Постанова

від 31.01.2023 по справі 240/9170/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9170/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

31 січня 2023 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кашперівська цукрова компанія" (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.01.2022 №000/891/06-30-09-02/42661606, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 500 000,00 грн. за порушення ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" за зберігання пального без ліцензії.

ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 26.01.2022 №6092/06-30-09-02.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ "Кашперівська цукрова компанія" 7 500 грн витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що перевіркою встановлено зберігання пального товариством без наявності ліцензії на зберігання пального в період з 01.07.2019 по дату отримання ліцензії.

ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на судову практику Верховного Суду вказано, що контролюючий орган дійшов висновку про зберігання позивачем пального без ліцензії дослідивши первинні документи позивача. При цьому жодні заміри щодо наявності чи відсутності пального в конкретні періоди не робилися. Ревізори обмежились лише описом факту наявності резервуару для зберігання пального, не встановивши факт зберігання пального в зазначені періоди, місце зберігання, залишки та його використання.

Також вказано про те, що наказ про проведення фактичної перевірки не відповідає положенням ПК України щодо його змісту.

V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою суду від 31.10.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

06.12.2022 до суду надійшло клопотання відповідача про поновлення строку на подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу та подано відповідь на відзив де вказано, що наказ про проведення перевірки може бути прийнятий незалежно від настання певних обставин та спрямований на реалізацію завдань та функцій, покладених на контролюючий орган.

Також вказано, що позивачем отримано пальне не в баки транспортних засобів і техніки, а за адресою здійснення господарської діяльності. Водночас податковим органом встановлено, що позивач здійснював зберігання пального за адресою здійснення господарської діяльності без наявності відповідної ліцензії.

Зазначено, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, його скасування.

16.12.2022 до суду надійшли заперечення позивача у яких вказано, що на час проведення перевірки позивач мав у наявності лише спеціалізований напівпричеп спеціалізований н/пр-цистерна, що не являється стаціонарною цистерною.

При цьому контролюючим органом не встановлено конкретного місця зберігання пального, мети придбання, обсягів споживання та обставини використання пального, тобто не встановлено складу податкового правопорушення.

Вказано, що в акті перевірки не встановлено обставин, на які посилається відповідач та не вказано норму ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі Закон №481/95-ВР) порушення якої встановлено.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кашперівська цукрова компанія" є сільськогосподарським товаровиробником, основний вид діяльності вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11).

ГУ ДПС у Житомирській області на підставі наказу від 13.12.2021 №1832-п проведено фактичну перевірку суб`єкта господарювання ТОВ "Кашперівська цукрова компанія" з питань дотримання вимог законодавства в частині обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, за результатами якої складено акт перевірки від 22.12.2021 №12952/06-30-09-02.

В ході перевірки встановлено факт зберігання пального без наявності відповідної ліцензії, тобто порушення, передбачене ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДПС у Житомирській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.01.2022 №6092/06-30-09-02, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 500 000,00 грн на підставі ст.17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі - Закон №481/95-ВР) визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Статтею 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Цією нормою встановлено щонайменше 22 випадки, за наявності яких до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів та визначено розмір таких. Визначені цією нормою розміри штрафів є або фіксованими, або у відсотковому співвідношенні до вартості товару із визначенням граничної межі.

Отже, стаття 15 Закону №481/95-ВР містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, а стаття 17 Закону №481/95-ВР містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.

Однак, із спірного податкового повідомлення-рішення неможливо встановити, за яке саме порушення до позивача застосовано штрафні санкції, оскільки відсутні пункт/ частина статті 15 Закону №481/95-ВР та відповідно до якої норми визначено їх розмір, тобто відсутня юридична кваліфікація.

У постанові від 05.02.2021 у справі №815/6356/15 Верховний Суд зазначив, що відсутність у податковому повідомленні-рішенні посилання на законодавчий акт, на підставі якого відповідачем застосовано штрафні санкції та визначено їх розмір суттєво впливає на правомірність такого рішення, а суд позбавляється можливості встановити дійсний предмет доказування. Такий суттєвий недолік свідчить про недотримання відповідачем вимог, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень і закріплені у частині другій статті 2 КАС України.

Вирішуючи питання правильного застосування норм Закону №481/95-ВР в цій частині суд зазначає наступне.

Із 01.01.2016 Податковий Кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (далі ПК України) визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).

До 01.07.2019 діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

З 01.07.2019 набрав чинності Закон України від 23.11.2018 № 2628-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів, яким внесено зміни до ПК України та Закону №481/95-ВР.

Із цього часу Закон № 481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Крім того, абзацом двадцять третім частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

Згідно частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

Разом з тим Верховний Суд у постанові від 31.05.2020 у справі №540/4291/20 вже сформулював висновок щодо застосування норм статті 15 Закону №481/95-ВР у подібних правовідносинах. Верховний Суд, застосувавши норми зазначеної статті, якими врегульовано отримання ліценції на зберігання пального, у взаємозв`язку з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК, виснував, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами ПК виключають кваліфікацію його як «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», у суб`єкта господарювання немає обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для встановлення в діях суб`єкта господарювання складу такого правопорушення, як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, встановленню підлягають обставини, зокрема щодо місця та способу зберігання пального, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини щодо використання пального. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою підставою для його оцінки як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Вказаний висновок в подальшому був застосований Верховним Судом, зокрема, у постанова від 27.06.2022 у справі № 280/8338/20, 28.12.2022 у справі №380/12060/20 та від 12.01.2023 у справі № 420/11102/21

Як встановлено в ході перевірки та зазначено у акті, ТОВ "Кашперівська цукрова компанія" здійснює діяльність з вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. На господарському об`єкті (ГО) розташовані виробничі, невиробничі приміщення, резервуар для зберігання пального.

Також в ході перевірки співробітниками контролюючого органу складено та надано запит суб`єкту господарювання щодо надання документів та інформації, що належить до предмету фактичної перевірки, проте товариством не було забезпечено надання таких документів та інформації, про що складено акт 20.12.2021.

Крім того, в ході перевірки, згідно податкової інформації встановлено, що на адресу товариства на ГО в період, який підлягає перевірці надходило пальне (важкі дистиляти (газойлі) код УКЗЕД 2710194300) за допомогою пересувного акцизного складу (тип транспортного засобу: вантажний автомобіль), а саме 08.07.2020 у кількості 11875,22л та зі стаціонарного акцизного складу за №1006829, що належить ПП "Укрпалетсистем" у кількості 13480,43 л. Також товариству було відвантажено пальне 09.10.2020 у кількості 6982,90 л та 17.09.2020 - 7958,14 л.

Встановлено, що на ГО розміщений резервуар для зберігання пального, ємність 45000 л, ліцензія на право зберігання пального, у тому числі для потреб власного споживання чи промислової переробки у СГ за адресою ГО в період з 01.04.2020 по 10.02.2021 відсутня. Зазначено, що мета отримання пального та його подальший обіг невідомий у зв`язку із ненаданням документів.

Разом з тим, у відповіді на запит податкового органу від 17.12.2021 ТОВ "Кашперівська цукрова компанія" повідомило, що дизельне паливо підприємство використовує виключно для власних потреб для проведення сільськогосподарської діяльності.

Отже, позивач є кінцевим споживачем придбаного дизельного пального, яке використовується виключно для власних потреб.

При цьому, ємність, про яку зазначено у акті перевірки є спеціалізованим напівпричепом - спеціалізована н/пр - цистерна згідно договору купівлі-продажу №06/11/19 від 06.12.2019, тобто транспортним засобом, призначеним для переміщення в ньому пального.

За своїм змістом таке місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як винятки з понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний»: транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, призначений для переміщення в ньому пального на митній території України для потреб власного споживання.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення "зберігання пального", яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону №481/95-ВР відсутні, відповідно, він не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Доводи відповідача про те, що в ході перевірки було встановлено, що товариство орендує на території ТОВ "Житомирнасінтрав-1" два резервуари для зберігання пального кожен по 10000 л є безпідставними, оскільки не були відображені в акті перевірки.

Разом з тим судом першої інстанції вірно встановлено, що в ході перевірки контролюючим органом не було встановлено конкретного місця зберігання пального (стаціонарні резервуари чи напівпричіп-цистерна), мети придбання, обсягів споживання та обставини використання пального, тобто не встановлено складу податкового правопорушення, передбаченого Законом №481/95-ВР.

Податковий орган при проведенні перевірки обмежився лише дослідженням факту придбання товариством пального та інформацією із заяви на отримання ліцензії, зазначивши, що товариство не надало витребуваних документів.

Натомість, на запит податкового органу позивач надав інформацію на запитувані питання, накази на проведення інвентаризації, інвентаризаційні описи, оборотно-сальдову відомість по рахунку 10, накладні на відпуск ПММ, ТТН на відпуск нафтопродуктів, договори оренди резервуарів, форму 20-ОПП та інші документи, тобто відповідач не був обмежений у отриманні інформації для встановлення усіх обставин зберігання та використання пального.

Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Також суд погоджується із твердженням позивача про те, що з податкового повідомлення-рішення неможливо встановити, за яке саме порушення до позивача застосовано штрафні санкції та відповідно до якої норми визначено їх розмір, тобто відсутня юридична кваліфікація, адже у рішення вказано лише статтю 15 Закону №481/95-ВР та статтю 17 Закону.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2022, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 500 000,00 грн. за порушення ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" за зберігання пального без ліцензії.

VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.