) особами, які визначені сторонами та виконання постачальником умов договору

Підпунктом 6.1.1. пункту 6.1. Договору встановлено обов`язок покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Відповідно до умов п.п. 7.3.7. Договору в разі порушення строків оплати товару, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001% від суми боргу за кожень день прострочення та штраф в розмірі 0,001% від суми боргу (сплачується одноразово).

Підпунктом 7.3.10. сторони передбачили, що нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим договором, припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання.

Окрім того, сторони домовилися та підтверджують, що загальний розмір відповідальності покупця за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов`язань покупця (п.п. 7.3.11 Договору).

Як встановлено розділом 8 договору «Обставини непереборної сили», сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотопія, війна тощо). Під непереборною силою у цьому Договорі також розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього щодо сторін характеру, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути), включаючи (але не обмежуючись) стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин й обладнання, масові епідемії, епізоотії, епіфіотії тощо), обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські хвилювання, прояви тероризму, масові страйки та бойкоти тощо), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, інші законні заборонні чи обмежуючі заходи названих органів, які унеможливлюють виконання сторонами цього Договору або тимчасово перешкоджають такому виконанню.

Сторона, що не може викопувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі з зазначенням в чому саме полягають обставини непереборної сили та вплив таких обставин па виконання цього Договору.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються органом, уповноваженим видавати такі документи.

Пунктом 10.1. Договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.07.2020.

Додатковою угодою № 4 від 30.12.2020, укладеною між сторонами, позивач та відповідач дійшли згоди внести наступні зміни до Договору поставки товарів № 16 від « 04» травня 2020 р. та пункт 10.1. Договору викласти в наступній редакції: « 10.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021 року.»

На виконання умов укладеного договору позивачем було передано у власність відповідача ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» товар на суму 381586,18 грн відповідно до видаткової накладної № Рнк/OD0016947 від 15.04.2021.

Судом встановлено, що зазначена вище видаткова накладна на відпуск ТОВ «Епіцентр К» відповідачу товару та його отримання ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена відтисками печаток суб`єктів господарювання, в повному об`ємі відображає зміст та обсяг здійснених сторонами на її підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій. Претензій до комплектності, кольору, товарного вигляду відповідач не мав.

Позивачем виставлено Відповідачу рахунок на оплату товару № Счт/ OD-00320329 від 27.12.2021згідно Договору № 16 від 04.05.2020 на суму 381586,18 грн.

27.12.2021 Позивач звернувся до Відповідача із претензією № 12161, де Позивач наполягав на терміновій сплаті заборгованості та пропонував Відповідачу в термін у три банківські дні з дня отримання претензії перерахувати на користь ТОВ «Епіцентр К» кошти в загальній сумі 3 896 414,10 грн, в тому числі заборгованість за видаткової накладною № Рнк/OD0016947 від 15.04.2021 в розмірі 381586,18 грн.

Позивач надіслав Відповідачу вимогу про сплату заборгованості листом з описом вкладення, до якої було додано, зокрема видаткові накладні та рахунки, які Відповідач відповідно до поштового повідомлення про вручення поштового відправлення отримав 13.01.2022.

Непроведення Відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

Під час розгляду справи Відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

5. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2), а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами у справі укладений договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Епіцентр К» та ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України носять договірний характер, укладений між ними договір купівлі-продажу (поставки) № 16 від 04.05.2020 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був. Сторони факт укладання договору купівлі-продажу (поставки) № 16 від 04.05.2020 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір купівлі-продажу (поставки) № 16 від 04.05.2020 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у Позивача та Відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Умовами укладеного договору, сторони визначили (серед інших умов): предмет договору (Гранітний щебінь фр. 5-10, відсів гранітний), вартість товару, зокрема, гранітного щебню (11035200 грн), зазначивши, що обсяги придбання товару можуть бути зменшені залежно від потреб замовника, та порядок розрахунків (протягом 30-60 календарних днів з моменту отримання документів, зазначених в п.4.1., 4.2. договору).

Як встановлено судом, на підставі вищезазначеної видаткової накладної № Рнк/OD0016947 від 15.04.2021 Позивачем було поставлено, а Відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 381586,18 грн.

Надана Позивачем видаткова накладна містить найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання Відповідачем видаткової накладної, яка є первинними обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у Відповідача обов`язку щодо здійснення з Позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткова накладна, за якою відбувалась поставка товару, підписана відповідачем. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Вказаний в ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з абз. 1 п. 2.5. Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.95 № 88, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, відповідно до пункту 64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка є обов`язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно пункту 65 вказаної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Таким чином, Відповідач, як суб`єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, в тому числі за засвідчення видаткової накладної.

Відповідно до частини 4 статті 58-1 Господарського кодексу України виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Отже, саме суб`єкт господарювання несе відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних тощо.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі скаржника.

Таким чином, відтиск штампів та печаток підприємства, наявний, зокрема, на вказаній видатковій накладній, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку отримання товару).

У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Видаткова накладна № Рнк/OD0016947 від 15.04.2021 засвідчена печатками сторін.

З огляду на викладене, встановивши наявність відбитку печаток сторін на видатковій накладній та, враховуючи, що сторони несуть повну відповідальність за законність використання їх печаток, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних; враховуючи, що відомостей про втрату або викрадення печаток сторонами до суду не надходило, суд дійшов висновку, що видаткова накладна № Рнк/OD0016947 від 15.04.2021 свідчить про здійснення сторонами у справі господарської операції, незважаючи на те, що не зазначено посади представника Відповідача.

Отже, за своєю правовою природою видаткова накладна посвідчує виконання зобов`язань - констатує (фіксує) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та має юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаному вище первинному документі постачальником визначено Позивача та його реквізити, одержувач Відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ, місце складання, підпис менеджера з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис у графі «отримано» та печатка підприємства, що отримало товар.

За результатами аналізу вказаної накладної, остання відповідає вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, Відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару Відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином Відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначеної видаткової накладної, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання Відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформленої відповідно до умов договору видаткової накладної.

При цьому посилання Третьої особи на недотримання Позивачем умов договору, а саме ненадання документів, в тому числі про якість товару та рахунку, що унеможливило встановлення дати прострочення оплати, суд вважає помилковими та таким, що спростовуються наступним.

Договір № 16 від 04.05.2020 був укладений за результатами проведення процедури закупівлі UA-2020-04-17-007492-b на майданчику Prozorro. Так, замовник оприлюднив вимоги до предмету закупівлі, згідно яких учасники закупівлі повинні надати у складі пропозицій інформацію та документи, які підтверджують відповідність пропозиції учасника технічним, якісним, кількісним та іншим характеристикам та вимогам до предмета закупівлі, установленим замовником згідно додатку 3 до документації. Додаток 3, який має назву «Технічні вимоги», серед іншого передбачає надання учасником копії сертифікату, та/або паспорту якості товару, що пропонується до поставки, виписаний виробником, що підтверджує якість запропонованого до постачання товару (товар).

Таким чином, Відповідач отримав від Позивача всі необхідні документи, які підтверджують належну якість товару, і саме на підставі цих документів, визнавши їх відповідність, уклав договір поставки.

Щодо тверджень Третьої особи про ненадання постачальником покупцю рахунків на здійснення оплати, суд зазначає, що виставлення рахунків за змістом положень договору не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України.

Крім того, за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2018 по справі №910/19702/17, в якій суд зазначив, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати певні кошти та ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за надані послуги.

При цьому, суд зауважує, що Позивач надіслав Відповідачу відповідний рахунок на оплату разом із претензією про сплату заборгованості, яку останній відповідно до поштового повідомлення отримав 13.01.2022. Враховуючи зазначене та керуючись п. 4.3. спірного Договору, Позивач визначив, що строк погашення заборгованості настав саме 15.03.2022.

Щодо посилань Тертьої особи на невиконання Позивачем умов Договору в частині неподання заявок покупця на поставку товару, то суд зазначає, що обов`язок з направлення заявки на поставку товару покладається саме на Відповідача (п. 1.2. Договору). Відсутність заявок на поставку товару не спростовує ані факту поставки та отримання Відповідачем товару, ані факту наявності заборгованості та виникнення обов`язку з оплати.

Окрім того, посилання АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на порушення Позивачем умов договору щодо надання документів, обов`язок оформлення яких покладено на Позивача, у зв`язку з чим у Відповідача не виникає обв`язку оплати товару судом оцінюються критично, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що Відповідач (покупець) звертався до Позивача (продавця) з листом у якому він зазначав би про невиконання таких умов договору або встановлював розумний строк для передання таких документів в зв`язку з їх ненаданням.

Навпаки, як встановлено судом вище, видаткова накладна підписана Відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень.

Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.

У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.

Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.

Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки Відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб`єктивних, але і об`єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.

У свою чергу, Відповідач не надав доказів існування об`єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів з квітня 2021 року, необхідних для належного виконання зобов`язання.

З огляду на викладене суд вважає, що Відповідач несумлінно поставився до виконання зобов`язання з оплати товару, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до Позивача.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи Відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед Позивачем на заявлену до стягнення суму.

У зв`язку з тим, що Позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у Відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення Відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений Позивачем товар та встановленим наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором купівлі-продажу (поставки) товарів №16 від 04.05.2020 у розмірі 381586,18 грн.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати Відповідачем основного боргу, а факт заборгованості Відповідача перед Позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та Відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача основного боргу у розмірі 381586,18 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом не приймаються до уваги твердження АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», щодо неможливості виконання Відповідачем зобов`язань в результаті об`єктивних обстави непереборної сили, а саме у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні, з огляду на наступне.

Згідно із статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

З вищевикладеного вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Господарський суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

Указом Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, який затверджений законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено та станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні не припинено.

Крім того, ТПП України на підставі ст. ст. 14,14-1 Закону України «Про торгово - промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Тобто, ТПП України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і населення.

Господарський суд зазначає, що предметом спору у даній справі є заборгованість Відповідача за поставлений товар у квітні 2021 році, строк оплати за який настав на умовах п. 4.3. Договору (протягом 30-60 банківських днів з моменту отримання від постачальника відповідних документів) строк за останньою видатковою накладною спливає 15.03.2022.

Разом із тим, звільнення сторін від відповідальності за невиконання обов`язків по спірному Договору сторонами узгоджено у розділі 8 даного Договору. Так, сторона, що не може викопувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі з зазначенням в чому саме полягають обставини непереборної сили та вплив таких обставин па виконання цього Договору (п. 8.2. Договору).

Господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів повідомлення Відповідачем Позивача про виникнення обставин непереборної сили на виконання положень п. 8.2. Договору. А відтак відсутність такого повідомлення тягне за собою втрату Відповідачем права посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.

Окрім того, згідно ч. 4 ст. 263 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.10.2022 у справі №911/1805/21 вказано, що у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17 зроблено висновок про те, що:

- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Враховуючи вищенаведене, висновки Верховного Суду, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за спірним Договором.

Окрім того, системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відтак, твердження Третьої особи про те, що неможливість оплати товару Відповідачем сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії Російської федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованим.

Господарський суд зазначає, що саме посилання Третьої особи на наявність обставин непереборної сили, без надання відповідних доказів, в підтвердження своїх доводів, не може вважатися доведенням відповідних обставин, як надзвичайних і невідворотних, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

При цьому, суд вважає слушним зауважити, що неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили є підставою для звільнення саме від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 2 статті 232 ГК України законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного Договору, при порушенні його умов щодо строків оплати товару, покупець має сплатити неустойку (штраф, пеню). Саме на зазначений вид відповідальності поширюється дія положень підпункту 7.3.11 пункту 7.3 спірного Договору про те, що загальний розмір відповідальності покупця не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов`язань.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У підпунктах 7.3.10., 7.3.11 пункту 7.3 Договору купівлі-продажу № 16 від 04.05.2020 сторони узгодили, що загальний розмір відповідальності покупця за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених ним зобов`язань. Нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначені положення стосуються виключно договірної відповідальності і не регулюють відповідальність, передбачену законодавством.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 912/2828/18.

Враховуючи викладене, Позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з Відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Згідно статті 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»).

Щодо заявленої до стягнення суми втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Суд перевірив розрахунок інфляційних, наданий Позивачем за період з березня по липень 2022 року, та зазначає, що Позивач помилково включив до розрахунку березень 2020 року

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд, провівши за допомогою калькулятора штрафів програмного комплексу «ЛІГА: Закон» перерахунок інфляційних втрат, враховуючи суму та період заборгованості Відповідача згідно умов Договору, дійшов висновку, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично не правильним оскільки Позивачем невірно встановлено сукупний індекс інфляції.

За результатами здійсненої перевірки нарахування Позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, обрахований виходячи із суми заборгованості та визначеного Позивачем періоду прострочення, становить 34 976,55 грн., а отже є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення Позивачем, у зв`язку з чим його вимога про стягнення з Відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню частково у сумі 34 976,55 грн.

За таких обставин загальна сума інфляційних, яка підлягає стягненню становить 34 976,55 грн, натомість стягнення 18745,32 грн інфляційних задоволенню не підлягають.

Суд перевірив розрахунки річних та вказує, що Позивач невірно визначив кількість днів прострочення, а тому правильним розрахунком за формулою: річні = (заборгованість) х 3% х (кількість прострочених днів - 122): 365, є сума в розмірі 3 826,32 грн.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що Позивачем розраховано та заявлено до стягнення 3% річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з Відповідача.

Таким чином, Відповідач, порушивши грошове зобов`язання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити Позивачу інфляційні та річні у вказаних сумах.

Стосовно заявлених Позивачем до стягнення сум пені в розмірі 461,72 грн., суд зазначає таке.

Перевіривши розрахунки Позивача, судом встановлено, що при нарахуванні пені ним не було враховано положення підпункту 7.3.10 пункту 7.3 Договору щодо припинення нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим Договором через один місяць від дня порушення такого зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 219 Господарського кодексу України, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Дійсно, введення на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року та ведення активних бойових дій на території Херсонської області та м. Херсона, значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємства Відповідача та фінансовий стан підприємства. Разом з тим, така ситуація в Україні впливає не лише на економічний стан Відповідача, але й на інтереси іншої сторони, тобто Позивача.

Судом враховано обставину того, що місцезнаходженням підприємства-відповідача є м. Херсон, яке було окуповано військами Російської Федерації, що негативно вплинуло на ведення господарської діяльності та призвело до погіршення фінансового становища Відповідача.

На підставі викладеного, господарський суд вважає за можливе звільнити відповідача від відповідальності, з огляду на що, суд відмовляє Позивачу в стягненні з Відповідача пені у сумі 461,72 грн.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за Договором купівлі-продажу (поставки) № 16 від 04.05.2020 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії Відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень Договору та норм чинного законодавства.

Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена Позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за Договором купівлі-продажу (поставки) № 16 від 04.05.2020 заборгованості підтверджена матеріалами справи, Відповідачем не спростована та підлягає задоволенню в сумі 420 357,68 грн заборгованості, в т.ч.: 381586,18 грн - сума основної заборгованості, 34976,55 грн інфляційні втрати та 3794,95 грн. 3% річних.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, спір виник у зв`язку з неправомірними діями Відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з Відповідача підлягає стягненню на користь Позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір в сумі 6305,36 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вул. Поповича, № 23, м. Херсон, 73036, код ЄДРПОУ 31918234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (вул. Берковецька, № 6-К, м. Київ, 04128, код ЄДРПОУ 32490244) суму основної заборгованості в розмірі 381 586 (триста вісімдесят одна тисяча п`ятсот вісімдесят шість) грн 18 коп, інфляційні втрати в розмірі 34 976 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот сімдесят шість) грн 55 коп, суму 3% річних в розмірі 3 794 (три тисячі сімсот дев`яносто чотири) грн 95 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 305 (шість тисяч триста п`ять) грн 36 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 30 січня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський