Постанова

від 30.11.2022 по справі 910/18307/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2022 р. Справа№ 910/18307/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко А.І.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 30.11.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/18307/21 (суддя Плотницька Н.Б., повний текст рішення складено 23.06.2022)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс"

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

про стягнення 3 231 827 грн 95 коп.

та за зустрічним позовом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" з вимогами до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення 3 231 827 грн 95 коп. заборгованості за договором відповідального зберігання від 01.12.2016 № 0112/2016, в тому числі: 2 562 650 грн 00 коп. основної заборгованості, 460 787 грн 46 коп. інфляційних втрат та 208 390 грн 49 коп. 3 % річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання з оплати наданих послуг, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 2 562 650 грн 00 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 460 787 грн 46 коп. інфляційних втрат та 208 390 грн 49 коп. 3 % річних.

Також до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" про визнання недійсним договору відповідального зберігання від 01.12.2016 № 0112/2016 з підстав невідповідності частині 7 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" про стягнення з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною 2 562 650 грн. 00 коп. основної заборгованості за договором відповідального зберігання від 01.12.2016 № 0112/2016, 460 787 грн. 46 коп. інфляційних втрат та 208 390 грн. 49 коп. 3 % річних, відмовлено повністю.

Зустрічний позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016, укладений між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною судовий збір у розмірі 2 270 грн. 00 коп.

Суд дійшов до висновку, що зустрічний позов підлягає задоволенню, а договір відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною слід визнати недійсним, оскільки під час укладення спірного договору не було дотримано передбачену Законом України "Про публічні закупівлі" процедуру. При цьому, суд зазначив, що як наслідок підстави для задоволення первісного позову та стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат на підставі визнаного недійсним договору відсутні.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення заборгованості у розмірі 3 231 827 грн.95 коп. та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог щодо визнання Договору відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 недійсним.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- позивачем за зустрічним позовом пропущено трирічний строк позовної давності для звернення із позовом про визнання недійсним договору, що є підставою для відмови в позові;

- обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту своїх прав є неефективним, оскільки вимога про визнання недійсним договору без застосування двосторонньої реституції або відшкодування шкоди чи збитків не може забезпечити реального захисту прав позивача за зустрічним позовом.

22.07.2022 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/18307/21.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А.І., Куксов В.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/18307/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 26.07.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/18307/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/18307/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

10.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/18307/21.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. з 01.08.2022 по 14.08.2022 перебував у щорічній відпустці.

Суддя Тищенко А.І. з 15.08.2022 по 29.08.2022 перебувала у щорічній відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 у справі №910/18307/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

09.09.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/18307/21 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

Розгляд апеляційної скарги призначено на 12.10.2022.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та строки на їх подання.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2908/22 від 26.09.2022, відповідно до рішення зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А.І., Тищенко О.В.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2964/22 від 28.09.2022, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/18307/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 30.11.2022.

03.10.2022 до канцелярії суду від Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач за зустрічним позовом наводить свої заперечення щодо доводів апеляційної скарги, у задоволенні якої просить відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін. Зокрема, відповідач за первісним позовом наголошує, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо звернення з даним позовом. Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначає, що договір укладений з порушенням вимог законодавства, а тому є недійсним.

29.11.2022 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" надійшли письмові пояснення, у яких апелянт наводить в обґрунтування своєї позиції посилання на судову практику.

В судове засідання 30.11.2022 з`явились представник позивача та відповідача.

Представник позивача (за первісним позовом) підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача (за первісним позовом) заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2016 між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (поклажодавець за договором, відповідач за первісним позовом у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" (зберігач за договором, позивач за первісним позовом) укладено договір відповідального зберігання № 0112/2016, відповідно до умов пункту 1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку дії цього договору майно, згідно з додатком 1, який є невід`ємною частиною цього договору.

У відповідності до додатку № 1 до договору визначено перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання, а саме: Сортувальний комплекс МСЛ1/50 (інвентарний номер 104-3506) - 1 шт; Сортувальний комплекс МСЛ1/50 (інвентарний номер 104-3505/1) - 1 шт; ВЛ-Прес для гомогенних матеріалів Kampwerth typ НКР-70 (серійний номер 15902) - 1 шт; ВЛ-Пристрій для розривання мішків та пакетував АР 80 (серійний номер 32491) - 1 шт; Контейнер скло пластичний для збору ТПВ об`ємом 3,5 м.куб. - 125 шт.

Згідно з пунктом 1.2 договору поклажодавець передає, а зберігач приймає майно згідно з актом прийому-передачі майна, який є невід`ємною частиною цього договору.

Майно зберігається у виробничому приміщені площею 6 000 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 327 (пункт 1.3. договору).

Пунктом 1.4. договору сторони погодили, що вартість послуг за зберігання майна за цим договором становить 60 000,00 грн з ПДВ, в місяць з розрахунку 10,000 грн з ПДВ за 1 кв.м. виробничого приміщення.

Відповідно до пункту 3.2 договору поклажодавець зобов`язаний сплатити зберігачу вартість зберігання майна, визначену в пункті 1.4 даного договору в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок зберігача протягом 5-ти робочих днів після звітного місяця.

Згідно з пунктом 6.1. договору сторони погодили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2017.

У разі відсутності письмових заяв сторін про розірвання договорі за два місяці до закінчення терміну дії зазначеного в пункті 6.1 договору, договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.

У відповідності до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частини 1 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

На виконання умов договору відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 між сторонами були підписані акти приймання-передачі окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності.

Як встановлено судом, відповідач за первісним позовом в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати, наданих позивачем за первісним позовом, послуг відповідального зберігання за період з грудня 2016 року по березень 2019 року, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 2 562 650 грн 00 коп.

Крім того, у зв`язку з прострочення виконання зобов`язань за договором, позивачем за загальний період прострочення з 07.01.2017 по 10.11.2021, було нараховано 460 787 грн 46 коп. інфляційних втрат та 208 390 грн 49 коп. 3 % річних.

Водночас, заперечуючи проти задоволення первісних позовних вимог відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) зазначив про не дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" процедури публічних закупівель послуг відповідального зберігання, а тому є підстави вважати, що договір відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 між сторонами, укладений в порушення заборони встановленої частини 7 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі".

У зв`язку з викладеним, Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" про визнання договору відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 недійсним.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що зустрічний позов підлягає задоволенню, а договір відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною слід визнати недійсним, оскільки під час укладення спірного договору не було дотримано передбачену Законом України "Про публічні закупівлі" процедуру.

Відповідно суд зазначив, що як наслідок підстави для задоволення первісного позову та стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат на підставі визнаного недійсним договору відсутні.

З наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Щодо вимог зустрічного позову про визнання недійсним договору відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позовні вимоги зустрічного позову обгрунтовані невідповідністю договору відповідального зберігання від 01.12.2016 № 0112/2016 частині 7 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі".

Законом України "Про публічні закупівлі" встановлюються правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Постановою Кабінету Міністрів України №1393 від 17.09.2002 затверджено Статут Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, відповідно до якого підприємство утворене з метою провадження в Україні екологічної діяльності і подання допомоги підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності у сфері поводження з відходами як вторинною сировиною, запобігання накопиченню відходів, а також провадження господарської діяльності у цій сфері, створення і поліпшення умов запровадження систем збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини, зменшення негативного впливу їх на довкілля.

У відповідності до пункту 3.1. Статуту підприємство є державним підприємством, підпорядкованим Кабінетові Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" цей Закон застосовується до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 000,00 грн, а робіт - 1,5 мільйона гривень.

Частиною 7 статі 2 Закону "Про публічні закупівлі" встановлено, що забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

Суд першої інстанції зазначив, що враховуючи ціну договору загальна вартість предмета закупівлі значно перевищує 200 тисяч гривен, а тому договір відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 мав бути укладений сторонами із застосуванням процедури, передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі", чого Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною здійснено не було.

У зв`язку з вказаним, за висновком суду першої інстанції, договір відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Натомість, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

У приписі частини першої статті 261 ЦК України є презумпція обізнаності особи про стан її суб`єктивних прав. Відтак, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (п. 7.5.2 постанови ВПВС від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Як було зазначено вище, зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що договір відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 укладений в порушення заборони встановленої частини 7 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі".

Отже, з огляду на те, що порушення за твердженням позивача за зустрічним позовом сторонами встановленої законодавством процедури укладення договору було допущено саме в момент укладення договору відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016, то саме з цього моменту позивач за зустрічним позовом повинен був знати про те, що виходячи із загальної вартості предмета закупівлі, договір відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 мав бути укладений сторонами із застосуванням процедури, передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі".

За змістом частини 5 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Колегією суддів перевірено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач за зустрічним позовом заявляв у письмових поясненнях про необхідність застосування строків позовної давності, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення. Стосовно пропуску строку позовної давності апелянт також зазначає у поданій апеляційній скарзі.

З матеріалів справи вбачається, що з вимогою про визнання недійсним договору відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось лише 09.12.2021 (дата надходження до Господарського суду міста Києва зустрічної позовної заяви останнього з відповідними позовними вимогами).

Відтак, з викладеного вбачається, що Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання недійсним договору відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016.

Частинами четвертою та п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судова колегія враховує, що Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною не було наведених обґрунтувань щодо пропуску строку позовної давності, як і не заявлено вмотивованого клопотання про поновлення такого строку.

Водночас, заперечення позивача за зустрічним позовом у поданому відзиві на апеляційну скаргу щодо пропуску строку позовної давності з посиланням на автоматичну пролонгацію оспорюваного договору судова колегія визнає необґрунтованими, беручи до уваги той факт, що як на підставу для визнання недійсним спірного договору позивач за зустрічним позовом посилається на недотримання процедури, передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі", саме на момент його укладення, що відповідно свідчить про обізнаність допущення таких порушень на момент укладення договору, що є початком перебігу позовної давності (01.12.2016).

За викладених обставин, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України судова колегія вбачає підстави для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсним договору відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, з огляду на пропуск строку позовної давності на звернення з такою вимогою.

Щодо вимог первісного позову про стягнення 3 231 827 грн 95 коп. заборгованості за договором відповідального зберігання від 01.12.2016 № 0112/2016, в тому числі: 2 562 650 грн 00 коп. основної заборгованості, 460 787 грн 46 коп. інфляційних втрат та 208 390 грн 49 коп. 3 % річних судова колегія зазначає наступне.

Як було зазначено вище, на виконання умов договору відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 між сторонами були підписані акти приймання-передачі окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач за первісним позовом в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати, наданих позивачем за первісним позовом, послуг відповідального зберігання за період з грудня 2016 року по березень 2019 року, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 2 562 650,00 грн.

Відтак, враховуючи викладені вище висновки суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що позовна вимога щодо стягнення 2 562 650,00 грн заборгованості з відповідача за порушення умов договору підлягає задоволенню з огляду на її обґрунтованість та доведеність.

У зв`язку з прострочення виконання зобов`язань за договором, позивачем за загальний період прострочення з 07.01.2017 по 10.11.2021, було нараховано 460 787 грн 46 коп. інфляційних втрат та 208 390 грн 49 коп. 3 % річних.

В поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач за первісним позовом звернув увагу, що позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності для стягнення заявлених сум.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених позивачем за зустрічним позовом сум 460 787 грн 46 коп. інфляційних втрат та 208 390 грн 49 коп. 3 % річних за загальний період прострочення з 07.01.2017 по 10.11.2021, судова колегія дійшла висновку, що з урахуванням вказаних приписів, з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" підлягає стягненню 178 528,43 коп 3 % річних та 368 347,21 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ст. 76 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, натомість як у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору відповідального зберігання № 0112/2016 від 01.12.2016 слід відмовити.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не впливають на вищенаведені висновки суду.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід ресурс плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/18307/21 підлягає частковому задоволенню.

Водночас, рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі №910/18307/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким слід вимоги первісного позову задовольнити частково, а в задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовити повністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід ресурс плюс» - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/18307/21 скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід ресурс плюс» про стягнення з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення 2 562 650 грн. 00 коп. основної заборгованості за договором відповідального зберігання від 01.12.2016 №0112/2016, 460 787 грн. 46 коп. інфляційних втрат та 208 390 грн. 49 коп. 3% річних - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, місто Київ, вулиця Лобачевського, будинок 23-В, ідентифікаційний код 20077743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід ресурс плюс» (79069, Львівська обл., місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 327, ідентифікаційний код 40507807) 2 562 650 (два мільйони п`ятсот шістдесят дві тисячі шістсот п`ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 178 528 (сто сімдесят вісім тисяч п`ятсот двадцять вісім) грн. 43 коп. 3% річних, 368 347 (триста шістдесят вісім тисяч триста сорок сім) грн. 21 коп. інфляційних втрат, 46 642 (сорок шість тисяч шістсот сорок дві) грн. 88 коп. судового збору за подачу позовної заяви.

В задоволенні зустрічного позову Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід ресурс плюс» про визнання недійсним договору - відмовити.

3. Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, місто Київ, вулиця Лобачевського, будинок 23-В, ідентифікаційний код 20077743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід ресурс плюс» (79069, Львівська обл., місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 327, ідентифікаційний код 40507807) 73 369 (сімдесят три тисячі триста шістдесят дев`ять) грн. 31 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

5. Матеріали справи №910/18307/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.01.2023.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

А.І. Тищенко