Постанова

від 31.01.2023 по справі 761/10496/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Пономаренко Н.В.

суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року Справа № 761/10496/22

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Горегляд Д.В.,

Позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Київської міської державної адміністрації про визнання протиправними та скасування постанов від 22.02.2022 №№ 487, 488, 489, 490, 491, 492, 493, 494, 495, 496, 497, 498, 499, 500, 501, 502, 503, 504, 505, 506, 507, 508, 509, 510, 511, 512, 513 і закриття відповідних справ про адміністративне правопорушення.

2. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17.06.2022 відкрито провадження у справі.

3. У жовтні 2022 року Позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчих документів, а саме постанов від 22.02.2022 №№ 487, 488, 489, 490, 491, 492, 493, 494, 495, 496, 497, 498, 499, 500, 501, 502, 503, 504, 505, 506, 507, 508, 509, 510, 511, 512, 513 у виконавчих провадженнях №№ 69260314, 69260046, 69259981, 69259939, 69259892, 69259840, 69259648, 69259563, 69259488, 69259422, 69259361, 69259279, 69259220, 69259175, 69259048, 69259108, 69258469, 69258507, 69258115 , 69258192, 69257983, 69257887, 69257788, 69257643, 69257488, 69257572, 69261166.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач стверджував, що Відповідач усупереч вимогам ст. 291, ч. 2 ст. 299 КУАП, пред`явив для примусового виконання оскаржувані в цій справі постанови №№ 487-513 і державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), всупереч вимогам п. 1 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відкрито відповідні виконавчі провадження.

Разом з тим Позивач зазначив, що державним виконавцем у межах вказаних вище виконавчих проваджень винесено постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Водночас, на переконання Позивача, оскільки правомірність оскаржуваних ним постанов підлягає дослідженню під час судового розгляду цієї справи, то заявлені ним заходи забезпечення позову відповідають предмету позовних вимог і вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.

Крім того Позивач зазначив, що в разі вирішення спору на його користь для повернення стягнутої суми штрафу, виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій доведеться вживати додаткових заходів.

4. Шевченківського районного суду міста Києва від 10.10.2022 у задоволенні заяви Позивача про вжиття заходів забезпечення позову - відмовлено.

Постановляючи таку ухвалу, суд виходив з того, що наявність відкритого виконавчого провадження не свідчить про обставини, що унеможливлять або істотно ускладнять виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених / оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся, та/або очевидної протиправності дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Водночас суд зазначив, що в заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 не наведено конкретних обґрунтувань порушення його прав із обов`язковим підтвердженням цього відповідними доказами, а також, посилання на явну протиправність дій Відповідача, яка може бути встановлена лише під час розгляду справи по суті, що є безумовною підставою для відмови в застосуванні попереднього судового захисту у вигляді забезпечення позову.

Крім того, суд вказав, що незастосування заявлених Позивачем заходів забезпечення позову в цій справі не вплине на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, оскільки, навіть після звернення оскаржуваних постанов до примусового виконання і відкриття виконавчого провадження, Заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення їх виконання в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а в разі задоволення позову - звернутися за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України, згідно із законодавством.

5. Не погодившись з такою ухвалою суду, Позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити його заяву про вжиття заходів забезпечення позову повністю.

В обґрунтування заявлених вимог Апелянт стверджує, що в заяві про забезпечення позову ним були наведені вичерпні дані з відповідними доказами щодо порушення його прав.

На переконання Апелянта, сам факт відкриття судом провадження в цій справі свідчить про те, що оскаржувані ним постанови не набрали законної сили, а отже не підлягають примусовому виконанню.

Крім того Апелянт вказує, що у постановах про відкриття відповідних виконавчих проваджень зазначені суми у два рази вищі, ніж суми штрафів у постановах, на підставі яких такі провадження відкриті.

Апелянт зазначає, що навіть у разі ухвалення судом рішення в цій справі не на його користь, він матиме можливість сплатити штрафи у сумах, визначених в оскаржуваних постановах (по 1700,00 грн у кожній), а не в подвійному розмірі, як наразі Відповідач намагається з нього стягнути.

Також Апелянт посилається на те, що він не був присутнім під час винесення спірних постанов, а тому його право на участь у процесі прийняття рішення було порушено, він був позбавлений можливості надати пояснення, докази та скористатися іншими процесуальними правами.

Разом з тим, на думку Апелянта, суд першої інстанції при вирішенні його заяви безпідставно застосував Закон України «Про виконавче провадження» та дійшов помилкового висновку про наявність у нього права на звернення щодо відстрочення або розстрочення виконання спірних постанов про накладення адміністративних стягнень.

Апелянт вважає, що єдиним законним засобом ефективного захисту його прав є вжиття судом заявлених ним заходів забезпечення позову в цій справі.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповно та неправильно встановлених обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову.

6. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2023 відкрито апеляційне провадження, установлено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

7. У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

8. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.

9. Обставини, установлені судом першої інстанції.

Предметом судового оскарження в цій справі є постанови №№ 487, 488, 489, 490, 491, 492, 493, 494, 495, 496, 497, 498, 499, 500, 501, 502, 503, 504, 505, 506, 507, 508, 509, 510, 511, 512, 513 про накладення на Позивача адміністративних стягнень, які винесені адміністративною комісією Київської міської державної адміністрації 22.02.2022.

10. Нормативно-правове регулювання.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду,

2) або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції.

11. Отже, інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 КАС України, яка закріплює підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи його забезпечення в адміністративному процесі.

12. За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.

13. Головною метою його застосування є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за наявності хоча б однієї з умов, передбачених ст. 150 КАС України, зокрема встановлених судом ще до звернення особи за судовим захистом з відповідним позовом на підставі обґрунтованої заяви та доданих до неї матеріалів.

14. Зупинення дії оскаржуваного рішення, як один із способів забезпечення позову, не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, а є одним зі способів судового захисту і тимчасово зупиняє їх реалізацію до вирішення спору по суті та не є підставою для звільнення позивача від виконання встановленого законом обов`язку після скасування таких заходів у випадку відмови у задоволенні позову.

15. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

16. У свою чергу, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони законних інтересів позивача від можливих порушень з боку відповідача для забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на його користь, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

17. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що предметом спору в цій справі є винесені Відповідачем постанови щодо накладення на Позивача адміністративних стягнень, дію яких він фактично просить зупинити шляхом застосування судом заходів забезпечення позову в цій справі.

18. Водночас ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження Позивачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували, що без вжиття судом заходів забезпечення позову в цій справі виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення прав або інтересів ОСОБА_1 , може бути істотно ускладнено чи унеможливлено, тобто Позивачем не доведено наявності підстав для забезпечення позову, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.

19. Крім того апеляційним судом також не встановлено й інших підстав для забезпечення позову в цій справі, прямо передбачених частиною другою вказаної норми процесуального законодавства, а саме очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

20. Доводи Апелянта про те, що сам факт відкриття судом провадження в цій справі свідчить про те, що оскаржувані ним постанови не набрали законної сили, а отже не підлягають примусовому виконанню, а також, що у постановах про відкриття відповідних виконавчих проваджень зазначені суми у два рази вищі, ніж суми штрафів у постановах, на підставі яких такі провадження відкриті, колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини не вказують на наявність правових підстав, прямо передбачених ст. 150 КАС України для вжиття заходів забезпечення позову.

У контексті таких доводів апеляційної скарги апеляційний суд також зазначає, що фактично Апелянт наполягає на безпідставності та неправомірності відкриття державним виконавцем відповідних виконавчих проваджень за оскаржуваними ним постановами про накладення адміністративних стягнень, але безпосередньо відповідні рішення (постанови) або дії державного виконавця не є предметом спору в цій справі.

Водночас реалізація заявлених Позивачем заходів забезпечення позову, крім іншого, зумовлює зупинення дії вказаних постанов державного виконавця, що суперечить пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України.

21. Твердження Апелянта про те, що навіть у разі ухвалення судом рішення в цій справі не на його користь, він матиме можливість сплатити штрафи у сумах, визначених в оскаржуваних постановах (по 1700,00 грн у кожній), а не в подвійному розмірі, як наразі Відповідач намагається з нього стягнути, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки питання щодо правомірності нарахування тієї чи іншої суми штрафних санкції, а також щодо відкриття відповідних виконавчих проваджень не підлягає вирішенню на стадії вирішення судом питання щодо вжиття заходів забезпечення позову і може бути предметом судового розгляду при вирішенні спору по суті, але в межах заявлених у справі позовних вимог.

22. З аналогічних підстав судова колегія відхиляє доводи Апелянта про те, що він не був присутнім під час винесення спірних постанов, а тому його право на участь у процесі прийняття рішення було порушено, він був позбавлений можливості надати пояснення, докази та скористатися іншими процесуальними правами.

Зазначені обставини також підлягають перевірці судом при вирішенні по суті спору в цій справі.

23. Доводи Апелянта про те, що суд першої інстанції при вирішенні його заяви безпідставно застосував Закон України «Про виконавче провадження» та дійшов помилкового висновку про наявність у нього права на звернення щодо відстрочення або розстрочення виконання спірних постанов про накладення адміністративних стягнень, колегія суддів приймає до уваги, але зазначає, що застосування судом першої інстанції відповідних положень вказаного Закону не призвело до неправильного вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову в цій справі та, відповідно до ст. 317 КАС України, не є достатньою правовою підставою для скасування оскаржуваної Апелянтом ухвали суду.

24. З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними доводи Апелянта про те, що в заяві про забезпечення позову ним були наведені вичерпні дані з відповідними доказами щодо порушення його прав.

25. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

26. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову в цій справі.

27. Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

28. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

29. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2022 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 31 січня 2023 р.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: Л.В. Губська

О.В. Карпушова