Постанова

від 31.01.2023 по справі 816/227/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 816/227/17

касаційне провадження № К/9901/30986/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 (суддя Удовіченко С.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 (головуючий суддя - Калиновський В.А., судді - Зеленський В.В., Чалий І.С.) у справі за позовом Дочірнього підприємства "Глобинеагропродукт" до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Глобинеагропродукт" (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2016 №0004951401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам з його контрагентами, що пов`язані із його господарською діяльністю, а реалізовуючи протягом 2013-2014 році певну сільськогосподарську продукцію нижче її собівартості Підприємство не порушило вимоги пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки у 2013-2014 роках вказана норма, яка регулювала порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг, не містила жодних посилань на те, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче собівартості виготовлення товарів.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 03.05.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 03.11.2016 №0004951401.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. За результатами фінансово-господарської діяльності у 2015 році позивачем було отримано дохід від реалізації сільськогосподарської продукції, що спростовує висновки контролюючого органу про здійснення підприємством діяльності, яка призводить до зменшення власного капіталу та реалізацію продукцію нижче виробничої собівартості на суму податку на додану вартість у розмірі 264425 грн.

Також суди дійшли висновку про правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ "Індекс-К", оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, та, як наслідок, Підприємством правомірно включено до складу податкового кредиту лютого 2014 року податок на додану вартість в розмірі 3544,32 грн, а відтак висновки контролюючого органу про заниження Підприємством податку на додану вартість у сумі 267969,00 грн є необґрунтованими.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи). Вважає, що судами не забезпечено повного та всебічного з`ясування обставин у справі, не враховано обставини, встановлені під час перевірки, зокрема реалізацію Підприємством протягом 2013-2015 років продукцію нижче виробничої собівартості на суму податку на додану вартість у розмірі 264425,00 грн, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 264425,00 грн.

Також скаржник стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Індекс-К" з підстав наявності негативної податкової інформації, непідтвердження таких операцій первинними документами.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.09.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 31.01.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт перевірки від 20.10.2016 №453/16-31-14-01-09/32514118 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість по сільськогосподарським деклараціям всього у сумі 267969,00 грн, в тому числі: за грудень 2013 року в сумі 127643,00 грн, за лютий 2014 року в сумі 3544,00 грн, за лютий 2015 року в сумі 62962,00 грн, за грудень 2015 року в сумі 73820,00 грн.

В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 264425,00 грн внаслідок реалізації Підприємством в період 2013-2015 років продукцію нижче виробничої собівартості на суму податку на додану вартість у розмірі 264425 грн, а саме:

у 2013 році - 64,2 т пшениці озимої на суму 47600,45 грн (ПДВ - 9520,09 грн), 2847,1 т кукурудзи на суму 410010,87 грн (ПДВ - 82002,17 грн), 67,4 т ячменю озимого на суму 80999,97 грн (ПДВ - 16199,99 грн), 230,5 т сої на суму 99601,35 грн (ПДВ - 19920,27 грн), в результаті чого занижено податкові зобов`язання на загальну суму 127642,52 грн;

у 2014 році - 69,2 т пшениці озимої на суму 18399,58 грн (ПДВ - 3679,92 грн), 1917,9 т кукурудзи на суму 296411,45 грн (ПДВ - 59282,29 грн), в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість всього на суму 62962,21 грн;

у 2015 році - 199,7 т пшениці озимої на суму 222200,20 грн (ПДВ - 44440,05 грн), 182,9 т ячменю озимого на суму 146899,79 грн (ПДВ - 29379,96 грн), в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість всього на суму 73820,01 грн.

Також, в акті перевірки Управління дійшло висновку про завищення Підприємством податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2014 року на суму 3544,32 грн по взаємовідносинах позивача з ТОВ "Індекс-К" з придбання запасних частин на загальну суму 21265,91 грн (ПДВ - 3544,32 грн). Такого висновку контролюючий орган дійшов на підставі даних Системи автоматизованого співставлення податкового кредиту в розрізі контрагентів інформаційно-аналітичної бази "Податковий блок", відповідно до яких встановлено відхилення між зазначеними сумами податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними господарськими відносинами та неможливості проведення зустрічної перевірки зазначеного контрагента позивача і наявності негативної податкової інформації відносно останнього.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2016 №0004951401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 334961,25 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 267969,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 66992,25 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі - П(С)БО 16 "Витрати").

Пунктом 2 П(С)БО 16 "Витрати" визначено, що норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством (пункт 11 П(С)БО 16 "Витрати").

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України (у редакції, чинній у вказаний період) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов`язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції або отримати дохід у майбутніх періодах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство при розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції, вирощеної у 2013 році (кукурудза, озимий ячмінь, соя та озима пшениця) враховувало такі види витрат: амортизацію; фонд оплати праці; запчастини, товарно-матеріальні цінності; паливно-мастильні матеріали; електроенергію, газ; податки; орендну плату (за паї); інші витрати; при розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції, вирощеної у 2014 році (кукурудза та озима пшениця) врахувало такі види витрат: по кукурудзі - амортизацію, фонд оплати праці, запчастини, товарно-матеріальні цінності, паливно-мастильні матеріали, електроенергію, податки, орендну плату (за паї), інші витрати; по озимій пшениці - амортизацію, фонд оплати праці, запчастини, товарно-матеріальні цінності, паливно-мастильні матеріали, електроенергію, податки, орендну плату (за паї).

В такі витрати, як фонд оплати праці, запчастини та товарно-матеріальні цінності, паливно-мастильні матеріали, які враховувалися при розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції, вирощеної у 2013-2014 роках, підприємство включило суми планових витрат майбутніх періодів.

Собівартість 1 тони продукції, з урахуванням прямих та загальновиробничих витрат, у 2013 році становила: кукурудзи - 834,45 грн/т, ячменю озимого - 1689,77 грн/т, сої - 2693,64 грн/т, озимої пшениці - 1321,27 грн/т, а собівартість 1 тони продукції, з урахуванням прямих та загальновиробничих витрат, у 2014 році становила: озимої пшениці - 1245,05 грн/т, кукурудзи - 1760,88 грн/т.

У 2013 році пшениця, кукурудза (в певних періодах) та ячмінь реалізовувалися нижче їх собівартості, а реалізація сої нижче її собівартості не здійснювалася; у 2014 році кукурудза (в певних періодах) реалізовувалася нижче її собівартості, а реалізація пшениці нижче її собівартості не здійснювалася.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що контролюючим органом в акті перевірки по операціям з продажу сільськогосподарської продукції у 2013-2014 роках не відображено з посиланням на відповідні докази факту невідповідності застосованих у договорах Підприємством та його контрагентами-покупцями цін рівню ринкових цін.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2015) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Підприємство при розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції, вирощеної у 2015 році (озимий ячмінь та озима пшениця) врахувало такі види витрат: амортизацію, фонд оплати праці, запчастини, товарно-матеріальні цінності, паливно-мастильні матеріали, електроенергію, газ, податки, орендну плату (за паї), інші витрати.

У 2015 році Підприємство до витрат на фонд оплати праці, запчастини, товарно-матеріальні цінності, паливно-мастильні матеріали, які враховувалися при розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції, вирощеної у 2015 році, включило суми планових витрат майбутніх періодів. Будь-яких зауважень щодо порушення підприємством ведення бухгалтерського обліку акт перевірки не містить.

Собівартість 1 тони продукції, з урахуванням прямих та загальновиробничих витрат, у 2015 році становила: ячменю озимого - 2210,54 грн/т, озимої пшениці - 2348,84 грн/т.

Судами також встановлено, що у 2015 році реалізація ячменю нижче його собівартості не здійснювалася, пшениця реалізовувалася нижче її собівартості лише в серпні 2015 року на користь контрагента-покупця ТОВ "Вітязь-М", по решті господарських операцій з продажу пшениці у 2015 році реалізація останньої нижче її собівартості не проводилася.

Реалізовуючи сільськогосподарську продукцію Підприємство виходило із ситуації на ринку відповідних культур та зі стану власної господарської діяльності. Безпосередній вплив на реалізацію продукції в певних періодах 2015 року (пшениці в серпні 2015 року на користь контрагента-покупця ТОВ "Вітязь-М") нижче її собівартості мали ряд факторів, а саме, у разі не здійснення такого продажу: виникала необхідність нести додаткові витрати на забезпечення зберігання продукції, обробку складських приміщень та сільськогосподарських культур від зараження шкідниками, газації, проведення оплати вартості оренди складських приміщень; сільськогосподарська продукція повністю або частково могла зіпсуватися, що б унеможливило її продаж взагалі; підприємство для подальшого здійснення діяльності по вирощуванню та збиранню сільськогосподарських культур мало закупляти необхідні сировинні ресурси (запчастини, паливно-мастильні матеріали, тощо).

За результатами фінансово-господарської діяльності у 2015 році позивачем було отримано дохід від реалізації сільськогосподарської продукції.

Ураховуючи наведені правові норми та встановлені судами попередніх інстанцій обставини у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції жодним чином не свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки, як зазначалось раніше, при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Беззаперечно мета отримання доходу, як одна з основних ознак господарської діяльності, кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.

Враховуючи специфіку господарської діяльності підприємства, ряд факторів здійснення продажу продукції та закупівлі необхідних сировинних ресурсів в об`єктивно визначений час є необхідною умовою для можливості здійснення підприємством господарської діяльності в подальшому.

Стосовно реальності господарських операцій по взаємовідносинах між позивачем та ТОВ "Індекс-К", колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як установлено судами попередніх інстанцій, між Підприємством (покупець) та ТОВ "Індекс-К" (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 21.02.2014 №2102, предметом якого є придбання сільськогосподарської техніки або запчастини до них.

На виконання умов договору позивач у лютому 2014 року придбав у ТОВ "Індекс-К" товарно-матеріальні цінності, запасні частини, а саме: напівдиски, комплекти запобіжних храпов, пружини, ролики натяжні, зірочки приводні, підшипники з валиком, підшипники конічні, ланцюги роликові, тощо, на загальну суму 21265,91 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 3544,32 грн.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткову накладну, податкову накладну, банківську виписку, подорожні листи.

Придбаний товар було використано позивачем в своїй господарській діяльності для ремонту основних засобів підприємства (сівалки JD 7000, 8P70см №010110 та сівалки LD 7000, 8Р-70см №114672А), які використовуються для засівання у ґрунт зерна та мінеральних добрив.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, наявність негативної податкової інформації відносно такого контрагента, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі, та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк