Постанова

від 14.06.2023 по справі 916/2231/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/2231/22Південно-західного апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справ:

від ТОВ "Епіцентр К" - Кічерман І.І. в порядку самопредставництва

від АТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - адвокат Фрейдун О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023

по справі №916/2231/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"

до Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 439 564,72 грн

ВСТАНОВИВ

У вересні 2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (далі - ТОВ "Епіцентр К") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Херсонський облавтодор"), в якій просило стягнути з відповідача на свою користь 439 564,72 грн, з яких: 381586,18 грн - основний борг, 53721,87 грн - інфляційні втрати, 3794,95 грн - 3% річних та 461,72 грн - пеня.

Позов обґрунтований неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки, а саме в частині повної та своєчасної оплати отриманого від позивача товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості в розмірі 381 586 грн 18 коп, інфляційні втрати в розмірі 34 976 грн 55 коп, суму 3% річних в розмірі 3 794 грн 95 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 305 грн 36 коп.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар, що підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною, яка містить найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, печатки, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

При цьому, як відзначено місцевим господарським судом, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось. Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги твердження третьої особи з приводу того, що неможливість виконання відповідачем зобов`язань настала в результаті об`єктивних обстави непереборної сили, а саме у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили на виконання положень п. 8.2. Договору. А відтак відсутність такого повідомлення, на переконання суду першої інстанції, тягне за собою втрату відповідачем права посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.

До того ж, як відзначено судом першої інстанції, із посилання на висновки Верховного Суду, у матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за спірним договором.

Місцевий господарський суд також зауважив, що неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили є підставою для звільнення саме від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

З приводу заявлених до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд першої інстанції здійснивши власний розрахунок встановив, що загальна сума інфляційних, яка підлягає стягненню становить 34 976,55 грн, натомість стягнення 18745,32 грн інфляційних задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок позивача є арифметично невірним. Три відсотки річних, з огляду на межі визначені частиною 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції задовольнив в розмірі заявленому позивачем.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення пені в розмірі 461,72 грн, місцевий господарський суд пославшись на те, що місцезнаходженням підприємства-відповідача є м. Херсон, яке було окуповано військами російської федерації, що негативно вплинуло на ведення господарської діяльності та призвело до погіршення фінансового становища відповідача, визнав за можливе звільнити відповідача від відповідальності, з огляду на що, відмовив позивачу в стягненні з відповідача пені.

Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернулась третя особа Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - АТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України") з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 24 січня 2023 року у справі 916/2231/22, а позовну заяву залишити без розгляду з підстав подання позовної заяви без додержання вимог, встановлених ГПК України, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від « 24» січня 2023 року у справі 916/2231/22 в частині задоволення позовних вимог за передчасністю та необґрунтованістю в силу відсутності доведення належними, допустимими, достатніми і достовірними доказами виконання позивачем обов`язку із поставки, виникнення у ДП «Херсонський облавтодор» обов`язку із оплати, зупинення договірних зобов`язань наявністю форс-мажорних обставин, невідповідності здійснених нарахувань відповідальності умовам договору.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, прийнятим з невірним застосуванням норм матеріального права та із грубим порушенням вимог процесуального закону та таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Так, за твердженням апелянта, справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача у справі, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, як і за відсутності належних доказів направлення йому позовної заяви, а також за відсутності позивача і третьої особи, представник якої очікував з`єднання в режимі відеоконференції і яке насправді не відбулося через відсутність електроенергії у суді з повідомленням про відкладення і одночасним прийняттям оскаржуваного рішення.

Скаржник також зазначає, що місцевим господарським судом безпідставно відхилено клопотання про відкладення розгляду справи, а повторне клопотання про зупинення провадження взагалі не розглянуто та не надано йому належної правової оцінки в оскаржуваному рішенні.

Як вважає апелянт, позивачем не надано доказів виконання своїх обов`язків з поставки за договором, внаслідок чого обов`язок з оплати є таким, що не настав у момент у момент підписання накладних, оскільки додана позивачем до справи видаткова накладна не відповідає вимогам, встановленим для первинного документу Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема в ній відсутнє взагалі посилання на спірний договір, у накладній не вказано довіреності чи іншого підтверджуючого документи про уповноваження на підписання і прийняття товару посадою особою, відповідальною за здійснення господарської операції з постачання.

До того ж, на думку апелянта, обов`язок з оплати не виник в момент підписання накладної через відсутність доказів передачі супровідних документів, а саме заявки про намір придбати товар та паспорту (сертифікату) якості заводу - виробника товару.

Відтак, скаржник вважає, що позивач не оформив та не надав відповідачеві документи, що підтверджують поставку товару, а тому останній є таким, що не прострочив оплату.

Стосовно документів про якість, які відповідно до договору повинні бути направлені цінним листом із описом вкладення, у протилежному випадку обов`язок оплати відтерміновується на весь час до моменту виконання вказаного обов`язку позивача, скаржник зазначає, що твердження про надання їх до тендерної документації не заслуговує на увагу, оскільки тендерна документація надавалась до укладення договору і не може підтверджувати виконання обов`язків за договором, укладеним згодом. Більше того, документи про якість надаються до кожної партії товару, а тому складові тендерної документації не враховуються і не підтверджують виконання договору.

Апелянт також вважає, що позивач не обґрунтував розмір заявленої до стягнення суми заборгованості та сум відповідальності належними та допустимими доказами, оскільки ціна договору складає більше 16 млн., поставки на суму більш близько 5 млн. оплачені (ймовірно, на думку апелянта, і оплачена спірна поставка). При цьому, як зазначає апелянт, згідно наявної у нього інформації у квітні 2021 року, коли на думку позивача виникли спірні відносини, позивачу було сплачено за спірним договором близько 200 000 грн.

Наголошує скаржник й на тому, що з урахуванням умов договору загальна відповідальність за цим позовом не може перевищувати 3 815,86 грн (1% від загальної вартості порушених зобов`язань покупця (п.п. 7.3.11 Договору)), що в свою чергу може становити сума нарахована, не більш ніж за місяць сукупно інфляційних, річних, пені навіть згідно з позовних вимог за умови їх належного доведення.

При цьому, як вважає апелянт, положення договору, які встановлюють обмеження щодо загального розміру відповідальності боржника, стосується також й трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Скаржник також вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги наявність форс-мажорних обставин, які зупиняють виконання зобов`язань за договором, зокрема і за визначеною у позові видатковою накладною, обов`язок оплати згідно позову по якій настає вже після форс-мажорних обставин, які продовжуються і сьогодні та виключають можливість задоволення позовних вимог.

Посилаючись на умови укладеного між сторонами договору, а також відсутність доказів на підтвердження того, що позивач ставив питання розірвання договору, скаржник вважає, що строк оплати зупинений на весь час дії форс-мажорних обставин, а вимога щодо його виконання, стягнення коштів є передчасною та необґрунтованою, що безпідставно не враховано судом.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 по справі №916/2231/22 та призначено справу до розгляду на 10.05.2023.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи за відсутності відповідача, не є обґрунтованими, оскільки після початку повномасштабного вторгнення військ рф, зокрема, на територію Херсонської області, персонал підприємства відповідача було переведено до м. Києва, за адресою третьої особи по даній справі. До того ж, відповідач, неодноразово брав участь у тендерах де вказував, що має необхідну матеріально-технічну базу.

Наведене, на переконання позивача свідчить про відсутність перешкод у відповідача в участь у судових засіданнях по даній справі, зокрема у суді першої інстанції.

Щодо суті спору позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставив відповідачеві товар, однак, останній вартість отриманого товару оплатив лише частково, що підтверджується наявними матеріалами справи. Решта заборгованості сплачена не була, що й стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10.05.2023 розгляд справи було відкладено на 14.06.2023.

Під час судового засідання від 14.06.2023 представник апелянта підтримав вимоги та доводи за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Щодо сповіщення відповідача про розгляд справи, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. 4. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Єдиною відомою суду адресою відповідача Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" є вул. Поповича, 23, м.Херсон, 73020, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, вказане дає підстави вважати, що така адреса відповідача є актуальною, а відтак саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов`язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 30.03.2023 по справі №910/2654/22.

Про зміну адреси місцезнаходження відповідач суд не повідомляв.

Судом апеляційної інстанції на виконання приписів процесуального законодавства було надіслано за адресою місцезнаходження відповідача ухвали про відкриття апеляційного провадження по справі та про відкладення розгляду справи.

Однак, поштові повідомлення були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з поміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Відтак, колегія суддів вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Також, за змістом ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Нормами статті 4 цього Закону передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Відтак, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалами суду апеляційної інстанції у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вжила усіх належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги по суті, не дивлячись на відсутність представника відповідача, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність представника відповідача по справі у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 04.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (постачальник) і Дочірнім підприємством "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець) був укладений договір № 16 купівлі-продажу (поставки) товарів (надалі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, продавець зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступні товари: Код ДК 021:2015 14210000-6 Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі (Гранітний щебінь фр. 5-10, відсів гранітний) (падалі іменується - товар).

В пункті 1.2. Договору зазначена кількість товару, що підлягає поставці - 35000,00 (т). Кількість товару є орієнтовною, остаточна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором визначається відповідно до заявок покупця, оформлених згідно вимог цього Договору. Покупець на свій розсуд, керуючись власними господарськими потребами визначає загальну кількість заявок на поставку товару та не зобов`язаний замовляти товар на всю суму, визначену сторонами як ціна Договору.

Згідно з п. 1.3. Договору обсяги придбання товарів можуть бути зменшені залежно від поточних потреб замовника.

Продавець повинен підтвердити якість товару супровідними документами, а саме: паспорт якості Товару від виробника; сертифікат відповідності, виданий органом оцінки відповідності, що акредитований у Національному агентстві з акредитації України ( якщо товар входить до переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні ); сертифікат відповідності (якщо товар входить до переліку дорожньо-будівельних матеріалів, що сертифікуються, визначеного наказом Укравтодору від 21.01.2015 № 7); інші підтверджуючі документи, які визначені у нормативних документах, що регламентують технічні вимоги до товару (пункт 2.2. Договору № 16 від 04.05.2020)

Пунктами 3.1, 3.2. Договору передбачено, що ціна цього Договору становить 16 220 100,00 гривень, в тому числі ПДВ - 2703350,00 гривень, що станом на дату укладення Договору дорівнює загальній вартості товару. Загальна вартість товару за цим Договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього Договору.

Згідно з п. 4.1. Договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати покупцем рахунку постачальника за умови отримання від нього всіх документів, зазначених у пункті 4.2. Договору, проте у будь-якому випадку після отримання покупцем повного розрахунку від замовника на відповідні цілі.

Рахунок приймається до оплати при отриманні товару та всіх документів, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткових накладних, у яких вказуються дані про виробничий підрозділ покупця, який безпосередньо отримав партію товару, ТТН та інших первинних документів, передбачених для даного виду товару постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки. У разі ненадання зазначених цим пунктом Договору документів (у тому числі електронних) постачальник зобов`язується відшкодувати спричинені покупцю збитки (витрати) (п. 4.2. договору № 16 від 04.05.2020).

При цьому, п. 4.3. Договору передбачено, що сторони свідчать, що покупець зобов`язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар протягом 30-60 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначений в п. 4.1., п. 4.2. цього Договору, проте в будь-якому випадку лише після отримання повного розрахунку від замовника на відповідні цілі. У випадку затримки постачальником передачі повного пакету документів, визначених Договором цінним листом з описом вкладення покупцю, обов`язок оплати відстрочується на цей період і настає лише після належного виконання постачальником взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до п. 5.1. Договору постачальник здійснює поставку товару на умовах DTP Ітеркоменс 2020 (ст. Раденськ, Одеської залізниці, код станції: 418807, транспортні витрати за рахунок постачальника). Покупець надає постачальнику заявку. Постачальник розглядає заявку покупця в 1-денний строк та акцептує її або надає покупцю обґрунтовані заперечення у письмовій формі.

Пунктами 5.3., 5.4. Договору сторони погодили, що після передачі товару та виконання обов`язку з поставки уповноважена покупцем особа підписує видаткові накладні на отриманий товар та передає їх постачальнику. Обов`язок з поставки є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п. 4.2. Договору. Датою передачі товару від продавця покупцю, вважається дата підписання видаткової накладної на товар, що засвідчує реальне отримання товару за кількістю та якістю матеріально - відповідальними (уповноваженими) особами, які визначені сторонами та виконання постачальником умов договору

Підпунктом 6.1.1. пункту 6.1. Договору встановлено обов`язок покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Відповідно до умов п.п. 7.3.7. Договору в разі порушення строків оплати товару, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001% від суми боргу за кожень день прострочення та штраф в розмірі 0,001% від суми боргу (сплачується одноразово).

Підпунктом 7.3.10. сторони передбачили, що нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим договором, припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання.

Окрім того, сторони домовилися та підтверджують, що загальний розмір відповідальності покупця за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов`язань покупця (п.п. 7.3.11 Договору).

Як встановлено розділом 8 договору "Обставини непереборної сили", сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотопія, війна тощо). Під непереборною силою у цьому Договорі також розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього щодо сторін характеру, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути), включаючи (але не обмежуючись) стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин й обладнання, масові епідемії, епізоотії, епіфіотії тощо), обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські хвилювання, прояви тероризму, масові страйки та бойкоти тощо), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, інші законні заборонні чи обмежуючі заходи названих органів, які унеможливлюють виконання сторонами цього Договору або тимчасово перешкоджають такому виконанню.

Сторона, що не може викопувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі з зазначенням в чому саме полягають обставини непереборної сили та вплив таких обставин па виконання цього Договору.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються органом, уповноваженим видавати такі документи.

Пунктом 10.1. Договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.07.2020.

Додатковою угодою № 4 від 30.12.2020, укладеною між сторонами, позивач та відповідач дійшли згоди внести наступні зміни до Договору поставки товарів № 16 від " 04" травня 2020 р. та пункт 10.1. Договору викласти в наступній редакції: " 10.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021 року."

На виконання умов укладеного договору позивачем було передано у власність відповідача - ДП "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" товар на суму 381586,18 грн відповідно до видаткової накладної № Рнк/OD0016947 від 15.04.2021.

Вказана видаткова накладна на відпуск ТОВ "Епіцентр К" відповідачу товару та його отримання ДП "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена відтисками печаток суб`єктів господарювання, в повному об`ємі відображає зміст та обсяг здійснених сторонами на її підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій. Претензій до комплектності, кольору, товарного вигляду відповідач не мав.

Позивачем виставлено Відповідачу рахунок на оплату товару № Счт/ OD-00320329 від 27.12.2021згідно Договору № 16 від 04.05.2020 на суму 381586,18 грн.

27.12.2021 Позивач звернувся до Відповідача із претензією № 12161, де Позивач наполягав на терміновій сплаті заборгованості та пропонував Відповідачу в термін у три банківські дні з дня отримання претензії перерахувати на користь ТОВ "Епіцентр К" кошти в загальній сумі 3 896 414,10 грн, в тому числі заборгованість за видаткової накладною № Рнк/OD0016947 від 15.04.2021 в розмірі 381586,18 грн.

Позивач надіслав Відповідачу вимогу про сплату заборгованості листом з описом вкладення, до якої було додано, зокрема видаткові накладні та рахунки, які Відповідач відповідно до поштового повідомлення про вручення поштового відправлення отримав 13.01.2022.

Невиконання відповідачем вимог викладених у претензії стало підставою для нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, та звернення до господарського суду з позовом про стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, однак задовольнив їх частково з огляду на невірний розрахунок позивачем інфляційних втрат та звільнення відповідача від сплати пені.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Положеннями частини 1 статті 19 та частин 1, 2 статті 67 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, господарське зобов`язання, яке виникло на підставі договору, укладеного між суб`єктами господарювання, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух капіталів, товарів, робіт чи послуг, що є об`єктами відповідної господарської операції.

За змістом частин 3, 8 статті 19 ГК України обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Пунктом 2.5 названого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Яке неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх правових висновках (зокрема, постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

У відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Як вбачається із наявної у матеріалах справи видаткової накладної №Рнк/OD0016947 від 15.04.2021, остання містить усі необхідні реквізити, а саме визначено постачальника (позивача) та його реквізити, одержувача (відповідача), вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальну вартість з урахуванням ПДВ, місце складання, підпис менеджера з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис у графі "отримано" та печатка підприємства, що отримало товар.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявні матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки товариства відповідача чи доказів її втрати, або іншого вибуття її у спірний період з відання цієї юридичної особи. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки.

Відтак, беручи до уваги повну відповідальність відповідача за законність використання його печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки ДП "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", а відтак її використання поза волею цієї юридичної особи, колегія суддів приходить до висновку, що відтиск печатки на видатковій накладній є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цим документом.

При цьому, слід відзначити, що відповідач при отриманні товару жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не висловив, а також, у разі якщо позивач дійсно не здійснив поставку товару, не звертався до останнього з приводу такої поставки.

Відтак, отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформленої відповідно до умов договору видаткової накладної.

Суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що 27.12.2021 позивач звертався до відповідача з відповідною претензією щодо погашення існуючої заборгованості, у тому числі й за видатковою накладною від 15.04.2021 (т., а.с.14).

Дана претензія була отримана відповідачем 13.01.2022 (т.1, а.с. 21), однак, заборгованість за поставлений товар за видатковою накладною від 15.04.2021 у сумі 381586,18 грн так й не була сплачена відповідачем.

А тому, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 381586,18 грн.

Стосовно нарахованих та заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Щодо заявленої до стягнення суми втрат від інфляції судом першої інстанції вірно враховано правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Перевіривши розрахунок інфляційних, наданий позивачем за період з березня по липень 2022 року, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач помилково включив до розрахунку березень 2020 року

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, враховуючи суму та період заборгованості відповідача згідно з умовами Договору, розрахунок інфляційних втрат є арифметично не правильним оскільки позивачем невірно встановлено сукупний індекс інфляції.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат, колегією суддів встановлено, що розмір інфляційних втрат, перерахований судом першої інстанції у відповідності до приписів чинного законодавства, обрахований виходячи із суми заборгованості та визначеного позивачем періоду прострочення, становить 34 976,55 грн, а отже є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

Відтак, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню частково у сумі 34 976,55 грн.

Також, перевіривши розрахунок трьох процентів річних, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач невірно визначив кількість днів прострочення, а тому правильним розрахунком за формулою: річні = (заборгованість) х 3% х (кількість прострочених днів - 122): 365, є сума в розмірі 3 826,32 грн.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення 3% річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

З приводу заявленої позивачем до стягнення пені в розмірі 461,72 грн, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що введення на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року та ведення активних бойових дій на території Херсонської області та м. Херсона, тимчасова окупація м. Херсон, значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємства відповідача та фінансовий стан підприємства та призвело до погіршення фінансового становища відповідача.

На підставі викладеного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо можливості звільнення відповідача від відповідальності у вигляді стягнення нарахованої позивачем пені у сумі 461,72 грн.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції цілком обґрунтовано заявлені позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 420 357,68 грн, з яких 381586,18 грн - сума основної заборгованості, 34976,55 грн - інфляційні втрати та 3794,95 грн. - 3% річних.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи за відсутності представника третьої особи, який очікував з`єднання у режимі відеоконференції, з огляду на таке.

За приписами ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Статтею 197 ГПК України визначено, що учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Як вбачається з наявних матеріалів справи 28.12.2023 представником третьої особи було подано до суду першої інстанції клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (т.1, а.с. 239).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.12.2023 клопотання третьої особи було задоволено та ухвалено здійснити розгляд справи призначений на 10.01.2023 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (т. 1, а.с. 241-243)

Судове засідання призначена на 10.01.2023 не відбулось у зв`язку з відсутністю електропостачання у будівлі суду (т.1, а.с. 245).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.01.2023 розгляд справи було призначено на 24.01.2023 (т.1, а.с. 247-249).

Слід наголосити, що після цього представником третьої особи не заявлялось клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Однак, у протоколі судового засідання від 24.01.2023 Господарського суду Одеської області зазначено, що секретар судового засідання доповів про те, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.12.2022 року заява Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволена.

Втім, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фрейдун О.М. , була "offline" та встановити зв`язок не надолось можливим.

Слід відзначити, що за приписами ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти.

Також, ст. 224 ГПК України визначено, що учасники справи мають право ознайомитися з технічним записом судового процесу, протоколом судового засідання та протягом п`яти днів з дня підписання протоколу у справі подати до суду письмові зауваження з приводу неповноти або неправильності технічного запису або відомостей, вміщених у протоколі судового засідання. Суд розглядає зауваження щодо технічного запису судового процесу та протоколу судового засідання не пізніше п`яти днів з дня їх подання і за результатами розгляду постановляє ухвалу, якою враховує зауваження або мотивовано відхиляє їх.

Відтак, апелянт, у разі незгоди із відомостями, що вказані у протоколі судового засідання від 24.01.2023, зокрема щодо відсутності представника третьої особи на зв`язку в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, не був позбавлений можливості скористатись своїм правом на подання зауважень на протокол судового засідання, однак, як свідчать наявні матеріали справи, своїм правом на вчинення таких дій третя особа не скористалась.

При цьому, судова колегія зазначає, що стверджуючи про те, що судом першої інстанції повідомлено представника третьої особи про відкладення розгляду справи на іншу дату, а не прийняття рішення по справі, скаржник не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин, а наявні матеріли справи таких доказів не містять, зокрема довідок про те, що судове засідання не відбулось, ухвали про відкладення, тощо. Натомість, наявними матеріалами справи підтверджується, що 24.01.2023 судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу неналежного повідомлення судом першої інстанції про розгляд справи відповідача, з огляду на таке.

За приписами ст. 172 ГПК України позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов`язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, місцезнаходженням відповідача є місто Херсон.

Згідно з Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25.04.2022 №75, із подальшими численними змінами, внесеними згідно із наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, станом на час звернення позивача із даним позовом до суду першої інстанції (серпень 2022) Херсонську міську територіальну громаду було внесено до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

В свою чергу, АТ «Укрпошта» не здійснювала приймання та пересилання поштових відправлень до населених пунктів які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), зокрема до міста Херсон, Херсонської області, що підтверджується листом АТ «Укрпошта» №105.001.001.001.-5258-22 від 31.08.2022 (т.1, а.с. 28).

Наведене свідчить про об`єктивну неможливість, з причин, що не залежали від позивача, виконати вимоги процесуального законодавства та направити відповідачеві копію позовної заяви листом з описом вкладення.

Разом з цим, як вбачається з наявних матеріалів справи, позовну заяву, разом із копіями доданих до неї документами позивачем було направлено на відомі йому електронні адреси відповідача, за якими здійснювався документообіг між сторонами.

При цьому, судова колегія зазначає, що об`єктивна та не залежна від позивача не можливість виконання вимог процесуального законодавства не може були підставою для обмеження звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: вул. Поповича, № 23, м. Херсон, 73036, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, судові повідомлення не було доставлено на адресу відповідача у зв`язку із призупиненням АТ "Укрпошта" приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України - до поштового відділення 73028, про що працівником відділу канцелярії суду складено відповідні довідки про неможливість відправки кореспонденції, що долучені судом до матеріалів справи.

Так, місцезнаходження відповідача (м. Херсон) було тимчасово окупованою територією, яка за загальновідомою інформацією 11 листопада 2022 року Збройними Силами України була звільнена.

При цьому, пунктом 21 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції".

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 "Про затвердження переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)" затверджено перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) (з наступними змінами та доповненнями). Відповідно до вказаного переліку місце реєстрації Відповідача знаходиться в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебуває в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Питання провадження господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях врегульовано Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи 19.09.2022, 05.10.2022, 20.10.2022 та 13.01.2023 на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу "Судова влада України" (розділ "Оголошення про виклик") розміщені відповідні оголошення про розгляд справи, із значенням дату, часу та місця розгляду справи.

До того ж, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції, з метою реалізації відповідачем свого права на участь у розгляді справи було зупинено розгляд справи до деокупації м. Херсон.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Також, наявними матеріалами справи підтверджується, що судом першої інстанції, ухвали суду направлялись на всі наявні та відомі суду адреси електронної пошти відповідача.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі №916/2231/22 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Наведене свідчить про те, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", та за відомим номером даної справи №916/2231/22 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

З огляду на таке, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вжито усіх належних заходів задля повідомлення відповідача про час, дату та місце розгляду справи.

Колегія суддів також відзначає, що згідно з відкритими відомостями, які містять на офіційному веб-сайті prozorro.gov.ua, відповідач 16.08.2022, тобто до подачі позивачем даного позову до суду, брав участь в тендерах та підтверджував, що у нього наявна вся необхідна матеріально-технічна база для здійснення підрядних будівельних робіт.

Зокрема, «послуги з аварійних, відновних робіт та експлуатаційного утримання вулиць і доріг комунальної власності (відновні роботи по вулиці Набережна в селі Катеринка Первомайського району Миколаївської області) відповідно до переліку затвердженого Миколаївською обласною військовою адміністрацією №247-р від 13.07.2022» за №UA-2022-08-08-008521-a та «послуги з аварійних, відновних робіт та експлуатаційного утримання вулиць і доріг комунальної власності (відновні роботи по вулиці П. Гречаного в селі Кримка Первомайського району Миколаївської області) відповідно до переліку затвердженого Миколаївською обласною військовою адміністрацією №247-р від 13.07.2022» за №UA-2022-08-08-008400-а».

Одним із документів, що надавався відповідачем у межах даних закупівель була довідка №2/22-10/1238 від 02.08.2022 в якій ДП "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" повідомило про те, що з 17.05.2022, на період воєнного стану тимчасово розміщено адміністративний персонал дочірнього підприємства (євакуойваного з території Херсонської області) у офісних приміщеннях Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", що розташовані за адресою м. Київ, вул. Антоновича, буд. 51.

Також, після порушення провадження у даній справі, відповідач приймав участь у тендері, та став його переможцем, який відбувся 24.10.2022 та обліковується за № UA-2022-10-24-011706-а.

Суд апеляційної інстанції відзначає,що документи, які подавались відповідачем в межах даних публічних закупівель були підписані директором відповідача Грачовим В.В., у тому числі за допомогою електронного цифрового підпису.

Наведене, на переконання колегії суддів достеменно свідчить про наявність у відповідача можливості взяти участь у розгляді даної справи у суді першої інстанції.

Однак, своїм правом на участь у розгляді справи, поданні відзиву на позовну заяву, тощо відповідач не скористався, хоча, судячи із вищевказаних доказів, був обізнаний про розгляд даної справи у місцевому господарському суді.

У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав-учасниць засновувати апеляційні або касаційні суди; там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (§ 25 рішення у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970 року та § 65 рішення у справі "Hoffmann v Germany" від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (§ 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року, § 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року).

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" від 01.03.2002).

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Беллет проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

За приписами ч.2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Із зазначеної норми вбачається, що відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним на власний розсуд, з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що наявними матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції вживав усіх можливих заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи та надання останньому можливості скористатись своїм правом на участь у розгляді справи, зокрема неодноразово відкладав розгляд справи, зупиняв провадження по справі до деокупації м. Херсон (місцезнаходження відповідача), в той же час відповідач, який на переконання суду апеляційної інстанції був достеменно обізнаний про розгляд даної справи, своїм правом на участь у її розгляді не скористався.

Суд апеляційної інстанції також не приймає до уваги твердження апелянта з приводу не передання позивачем супровідних документів на товар, що, на його думку, виключає обов`язок зі сплати поставленого товару, з огляду на таке.

Договір № 16 від 04.05.2020 був укладений за результатами проведення процедури закупівлі UA-2020-04-17-007492-b на майданчику Prozorro. Так, замовник оприлюднив вимоги до предмету закупівлі, згідно яких учасники закупівлі повинні надати у складі пропозицій інформацію та документи, які підтверджують відповідність пропозиції учасника технічним, якісним, кількісним та іншим характеристикам та вимогам до предмета закупівлі, установленим замовником згідно додатку 3 до документації. Додаток 3, який має назву "Технічні вимоги", серед іншого передбачає надання учасником копії сертифікату, та/або паспорту якості товару, що пропонується до поставки, виписаний виробником, що підтверджує якість запропонованого до постачання товару (товар).

Таким чином, відповідач отримав від позивача всі необхідні документи, які підтверджують належну якість товару, і саме на підставі цих документів, визнавши їх відповідність, уклав договір поставки.

До того ж, як вже було зазначено вище, відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких зауважень щодо його кількості, якості, тощо. Також, відповідач не відмовлявся від отриманого товару.

Щодо посилання апелянта на встановлені сторонами у договорі обмеження щодо нарахування штрафних санкцій, судова колегія зазначає наступне.

Пункт 7.3 договорів має назву "види порушень та санкції за них, установлені договором".

Тобто сторони у п.7.3 договорів передбачили певні санкції за порушення умов договору, які покладаються на покупця (боржник у цій справі), зокрема:

7.3.7. В разі порушення строків оплати товару, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001 % від суми боргу за кожен день прострочення та штраф в розмірі 0,0001 % від суми боргу (сплачується одноразово).

7.3.8. Неустойка встановлена цим договором для покупця є виключною. В разі порушення покупцем умов договору, винна сторона зобов`язана сплатити на користь іншої сторони (на вимогу останньої) неустойку (штраф, пеню), передбачену цим договором, без відшкодування збитків.

7.3.10. Нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим договором, припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання.

7.3.11. Сторони домовилися та підтверджують, що загальний розмір відповідальності покупця за цим договором не може перевищувати 1 % від загальної вартості порушених зобов`язань покупця.

Отже обмеження, встановлені підпунктами 7.3.10 та 7.3.11, поширюються саме на санкції, встановлені договором.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору взагалі не містять жодних застережень про інфляційні втрати та проценти річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сторони у договорі встановили певні санкції, зокрема пеню. Пеня обчислюється у відсотках і сторони погодили обмеження строку і розміру їх нарахування.

В той же час законодавством передбачено сплату процентів, які є відмінними від відсотків (тобто, від неустойки) і сторони не обмежували ні строк, ні розмір процентів, передбачених ст. 625 ЦК України та інфляційних втрат.

Колегія суддів бере до уваги постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.09.2019 у справі № 912/2828/18 за позовом ТОВ "Норд Енерджі" до ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 4 425 958,37 грн.

У зазначеній справі досліджувалися аналогічні доводи скаржника ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про нарахування інфляційних втрат та 3% річних лише за місяць та неможливості перевищення розміру відповідальності більше ніж на 1% від загальної вартості порушених зобов`язань.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.09.2019 у справі №912/2828/18, суд касаційної інстанції з приводу аргументів скаржника вказав:

"39. Стосовно доводів скаржника про нарахування інфляційних втрат і 3 % річних лише за місяць, а також неможливості перевищення розміру відповідальності більше ніж на 1 % від загальної вартості порушених зобов`язань колегія суддів звертає увагу на таке.

40. За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

41. Отже, зважаючи на положення частини 2 статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки становлять способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

42. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким кредитор наділений з огляду на нормативне закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

43. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу (місяць), протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

44. Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 № 921/212/18.

45. Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

46. Згідно з частиною 2 статті 232 ГК України законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

47. Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3 % річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного договору, при порушенні його умов винна сторона має сплатити неустойку (штраф, пеню) без відшкодування збитків. Саме на зазначений вид відповідальності поширюється для положень підпункту 7.3.11 спірного договору про те, що загальний розмір відповідальності покупця не може перевищувати 1 % від загальної вартості порушених зобов`язань.

48. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

49. У підпункті 7.3.11 пункту 7.3 договору купівлі-продажу (поставки) товарів (із доставкою) від 31.01.2018 № 87/2901-2018 сторони узгодили, що загальний розмір відповідальності покупця за цим договором не може перевищувати 1 % від загальної вартості порушених ним зобов`язань. Нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Норд Енерджі", суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначені положення стосуються виключно договірної відповідальності і не регулюють відповідальність, передбачену законодавством".

Отже Верховний Суд у постанові від 24.09.2019 у справі № 912/2828/18 дійшов висновку, що наявність у договорі застереження про припинення нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання через один місяць від дня порушення такого зобов`язання не звільняє його від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таке застереження є підставою для звільнення покупця від відповідальності, яка має іншу правову природу неустойка (штраф, пеня), збитки, тощо.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних. В той же час, колегія суддів наголошує, що відповідача, за рішенням суду, було звільнено від сплати пені.

Також судом апеляційної інстанції не приймають до уваги посилання апелянта на наявність форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту ТПП(2) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Щодо встановлення факту настання форс-мажору, слід зазначити, що відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та її регіональні підрозділи.

Зважаючи на вищевикладене, саме сертифікат ТПП України підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов`язань внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Однак, такого сертифікату відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Як вбачається, третя особа (апелянт), як на форс-мажорні обставини посилається на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплати поставленого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

Відтак, відповідачем не надано належних доказів настання саме у нього форс-мажорних обставин (сертифікат ТПП України).

Крім того, обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення підприємницької діяльності.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що звільнення сторін від відповідальності за невиконання обов`язків по спірному Договору сторонами узгоджено у розділі 8 даного Договору. Так, сторона, що не може викопувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі з зазначенням в чому саме полягають обставини непереборної сили та вплив таких обставин па виконання цього Договору (п. 8.2. Договору).

Однак, наявні матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили на виконання положень п. 8.2. Договору.

Відтак, твердження апелянта про те, що неможливість оплати товару відповідачем сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії російської федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються наявними матеріалами справи.

При цьому, як слушно зауважено судом першої інстанції, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили є підставою для звільнення саме від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

Колегією суддів також враховується, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість виникла у відповідача до запровадження на всій території України воєнного стану, зокрема поставка товару була здійснена позивачем 15.04.2021.

Згодом, 27.12.2021 позивач звертався до відповідача з відповідною претензією щодо погашення існуючої заборгованості, у тому числі й за видатковою накладною від 15.04.2021 (т., а.с.14).

Дана претензія була отримана відповідачем 13.01.2022 (т.1, а.с. 21), однак, була проігнорована відповідачем.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 у справі №916/2231/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.06.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.