Ухвала

від 31.01.2023 по справі 916/67/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/67/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі)

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 (у складі колегії суддів: Поліщук Л.В. (головуючий), Будішевська Л.О., Таран С.В.)

у справі № 916/67/20

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях

до Приватного акціонерного товариства «Одеський завод гумових технічних виробів»

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - РВ ФДМУ) звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Одеський завод гумових технічних виробів» (далі - ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів»), у якому просило визнати за державою Україна в особі позивача право власності на 11 будинків відпочинку, у тому числі: 9 двокімнатних дерев`яних будинків («Б» розміром 3,76 м на 7,12 м; «В» розміром 3,60 м на 4,25 м; «Д» розміром 3,64 м на 7,07 м; «Г» розміром 7,08 м на 3,60 м; «Е» та «Е1» розміром 3,64 м на 16,03 м; «Н1» розміром 3,60 м на 7,07 м; «Ф» розміром 3,76 м на 7,07 м; «У» розміром 6,91 м на 5,42 м) та 2 цегляних дворівневих будинки («А» розміром 6,85 м на 9,80 м; «Х» розміром 6,68 м на 9,80 м), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в процесі приватизації Острозького шиноремонтного заводу до статутного капіталу Відкритого акціонерного товариства «Острозький шиноремонтний завод» (далі - ВАТ «Острозький шиноремонтний завод») не увійшли об`єкти соціальної сфери, що залишились у державній власності, а саме: 11 будинків відпочинку (2 цегляних у двох рівнях та 9 дерев`яних), розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200 на території водноспортивної станції, що належить ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів».

Зазначені будинки відпочинку перебували на балансі ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» до моменту припинення цього товариства.

Оскільки ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» не визнає право державної власності на зазначене майно та перешкоджає його інвентаризації і реєстрації, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 916/67/20 за касаційною скаргою ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанцій, у жовтні 2022 року ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення; скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020, а справу передати на новий розгляд.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 аргументує, зокрема тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не було залучено скаржника до участі у справі, проте оскарженим судовим рішенням було вирішено питання про його права та законні інтереси, оскільки будинок «Ф» (із наведеного переліку спірного майна) з прибудованою до нього верандою та підведеними до нього комунікаціями належить скаржнику на праві власності, що підтверджується доданими до касаційної скарги документами; також у касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості визнання судом права власності на майно (в тому числі нерухоме) без підтвердження факту його існування на момент звернення до суду; судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/25314/13; судом апеляційної інстанції встановлено обставини у справі, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2022 поновлено Негатурову О.В. як особі, яка не брала участі у справі, строк на касаційне оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 у справі № 916/67/20; відкрито касаційне провадження у справі № 916/67/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК); постановлено здійснити перегляд оскарженого судового рішення без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу (із наданням доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи) до 28.12.2022.

26.01.2023 на електронну адресу Верховного Суду надійшов відзив РВ ФДМУ, у якому, зокрема позивач просить визнати поважними причини пропуску процесуального строку на подання відзиву та врахувати цей відзив. При цьому позивач послався на те, що ним касаційну скаргу було отримано тільки 20.01.2023, оскільки відділенням поштового зв`язку цей документ було помилково доставлено до іншої державної установи, отже, РВ ФДМУ був необхідний час на ознайомлення зі скаргою та підготовку відзиву.

30.01.2023 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання РВ ФДМУ про залишення касаційної скарги без руху та зобов`язати скаржника направити касаційну скаргу позивачу.

Відповідно до статті 118 ГПК право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 119 ГПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина 1). Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина 2).

З огляду на те, що касаційне провадження в справі № 916/67/20 згідно з ухвалою Верховного Суду відкрито 12.12.2022; строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу встановлено Судом до 28.12.2022; РВ ФДМУ не надало будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин пропуску встановленого судом строку на подання відзиву на касаційну скаргу, а клопотання позивача про залишення касаційної скарги без руху надійшло до Суду 30.01.2023, тобто після відкриття касаційного провадження у справі, Верховний Суд дійшов висновку про залишення поданих позивачем документів без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як свідчать матеріали справи № 916/67/20, скаржник ОСОБА_1 не є учасником цієї справи, проте оскаржує постанову суду апеляційної інстанції як особа, яка не брала участі у справі, щодо якої, на думку скаржника, суд вирішив питання про його права та інтереси.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У частині 1 статті 4 ГПК визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 навела висновок про те, зокрема, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.

Право на перегляд справи та оскарження судового рішення, передбачене статтею 17 ГПК, відповідно до частини 1 якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи передбачене також положеннями статті 287 ГПК.

З огляду на положення пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

За змістом статей 308, 310 ГПК касаційна інстанція має право скасувати судове рішення у справі, а справу передати на новий розгляд, якщо господарський суд припустився такого порушення процесуальних норм як ухвалення рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі.

Отже, за нормами ГПК, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі, а й її процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

У разі якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду скарги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 (пункт 20).

Отже, суд касаційної інстанції з`ясовує, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, і у випадку встановлення відповідних обставин - скасовує це рішення з направленням справи на новий розгляд (пункт 8 частини 1 статті 310 ГПК), а дійшовши висновку, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закриває касаційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 296 ГПК, оскільки в цьому випадку така особа не має права на касаційне оскарження рішення суду (подібний висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 910/2653/21).

У справі, що розглядається, предметом позову є вимога РВ ФДМУ, заявлена до ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів», про визнання за державою Україна в особі позивача права власності на 11 будинків відпочинку, у тому числі: 9 двокімнатних дерев`яних будинків («Б» розміром 3,76 м на 7,12 м; «В» розміром 3,60 м на 4,25 м; «Д» розміром 3,64 м на 7,07 м; «Г» розміром 7,08 м на 3,60 м; «Е» та «Е1» розміром 3,64 м на 16,03 м; «Н1» розміром 3,60 м на 7,07 м; «Ф» розміром 3,76 м на 7,07 м; «У» розміром 6,91 м на 5,42 м) та 2 цегляних дворівневих будинки («А» розміром 6,85 м на 9,80 м; «Х» розміром 6,68 м на 9,80 м), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200 на території водноспортивної станції, що належить ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів».

Судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі встановлено, що 08.12.1986 між Одеським заводом гумових технічних виробів (Завод) та Острозьким шиноремонтним заводом (Підприємство) укладено договір про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, будівництва та експлуатації водноспортивної бази відпочинку, за умовами якого Завод та Підприємство, виходячи із принципів належної турботи про відпочинок працівників своїх підприємств, які виконують двоєдину виробничу програму по забезпеченню народного господарства резино-технічною продукцією та населення товарами народного споживання, вступають у співпрацю строком на 30 років у сфері організації будівництва будинків, благоустрою території та відпочинку працівників заводу на водноспортивній базі відпочинку Заводу, розташованій по Дорозі Котовського, 136, у прибережній зоні моря (пункту 1.1); у рамках спільної співпраці сторони приймають рішення про дольову участь Підприємства в будівництві водноспортивної бази відпочинку Заводу (пункт 1.2).

Згідно з підпунктом б) пункту 2.2 договору Підприємство своїми силами та за рахунок своїх коштів протягом одного (1987-го) року здійснює будівництво тринадцяти двокімнатних будиночків на відведеній ділянці території бази Заводу (із них два цегляних, дачного типу) та приймає остаточно збудовані двокімнатні будиночки на баланс Підприємства.

За змістом пунктів 5.1, 5.2 договору, частина власності Острозького шиноремонтного заводу (Підприємства) у загальній діяльності після проведення будівництва та реконструкції будиночків становить 13, із них два цегляних, дачного типу. Збудовані на базі відпочинку Заводу на відведеній земельній ділянці за кошти Підприємства тринадцять будиночків відпочинку є власністю Підприємства. Їм присвоюються порядкові номери згідно з загальною нумерацією будиночків на базі відпочинку Заводу.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє протягом 30 років в період з 18.12.1986 до 18.12.2016 (пункт 7.1 договору).

У 1995 році Острозький шиноремонтний завод було включено до Переліку підприємств, що підлягають обов`язковій приватизації в 1995 році (додаток № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.1995 № 343).

Відповідно до наказу РВ ФДМУ по Рівненській області від 23.05.1996 № 585 затверджено склад комісії з підготовки до приватизації Острозького шиноремонтного заводу, а згідно з протоколом засідання інвентаризаційної комісії Острозького шиноремонтного заводу від 20.06.1996 №1 комісією були затверджені інвентаризаційні акти.

Згідно з протоколом засідання інвентаризаційної комісії Острозького шиноремонтного заводу від 24.06.1996 № 2 погоджено дооцінку основних засобів, на які нараховано 100 % знос, на загальну суму 715095 тис. крб; вирішено вилучити з акта оцінки: вартість незавершеного будівництва житлового фонду (7768291 тис. крб), об`єктів, які не підлягають приватизації (3903960 тис. крб), щодо якого встановлено пільги (130835 тис. крб), а також вирішено підтвердити оціночну вартість цілісного майнового комплексу в сумі 107553812 тис. крб.

У подальшому наказом РВ ФДМУ по Рівненській області від 28.06.1996 № 744 затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу, визначивши вартість цілісного майнового комплексу в сумі 107553812 тис. крб та розмір статутного фонду в сумі 96465850 тис. крб.

Відповідно до пункту 14.4 акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу вартість об`єктів, що не підлягають приватизації, становить 4034795 крб; як свідчить зміст цього акта та додаток 4а до нього, під час приватизації заводу до статутного капіталу не увійшли будиночки в м. Одеса, які введені в експлуатацію в квітні 1990 року.

Згідно з наказом РВ ФДМУ по Рівненській області від 17.07.1996 № 826 Державне підприємство «Острозький шиноремонтний завод» перетворено у ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», а також затверджено статут останнього, а згідно з розпорядженням голови виконкому Острозької міської ради народних депутатів від 25.07.1996 № 330 це товариство та його статут зареєстровано.

Відповідно до статуту ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» товариство засновано відповідно до РВ ФДМУ по Рівненській області від 17.07.1996 № 826 шляхом перетворення Державного підприємства «Острозький шиноремонтний завод» у ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» відповідно до Указу Президента України від 26.11.1994 № 699/94 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» (пункт 1.1); засновником товариства є РВ ФДМУ по Рівненській області (пункт 4.1).

Як свідчить Перелік державного майна, що не увійшло в статутний фонду ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», до статутного фонду не увійшли розташовані у м. Одеса будиночки в кількості 13 штук загальною площею 136,5 кв. м (стан задовільний; використовуються як база відпочинку).

Згідно з інвентарним описом основних засобів № 1, складеним за результатами проведеної інвентаризації станом на 01.10.1997, у складі державного майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», під порядковим номером 2 зазначені будиночки у м. Одеса, 1990 року виготовлення, в кількості 13 штук вартістю 2647,95 крб.

У протоколі засідання інвентаризаційної комісії ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» від 25.10.1997 зазначено про прийняття рішення щодо залишення на балансі заводу обладнання їдальні, а будівлі бази відпочинку вирішено і надалі використовувати за призначенням.

В акті перевірки використання та збереження державного майна, що не увійшло в статутний фонд ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», від 31.05.2000 зазначено, що в ході перевірки інвентаризаційних об`єктів установлено, що будиночки відпочинку у кількості 13 штук, розташовані в м. Одеса, загальною площею 136,5 кв. м, балансова вартість яких становить 2 647,95 грн, залишкова вартість 0 грн, знаходяться в задовільному стані та використовуються за призначенням.

Зі змісту переліку нерухомого майна, що передано у власність ВАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» у процесі перетворення Орендного підприємства «Одеський завод гумових технічних виробів», який є додатком до листа РВ ФДМУ по Одеській області від 21.08.2001 № 1/3664, адресованому ВАТ «Одеський завод гумових технічних виробів», вбачається, що будиночки відпочинку у власність останнього не передавалися.

Відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів від 30.06.2011 № 1 проведено зняття фактичних залишків, що рахуються на балансових рахунках ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», та встановлено наявність на обліку 13 будиночків відпочинку на суму 21 757,64 грн.

Згідно з актом б/н від 30.06.2011, складеним за результатами перевірки будиночків відпочинку в кількості 13 штук, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал № 200, під час проведення цієї перевірки об`єктів державної власності встановлено відсутність 2 дерев`яних будиночків.

Згідно із схематичним планом ділянки, розташованої за наведеною адресою, наявні об`єкти, позначені літерами: «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «El», «Н1», «Х», «Ф», «У», у тому числі: цегляні будинки «А» розміром 6,85 м на 9,80 м та «Х» розміром 6,68 м на 9,80 м; дерев`яні будинки: «Б» розміром 3,76 м на 7,12 м, «В» розміром 3,60 м на 4,25 м, «Д» розміром 3,64 м на 7,07 м, «Г» розміром 7,08 м на 3,60 м, «Е» та «Е1» розміром 3,64 м на 16,03 м, «Н1» 3,60 м на 7,07 м, «Ф» розміром 3,76 м на 7,07 м, «У» розміром 6,91 м на 5,42 м.

За інформацією, наведеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» припинено 11.01.2013.

За актом про перевірку стану ефективного використання, утримання та збереження державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», але залишилося на його балансі, б/н від 30.10.2013, складеним РВ ФДМУ по Одеській області, засвідчено обставини того, що керівництвом ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» було порушено вимоги чинного законодавства з питань бухгалтерського обліку та інвентаризації державного майна, зокрема, в частині відсутності на об`єктах державної власності інвентарних номерів. Крім того, надано пропозиції РВ ФДМУ по Рівненській області щодо присвоєння інвентарних номерів на об`єкти та реєстрації права державної власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що в процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», а також щодо прийняття відповідних ефективних управлінських рішень стосовно вказаних об`єктів нерухомого майна.

РВ ФДМУ по Рівненській області у листі від 08.05.2018 №11-05-01882, адресованому відповідачу, просило допустити представників РВ ФДМУ та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове БТІ» для здійснення технічної інвентаризації об`єктів державної власності на території водноспортивної бази, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200.

ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» у відповідь на це звернення у листі від 05.06.2018 № 03/01-121 повідомило про відмову у допуску працівників позивача, посилаючись на безпідставність та протиправність таких дій, а також неотримання переліку документів, які підтверджували б факт передачі товариству відповідних будиночків.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що позивачем належними і допустимими доказами доведено обставини того, що в процесі приватизації Острозького шиноремонтного заводу спірні будиночки до статутного капіталу ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» не увійшли, а залишились у державній власності. Оскільки відповідач, вважаючи зазначене майно своєю власністю, заперечує належність цього майна до об`єктів державної власності та протиправно перешкоджає вжиттю позивачем заходів щодо здійснення державної реєстрації права власності на зазначене майно, суд апеляційної інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, у сукупності з наданими на його підтвердження доказами, задовольнив позов на підставі статті 392 ЦК.

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 убачається, що підставу звернення до суду касаційної інстанції скаржник аргументує порушенням оскаржуваним судовим рішенням його прав і законних інтересів щодо майна (будинку «Ф»), яке, на думку скаржника, входить до переліку майна, право власності на яке визнано за державою в особі РВ ФДМУ. На підтвердження цього скаржником до касаційної скарги додано копії, зокрема, договору від 25.10.2004 № 11, укладеного між скаржником і фізичною особою ОСОБА_2 , щодо передачі ОСОБА_1 каркасного дерев`яного дачного будинку в кількості 1 шт; додатку № 1 до цього договору щодо характеристик зазначеного будинку «Ф», зокрема, статус якого визначено як тимчасова споруда (без зазначення інформації щодо місцезнаходження цього майна); акта прийому-передачі товару (об`єкта продажу) як додаток № 2 до договору від 25.10.2004 № 11 за підписами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ; дозволу на установку каркасного будинку на водно-спортивній станції за адресою: АДРЕСА_2 , за підписом голови правління ВАТ «ОЗГТВ», дислокації до дозволу від 22.12.2004; договору про надання транспортних послуг від 04.11.2004 № 12; акта здачі-прийому виконаних робіт від 04.11.2004 та інш.

Суд касаційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 до касаційної скарги не додано жодного документа, що відповідно до вимог чинного законодавства підтверджує право власності скаржника на спірне майно.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 загалом зводяться до заперечення права власності держави на спірне майно, натомість будь-яких доводів та відповідних доказів на підтвердження того, що оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції вирішено питання про права та законні інтереси скаржника, що відповідно до наведених норм процесуального права є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, матеріали касаційної скарги не містять.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Згідно з пунктом 3 частини 1, частини 2 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не є учасником цієї справи, не є стороною у спірних правовідносинах, оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, а в оскаржуваному судовому рішенні відсутні будь-які посилання та висновки суду про права та обов`язки цієї особи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 у справі № 916/67/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий