Ухвала

від 12.07.2017 по справі 816/227/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 р.Справа № 816/227/17 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2017р. по справі № 816/227/17

за позовом Дочірнього підприємства "Глобинеагропродукт"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Дочірнє підприємство "Глобинеагропродукт", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2016 року №0004951401.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що висновки ГУ ДФС у Полтавській області, викладені в акті перевірки від 20.10.2016 №453/16-31-14-01-09/32514118 щодо порушення ним вимог податкового законодавства, в результаті чого занижено податок на додану вартість, є безпідставними.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 року адміністративний позов Дочірнього підприємства "Глобинеагропродукт" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: ст. 159 КАС України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 188.1 ст. 188, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. № 168/704 з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ДП "Глобинеагропродукт" (ідентифікаційний код 32514118) 19.05.2003 зареєстроване в якості юридичної особи, дата та номер запису про включення відомостей в ЄДР 17.05.2005 №15611200000000218 (том 1 а.с. 24-28).

У період з 01.09.2016 по 28.09.2016 (перевірка продовжувалася згідно з наказом від 26.09.2016 № 1232) ГУ ДФС у Полтавській області проведено планову виїзну документальну перевірку ДП "Глобинеагропродукт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

За результатами перевірки контролюючим органом 20.10.2016 складено акт №453/16-31-14-01-09/32514118, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пп.14.1.36, 14.1.231 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.1, 198.3, 198.5, 198.6 ст.198, п.201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податок на додану вартість по сільськогосподарським деклараціям всього у сумі 267969,00 грн, в тому числі: за грудень 2013 року в сумі 127643,00 грн, за лютий 2014 року в сумі 3544,00 грн, за лютий 2015 року в сумі 62962,00 грн, за грудень 2015 року в сумі 73820,00 грн (том 1 а.с. 35-90).

На підставі висновків даного акту перевірки ГУ ДФС у Полтавській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2016 №0004951401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 334961,25 грн, в тому числі 267969,00 грн - за основним платежем та 66992,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с. 151).

Позивач, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з вимогою про визнання вказаного податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що надані позивачем належним чином оформлені первинні та інші документи в їх сукупності свідчать про реальність спірної господарської операції з поставки запасних частин та, як наслідок, про правомірність включення до складу податкового кредиту лютого 2014 року податку на додану вартість в розмірі 3544,32 грн. Відповідач в ході судового розгляду справи правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 03.11.2016 №0004951401 не довів, а відтак позовні вимоги ДП "Глобинеагропродукт" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Зі змісту акту №453/16-31-14-01-09/32514118 вбачається, що перевіряючими в ході проведення перевірки встановлено, що ДП "Глобинеагропродукт" у період із 2013 по 2015 рік реалізовувало продукцію нижче виробничої собівартості, а саме:

- у 2013 році підприємство реалізувало: 1) 64,2 т пшениці озимої нижче виробничої собівартості на 47600,45 грн, в тому числі ПДВ 9520,09 грн, в результаті чого занижено податкові зобов'язання на суму 9520,09 грн, 2) 2847,1 т кукурудзи нижче виробничої собівартості на 410010,87 грн, в тому числі ПДВ 82002,17 грн, в результаті чого занижено податкові зобов'язання на суму 82002,17 грн, 3)67,4 т ячменю озимого нижче виробничої собівартості на 80999,97 грн, в тому числі ПДВ 16199,99 грн, в результаті чого занижено податкові зобов'язання на суму 16199,99 грн, 4) 230,5 т сої нижче собівартості на 99601,35 грн, в тому числі ПДВ 19920,27 грн, в результаті чого занижено податкові зобов'язання на суму 19920,27 грн;

- у 2014 році підприємство реалізувало: 1) 69,2 т пшениці озимої ничже виробничої собівартості на 18399,58 грн, в тому числі ПДВ 3679,92 грн, в результаті чого занижено податкові зобов'язання на суму 3679,92 грн; 2) 1917,9 т кукурудзи нижче виробничої собівартості на 296411,45 грн, в тому числі ПДВ 59282,29 грн, в результаті чого занижено податкові зобов'язання на суму 59282,29 грн№

- у 2015 році підприємство реалізувало: 1) 199,7 т пшениці озимої нижче виробничої собівартості на 222200,20 грн, в тому числі ПДВ 44440,05 грн, в результаті чого занижено податкові зобов'язання на суму 44440,04 грн, 2) 182,9 т ячменю озимого нижче виробничої собівартості на 146899,79 грн, в тому числі ПДВ 29379,96 грн, в результаті чого занижено податкові зобов'язання на суму 29379,96 грн.

Відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Згідно пп.14.1.36, 14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За приписами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Крім того, п.198.5 ст.198 Кодексу визначено, якщо у подальшому такі товари/послуги, основні виробничі засоби фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання, у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, основними виробничими засобами.

У зв'язку з тим, що збиток, отриманий як перевищення виробничої собівартості продукції над чистим доходом від її реалізації не є витратами, що пов'язані із веденням господарської діяльності, то відповідно і ПДВ нарахований при їх придбанні, не може бути пов'язаний із веденням господарської діяльності (здійснення збиткової діяльності не передбачає отримання доходу, що не призводить до збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів, та до зростання власного капіталу та відповідно не пов'язане із господарською діяльністю).

Отже, враховуючи вищенаведене ДП "Глобинеагропродукт" в період з 2013 по 2015 рік реалізувало продукцію нижче виробничої собівартості на суму ПДВ на суму ПДВ 264425 грн, результаті чого порушено п.188.1 ст.188, пп.14.1.36, 14.1.231 п.14.1 ст.14, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, що вплинуло на заниження податкових зобов'язань на суму 264425,00 грн.

Крім того, перевіркою повноти визначення податкового кредиту згідно з даними скорочених декларацій з ПДВ за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 встановлено його завищення всього на суму 3544 грн, в тому числі за лютий 2014 року в сумі 3544 грн по взаємовідносинах ДП "Глобинеагропродукт" з ТОВ "Індекс-К" з придбання запасних частин (пружина трещ А82042, ролик натяжний, ланцюг роликовий 2040, пружина на ін.) на загальну суму 21265,91 грн, в тому числі ПДВ 3544,32 грн.

Відповідно з Системою автоматизованого співставлення податкового кредиту в розрізі контрагентів інформаційно-аналітичної бази "Податковий блок" встановлено відхилення між сумами податкового кредиту з податку на додану вартість ДП "Глобинеагропродукт" з ТОВ "Індекс-К" в розмірі ПДВ 3544,32 грн, в тому числі в лютому 2014 року в розмірі 3544,32 грн.

За висновками акту Кременчуцької ОДПІ від 22.08.2014 №731/16-03-22-02-12/38951409 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Індекс-К" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2014 по 31.07.2014" не підтверджено здійснення господарських операцій з контрагентами-продавцями, та покупцями за січень-липень 2014 року, в результаті чого завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2348783,51 грн та податковий кредит у сумі 1484982,18 грн.

Крім того, згідно акту Кременчуцької ОДПІ від 22.08.2014 №1664/16-03-22-02-12 про результати встановлення факту здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства за податковою адресою місцезнаходження ТОВ "Індекс-К" не встановлено.

Поряд з цим, 13.07.2016 ТОВ "Індекс-К" анульовано свідоцтво платника ПДВ у зв'язку з ненаданням останнім декларації протягом року.

Отже, враховуючи податкову інформацію Кременчуцької ОДПІ у ході проведення перевірки ДП "Глобинеагропродукт" з'ясовано, що операції з придбання запасних частин у зазначеному періоді та обсягах у ТОВ "Індекс-К" не мали реального характеру, відсутні акти приймання-передачі ТМЦ, первинні документи на підтвердження транспортування, сертифікати.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно не погодився з такими висновками контролюючого органу, з огляду на наступне.

Пунктом 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.5 ст.8 вказаного Закону підприємство самостійно: - визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; - обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; - розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; - затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; - може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства; - визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі - П(С)БО 16 "Витрати").

Пунктом 2 П(С)БО 16 "Витрати" визначено, що норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

За приписами п.11 П(С)БО 16 "Витрати" собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Як слідує з наявних у справі розрахунків собівартості вирощеної продукції у 2013 році /загальновиробничі витрати/ (том 2 а.с. 63-65), ДП "Глобинеагропродукт" при розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції, вирощеної у 2013 році (кукурудза, озимий ячмінь, соя та озима пшениця) враховувало такі види витрат: амортизацію; фонд оплати праці; запчастини, товарно-матеріальні цінності; паливно-мастильні матеріали; електроенергію, газ; податки; орендну плату (за паї); інші витрати.

Згідно розрахунків собівартості вирощеної продукції у 2014 році /загальновиробничі витрати/ (том 2 а.с. 65), підприємство при розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції, вирощеної у 2014 році (кукурудза та озима пшениця) врахувало такі види витрат:

- по кукурудзі - амортизацію; фонд оплати праці; запчастини, товарно-матеріальні цінності; паливно-мастильні матеріали; електроенергію; податки; орендну плату (за паї); інші витрати;

- по озимій пшениці - амортизацію; фонд оплати праці; запчастини, товарно-матеріальні цінності; паливно-мастильні матеріали; електроенергію; податки; орендну плату (за паї).

При цьому, в такі витрати, як фонд оплати праці, запчастини та товарно-матеріальні цінності, паливно-мастильні матеріали, які враховувалися при розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції, вирощеної у 2013-2014 роках, підприємство включило суми планових витрат майбутніх періодів.

За даними розрахунків собівартості оспорюваної продукції ДП "Глобинеагропродукт" за 2013-2014 роки (том 2 а.с. 76-77) собівартість 1 тони продукції, з урахуванням прямих та загальновиробничих витрат, у 2013 році становила: кукурудзи - 834,45 грн/т, ячменю озимого - 1689,77 грн/т, сої - 2693,64 грн/т, озимої пшениці - 1321,27 грн/т, а собівартість 1 тони продукції, з урахуванням прямих та загальновиробничих витрат, у 2014 році становила: озимої пшениці - 1245,05 грн/т, кукурудзи - 1760,88 грн/т.

Представником позивача до матеріалів справи представлені затверджені директором ДП "Глобинеагропродукт" та завірені печаткою підприємства зведені дані щодо реалізації сільськогосподарської продукції у 2013-2014 роках в розрізі по її видах (том 2 а.с. 67-73).

Згідно з цими даними підприємство підтвердило, що: - у 2013 році пшениця, кукурудза (в певних періодах) та ячмінь реалізовувалися нижче їх собівартості, а реалізація сої нижче її собівартості не здійснювалася; - у 2014 році кукурудза (в певних періодах) реалізовувалася нижче її собівартості, а реалізація пшениці нижче її собівартості не здійснювалася.

На переконання позивача, з чим правомірно погодився суд першої інстанції, реалізовуючи протягом 2013-2014 році певну сільськогосподарську продукцію нижче її собівартості підприємство жодним чином не порушило вимоги п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, оскільки у 2013-2014 роках вказана норма, яка регулювала порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг, не містила жодних посилань на те, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче собівартості виготовлення товарів.

Так, у вказаних періодах п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України діяв у такій редакції: "База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг."

При цьому, відповідно до пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відтак, з визначення "звичайна ціна" слідує, що для висновку про порушення підприємством п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України при здійсненні у 2013 та 2014 роках операцій з продажу сільськогосподарської продукції контролюючий орган повинен був встановити факт невідповідності застосованих у договорах підприємством та його контрагентами-покупцями цін рівню ринкових цін.

Разом з тим, ні в акті перевірки, ні в письмових заперечення на позов не наведено жодного обґрунтованого висновку про невідповідність застосованих у договорах цін на сільськогосподарську продукцію рівню ринкових цін, а отже такий висновок не підтверджується фактичними обставинами та документальними доказами.

Слід зазначити, що з 01.01.2015 п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України зазнав змін.

Так, згідно вказаного пункту в редакції станом на 2015 рік, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Виходячи з наявних у справі розрахунків собівартості вирощеної продукції у 2015 році /загальновиробничі витрати/ (том 2 а.с. 65-66), ДП "Глобинеагропродукт" при розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції, вирощеної у 2015 році (озимий ячмінь та озима пшениця) врахувало такі види витрат: амортизацію; фонд оплати праці; запчастини, товарно-матеріальні цінності; паливно-мастильні матеріали; електроенергію, газ; податки; орендну плату (за паї); інші витрати.

Аналогічно як і у 2013 та 2014 роках, у такі витрати 2015 року, як фонд оплати праці, запчастини та товарно-матеріальні цінності, паливно-мастильні матеріали, які враховувалися при розрахунку собівартості сільськогосподарської продукції, вирощеної у 2015 році, підприємство включило суми планових витрат майбутніх періодів.

Будь-яких зауважень щодо порушення підприємством ведення бухгалтерського обліку акт перевірки не містить, а у матеріалах справи відсутні докази притягнення посадових осіб ДП "Глобинеагропродукт" до адміністративної відповідальності за порушення ведення бухгалтерського обліку.

За даними розрахунків собівартості оспорюваної продукції ДП "Глобинеагропродукт" за 2015 рік (том 2 а.с. 78) собівартість 1 тони продукції, з урахуванням прямих та загальновиробничих витрат, у 2015 році становила: ячменю озимого - 2210,54 грн/т, озимої пшениці - 2348,84 грн/т.

До матеріалів справи представлені затверджені директором ДП "Глобинеагропродукт" та завірені печаткою підприємства зведені дані щодо реалізації сільськогосподарської продукції у 2015 році в розрізі по її видах (том 2 а.с. 73-74). Згідно з цими даними підприємство підтвердило, що у 2015 році реалізація ячменю нижче його собівартості не здійснювалася, а що стосується пшениці, то остання реалізовувалася нижче її собівартості лише в серпні 2015 року на користь контрагента-покупця ТОВ "Вітязь-М", по решті господарських операцій з продажу пшениці у 2015 році реалізація останньої нижче її собівартості не проводилася.

Зі змісту наданих представником позивача пояснень судом першої істанції встановлено, що реалізовуючи сільськогосподарську продукцію ДП "Глобинеагропродукт" виходило із ситуації на ринку відповідних культур та зі стану власної господарської діяльності. Безпосередній вплив на реалізацію продукції в певних періодах 2015 року (пшениці в серпні 2015 року на користь контрагента-покупця ТОВ "Вітязь-М") нижче її собівартості мали ряд факторів, а саме, у разі не здійснення такого продажу: - виникала необхідність нести додаткові витрати на забезпечення зберігання продукції, обробку складських приміщень та сільськогосподарських культур від зараження шкідниками, газації, проведення оплати вартості оренди складських приміщень; - сільськогосподарська продукція повністю або частково могла зіпсуватися, що б унеможливило її продаж взагалі; - підприємство для подальшого здійснення діяльності по вирощуванню та збиранню сільськогосподарських культур мало закупляти необхідні сировинні ресурси (запчастини, паливно-мастильні матеріали, тощо).

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 1 ст.43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (ст.44 Господарського кодексу України).

Таким чином, підприємство самостійно вирішує як вести свою господарську діяльність, який товар, в який період, по яких цінах та кому реалізовувати, щоб не відбулося залежання (псування) товару, чи не довелося нести значні витрати на його зберігання.

При цьому, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції жодним чином не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Беззаперечно мета отримання доходу, як одна з основних ознак господарської діяльності, кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.

Стосовно наявності в діях ДП "Глобинеагропродукт" економічної причини (ділової мети), суд першої інстанції обгрунтовано вказав на те, що враховуючи специфіку господарської діяльності підприємства, ряд факторів здійснення продажу продукції та закупівлі необхідних сировинних ресурсів в об'єктивно визначений час є необхідною умовою для можливості здійснення підприємством господарської діяльності в подальшому.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами фінансово-господарської діяльності в рамках 2015 року позивачем було отримано дохід від реалізації сільськогосподарської продукції (том 2 а.с. 16), що спростовує висновки контролюючого органу про здійснення підприємством у вказаному періоді діяльності, яка призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу на різницю між собівартістю виготовленої продукції та ціною її продажу.

Стосовно господарських операцій по взаємовідносинах між позивачем та ТОВ "Індекс-К", колегія суддів зазначає наступне.

21.02.2014 між ДП "Глобинеагропродукт" (покупець) та ТОВ "Індекс-К" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №2102, за умовами якого продавець зобов'язується передати сільськогосподарську техніку або запчастини до них у власність покупця, а покупець зобов'язується сплатити за нього грошову суму і прийняти товар на умовах даного договору (том 1 а.с. 177).

В рамках виконання вказаного договору ДП "Глобинеагропродукт" у лютому 2014 року придбало у ТОВ "Індекс-К" товарно-матеріальні цінності /запасні частини/, а саме: напівдиски, комплекти запобіжних храпов, пружини, ролики натяжні, зірочки приводні, підшипники з валиком, підшипники конічні, ланцюги роликові, тощо, на загальну суму 21265,91 грн, в тому числі ПДВ - 3544,32 грн.

За наслідками здійснення вказаної господарської операції ТОВ "Індекс-К" виписано позивачу податкову накладну від 21.02.2014 №175, видаткову накладну від 24.02.2014 №РН-0000087 (том 2 а.с. 38-40).

Дослідивши податкову накладну, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для визнання її такою, що не відповідає вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме, податкова накладна містить адресу місцезнаходження покупця та продавця, одиниці виміру товару, кількість проданих товарів, ціну продажу. Будь-яких порушень щодо оформлення податкової накладної судом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначеного документу у контролюючого органу відсутні.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу положень стст.198 Податкового кодексу України слідує, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Перевіряючими в акті перевірки підтверджено, що суму податку на додану вартість згідно податкової накладної від 21.02.2014 №175 підприємством включено до складу податкового кредиту за лютий 2014 року та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за відповідний період.

Судом встановлено, що оплата придбаного товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ТОВ "Індекс-К", що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою (том 2 а.с. 29). Зі змісту вказаної банківської виписки слідує, що позивач в повному обсязі розрахувався з ТОВ "Індекс-К" за придбані товарно-матеріальні цінності.

Згідно письмових пояснень підприємства, транспортування придбаного ним товару відбувалося власними силами та за рахунок останнього, оскільки придбані ТМЦ не вимагають транспортування спеціальним автотранспортом. Транспортування ТМЦ від продавця до покупця підтверджується наявним у матеріалах справи подорожнім листом службового легкового автомобіля від 24.02.2014 №11 (том 2 а.с. 31-32).

Придбаний товар було використано позивачем в своїй господарській діяльності для ремонту основних засобів підприємства (сівалки JD 7000, 8P70см №010110 та сівалки LD 7000, 8Р-70см №114672А), які використовуються для засівання у ґрунт зерна та мінеральних добрив.

На підтвердження наявності у підприємства зазначених сівалок та здійснення ремонту цих сівалок за рахунок придбаних у ТОВ "Індекс-К" запасних частин представник підприємства представив до матеріалів справи акти виконання ремонтних робіт сівалок від 31.05.2014 №31/1/05/14 та №31/05/14, лімітно-забірні картки на одержання матеріальних цінностей (Сільгоспоблік, форма №117), а також видаткові накладні на сівалки від 29.12.2010 №АГР-122903 та від 30.11.2010 №АГР-113008 (том 2 а.с. 34-43).

З приводу посилань контролюючого органу в акті перевірки на анулювання 13.07.2016 ТОВ "Індекс-К" свідоцтва платника ПДВ суд першої інстанції правомірно зазначив, що спірна господарська операція між ДП "Глобинеагропродукт" та ТОВ "Індекс-К" з купівлі-продажу ТМЦ мала місце ще у лютому 2014 року, при цьому, матеріали справи не містять доказів анулювання останньому свідоцтва платника ПДВ у зазначений період.

Окрім цього, зі змісту акту перевірки слідує, що перевіряючі прийшли до висновку про неправомірне включення позивачем спірної суми ПДВ до складу податкового кредиту лютого 2014 року по взаємовідносинах з ТОВ "Індекс-К" у зв'язку з тим, що відповідно з Системою автоматизованого співставлення податкового кредиту в розрізі контрагентів інформаційно-аналітичної бази "Податковий блок" встановлено відхилення між сумами податкового кредиту з ПДВ ДП "Глобинеагропродукт" з ТОВ "Індекс-К" в розмірі ПДВ 3544,32 грн, в тому числі в лютому 2014 року в розмірі 3544,32 грн.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що ставлячи право сумлінного платника податків у залежність від того, яким чином його контрагент звітується перед відповідним органом податкової служби по своїм зобов'язанням з бюджетом, контролюючий орган перекладає на платника податків власні повноваження (взагалі повноваження органу доходів і зборів) щодо контролю за повнотою та своєчасністю виконання обов'язку по сплаті податків та зборів, що є виключно компетенцією Міністерства доходів і зборів України.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність свого контрагенту.

Податковий кодекс України не ставить в залежність право платника податку (покупця) на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по декларуванню та сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Колегія суддів вважає хибними доводи апелянта щодо відсутності акту приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, оскільки самим апелянтом зазначено, що Договір купівлі-продажу укладений між позивачем та ТОВ "Індекс-К" № 2102 від 21.02.2014 року передбачачає, що право власноті переходить до покупця з моменту отримання його за накладною, про що сідчить підпис представника покупця на первинному документі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що надані позивачем належним чином оформлені первинні та інші документи в їх сукупності свідчать про реальність спірної господарської операції з поставки запасних частин та, як наслідок, про правомірність включення до складу податкового кредиту лютого 2014 року податку на додану вартість в розмірі 3544,32 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що є необґрунтованими та безпідставними зазначені перевіряючими в акті перевірки висновки щодо допущення ДП "Глобинеагропродукт" порушень вимог пп.14.1.36, 14.1.231 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.1, 198.3, 198.5, 198.6 ст.198, п.201.6, 201.10 ст.201, в результаті чого занижено ПДВ по сільськогосподарських деклараціях всього у сумі 267969,00 грн, в тому числі за грудень 2013 року в сумі 127643,00 грн, за лютий 2014 року в сумі 3544,00 грн, за лютий 2015 року в сумі 62962,00 грн, за грудень 2015 року в сумі 73820,00 грн.

За приписами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідач в ході судового розгляду справи правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 03.11.2016 №0004951401 не довів.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ДП "Глобинеагропродукт" є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 року по справі № 816/227/17 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2017р. по справі № 816/227/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 14.07.2017 р.