Постанова

від 01.02.2023 по справі 487/7770/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

01.02.23

22-ц/812/71/23

Провадження №22-ц/812/71/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 січня 2023 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 487/7770/21 за апеляційною скаргою Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії на рішення, яке постановив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Кузьменка Вячеслава Володимировича у приміщенні цього суду 14 вересня 2022 року, повний текст якого складено того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и л а :

02 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 29 грудня 2012 року позивач працював на посадах головного юрисконсульта, головного фахівця-юрисконсульта в Миколаївській обласній фітосанітарній лабораторії. Миколаївська обласна фітосанітарна лабораторія знаходиться у сфері управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі Держпродспоживслужба). 29 липня 2021 року наказом голови Держпродспоживслужби затверджено нову структуру Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії, а наказом заступника голови Держпродспоживслужби від 30 липня з 01 серпня 2021 року затверджено новий штатний розпис відповідача, згідно з яким було виключено посаду головного фахівця-юрисконсульта. 03 серпня 2021 року позивача було попереджено в письмовій формі про звільнення з 05 жовтня 2021 року. Того ж дня відповідачем видано наказ №45-ОД, яким введено в дію нову структуру, №46-ОД «Про вивільнення (звільнення) працівників у зв`язку із скороченням штату працівників». 06 серпня 2021 року відповідач звернувся до голови профспілкового комітету Миколаївської фітолабораторії з поданням на отримання згоди на розірвання трудового договору з позивачем згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України. 12серпня 2021 року відбулось засідання профспілкового комітету, на якому було розглянуте зазначене подання відповідача. Того ж дня позивач подав відповідачу заяву, якою повідомив про бажання і готовність працювати на підприємстві на іншій вакантній посаді. 16 серпня 2021 року профспілковим комітетом надано згоду відповідачу на звільнення ОСОБА_1 згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відповідач наказом від 05 жовтня 2021 року № 20-ОС звільнив позивача з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважає наказ про його звільнення з займаної посади протиправним, звільнення незаконним, таким, що здійснено без законної підстави, з порушенням порядку, встановленого законом, а також здійсненим за дискримінаційною ознакою. Так, відповідач всупереч вимог закону і колективного договору не звертався до профспілкової організації за три місяці з часу прийняття рішення про скорочення штату працівників та заплановані вивільнення; не видавав накази про зміну в організації виробництва і праці про скорочення штату працівників; відповідачем не видавався наказ про виведення посади головного фахівця-юрисконсульта поза штатний розпис; відповідачем не було запропоновано позивачу всупереч вимог закону одночасно з попередженням про звільнення вакантні посади, які існували на момент попередження; подання відповідача до голови профспілкового комітету не містить об`єктивного та розумного обґрунтування скорочення посади, яку займав позивач, оскільки така посада існувала в структурі та штатному розписі з дня створення підприємства; відповідачем звільнено ОСОБА_1 - члена профспілкового комітету профспілкової організації без згоди вищого виборного органу та після спливу одного місяця з дня отримання згоди профспілкового комітету первинної організації. До того ж кількість посад при скороченні штату працівників не змінилась.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд наказ про звільнення скасувати та поновити його на посаді головного фахівця-юрисконсульта в Миколаївській обласній фітосанітарній лабораторії; стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 жовтня 2021 року до дня поновлення на роботі; стягнути судові витрати.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначається про відсутність порушень прав позивача при звільненні, а також про дотримання вимог закону при звільненні.

Відзив мотивований тим, що відбулись реорганізаційні зміни щодо штатного розкладу у діяльності Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії. Відповідно до нової структури ліквідовано посаду спеціаліста фахівця-юрисконсульта. Позивачу було надано інформацію про усі вакантні посади у відповідача, але він не звернувся із заявою та підтверджувальними документами про відповідність цим посадам. Позивача завчасно було попереджено про майбутнє звільнення. Порушень законодавства при звільненні позивача допущено не було.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Миколаївської обласної фіто санітарної лабораторії №20-ОС від 05жовтня 2021 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного фахівця-юрисконсульта в Миколаївській обласній фітосанітарній лабораторії з 05жовтня 2021 року.

Стягнуто з Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 жовтня 2021 року по 14вересня 2022 року в розмірі 264320,72 грн.

Стягнуто з Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 951,60 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази про прийняття відповідачем рішення про скорочення штату працівників та про виведення посади головного фахівця-юрисконсульта за штатний розпис. Реальних змін в організації виробництва і праці не відбулось. Кількість штатних посад при скороченні штату працівників не змінилась.

Згідно роз`яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 15травня 2008 року №105/13/116-08 позаштатним працівником є працівник, що виконує разове замовлення або тимчасову роботу без зарахування до штату підприємства (компанії). Тому відповідач не мав права вивести поза штат посаду головного фахівця-юрисконсульта, оскільки ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах на підставі безстрокового трудового договору.

Крім того, відповідач одночасно із попередженням про звільнення і до дня звільнення не запропонував ОСОБА_1 жодної із 8 вакантних посад, які існували у штатному розписі, чим не виконав обов`язку по працевлаштуванню. Докази відмови позивача від переведення на іншу роботу в матеріалах справи відсутні. Докази того, що відповідач не мав можливості перевести ОСОБА_1 на іншу роботу, матеріали справи не містять. Відповідач, маючи письмову заяву ОСОБА_1 від 12 серпня 2021 року, якою висловлено згоду працювати на іншій вакантній посаді, та маючи вакантні посади, не виконав обов`язку щодо його працевлаштування.

Відповідачем було порушено місячний строк, встановлений Законом, на звільнення позивача після одержання згоди профспілкової організації. Крім того відповідач всупереч вимог закону звільнив його без згоди вищого виборного органу профспілкової організації відповідача.

Подання відповідача до голови профспілкового комітету №14/01-05/142 від 06 серпня 2021року не містить жодного об`єктивного та розумного обґрунтування скорочення посади головного фахівця-юрисконсульта. Натомість в ньому формально зазначено лише про те, що відповідач просить згоду профкому на звільнення ОСОБА_1 «у зв`язку із скороченням штату працівників».

В апеляційні скарзі представник Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії вказує, що відповідач не згоден з рішенням суду, яке постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, що у відповідності із ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду, та просить скасувати рішення та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 29 липня 2021 року головою Держпродспоживслужби затверджено нову структуру Миколаївської фітосанітарної лабораторії, яка введена в дію 01 серпня 2021 року наказом відповідача від 30 липня 2021 року №45-ОД, у яких відсутня посада головного фахівця-юрисконсульта, а тому відповідач розпочав процедуру, передбачену КЗпП України, що передбачає скорочення.

Суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що якщо загальна кількість посад в штатному розписі не змінилась, то не відбулось і скорочення штату. Оскільки скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Вакантні посади відповідачем не були запропоновані позивачу оскільки не відповідали його кваліфікації.

Суд першої інстанції помилково прийшовши до висновку, що згода профспілкового органу вичерпала свою дію за часом, повинен був діяти відповідно до абзацу 9 статті 43 КЗпП України, зупинити провадження у справі та запитати згоду профспілкового органу. Крім того, позивач з 16 серпня 2021 року по 3 жовтня 2021 року перебував у відпустці.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно застосував норми матеріального права, надав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності. Апеляційна скарга не містить доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідач перекручує факти і вводить суд в оману та при цьому не посилається на норми права та практику Верховного Суду для обґрунтування заперечень та не просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Посилання позивача на звернення до голови Держпродспоживслужби листом № 14/01-05/113 від 12 липня 2021 року щодо зміни штатного розпису не заслуговують на увагу, оскільки не спростовуть незаконність звільнення позивача, не містять згадувань про необхідність скорочення посади, яку обіймав позивач.

До того ж цей доказ, який долучений до апеляційної скарги, має бути залишений без розгляду, оскільки відповідачем не обґрунтовано поважність причин його неподання до суду першої інстанції.

Відповідач не може обґрунтувати той факт, що позивач незаконно звільнений з посади, яка відсутня в штатному розписі.

Відповідачем неправильно зазначена дата наказу про звільнення позивача.

Також відповідачем, а також Держспожитслужбою не приймалось рішення про скорочення штату працівників, про що зазначено в рішенні суду. Також хибним є доводи відповідача про безпідставність висновку суду щодо відсутності реальних змін в організації виробництва і праці.

Відповідач не направляв позивачу лист з пропозицією вакантних посад№14/01-05/149 від 17 серпня 2021 року та не надав суду докази направлення цього листа. Копія цього листа додана лише до апеляційної скарги в порушення вимог частини 3 статті 83 ЦПК України.

Твердження відповідача про те, що суд зобов`язаний у разі відсутності належного звернення роботодавця до профспілкової організації за отриманням згоди на звільнення позивача, суперечить наявній практиці Верховного Суду.

Суд першої інстанції правильно встановив, що звернення відповідача до профспілкового комітету було необґрунтованим, а надання згоди за таким поданням свідчить про порушення вимог ч. 2 статті 43 КЗпП України.

Щодо розрахунку судом заробітку за час вимушеного прогулу, позивач вважає його правильним, оскільки його здійснено, виходячи із заробітної плати за два останні місяці роботи, відомості щодо якої надані відповідачем.

Також позивач зазначає про відсутність підстав для направлення справи на новий розгляд, про що просить відповідач, оскільки таке не відповідає положенням статті 378 ЦПК України через те, що справа підсудна Заводському районному суду м. Миколаєва.

Через допущені представником відповідача адвокатом Пасічніченком О.П. при складанні апеляційної скарги та відзиву помилки та недоліки позивач просить постановити відносно нього окрему ухвалу щодо порушення процесуальних обов`язків та неналежне виконання професійних обов`язків, а також застосувати захід процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб до відповідача у зв`язку із невиконанням процесуальних обов`язків, вчинення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посадах головного юрисконсульта, головного фахівця-юрисконсульта в Миколаївській обласній фітосанітарній лабораторії з 29 грудня 2012 року до 05 жовтня 2021 року, що підтверджується наказом №24-ОС від 29 грудня 2012 року, довідкою №14/01-05/184 від 05 жовтня 2021 року та особовою карткою ОСОБА_1 (том 1 а.с.27,56, ).

12 липня 2021 року директором Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії було направлено лист голові Держпродспоживслужби № 14/01-05/113 про необхідність приведення до вимог діючого законодавства та фактичного виробничого процесу штатного розпису установи в межах існуючої штатної чисельності працівників (том 1 а.с. 107-108).

29 липня 2021 року головою Держпродспоживслужби затверджено нову структуру Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії із загальною чисельністю штату працівників - 57, в якій відсуня посада головного фахівця-юрисконсульта, яку обіймав позивач (том 1 а.с.40).

30 липня 2021 року заступником голови Держпродспоживслужби затверджено нові штатні розписи Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії, введені в дію 01 серпня 2021 року, за загальним фондом (36 штатних одиниць) та за спеціальним фондом (21 штатна одиниця), у яких відсутня посада головного фахівця-юрисконсульта (том 1 а.с.113 - 115).

03 серпня 2021 року відповідачем видано наказ №45-ОД про введення в дію з 01 серпня 2021 року структури Миколаївської обласної фітолабораторії.

Також того ж дня відповідачем видано наказ №46-ОД «Про вивільнення (звільнення) працівників у зв`язку із скороченням штату працівників», яким у зв`язку із затвердженням Держпродспоживслужбою нової структури та штатного розпису на підставі пункту 11 Положення про Миколаївську обласну фіто санітарну лабораторію наказано завідувачу відділу кадрової роботи попередити 9 осіб, серед яких головний фахівець-юрисконсульт ОСОБА_1 , про наступне вивільнення (звільнення) з 05 жовтня 2021 року у зв`язку із скороченням штату працівників (том 1 а.с. 141).

03 серпня 2021 року відповідач письмово попередив ОСОБА_1 про вивільнення з 05 жовтня 2021 року (том 1 а.с. 48).

06 серпня 2021 року директор Миколаївській обласній фітосанітарній лабораторії звернувся до голови профспілкового комітету Миколаївської фітолабораторії з поданням №14/01-05/142 від 06 серпня 2021 на отримання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке було розглянуто на засіданні 12 серпня 2021 року (том 1 а.с.49).

16 серпня 2021 року профспілковим комітетом за результатами розгляду подання листом №14/11-07/24 повідомив відповідача про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України (том 1 а.с.51).

12 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву, якою повідомив роботодавця - Миколаївську обласну фітосанітарну лабораторію про бажання і готовність працювати у відповідача на іншій вакантній посаді та надіслав інформаційний запит щодо надання переліку усіх вакантних посад (том 1 а.с. 52, 53).

17 серпня 2021 року директор Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії листом №14/01-05/148 повідомив про наявність станом на 03 серпня 2021 року 8 вільних посад (том 1 а.с. 54).

05 жовтня 2021 року наказом №20-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади головного фахівця-юрисконсульта згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України (том 1 а.с.31).

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

У частині 1 статті 21КЗпП України передбачено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини 2 статті 40КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Статтею 43КЗпП України у редакції, чинній на момент звільнення позивача, встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною 1 статті 80ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Положення наведених вище процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Проте з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції вважав, що звільнення позивача відбулося із порушеннями визначеного законом порядку вивільнення працівника за пунктом 1 статі 40 КЗпП України.

Апеляційний суд вважає такий висновок помилковим.

Щодо порушення відповідачем порядку узгодження зміни в організації виробництва з профспілковою організацією та відсутності наказу про скорочення штату працівників.

Згідно із Положенням про Миколаївську обласну фітосанітарну лабораторію (нова редакція), що затверджено наказом Держспоживслужби від 11 грудня 2019 року № 1194, (далі Положення) Миколаївська обласна фітосанітарна лабораторія є державною установою та знаходиться у сфері управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (том 1, а.с. 117-122).

В силу пункту 11 Положення директор Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії розробляє структуру та штатний розпис Лабораторії, які затверджуються Держспоживслужбою.

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про професійніспілки,їх правата гарантії»в редакціїзакону,чинній надень звільненняпозивача,передбачено,що у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

В силу частини 2 статті 49-4 КЗпП України в редакції закону, чинній на день звільнення позивача, ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок затвердження, відповідно 29 та 30 липня 2021 року, Держспоживслужбою новоїструктури таштатного розписуу відповідачавідбулися змінив організації виробництваі праці,а саме-скорочення штатупрацівників,оскільки порівняноз попередньодіючим штатнимрозписом у розписі, який введений в дію з 01 серпня 2021 року, змінився перелік посад, зокрема, в ньому відсутня посада головного фахівця-юрисконсульта, яку обіймав позивач.

Таким чином, встановлено факт зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату працівників на підприємстві, у тому числі і посади позивача.

Тому колегія суддів не погоджується з доводами позивача про недоведеність таких змін та безпідставного звільнення його у зв`язку із скороченням штату працівників.

Так, посилання ОСОБА_1 на те, що відповідач не приймав наказу про скорочення штату працівників є хибним, тому що процес змін в організації праці та виробництва відповідача було оформлено шляхом затвердження уповноваженим органом нових структури та штатного розпису та наказом відповідача від 03 липня 2021 року №46-ОД «Про вивільнення (звільнення) працівників у зв`язку із скороченням штату працівників».

Проте не було встановлено, що наказ про скорочення штату було скасовано чи визнано незаконним, за таких обставин він є чинним.

Предметом цього позову є дотримання процедури звільнення позивача відповідно до вимог частини другої статті 40, статті 42, 43, 49-2 КЗпП України, а рішення про скорочення штату не є предметом розгляду цієї справи, відповідно під час розгляду цієї справи суди позбавлені процесуальної можливості надавати оцінку законності його винесення.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 відносно того, що скорочення штату, зокрема, посади, яку займав позивач, було проведено без узгодження із профспілковим органом, що врегульовано статтями 49-4 КЗпП України та частиною 3 статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії», не заслуговують на увагу, оскільки вказане питання не є предметом розгляду даної справи.

Хибними є також посилання позивача, з яким погодився суд першої інстанції, про незмінність чисельності працівників у Миколаївській обласній фітосанітарній лабораторії до та після вивільнення позивача.

Чисельність працівників - це списовий склад працівників, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 07 квітня 2011 року № 114/06/187-11).

Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства.

З огляду на викладене скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства - поняття не тотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 761/25605/17.

Відповідач не заперечував, що чисельність працівників лабораторії не змінилась, але змінились кількість та склад посад, а відтак зміни у виробничому процесі відповідача не передбачали скорочення чисельності працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 201/6689/19 (провадження № 61-5965св20).

Тому колегія суддів робить висновок по те, що у відповідача дійсно мали місце зміни (скорочення) штату працівників, наслідком яких стало скорочення посади, яку займав позивач.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

У справі, яка переглядається, 03 серпня 2021 року відповідач попередив ОСОБА_1 у письмовій формі про вивільнення з 05 жовтня 2021 року. Одночасно, разом із попередженням про наступне звільнення роботодавець зазначив про відсутність в установі іншої роботи (вакантної посади), які б могли бути запропоновані позивачеві за його професією, спеціальністю та кваліфікацією для подальшого працевлаштування (том 1 а.с. 48).

12 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву, якою повідомив роботодавця - Миколаївську обласну фітосанітарну лабораторію про бажання і готовність працювати у відповідача на іншій вакантній посаді та надіслав інформаційний запит щодо надання переліку усіх вакантних посад (том 1 а.с. 52, 53).

17 серпня 2021 року директор Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії листом №14/01-05/148 повідомив про наявність станом на 03 серпня 2021 року 8 вільних посад: заступник директора завідувач відділу реєстрації зразків обєктів регулювання та оформлення документів; заступник завідувача відділу фітосанітарного аналізу; технік загального відділу; провідний економіст загального відділу (2 штатні одиниці); провідний інженер з охорони праці загального відділу; провідний бухгалтер відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності (2 штатні одиниці) (том 1 а.с. 54).

Однак, ОСОБА_1 не повідомив відповідача про бажання зайняти якусь із вказаних відповідачем у відповіді посад, які були вільними, про що могло б свідчити подання ним заяви із зазначенням конкретної посади, яку він має намір обіймати.

Також позивач не посилається на те, що на день його звільнення вільними були й інші посади у Миколаївській обласній фітосанітарній лабораторії, а матеріали справи не містять доказів цього.

За такого колегія суддів дійшла висновку про виконання відповідачем вимог закону щодо працевлаштування ОСОБА_1 , оскільки роботодавець повідомив позивачеві про усі вільні в установі посади, але позивач не виявив бажання щодо зайняття однієї із цих посад.

Щодо дотримання відповідачем вимог закону з отримання згоди профспілкових органів на звільнення позивача суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Звільнення за ініціативи власника за пунктом 1 статті 40 КЗпП передбачає дотримання останнім певних вимог щодо процедури звільнення, а також гарантій для працівників, що вивільняються.

Такі вимоги та гарантії передбачені, зокрема, статтею 43 КЗпП України.

Згідно з вимогами статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

ОСОБА_1 є членом первинної профспілкової організації Миколаївської обласної фітосанітартної лабораторії, яка входить до складу Профспілки працівників агропромислового комплексу харчової, переробної та хлібопекарської промисловості, та одночасно є членом профспілкового комітету цієї первинної профспілкової організації. Відповідачем по справі ці обставини не заперечуються.

У справі, яка переглядається, профспілковий комітет Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії розглянув подання директора Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на своєму засіданні 12 серпня 2021 року, а звільнено його було 05 жовтня 2021 року, тобто після закінчення строку, визначеного частиною 8 статті 43 КЗпП України. За такого згода профспілкового комітету є нечинною.

Крім того для працівників, які обрані до профспілкових органів, законодавство про працю встановлює додаткові гарантії

Так, відповідно до частини 3 статті 252 КЗпП України, яка кореспондується з частиною 3 статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Системний аналіз приписів статей 43, 252 КЗпП України, частини 3 статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року (справа № 21-319а13), від 25 березня 2014 року (справа № 21-44а14).

Суд першої інстанції розглянув справу без звернення щодо надання згоди на звільнення позивача до виборного органу, членами якого він є (профспілковий комітет Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії), а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (Миколаївської міської організації профспілки працівників агропромислового комплексу харчової, переробної та хлібопекарської промисловості).

Разом з тим, згідно з частиною 9 статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Пленумом Верховного Суду України у пункті 15 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що суд, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справу № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) дійшов висновку, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Аналогічний висновок викладений і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року при розгляді справи № 408/1847/16-ц.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 січня 2021 року у справі №577/3997/15-ц (провадження № 61-6658св19), на який посилається позивач, з врахуванням вказаного вище правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, від якої Верховний Судне відступав, а також з врахуванням того, що у справі №577/3997/15-ц судами встановлені інші фактичні обставини справи, порівняно зі справою, яка переглядається, а саме встановлені інші порушення вимог процедури звільнення працівника, яких припустився роботодавець.

З метоювиконання вимогчастини 9статті 43КЗпП Українита зврахуванням правовоїпозиції ВерховногоСуду усправу №336/5828/16 Миколаївський апеляційний суд звернувся до профспілкового комітету Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії та вищого профспілкового органу - Миколаївської міської організації профспілки працівників агропромислового комплексу харчової, переробної та хлібопекарської промисловості для розгляду питання щодо надання згоди роботодавцеві - Миколаївській обласній фітосанітарній лабораторії на звільнення ОСОБА_1 з посади головного фахівця-юрисконсульта за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі наказу від 03 серпня 2021 року № 46-ОД.

Розглянувши звернення апеляційного суду, профспілковий комітет Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії та Миколаївська міська організація профспілки працівників агропромислового комплексу харчової, переробної та хлібопекарської промисловості надали згоду на звільнення ОСОБА_1 з Миколаївської обласної фітосанітарній лабораторії за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Рішення про надання згоди на звільнення позивача оформлені протоколом № 13 від 26 грудня 2022 року та протоколом засідання президії від 04 січня 2023 року.

Колегія суддів відхиляє заперечення позивача та посилання на порушення вимог закону при розгляді ухвали апеляційного суду від 13 грудня 2022 року.

Так, посилання позивача на розгляд питання щодо надання згоди на його звільнення профспілковим комітетом Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії у його відсутність не приймаються, враховуючи надані профспілковим комітетом докази повідомлення позивача двічі про засідання профспілкового комітету шляхом направлення запрошення з використанням послуг ТОВ «Нова пошта» (том 2 а.с. 17-30). Зазначене свідчить про те, що профспілковим комітетом Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії дотримані вимоги статті 43 КЗпП України про порядок розгляду подання щодо звільнення працівника.

Оскільки в ухвалі Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, яка направлялась профспілковим організаціям на виконання були викладені обставини щодо звільнення позивача, не заслуговують на увагу його доводи про необґрунтованість подання роботодавця до профспілкового комітету.

Щодо розгляду питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 . Миколаївською міською організацією професійної спілки працівників агропромислового комплексу харчової, переробної та хлібопекарської промисловості без виклику позивача, то апеляційний суд виходить з того, статтею 252 КЗпП України та статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не визначений порядок розгляду таких питань вищим виборним органом професійної спілки.

Щодо звільнення позивача за дискримінаційних ознак, колегія суддів вважає такі обставини не є доведеними, враховуючи, що зменшення розміру премії, неповідомлення йому як юрисконсульту про майбутнє скорочення штату в установі, залучення інших осіб для надання юридичних послуг після звільнення позивача та визначення керівництвом обмеженого часу для виконання виробничих завдань, на що посилається ОСОБА_1 , не пов`язані з порядком прийняття рішення про його звільнення та процедурою звільнення і не свідчать про дискримінаційні ознаки при звільненні з роботи. До того ж зміни у штатному розписі торкнулися не лише позивача, а і інших працівників, чиї посади були скорочені.

За такого апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідачем при звільненні не допущено порушень визначеної законодавством процедури звільнення працівника за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, які б могли стати підставою для поновлення його на роботі, отже відсутні також підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування у справі, яка переглядається, правових висновків Верховного Суду, на які в позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу посилався ОСОБА_1 , зокрема у постановах від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18 (провадження № 61-2029св21), від 21 лютого 2020 року у справі № 761/25605/17 (провадження № 61-12187св19), від 20 жовтня 2021 року у справі № 537/935/19 (провадження № 61-4215св20), від 17 червня 2022 року у справі № 357/1330/21 (провадження № 61-983св22), від 15 червня 2021 року у справі № 761/23325/17 (провадження № 61-5841св21), від 12 січня 2022 року у справі № 480/724/18 (провадження № 61-9548св20), оскільки у справі № 487/7770/21 встановлені інші фактичні обставини справи.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також нормам матеріального права, що регулюють трудові відносини, та вимогам процесуального закону щодо оцінки доказів, рішення суду необхідно в силу пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України скасувати, ухвалити нове судове рішення у справі про відмову у позові.

При цьому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскільки відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд, які визначені пунктом 5 статті 374 та статтею 378 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат.

Судові витратискладаються,зокрема,із судовогозбору (частина 1 статті 133 ЦПК України).

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 133 ЦПК України), яким є Закон України «Про судовий збір».

В силу пункту 1 частини 1 статті 5 цього закону позивач у справі, яка переглядається, звільнений від сплати судового збору.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною 7 статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у позові відповідачеві необхідно компенсувати сплачений ним за подання апеляційної скарги судовий збір в сумі 5326 грн. 82 коп. (том 1, ас. 181, 218) за рахунок держави.

Щодо вимог позивача до апеляційного суду про постановлення окремої ухвали відносно представника відповідача адвоката Пасічніченка О.П. та застосування заходів процесуального примусу у вигляді накладання штрафу на відповідача.

Відповідно до статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Суд, як зазначено у частині 1 статті 148 ЦПК України, може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4)невиконання ухвалипро забезпеченняпозову абодоказів,ненадання копіївідзиву напозов,апеляційну чикасаційну скаргу,відповіді навідзив,заперечення іншомуучаснику справиу встановленийсудом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, застосування заходів процесуального примусу відноситься до дискреційних повноважень суду у разі встановлення ним фактів зловживання процесуальними правами.

У справі, яка переглядається, таких фактів зловживання відповідачем процесуальними правами під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, а тому не має підстав для застосування заходів процесуального примусу.

Згідно із статтею 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Частинами 1, 2 статті 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Колегією суддів не встановлено, що адвокатом Пасічніченком О.П. під час апеляційного розгляду справи було допущено зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків або іншого порушення законодавства.

За такого відсутні передбачені законом підстави для постановлення відносно цього адвоката окремої ухвали.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 вересня 2022 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до Миколаївської обласної фітосанітарної лабораторії про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Компенсувати Миколаївській обласній фітосанітарній лабораторії, ЄДРПОУ 38458777, юридична адреса: м. Миколаїв, вул. Заводська, 29-Б, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 5326 грн. 82 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Відмовити ОСОБА_1 у постановленні окремої ухвали та застосуванні заходів процесуального примусу.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 01 лютого 2023 року