Постанова

від 02.02.2023 по справі 591/5461/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року м.Суми

Справа №591/5461/21

Номер провадження 22-ц/816/182/23

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

позивач Сумська міська рада,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника адвоката Курбатової Світлани Сергіївни

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 листопада 2022 року, у складі судді Клименко А.Я., ухвалене в м. Суми, повний текст якого складено 18 листопада 2022 року,

в с т а н о в и в :

03 серпня 2021 року Сумська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів внаслідок користування земельними ділянками.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення площею 4129,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 3,2051 га кадастровий номер 5910136300:06:024:0005, що підтверджується договором про поділ нежитлових приміщень від 28 грудня 2016 року, наказом від 28 вересня 2020 року № 297-а «Про зміну адреси об`єкту нерухомого майна (нежитловим приміщенням)». Вказане майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, власником якої є Сумська міська рада. Також, на підставі договору купівлі-продажу від 04 травня 2018 року ОСОБА_1 набув право власності на нежитлове приміщення загальною площею 66,6 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка кадастровий номер 5910136300:06:024:0005, площею 3,2051 га. У подальшому, на підставі рішення Сумської міської ради від 20 червня 2018 року № 3590-МР «Про надання згоди на поділ земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 » з метою проведення розподілу земельної ділянки кадастровий номер 5910136300:06:024:0005, була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та проведена реєстрація новоутворених земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. За результатами цього поділу належне ОСОБА_1 нерухоме майно розташовується на 3-х земельних ділянках комунальної форми власності, кадастровий номер: 5910136300:06:024:0022, площею 0,0222 га, кадастровий номер: 5910136300:06:024:0023, площею, 0,5765 га та кадастровий номер 5910136300:06:024:0016 площею 0,0405 га. Дата державної реєстрації земельних ділянок 28.08.2018 року.

ОСОБА_1 не сплачував земельний податок та/або орендну плату за користування земельними ділянками за 2018-2021 роки. Посилаючись на платність користування землею, доводить порушення прав Сумської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій розміщене нерухоме майно відповідача та безпідставне збереження (заощадження) ним у себе майна, а саме коштів у вигляді орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою. Посилаючись на те, що ухилення відповідача від оформлення права користування земельною ділянкою комунальної власності призводить до втрати Сумською міською територіальною громадою коштів у вигляді орендної плати за землю, просила стягнути з ОСОБА_1 на користь Сумської міської ради грошові кошти у розмірі 381965 грн 92 коп за використання земельних ділянок без оформлення договору оренди за період з 28 серпня 2018 по 30 квітня 2021 року.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 листопада 2022 року позов Сумської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів внаслідок користування земельними ділянками, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Сумської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельних ділянок без оформлення договору оренди за період з 28 серпня 2018 року по 30 квітня 2021 року в сумі 381965 грн 92 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Сумської міської ради в особі Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради судовий збір в сумі 5729 грн 49 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його представник адвокат Курбатова С.С. посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводять не виконання податковим органом встановленого ст. 286 ПК України визначення суми нарахованого податку за землю та надсилання його платнику, оскільки жодних повідомлень ОСОБА_1 не отримував. Вказують, що в порушення вимог ст.ст. 13, 81 ЦПК України позивачем не доведено належними доказами отримання ОСОБА_1 листів від позивача від 19 грудня 2019 року, від 19 травня 2021 року, а також не доведено обставин користування ОСОБА_1 земельними ділянками по АДРЕСА_1 для користування та обслуговування нерухомого майна площами 405 кв.м, 222 кв.м, 5764 кв.м.

Вважають, що формування позивачем земельної ділянки певної площі не означає, що відповідач став її користувачем в межах, визначних у кадастрі, оскільки власник землі міг сформувати навколо будівлі відповідача земельну ділянку будь-якої площі, але фактично у його користуванні перебуває тільки земля під будівлями розміром 39,6 кв.м, 27,0 кв.м та 4038,60 кв.м, а не земельні ділянки площею 405 кв.м, 222 кв.м та 5765 кв.м, як стверджує позивач у позовній заяві та розраховує орендну плату. Решта площі земельних ділянок є вільною від майна відповідача, доступ до них вільний і позивач має можливість використовувати їх на власний розсуд. Із відповідної документації не вбачається приналежність земельних ділянок площами, вказаними у витягу з ДЗК, в цілому до нерухомого майна позивача як обслуговуючої або її використання в господарській діяльності власником такого майна. Для вирішення цього спору встановленню підлягає розмір площі спірної ділянки, яка фактично перебуває у користуванні особи, її нормативно-грошова оцінка, а також її сформованість як об`єкта цивільних прав, за користування якою позивач просить сягнути безпідставно збережені кошти. Відсутність у матеріалах справи витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, позбавляє суд можливості перевірити наданий позивачем розрахунок орендної плати.

Зазначають, що виникнення права власності на будівлю не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вона розміщена та яка не була передана в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

У відзиві на апеляційну скаргу Сумська міська рада просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що суд першої інстанції правильно визначився з нормами права, які регулюють спірні правовідносини, застосувавши положення глави 83 ЦК України, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для вирішення питання обґрунтованості розміру безпідставно збережених коштів позивач надав докази існування земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно апелянта, як об`єкта цивільних прав (витяг з державного земельного кадастру), а також витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, оскільки саме нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заперечення щодо скарги представника СМР в порядку самопредставництва - Титаренко В.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення площею 4129,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 3,2051 га кадастровий номер 5910136300:06:024:0005, що підтверджується договором про поділ нежитлових приміщень від 28 грудня 2016 року, наказом від 28 вересня 2020 року № 297-а «Про зміну адреси об`єкту нерухомого майна (нежитловим приміщенням)». Вказане майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, власником якої є Сумська міська рада (а.с. 4-8).

04 травня 2018 року ОСОБА_1 набув право власності на нежитлове приміщення загальною площею 66,6 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка кадастровий номер 5910136300:06:024:0005 площею 3,2051 га, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04 травня 2018 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 9-10).

На підставі рішення Сумської міської ради від 20 червня 2018 року № 3590-МР «Про надання згоди на поділ земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 » з метою проведення розподілу земельної ділянки кадастровий номер 5910136300:06:024:0005 була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та проведення реєстрації новоутворених земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. За результатами цього поділу належне ОСОБА_1 нерухоме майно розташовується на 3-х земельних ділянках комунальної форми власності:

- кадастровий номер: 5910136300:06:024:0022, площею 0,0222 га,

- кадастровий номер: 5910136300:06:024:0023, площею, 0,5765 га,

- кадастровий номер 5910136300:06:024:0016 площею 0,0405 га.

Дата державної реєстрації земельних ділянок 28 серпня 2018 року (а.с. 11-21).

За інформацією Головного управлінням ДПС у Сумській області від 19 березня 2021 року ОСОБА_1 не сплачував земельний податок та/ або орендну плату за земельні ділянки за 2018, 2019, 2020 та 2021 роки.

Листом від 19 грудня 2019 року за № 06-01-16/4278 Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради повідомив відповідача ОСОБА_1 про необхідність належного оформлення користування ним земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_1 , а також було запропоновано оформити договори оренди нових земельних ділянок з Сумською міською радою (а.с. 28). Вказаний лист відповідач отримав 23 грудня 2019 року (а.с. 29), однак станом на день розгляду справи судом відповідне право користування земельними ділянками ним оформлено не було.

Із розрахунку Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 19 травня 2021 року вбачається, що місцевий бюджет не отримав дохід за користування відповідачем ОСОБА_1 земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 381965 грн 92 коп (а.с. 26-27).

Вказані факти правильно встановлено судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів, на які суд послався у рішенні.

Задовольняючи позовні вимоги Сумської міської ради, суд першої інстанції дійшов висновку, що належне ОСОБА_1 нерухоме майно знаходиться саме на земельних ділянках, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які перебувають у власності позивача і за відсутності укладених у визначеному законом порядку договорів оренди земельних ділянок, відповідач не здійснював плату за користування землею за 2018-2021 роки, що свідчить про збереження ним у себе коштів без достатньої правової підстави за рахунок власника цих земельних ділянок, тому права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання повернення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають при наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або стеження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але в подальшому відпала.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню інший стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Отже, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, у тому числі у виді розірвання договору.

Так, положеннями ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею ст. 13 Конституції України закріплено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі до ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , у період 2018-2021 років, в порушення ст. 206 ЗК України, ст. 21 Закону України «Про оренду землі», не вносилася плата за користування комунальними земельними ділянками, на яких розміщене його нерухоме майно, що є збереженням у себе майна (у цьому випадку грошових коштів) за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, предметом спору у справі є стягнення коштів за фактичне користування ОСОБА_1 земельними ділянками: кадастровий номер 5910136300:06:024:0022, площею 0,0222 га, кадастровий номер 5910136300:06:024:0023, площею, 0,5765 га, кадастровий номер 5910136300:06:024:0016 площею 0,0405 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без укладення відповідного договору оренди цієї земельної ділянки.

Колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про відсутність даних про формування земельних ділянок у визначеному Законом порядку та набуття ними статусу об`єкта цивільних прав, за користування якими позивач просить сягнути безпідставно збережені кошти.

Частиною 1 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 цієї статті, сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер земельної ділянки індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

За даними Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 грудня 2019 року, державна реєстрація земельних ділянок кадастровий номер: 5910136300:06:024:0022, площею 0,0222 га, кадастровий номер: 5910136300:06:024:0023, площею 0,5765 га, кадастровий номер: 5910136300:06:024:0016 площею 0,0405 га, була проведена 28 серпня 2018 року (а.с. 11-21). Тобто, в силу положень ст. 79-1 ЗК України зазначені земельні ділянки є сформованими. По кожній із земельних ділянок надано кадастровий план (а.с. 13 зв., 17, 20) та опис меж.

Крім того, за зверненням юридичних та фізичних осіб, у тому числі ОСОБА_1 , рішенням Сумської міської ради від 20 червня 2018 року № 3590-МР було надано згоду на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки (а.с. 33).

Згідно з Актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання по межі поділу земельної ділянки від 17 липня 2018 року, власники нежитлових приміщень погодили, що межі поділу земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910136300:06:024:0005 площею 3,2051 га, збігаються з цегляною огорожею, огорожею із дротяної сітки, проходять по стінах будівель, маркованих точках та закріплюються в натурі (на місцевості) дев`ятьма межовими знаками встановленого зразка (а.с. 34-34). У цьому акті зазначено площі земельних ділянок ОСОБА_1 : 0,0222 га, 0,5765 га, 0,0405 га та разом з іншими власниками відповідачу передано на зберігання межові знаки. Зазначено, що власники (користувачі) новоутворених земельних ділянок претензій щодо меж та конфігурації земельних ділянок не мають.

Вказаний Акт підписаний ОСОБА_1 , що підтверджує його обізнаність про межі та розмір земельних ділянок, відведених йому у користування.

Як свідчать матеріали справи, позивачем, згідно з розрахунком розміру орендної плати, здійснено нарахування на площу земельних ділянок у розмірі 0,0222 га, 0,5765 га, 0,0405 га, що відповідає розмірам сформованих земельних ділянок кадастровий номер: 5910136300:06:024:0022, кадастровий номер: 5910136300:06:024:0023, кадастровий номер: 5910136300:06:024:0016, утворених після поділу земельної ділянки кадастровий номер: 5910136300:06:024:0005 площею 3,2051 га.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної про неправильність розрахунку орендної плати без врахування даних технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

Як зазначалось вище, у спірних правовідносинах мова йде про стягнення з відповідача безпідставно збережених ним сум орендної плати, яку він мав би сплачувати за фактичне користування земельними ділянками.

Статтею 1 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок визначена як капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (абз. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель»).

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки підставою для перегляду розміру орендної плати.

Згідно з п. 288.4, пп. 288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України (у редакції, чинній до 01.01.2017 року) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3% нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки. З 01.01.2017 року, у зв`язку із внесенням змін до зазначених положень ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, та не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки.

Позивачем надано рішення Сумської міської ради, якими було встановлено ставку орендної плати за користування земельними ділянками (із визначенням категорій земельних ділянок) у відсотках від нормативної грошової оцінки у заявлений позивачем період 2018-2021років.

З матеріалів справи вбачається, що спірні земельні ділянки мають цільове призначення 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (а.с. 11, 16, 19) і згідно з Додатком 3 до вказаних рішень для фізичних осіб ставка орендної плати (відсотків від нормативної грошової оцінки) становила 3 %.

Суду надано витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок від 07 серпня 2020 року № 2029, № 2031, № 2032, яка є однаковою за весь період стягнення та врахована при розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельними ділянками комунальної власності.

Заперечення відповідача щодо отримання листів Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради з повідомленням про необхідність здійснення плати за користування землею та пропозицією укласти договір про оренду земельних ділянок спростовуються матеріалами справи (а.с. 26-27, 28). Так, лист від 19 грудня 2019 року направлявся ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (яку вказував як адресу реєстрації у правовстановлюючих договорах на нерухоме майно), та був ним особисто отриманий 23 грудня 2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 29).

Про обізнаність відповідача з необхідністю укладення договору оренди земельних ділянок свідчать його заяви до Сумської міської ради від 18 лютого 2019 року, від 08 квітня 2019 року (а.с. 119, 121, 125, 129, 130).

Таким чином, не сплачена відповідачем сума коштів за користування землею, підлягає стягненню на підставі ст. 1212 ЦК України, як незаконно збережене майно за рахунок іншої особи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність захисту порушених прав позивача, шляхом стягнення з ОСОБА_1 381965 грн 92 коп за використання земельних ділянок без оформлення договору оренди за період з 28 серпня 2018 по 30 квітня 2021 року, і вважає, що такий спосіб захисту порушеного права не суперечить закону.

При цьому, суд правильно послався на постанови Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 751/2284/20.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди відповідача з ухваленим у справі судовим рішенням.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції, відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 1212, ЦК України, дійшов правильного висновку про неправомірне збереження ОСОБА_1 плати за користування земельними ділянками комунальної власності без оформлення договору оренди за період з 28 серпня 2018 по 30 квітня 2021 року.

Таким чином, посилання та доводи осіб, які подали апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника адвоката Курбатової Світлани Сергіївни залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 листопада 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О. Ю. Кононенко

Судді: Ю. О. Філонова

О. І. Собина