Постанова

від 30.01.2023 по справі 904/1389/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2023 рокум. ДніпроСправа № 904/1389/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Верхогляд Т.А. (доповідач),

суддів Вечірка І.О., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання Колесник Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 року (повний текст складено 10.11.2022 року) у справі № 904/1389/22 (суддя Бондарєв Е.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпрополімермаш» (49033, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 147, ідентифікаційний код 00218615)

до Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 310, ідентифікаційний код 00186520)

про стягнення 3 184 999,98 грн. заборгованості за поставлений товар, 554975,34 грн. пені, 50 261,92 грн. 3% річних, 532 377,61 грн. інфляційних втрат, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Дніпрополімермаш" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» заборгованості на загальну суму 3 699 147,65 грн., з яких:

- 3184999,98 грн. заборгованість за поставлений товар;

- 184991,78 грн. пеня за період з 15.02.2022 року по 31.05.2022 року;

- 27748,77 грн. 3% річних за період з 15.02.2022 року по 31.05.2022 року;

- 301407,12 грн. інфляційні втрати за період з лютий по квітень 2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №2003433 від 29.07.2020 року в частині своєчасної та повної оплати за товар поставлений за видатковою накладною №41115 від 19.08.2021 року та товарно-транспортною накладною №41115 від 19.08.2021 року на суму 3184999,98 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» на користь приватного акціонерного товариства «Дніпрополімермаш» 3184999,98 грн. заборгованості за поставлений товар, 75218,36 грн. пені, 50261,92 грн. 3% річних, 532377,61 грн. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у сумі 64577,44 грн.

Рішення мотивовано доведеністю позивачем факту порушення відповідачем умов договору поставки № 20033433 від 29.0.2020 року в частині оплати отриманого товару, наявністю заборгованості в розмірі 3184999,98 грн., правом позивача стягнути пеню згідно пункту 10.3.1 договору, 3% річних та інфляційні втрати згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України.

З посиланням на приписи ст. 233 Господарського кодексу України суд задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір пені на 85% від розміру, який підлягає стягненню.

Не погодившись з рішенням суду, Акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі зазначає, що при вирішенні спору в частині стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції не врахував приписи ч.2 ст.218 та ч.4 ст.219 Господарського кодексу України, ст. 617 Цивільного кодексу України, не надав належну оцінку правовим висновкам Верховного Суду з подібних питань, не врахував майновий стан боржника.

Апелянт зазначає, що Нікопольська міська територіальна громада, де знаходиться підприємство відповідача, віднесена до території, яка розташована в районі проведення воєнний (бойових) дій. Тому дана обставина для відповідача в аспекті його обов`язку сплатити саме зараз штрафні санкції за неналежне виконання господарського обов`язку за специфікацією № 2/2100884 від 18.02.2021 року є надзвичайною і невідворотною обставиною, яку він не міг передбачити та запобігти будь-якими доступними для нього засобами. Ведення воєнних дій в місті Нікополь Дніпропетровської області не є для відповідача звичайним господарським (комерційним) ризиком, тому сторони у справі знаходяться явно не в рівних умовах.

Просить суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 року у справі № 904/1389/22 в частині стягнення 3% річних у сумі 50 261,92 грн., інфляційних втрат у розмірі 532377,61 грн. і 75218,36 грн. пені скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує доводи відповідача. Вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що між Приватним акціонерним товариством «Дніпрополімермаш» (далі - позивач, постачальник) та Акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів» (далі - відповідач, покупець) 29.07.2020 року було укладено договір поставки №2003433 (в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 08.12.2020 року) (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язався передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТ ЗЕД за державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до договору (далі-товар), що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими договором.

Детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару міститься у специфікаціях (додатки) до договору (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 3.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар у спосіб та за умовами, зазначеними у специфікації (додатку) до договору. Умови поставки регламентуються відповідними базисами, що передбачені Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс у редакції 2020 року, яка є погодженою сторонами. У разі розбіжностей між Інкотермс та договором договір має переважну силу.

Згідно з умовами специфікації (додатка) до договору, постачальник власними силами або за власний рахунок проводить завантаження товару на автомобільний або залізничний транспорт перевізника товар належної якості (для транспортування на адресу покупця) в погодженій сторонами кількості, відповідної якості та за ціною, що передбачена умовами договору (п. 3.2 договору).

Загальна вартість товару за даним договором становить суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до договору та не може перевищувати ліміт в еквіваленті 14 мільйонів доларів США на дату підписання кожної специфікації (додатку до договору) (п.4.1 договору).

Ціна кожного найменування товару, залежно від марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується у специфікації (додатку) до договору (п. 4.2 договору).

У відповідності з п. 4.6 договору порядок оплати, форма та строки розрахунків вказуються в специфікаціях (додатках) до договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх підписів печатками. Строк дії договору закінчується через один календарний рік із дати його укладення, але не раніше повного виконання зобов`язань сторонами. Сторони можуть продовжити строк дії даного договору на обумовлений сторонами термін за тими ж умовами, підписавши відповідну додаткову угоду до договору (п.12.1 договору).

У Додатковій угоді №2/2105371 від 18.10.2021 року сторони погодили, що термін дії договору закінчується 31.12.2022 року, але в не раніше повного виконання зобов`язань сторонами.

Встановлено, що сторонами підписано специфікацію №2/2100884 від 18.02.2021 року про поставку товару на суму 75905999,70 грн.

Згідно з п. 2 специфікації покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 календарних днів із дати поставки товару, за умови відсутності зауважень покупця до якості та кількості товару, що підтверджується актом прийому-передачі, підписаного сторонами, та надання повного пакета документів згідно з п. 3.5 договору.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України унормовано, що суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загального господарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування госпо дарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідач не заперечує, що згідно видаткової накладної №41115 від 19.08.2021 року він отримав товар на суму 3 184 999,98 грн. Вказане підтверджується також товарно-транспортною накладною №41115 від 19.08.2021 року.

Під час розгляду спору судом першої інстанції встановлено, що позивачем виставлено на оплату рахунок №1270825060 від 19.08.2021 року на суму 3184999,98 грн.

14.01.2022 року сторонами підписано акт приймання-передавання товарів по якості і кількості згідно договору поставки №2003433 від 29.07.2020 року, специфікації №2/2100884 від 18.02.2021 року на суму 3184999,98 грн.

Враховуючи умови договору та п.2 специфікації №2/2100884 від 18.02.2021 року кінцевий строк оплати отриманого відповідачем товару є 14.02.2022 року.

Відповідач наявність заборгованості не заперечує.

За змістом апеляційної скарги оскаржує законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як зазначено вище, на час звернення позивача до суду строк оплати товару є таким, що настав.

Доказів оплати товару відповідач не надав.

Крім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення пеню у сумі 554975,34 грн. за період з 15.02.2022 року по 25.08.2022 року, 3% річних у сумі 50261,92 грн. за період з 15.02.2022 року по 25.08.2022 року, інфляційні втрати у сумі 532 377,61 грн. за період з лютого по липень 2022 року.

Відповідно до п.10.3.1 договору у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, зазначених у договорі та специфікації до нього, більше ніж на 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми несплаченого товару, починаючи з 11 календарного дня такого прострочення, крім випадків, коли постачальник порушив строки надання документів, зазначених у п.3.5 договору, та несе відповідальність, передбачену п.10.4 договору; у випадках, передбачених п. 9.2 договору.

Строк нарахування пені - згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до положень ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Під час розгляду справи судом першої інстанції представник відповідача просив зменшити штрафні санкції на 90% та в обгрунтування клопотання посилався на скрутне матеріальне становище, військову агресію, внаслідок якої підприємство втратило значну частину замовлень, а також відповідач просив врахувати ситуацію, яка наразі склалася у м. Нікополі та на самому заводі - руйнування території внаслідок обстрілів.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції задовольнив частково клопотання відповідача, вважав за можливе зменшити розмір пені на 85% від розміру, який підлягають до стягнення. Відтак, розмір пені, що підлягає до стягнення, становить 75 218,36 грн. з нарахованих позивачем 554975,34 грн.

В межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що правильність проведеного нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач не заперечує.

Натомість, головним доводом апеляційної скарги є питання повного звільнення відповідача від відповідальності за порушення ним зобов`язання перед позивачем та від відшкодування майнових втрат, яких зазнав позивач внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суддів зазначає, що завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) і захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Умови договору були відомі відповідачу до введення воєнного стану. Відповідач мав змогу здійснити своєчасну оплату товару щоб запобігти нарахуванню пені, 3% річних, інфляційних втрат за прострочення оплати товару.

Посилання апелянта на неможливість проведення оплати відповідачем за укладеним договором у зв`язку з військовою агресією та введенням в України воєнного стану з 24.02.2022 року є безпідставні, оскільки за умовами договору відповідач повинен був здійснити оплату до введення воєнного стану в Україні, а саме до 14.02.2022 року.

Даний спір виник з вини відповідача. Ним не наведені обставини, які б суттєво перешкоджали здійснити оплату за поставлений товар у визначений договором строк.

Колегія суддів звертає увагу, що в розумінніст. 230 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України штрафною санкцією -неустойкою у даному випадку, є нарахована позивачем пеня.

3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, тому ст.230 Господарського кодексу України для вирішення питання щодо іх зменшення застосуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту наведених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитків кредитора, а також чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Колегія суддів вважає, що в контексті доводів цієї частини апеляційної скарги не встановлено порушень судом норм матеріального чи процесуального права при вирішенні клопотання скаржника про зменшення розміру нарахованої позивачем пені. Суд вірно визначив належний до стягнення відповідно до умов договору розмір пені, та скориставшись своїм правом на її зменшення, частково задовольнив клопотання відповідача.

Право суду зменшувати розмір інфляційних нарахувань та 3% річних нормами чинного законодавства не передбачено.

Отже, при вирішенні даного спору судом першої інстанції порушення норм матеріального чи процесуального права апелянтом не доведено. Доводи скаржника щодо цього безпідставні та необґрунтовані.

Згідно ст.277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або част ково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1)не з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим об ставинам справи;

4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Проте, жодна із вказаних вище підстав не зазначена відповідачем у апеляційній скарзі.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.ст.7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Враховуючи, що під час апеляційного перегляду справи скаржник належними та допустимими доказами не спростував висновки оскаржуваного ним судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не доведена та не підлягає задоволенню.

Рішення суду першої інстанції слід залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 року у справі № 904/1389/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 02.02.2023 року.

Головуючий суддя:Т.А. Верхогляд

Суддя:І.О. Вечірко

Суддя:Ю.Б. Парусніков