Рішення

від 06.10.2022 по справі 760/22446/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/3417/22

Справа № 760/22446/21

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.10.2022 м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,

за участю: секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.;

представник позивача - Бородіна А.В. (ордер від 21.01.2022);

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

25.08.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 17.08.2021, за підписом позивача, в якій позивач просить:

- розірвати укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу майнових прав № 31.10.2017/15 від 31.10.2017;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки завдані розірванням договору у розмірі 809 441,56 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 20.09.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання було призначено на 27.01.2022.

У зв`язку з необхідністю вжиття додаткових заходів щодо повідомлення відповідача про дане судове провадження, 27.01.2022 підготовче засідання було відкладено на 24.03.2022.

24.03.2022 підготовче засідання було перенесено на 05.07.2022.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 05.07.2022 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 06.10.2022.

У судове засідання 06.10.2022 з`явився тільки представник позивача, який підтримав вимоги та доводи, викладені у позові. Від відповідача будь-яких заяв та/або клопотань до суду не надійшло.

Доводи позову

В обґрунтування позовних вимог в позові, зокрема, вказується що 31.10.2017 між ОСОБА_2 , як продавцем з однієї сторони та позивачкою - ОСОБА_1 , як покупцем з іншої сторони, було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № 31.10.2017/15 згідно умов якого, Відповідач продав, а Позивачка придбала майнові права на квартиру загальною площею 44,1 м2, яка знаходиться на стадії капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:72:184:0082.

Як вказує позивач, вона зі свого боку всі передбачені обов`язки вказаним договором виконала, сплативши 27 324,00 дол. США та 3 000,00 дол. США, які були отримані відповідачем 31.10.2017, та 03.11.2017 відповідно.

Зі слів позивача, відповідач у строк до 3-го кварталу 2018 зобов`язався забезпечити будівництво об`єкту капітального будівництва та ввести його в експлуатацію, а 4-му кварталі 2018 здійснити оформлення права власності на позивачку шляхом отримання свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості.

Позивач наголошує, що станом на дату звернення з позовною заявою, відповідач своїх обов`язків не виконав, а будівництво будинку припинено та протягом останніх трьох років не здійснюється.

Крім того, даний об`єкт забудови має ряд проблем: при здійсненні будівництва забудовником не було дотримано вимог архітектурно-будівельного законодавства; при здійснені пошуку на сайті ДАБІ України дозвільних документів на початок підготовчих чи будівельних робіт немає, декларація на початок будівельних робіт до органів ДАБІ не подавались та не реєструвались; земельна ділянка на якій здійснюється будівництво знаходиться у межах зсувонебезпечної зони м. Києва, тому улаштування підпірних стін без погодження відповідних органів є порушенням вимог протизсувного режиму міста.

У зв`язку з такими обставинами, позивачем 28.05.2021 було направлено відповідачу лист з проханням надати інформацію про хід виконання будівництва та про дотримання його графіку.

В подальшому, 18.06.2021, позивач звернулась до відповідача з вимогою про повернення сплачених за Договором купівлі-продажу майнових прав № 31.10.2017/15 від 31.10.2017 грошових коштів.

Зі слів позивача, станом на дату звернення з позовною заявою, відповіді на лист від 28.05.2021 не надходило, а вимога від 18.06.2021 залишилась відповідачем невиконаною.

У зв`язку з такими обставинами, позивач просить захистити порушені права та майнові інтереси та задовольнити позовні вимоги.

Щодо правової позиції відповідача

Відзив на позовну заяву не надійшов.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV громадянин України …> зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Відповідно до ч. 10 ст. 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. …> За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.

Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду.

Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача, суд зробив оголошення для відповідача про розгляд даної справи на офіційному сайті судової влади.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання, а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких письмових заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості достеменно встановити її правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

31.10.2017 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено Договір № 31.10.2017/15 купівлі-продажу майнових прав, положеннями п. 2.1, 2.2 якого передбачено, що продавець продає, а покупець купує майнові права на Об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж (далі - Договір). Сторони домовились, що Об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_3 з наступними характеристиками:

- квартира; кількість кімнат - 1; загальна площа - 44 кв.м.; поверх - 2.

Положеннями п. 2.6 вказаного договору передбачено, що плановий термін закінчення будівництва - 3 квартал 2018. Отримання документів - 4 квартал 2018.

Окрім того, положеннями п. 4.4 передбачено, що покупець передає готівкові кошти на момент підписання даної угоди суму у гривні еквівалентно 27 324,00 доларів США. Остаток суми виплачує, зокрема: при готовності першого поверху покупець передає суму еквівалентно 4 000,00 дол. США.

Відповідно до п. 6.1 договору, у випадку розірвання цього договору з ініціативи покупця, на умовах, викладених у цьому договорі, продавець протягом 30 банківських днів після реалізації майнових прав на Об`єкт нерухомості по цьому договору на користь третьої особи,але у будь-якому випадку не пізніше ніж через один календарний рік, з дня розірвання цього договору, повертає без індексації отримані грошові кошти від покупця.

До позовної заяви долучено копію розписки від 03.11.2017, якою підтверджується факт передачі 3 000,00 дол. США на виконання умов п. 4.4. Договору.

28.05.2021 позивачем направлено відповідачу лист з проханням надати інформацію про хід виконання будівництва та про дотримання його графіку, що підтверджується копіями листа, опису вкладення до поштового відправлення та накладною, що долучені до позовної заяви.

18.06.2021 позивач звернулась до відповідача з вимогою про повернення сплачених за Договором купівлі-продажу майнових прав № 31.10.2017/15 від 31.10.2017 грошових коштів в загальній сумі 30 324,00 дол. США, що підтверджується копіями листа, опису вкладення до поштового відправлення та накладною, що долучені до позовної заяви.

Окрім того, до матеріалів справи долучено інформаційну довідку з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер: 8000000000:72:184:0082 з якої вбачається, що така ділянка призначена для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, а також офіційний курс гривні щодо іноземних валют на дату 16.08.2021.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щ одо вимоги про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 177 ЦК України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до ч. 2 ст. 190 ЦК України майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч. 2 ст. 656 ЦК України).

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому (п. 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, провадження № 14-270цс19).

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

Згідно з ст.ст. 626, 627 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав № 31.10.2017/15 від 31.10.2017 оплатив повну вартість у сумі 30 324,00 дол. США.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) викладено правові позиції за змістом яких:

- Пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, а тому вони є доказом (п. 7.25 постанови ВС);

- Під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом (п. 7.26 постанови ВС);

- Положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші (п. 7.35 постанови ВС);

- Включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону (п. 7.36 постанови ВС).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, за цими правилами суд повинен надати оцінку усім доказам, які є в матеріалах справи та на які сторони посилаються, як на підтвердження своїх вимог та заперечень, та не може вважати встановленими факти, які не підтверджені наявними у справі доказами.

Водночас, суд зазначає, що на сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Також такий стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідний підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ) ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Крім того, суд бере до уваги, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) зазначено наступне:

«У процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник, зокрема, у випадку, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками».

З врахуванням «балансу вірогідностей», виходячи з поданих сторонами доказів, суд приходить висновку, що надані позивачем доказом підтверджують факт виконання ним своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав. Протилежного відповідачем не доведено: факт отримання визначеної кошти від позивача на виконання умов договору не спростовано, як і не доведено факт виконання своїх зобов`язань за таким договором.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватись з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Такий правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво).

Відповідач за умовами договору № 31.10.2017/15 купівлі-продажу майнових прав від 31.10.2017 зобов`язався у плановий термін закінчити будівництво - 3 квартал 2018 року. Отримати документи 4 квартал 2018 року (п. 2.6 договору).

На момент ухвалення рішення, матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

В той же час, доводи позивачки про те, що будівництво об`єкта нерухомості не здійснюється вже понад три роки не спростовані.

На підставі наведеного, судом встановлено, що відповідачем істотно порушено умови договору № 31.10.2017/15 купівлі-продажу майнових прав від 31.10.2017

Крім того, судом встановлено, що на даний час відповідач вже не зможе виконати умови договору № 31.10.2017/15 купівлі-продажу майнових прав від 31.10.2017, оскільки:

-відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 16.09.2020 №3194/5 «Про задоволення скарги» скаргу від 27.07.2020 задоволено, скасовано рішення від 26.06.2018 № 41802036, прийняте державним реєстратором філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Києві Грусевичем С.Г.;

-згідно довідки з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер: 8000000000:72:184:0082 з якої вбачається, що така ділянка призначена для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва та зареєстрована за ОСОБА_3 .

Отже, судом встановлено, що право власності відповідача на об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 припинено.

Доказів продовження дії речового права матеріали справи не містять.

Резюмуючи, суд приходить висновку, що відповідач допустив істотне порушення умов договору та за вказаних обставин відповідач не довів як те, що виконав умови договору, так і те, що зможе в подальшому виконати умови договору № 31.10.2017/15 купівлі-продажу майнових прав від 31.10.2017, у зв`язку з чим позовна вимога про розірвання вказаного договору підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача коштів, сплачених на виконання умов договору

Відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Тобто, правовим наслідком розірвання договору є відшкодування збитків.

За змістом ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Як встановлено судом, позивач сплатив відповідачу 809 441,56 грн на виконання умов договору № 31.10.2017/15 купівлі-продажу майнових прав від 31.10.2017.

В свою чергу, відповідачем взяті на себе зобов`язання за договором не виконано, житловий будинок не збудовано і не введено в експлуатацію, об`єкт нерухомості у власність позивачу не передано. Разом з тим, коштів, сплачених позивачем на виконання умов договору відповідачем йому не повернуто.

Зважаючи на викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 809 441,56 грн збитків, завданих розірванням договору, підлягає задоволенню повністю у заявленому розмірі.

Щодо судового збору

Приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено 9 045,71 грн судового збору за подання позову, що підтверджується квитанцією ПАТ «КБ «Приват Банк» від 19.08.2021.

За таких обставин, враховуючи задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 9 045,71 грн судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав та стягнення грошових коштів, - задовольнити.

Розірвати договір купівлі-продажу майнових прав від 31.10.2017 № 31.10.2017/15, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 809 441,56 грн (вісімсот дев`ять тисяч чотириста сорок одну гривню п`ятдесят шість копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 9 045,71 грн (дев`ять тисяч сорок п`ять гривень сімдесят одна копійка) судового збору, сплаченого за подання позову.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич