Постанова

від 14.12.2022 по справі 911/2086/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2022 р. Справа№ 911/2086/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко О.В.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 14.12.2022.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 (суддя Саванчук С.О., повний текст рішення складено 08.10.2021)

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області

2) Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області

до 1) Опорного закладу освіти "Іванівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - заклад дошкільної освіти Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області

2) Селянського фермерського господарства "Райдуга"

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2 - Ставищенська селищна територіальна громада

про визнання недійсним договору суборенди землі та зобов`язання звільнити земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області звернувся заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Ставищенської районної державної адміністрації з позовом до Опорного загальноосвітнього навчального закладу «Іванівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дитячий садок» Ставищенської районної ради Київської області та Селянського фермерського господарства Райдуга про визнання недійсним договору суборенди землі та зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю змісту спірного правочину вимогам статей 4, 8, 16 Закону України «Про оренду землі», нормам Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 у задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області; 2) Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до 1) Опорного закладу освіти «Іванівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - заклад дошкільної освіти Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області; 2) Селянського фермерського господарства «Райдуга» про визнання недійсним договору суборенди землі та зобов`язання звільнити земельну ділянку - відмовлено повністю.

Суд дійшов висновку про те, що договір суборенди укладено з порушенням вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки він суперечить умовам пунктів 4.2., 9.3.2. основного Договору оренди, статті 8 Закону України «Про оренду землі», отже, підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд відмовив в задоволенні позову з підстав пропуску строків позовної давності.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Київська обласна прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до Опорного закладу освіти «Іванівський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, Селянського фермерського господарства «Райдуга» про визнання недійсним договору суборенди землі та зобов`язання звільнити земельну ділянку задовольнити в повному обсязі.

Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Прокурор вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають матеріалам справи, мають місце порушення норм матеріального та процесуального права, а прийняте судом рішення суттєво порушує права та інтереси держави.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- в судовому рішенні відсутнє належне обґрунтування всіх позовних вимог та не надано оцінки підставам позову, яка на думку прокурора мали бути досліджені з метою прийняття законного та обґрунтованого рішення;

- висновки суду щодо спливу строку позовної давності не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не зазначено жодного доказу на підтвердження доводів про пропуск строку позовної давності;

- судом не досліджено доводи прокурора щодо поважності причин звернення з позовом лише у 2019 році, а тому неправильно застосовано норми матеріального права в цій частині.

01.11.2021 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 01.11.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Скрипка І.М., Куксов В.В.

У період з 08.11.2021 по 19.11.2021 головуючий суддя - Шаптала Є. Ю. перебував на лікарняному.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/6075/21 від 23.11.2021, у зв`язку з перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №911/2086/19 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 23.11.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Київської області надіслати матеріали справи №911/2086/19 на адресу Північного апеляційного господарського суду

29.12.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/2086/19.

У період з 28.12.2021 по 14.01.2021 головуючий суддя Шаптала Є. Ю. перебував у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №911/2086/19 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 залишено без руху.

Надано апелянту строк тривалістю десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги, а саме, надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку.

Роз`яснено скаржнику, що в разі невиконання зазначеної ухвали апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повернута апелянту.

Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 09.02.2022 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 у справі №911/2086/19 поновлено Київській обласній прокуратурі пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05.04.2022.

Судове засідання, яке призначене на 05.04.2022 не відбулось.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

У період з 04.04.2022 по 08.04.2022 головуючий суддя - Шаптала Є.Ю. перебував у щорічній відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2022 розгляд апеляційної скарги Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 призначено на 29.06.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 на 06.09.2022.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 залучено до участі у справі №911/2086/19 в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 2 - Ставищенську селищну територіальну громаду та відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 на 05.10.2022.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2909/22 від 26.09.2022, відповідно до рішення зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 22.11.2022.

29.09.2022 до канцелярії суду від Київської обласної прокуратури надійшли пояснення (на виконання вимог ухвали суду від 06.09.2022).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 на 14.12.2022.

Відповідачі свої процесуальним правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

В судове засідання 14.12.2022 з`явились прокурор та представник відповідача-2. Інші учасники апеляційного провадження по справі не з`явились.

Прокурор підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача-2 заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Позивачі, відповідач - 1 та третя особа в судове засідання не з`явились.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану справу за відсутності представників інших учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Ставищенською районною державною адміністрацією Київської області (далі - орендодавець) та Іванівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (далі - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 03.03.2010 (далі - Договір), згідно з яким орендодавець, відповідно до частини 1 статті 124, пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України та на підставі розпорядження Ставищенської районної державної адміністрації № 811 від 28 грудня 2009 року надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею - 23,5408 га у межах, які перенесені в натурі (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 3.1. Договору цей договір укладається на термін 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1 % від нормативно грошової оцінки і складає 2570,00 грн.

Відповідно до пункту 9.3.2. Договору орендар має право за згодою орендодавця передавати земельну ділянку або її частину іншій особі у суборенду без зміни цільового призначення, на умовах, які обмежені договором, на строк, що не перевищує термін оренди, визначений цим договором. Плата за суборенду не може перевищувати орендну плату.

Згідно з пунктом 5.1. Договору земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу.

Орендарю забороняється без письмової згоди орендодавця передавати земельну ділянку в суборенду (пункт 8.1. Договору).

09.03.2010 між сторонами підписано акт прийому-передачі земельної ділянки.

07.02.2012 між Іванівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (далі - орендодавець) та Селянським фермерським господарством «Райдуга» (далі - орендар) укладено договір суборенди землі, згідно з яким орендодавець на підставі дозволу Ставищенської райдержадміністрації № 837 від 29.12.2011 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 2.1. Договору в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 23,5408 га, що виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.

Згідно з пунктом 3.1. Договору цей договір укладено терміном на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації. Строк суборенди не може перевищувати строк оренди.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем щороку у розмірі 7702,27 грн.

Відповідно до пункту 5.2. Договору цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на наступні обставини.

Опорний загальноосвітній навчальний заклад «Іванівського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячій садок» є закладом освіти та здійснює діяльність з надання загальної середньої освіти та має на праві оренди земельну ділянку з кадастровим номером 3224283200:04:002:0108, що надана Ставищенською районною державною адміністрацією для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу, а не передачі в оренду Селянському фермерському господарству «Райдуга».

Крім того, внаслідок передачі земельної ділянки в суборенду відбулась фактична зміна цільового призначення земельної ділянки з сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на ведення товарного сільгоспвиробництва, що суперечить положенням статті 20 Земельного кодексу України та змісту державної політики у земельній сфері.

Селянське фермерське господарство «Райдуга» за змістом положень статті 22 Земельного кодексу України не може використовувати землю, призначену для дослідних і навчальних цілей, оскільки, для таких цілей земля може використовуватись тільки сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами.

Більше того, спірний договір укладено з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва на земельній ділянці, жодних положень щодо цільового користування земельною ділянкою для організації навчально-виховного процесу, як того вимагає основний договір оренди з Ставищенською районною державною адміністрацією, договір суборенди не містить.

Тобто, внаслідок укладення спірного договору фактично змінено цільове призначення земельної ділянки з сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на товарне сільськогосподарське виробництво.

За твердженням прокурора, передача земельних ділянок державної та комунальної власності в суборенду повинна відбуватись на конкурентних засадах (земельних торгах), що зроблено не було.

Відповідно до пункту 9.3.2 Основного договору оренди від 03.03.2010 плата за суборенду не може перевищувати орендну плату, втім, розмір орендної плати за оспорюваним договором суборенди становить 7702,27 грн., а розмір орендної плати за основним договором складає 2570,00 грн., що, у свою чергу, також свідчить про наявність підстав для визнання Договору суборенди недійсним.

Враховуючи викладене і те, що нормами спеціального земельного законодавства визначено особливий порядок передачі в оренду земель, який, у даному випадку, сторонами не дотримано та, заважаючи на те, що зміст спірного правочину не відповідає вимогам статтей 4, 8, 16 Закону України «Про оренду землі», нормам Земельного кодексу України, прокурор вважає, що спірний договір суборенди від 07.02.2012 підлягає визнанню недійсним.

Відповідач - 2 у свою чергу звертав увагу на пропуск прокурором строку позовної давності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір суборенди від 07.02.2012 підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України, однак відмовив в задоволенні позову з підстав пропуску прокурором строку позовної давності на звернення з даним позовом.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи учасників справи, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Перш за все, беручи до уваги, що позов в даній справі заявлено прокурором в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, суд наголошує, що правомірність звернення прокурора з позовом в інтересах держави встановлювалась у даній справі та викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору суборенди) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору суборенди) землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на таку категорію як землі сільськогосподарського призначення.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частин 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для, зокрема, сільськогосподарського використання.

Згідно з частиною 9 статті 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ставищенської районної ради від 20.02.2000 №121 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки загальною площею 25 га в тимчасове користування строком на 49 років Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів для сільськогосподарського використання за рахунок земель запасу Іванівської сільської ради. Також, пунктом 2 вказаного рішення Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів визначено замовити документацію по виготовленню проекту відведення земельної ділянки.

Розпорядженням Ставищенської районної державної адміністрації Київської області від 28.12.2009 №811 «Про передачу в оренду земельної ділянки Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на території Іванівської сільської ради Ставищенського району» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області; передано земельну ділянку загальною площею 24,4458 га в оренду терміном на 49 років Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області.

На виконання вказаного розпорядження між Ставищенською районною державною адміністрацією Київської області та Іванівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів укладено договір оренди земельної ділянки від 03.03.2010.

Факт передачі в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 3224283200:04:002;0108 підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки площею 23,5408 га, відповідно до якого Іванівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів приймає в довгострокову оренду терміном на 49 років земельну ділянку загальною площею 23,5408 га для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області.

Відповідно до пункту 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею - 23,5408 га у межах, які перенесені в натурі (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 3.1. Договору цей договір укладається на термін 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1 % від нормативно грошової оцінки і складає 2570,00 грн.

Відповідно до пункту 9.3.2. Договору орендар має право за згодою орендодавця передавати земельну ділянку або її частину іншій особі у суборенду без зміни цільового призначення, на умовах, які обмежені договором, на строк, що не перевищує термін оренди, визначений цим договором. Плата за суборенду не може перевищувати орендну плату.

Згідно з пунктом 5.1. Договору земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу.

Орендарю забороняється без письмової згоди орендодавця передавати земельну ділянку в суборенду (пункт 8.1. Договору).

Розпорядженням Ставищенської районної державної адміністрації Київської області від 07.12.2011 №761 надано дозвіл на передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3224283200:04:002:0108 в суборенду.

07.02.2012 між Іванівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (далі - орендодавець) та Селянським фермерським господарством «Райдуга» (далі - орендар) укладено договір суборенди землі, згідно з яким орендодавець, на підставі дозволу Ставищенської райдержадміністрації № 837 від 29.12.2011, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3224283200:04:002:0108 та площею 23,5408 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 3.1. Договір укладено терміном на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Відповідно до частин першої-третьої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для, зокрема, сільськогосподарського використання.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Статтею 8 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

З огляду на те, що договір суборенди землі укладено на підставі дозволу Ставищенської райдержадміністрації № 837 від 29.12.2011, виданого владним суб`єктом в межах своїх повноважень, з урахуванням вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», судова колегія визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність передачі спірної земельної ділянки в суборенду, а тому в цій частині відповідні доводи прокурора не підтверджуються обставинами справи та вищевказаними положеннями законодавства.

Відповідно до пункту 2.1. Договору в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 23,5408 га, що виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.

Згідно з пунктом 3.1. Договору цей договір укладено терміном на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації. Строк суборенди не може перевищувати строк оренди.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем щороку у розмірі 7702,27 грн.

Відповідно до пункту 5.2. Договору цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 8 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з статтею 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як вбачається з основного договору оренди, земельна ділянка 3224283200:04:002:0108 площею 23,5408 га передана Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів в довгострокову оренду для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області, проте, як вбачається з договору суборенди, цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зміни виду використання земельної ділянки, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

Оскільки Розпорядженням Ставищенської районної державної адміністрації Київської області № 761 від 07.12.2011 (дозволу Ставищенської райдержадміністрації № 837 від 29.12.2011) надано дозвіл на передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3224283200:04:002:0108 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в суборенду Селянському фермерському господарству «Райдуга» та, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість доводів прокурора щодо зміни цільового призначення землі.

Однак, відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 визначено, що: «Разом з тим, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником».

Таким чином, оскільки за договором оренди передано земельну ділянку для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу, а за договором суборенди вид використання в межах цільового призначення земельної ділянки змінився на ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то вбачаються порушення вимог статті 22 Земельного кодексу України.

При цьому, суд першої інстанції зауважив, що до матеріалів справи не додано документів на підтвердження зміни виду використання земельної ділянки в межах цільового призначення під час передачі її в суборенду, що, у свою чергу, унеможливлює дослідження правомірності зміни виду її використання.

Як було зазначено вище, прокурором заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договору суборенди землі від 07.02.2012.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Згідно з статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними.

За змістом з статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Статтею 8 Закону України «Про оренду землі» визначено, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Відповідно до пункту 9.3.2. Договору оренди, орендар має право за згодою орендодавця передавати земельну ділянку або її частину іншій особі у суборенду без зміни цільового призначення, на умовах, які обмежені договором, на строк, що не перевищує термін оренди, визначений цим договором. Плата за суборенду не може перевищувати орендну плату.

Пунктом 4.2. Договору оренди визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1 % від нормативно грошової оцінки і складає 2570,00 грн.

Пунктом 4.2. Договору суборенди визначено, що орендна плата сплачується орендарем щороку у розмірі 7702,27 грн.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що договір суборенди укладено з порушенням вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки договір суборенди від 07.02.2012 суперечить умовам пунктів 4.2., 9.3.2. основного Договору оренди, статті 8 Закону України «Про оренду землі», що відповідно свідчить про наявність підстав для визнання такого договору недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України.

Також судом апеляційної інстанції враховано, що 27.01.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 1, якою продовжено строк дії договору до 07.02.2027, що не заперечується учасниками справи, яку ні прокурором, ні позивачами до матеріалів справи до спірного договору разом із заявами по суті справи не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, вказану додаткову угоду долучено прокуратурою в останньому судовому засіданні з розгляду справи по суті 21.09.2021, однак без клопотання про поновлення строку для подання документів та без доказів направлення копій додаткових пояснень з додатками іншим учасникам справи, а тому суд першої інстанції з об`єктивних підстав не взяв до уваги долучену прокурором в останньому судовому засіданні з розгляду справи по суті додаткову угоду № 1 від 27.01.2017 до договору суборенди землі від 07.02.2012, а також не з`ясовував правомірності обставин щодо її укладання.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки нормами спеціального земельного законодавства визначено особливий порядок передачі в оренду земель, який у даному випадку сторонами не було дотримано та, зважаючи на те, що зміст спірного правочину не відповідає вимогам статей 4, 8, 16 Закону України «Про оренду землі», нормам Земельного кодексу України - договір суборенди від 07.02.2012 (у редакції на дату його підписання та реєстрації) підлягає визнанню недійсним.

Разом з цим, щодо строків позовної давності слід зазначити наступне.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, висновками у якій прокурором обґрунтована наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України »сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це, у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/140-ц, висновками у якій прокурором також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

На позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №359/2421/15-ц та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 32/5009/5385/11, від 10.04.2018 у справі № 11/5009/77731/11, від 11.04.2018 у справі № 30/5009/7730/11, від 16.04.2018 у справі № 18/5009/7393/11).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Аксіс та інші проти Туреччини» (Aksis and Other v. Turkey) зазначено, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.

З матеріалів справи вбачається, що заступник прокурора Київської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Ставищенської районної державної адміністрації Київської області 16.08.2019.

Водночас договір суборенди землі від 07.02.2012, погоджений Головою Ставищенської районної державної адміністрації Лимар Д.П. (що підтверджується підписом та відтиском печатки) та зареєстрований в управлінні Держкомзему у Ставищенському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.02.2012 за № 322420004001671 (реєстратор управління Держкомзему у Ставищенському районі - Стороженко С.А.), що підтверджується підписом та відтиском печатки.

З наведеного вбачається, що позивачі, в інтересах яких прокурор звернувся з позовом до суду, дізнались про порушення свого права саме 07.02.2012, тобто, в момент підписання та державної реєстрації спірного договору, що, у свою чергу, з урахуванням вимог статті 257 Цивільного кодексу України та дати звернення прокурора з позовом до суду - 16.08.2019, свідчить про наявність підстав для застосування строків позовної давності та відмови у задоволенні позову.

Щодо заперечень прокурора стосовно пропуску строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави.

У даній справі прокурор звернувся до суду в інтересах держави - в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Ставищенської районної державної адміністрації Київської області, але, як зазначено вище, норми матеріального права не наділяють прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, зокрема: від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 22.03.2017 у справі № 5004/2115/11, від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17, 10.04.2018 у справі № 915/463/17, від 12.04.2018 у справі № 914/999/17, від 16.04.2018 № 18/5009/7393/11, від 10.05.2018 у справі № 17/5007/98/11, від 30.05.2018 у справі № 914/1634/17, від 05.02.2019 у справі № 911/479/18, від 19.05.2020 у справі № 303/5411/17.

Твердження апелянта щодо того, що судом не досліджено доводи прокурора щодо поважності причин звернення з позовом лише у 2019 році, а тому неправильно застосовано норми матеріального права - колегією суддів відхиляються, оскільки висновки суду першої інстанції щодо пропуску строку позовної давності ґрунтуються на нормах чинного законодавства з урахуванням практики Верховного Суду.

Підсумовуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на пропуск строку позовної давності.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2021 у справі №911/2086/19 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/2086/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.01.2023

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

О.В. Тищенко