Рішення

від 31.01.2023 по справі 922/1914/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2023м. ХарківСправа № 922/1914/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Іванії К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Конституції,7) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шагія" (61140, м. Харків, вул. Чугуївська, 80) про зобов`язання вчинити певні дії за участю представників:

позивача - Швидкий О.В. - в порядку самопредставництва, посвідчення №2592,

відповідача - Філатова В.К. - ордер серія АХ № 1085295 від 02.02.2023

ВСТАНОВИВ:

Позивач Харківська міська рада звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шагія" (далі - відповідач), у якому просив суд зобов`язати ТОВ "ШАГІЯ" (реєстраційний номер 37366570) за свій рахунок знести самочинно збудовану надбудову другого поверху нежитлової будівлі літ. "А-1" за адресою: м. Харків, вул. Чугуївська, 80, привівши нежитлову будівлю до попереднього стану відповідно до поверхового плану нежитлової будівлі за зазначеною адресою, відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 82571, що знаходиться у КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації". Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.09.2021 закрито провадження у справі №922/1914/21 на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки даний позов належить до юрисдикції адміністративних судів.

Не погодившись із вищевказаною ухвалою, Харківська міська рада звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.09.2021 у справі №922/1914/21 та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2021 року, апеляційну скаргу Харківської міської ради на ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.09.2021 у справі №922/1914/21 задоволено. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.09.2021 у справі №922/1914/21 скасовано. Справу №922/1914/21 направлено до Господарського суду Харківської області для розгляду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2021, для розгляду справи № 922/1914/21 визначено суддю Присяжнюка О.О.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12 листопада 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 922/1914/21, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін на 07 грудня 2021 року.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 07.12.2021 відкладено підготовче засідання на 11.01.2022 о 11:00 год.

11.01.2022 року від Харківської міської ради, через канцелярію суду (вх.№392) про відкладення підготовчого провадження на іншу дату та час для забезпечення явки належного представника до судового засідання .

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.01.2022 року, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 922/1914/21 на тридцять днів. Задоволено клопотання представника позивача та відповідача щодо відкладення підготовчого засідання.Підготовче засідання відкладено на "26" січня 2022 р. о 12:00

Протокольною ухвалою від 26.01.2022 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на "15" лютого 2022 р. о(б) 12:00 год.

В судовому засіданні 15.02.2022року оголошено перерву в судовому засіданні на підставі ч.2 ст.216 ГПК України до 02.03.22 на 11 год 00 хв.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, тобто до 26 березня 2022 року. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб.

02 березня 2022 року судове засідання у справі № 922/1914/21 не відбулось у зв`язку з введенням воєнного стану, постійними обстрілами міста Харкова ворожими військами та веденням активних бойових дій на території Харківської області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.04.2022 у даній справі доведено до відома учасників справи, що дата наступного судового засідання у справі №922/1914/21 буде визначена після усунення обставин, що становлять загрозу та небезпеку життю і здоров`ю сторін спору та інших учасників судового процесу.Запропоновано усім учасникам справи, виходячи з поточної ситуації, разом з заявами по суті справи направити в суд і іншим учасникам справи свої пропозиції щодо дати призначення судового засідання та можливості їх участі у розгляді справи в режимі відеоконференції.

Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв`язку.

Постановлено про дату, час і місце наступного судового засідання учасників справи повідомити додатково відповідною ухвалою.

Ухвалою Господарського суду від 09.12.2022 року, призначено судове засідання по суті на 04 січня 2023 року 11:30.

Протокольною ухвалою суду від 04.01.2023 року, на підставі ст. 216 ГПК Україниоголошено перерву в судовому засіданні на 31.01. 2023 року о(б) 14:00 год.

В судовому засіданні 31.01.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву .

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача просив у позові відмовити.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги за позовам, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

В позовній заяві позивач вказує про те, що відповідно до ст. 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", розділу 8 Правил, на підставі Направлення для проведення перевірки благоустрою міста Харкова № 184-Н від 19.11.2020, виданого начальником Інспекції з благоустрою, головними спеціалістами - інспекторами з благоустрою сектору контролю за станом благоустрою у сфері житлово-комунального господарства Інспекції з благоустрою (далі - інспектори з благоустрою) проведено перевірку благоустрою міста Харкова, а саме: територію за адресою: м. Харків, вул. Чугуївська, 80, за результатами якої встановлено факт порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, а саме: проводяться роботи з реконструкції нежитлової будівлі літ. "А-1" шляхом влаштування надбудови другого поверху над частиною приміщень з металоконструкцій та металевого профлиста, орієнтовними розмірами в плані 5x6м (влаштовано чотири металопластикових вікна та двері) без декларативно - дозвільних документів.

Крім того, встановлено факт самочинного будівництва другого поверху над нежитловою будівлею літ. "А-1" попередніх років будівництва.

25.11.2020 року Інспекцією з благоустрою Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради винесено Припис №184-П про усунення порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території міста Харкова.

Позивачем зазначено про те, що Інспекторами з благоустрою складено Акт перевірки благоустрою міста Харкова № 184-А від 02.12.2020 про порушення п. 1 ч. 1 ст. 16 (на об`єктах благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом), п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; п. 4.2.2. (здійснювати благоустрій території житлової та громадської забудови з урахуванням вимог використання цієї території відповідно до затвердженої містобудівної документації, а також встановлених державних стандартів, норм і правил); п. 5.7.1.1. Правил (на об`єктах благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом) та видано Припис про усунення порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території міста Харкова № 184-П від 25.11.2020 з вимогою добровільно усунути порушення та негайно зупинити проведення робіт. Як вбачається із зазначеного Припису 02.12.2020 інспектором з благоустрою встановлено, що вимоги про усунення виявлених порушень не виконано.

Крім того, за твердженнями позивача, як вбачається з листа Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю Харківської міської ради № 395/0/250-21 від 11.05.2021 відповідно до Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 здійснювався позаплановий захід державного архітектурно-будівельного контролю на об`єкті будівництва: "Реконструкція нежитлових будівель по вул. Чугуївській, 80 у м. Харкові", за результатами якого складено Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 427/447-А від 30.05.2017. Як вбачається з зазначеного Акту під час перевірки встановлено, що здійснюються будівельні роботи з реконструкції нежитлової будівлі літ. "А-1" з надбудовою другого поверху (стіни з газоблоку, вікна металопластикові, двері металеві, покрівля з металевих профільованих листів) без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів І-ІІІ категорії складності.

Таким чином, позивач вказує про те, що відповідачем ще у 2017 році було проведено роботи з влаштування другого поверху над частиною приміщень без відповідних документів дозвільного характеру, що фактично є самочинним будівництвом.

Харківська міська рада в позовній заяві вказує, що відповідно до ст. 19 ЦК України має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, за твердженнями позивача, Харківська міська рада застосувала неюрисдикційну форму захисту, реалізовуючи право на самозахист цивільних прав, шляхом здійснення законодавчо визначеного повноваження щодо самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів і встановила факт проведення робіт з реконструкції нежитлової будівлі літ. "А-1" шляхом влаштування надбудови другого поверху над частиною приміщень з металоконструкцій та металевого профлиста, орієнтовними розмірами в плані 5x6м (влаштовано чотири металопластикових вікна та двері), а також факт влаштування самочинного будівництва другого поверху над нежитловою будівлею літ. "А-1" попередніх років будівництва (про що свідчить Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 427/447-А від 30.05.2017), що належать на праві приватної власності ТОВ "ШАГІЯ", на земельній ділянці комунальної власності, яка не була відведена особі для цієї мети, за відсутності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту.

Відповідач позовні вимоги не визнає, вважає, що: право територіальної громади на земельну ділянку з кадастровим номером 6310138800:04:010:0061 за адресою: м. Харків, вул. Чугуївська, 80, відповідачем не порушене, оскільки забудова земельної ділянки не здійснювалась, а здійснена відповідачем добудова другого поверху нежитлової будівлі літ. «А-1» не змінила стан земельної ділянки. За умовами діючого договору оренди землі від 31.05.2013 р. ділянка надана за адресою: м. Харків, вул. Чугуївська, 80 за рахунок земель промисловості (категорія земель за цільовим призначенням) для здійснення обслуговування існуючих будівель і споруд (вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель). Цільове призначення земельної ділянки відповідачем не змінювалось. Порушення відповідачем умов договору оренди може мати своїм наслідком інші наслідки, визначені договором (зобов`язально-правовий спосіб захисту порушених прав), тоді як позивачем заявлено вимогу про захист порушеного права власності на об`єкт оренди (речово-правовий спосіб захисту). Визнання реконструкції самочинною внаслідок відсутності документів на право виконання будівельних робіт та належно затвердженого проекту встановлено позивачем внаслідок здійснення заходів самоврядного контролю. Знесення об`єкту самочинного будівництва за позовом відповідного органу державної влади в таких випадках відбувається в межах реалізації цими органами наданих їм функцій з контролю та нагляду за додержанням суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої документації на підставі частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України в порядку адміністративного судочинства.

Свою правову позицію відповідач обґрунтовує посиланням на статтю 376 Цивільного кодексу України, статті 18, 19, 20, 96, 152 Земельного кодексу України, статті 1, 53Закону України «Про землеустрій», статтю 24 Закону України «Про оренду землі», пункт 7 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 466 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 р. № 747, Класифікацію видів цільового призначення земель затверджену наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 р. за № 1011/18306.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі правові відносини між позивачем та відповідачем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310138800.04:010:0061 врегульовані договором оренди землі від 31.05 2013 року.

Договір оренди землі укладено строком до 01.12.2037 р. на час подання позову договір оренди землі є діючим.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, розглядаючи справу суд має встановити наявність у позивача порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 922/4316/14).

При цьому під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 по справі № 910/6631/18).

Відповідач є власником нежитлових будівель за адресою: м Харків, вул Чугуївська,80. Належні відповідачу нежитлові будівлі, що розташовані на землях комунальної власності і кадастровим номером 6310138800:04:010.0061.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна нежитлові будівлі: літ. «А-1», літ. «Б-1», літ. «В-2», літ. «Г-1», літ. «Д-1», літ. «Е-1», літ. «Ж-1» за адресою: м. Харків, вул. Чугуївська, 80 на праві приватної власності належать ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ШАПЯ" (далі - ТОВ «ШАГІЯ») (код ЄДРПОУ 37366570) на підставі свідоцтва про право власності б/н від 01.12.2010.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Частина 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає обов`язок державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.1 ст.32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. (ст. 328 Цивільного кодексу України).

В силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Разом з тим, як вже було зазначено судом, за приписами статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

Також згідно статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Пунктом 7 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 466, передбачено, що реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Пунктом 7 договору оренди від 31.05.2013 р. передбачено інші особливості об`єкту оренди, які можуть вплинути на орендні відносини будь-яке будівництво, реконструкція існуючих будівель на наданій у користування земельній ділянці та зміна цільового використання цієї земельної ділянки без відповідного дозволу.

Фактично пункти 7, 15 договору оренди від 31.05.2013 р. не передбачають надання позивачем згоди на здійснення будь-якого будівництва на земельній ділянці.

В даному випадку, суд погоджується із позицією відповідача , що захист права власності на земельну ділянку від самочинного будівництва повинен здійснюватися шляхом приведення земельної ділянки у первісний стан винною особою або за її рахунок, тоді як позивач просить захистити його право власності на земельну ділянку шляхом знесення надбудови, що не пов`язана з землею.

Таким чином, згода власника земельної ділянки на здійснення реконструкції будівлі без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаменту не передбачена.

Більше того, Господарський суд констатує, що Припис про усунення порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території міста Харкова № 184-П від 25.11.2020 з вимогою добровільно усунути порушення та негайно зупинити проведення робіт, відповідно до 8.4.7.3. Правил було закріплено на об`єкті благоустрою, а також на вказаному приписі відсутня відмітка про отримання припису, що унеможливлювало відповідачу відреагувати в термін встановлений в приписі .

Під час дослідження доказів судом встановлено, що у справі відсутній доказ факту фотофіксації прикріплення вищевказаного припису на об`єкті, як передбачено 8.4.7.3. Правил благоустрою території міста Харкова. Також, в матеріалах справи відсутній скріншот публікації припису на офіційному сайті Харківської міської ради.

Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів;

- втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах: "Меллахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування" "законні сподівання" особи.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді, як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

При розгляді справи «Стретч проти Об`єднаного Королівства», Європейський суд з прав людини виходив з того, що передбачене договором оренди право орендаря на продовження цього договору має економічну цінність і юридично належить орендарю (тобто, укладаючи договір оренди, орендар обґрунтовано розраховував на продовження договору оренди). У зв`язку з цим Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що майнове право орендаря, передбачене договором оренди, є «власністю» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і підлягає застосуванню при здійсненні захисту цих майнових прав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд при оцінці доказів діє за своїм внутрішнім переконанням (ч. 1 ст. 86 ГПК України), при розгляді господарської справи діють певні стандарти доказування, які є спеціальними правилами, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу (п. 27 постанови ВС КГС від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд повинен оцінювати справедливо за своїм внутрішнім переконанням. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 2 ст. 86 ГПК України), і при цьому кожен доказ у справі має свою «процесуальну вагу».

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний» (постанова ВС КГС від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 ЄДРСР №85211537).

Здійснивши правовий аналіз чинного законодавства України, як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент прийняття судом рішення у справі, з урахуванням всіх обставин справи у сукупності, господарським судом не встановлено факту порушення відповідачем законних прав позивача в частині захисту його права власності на земельну ділянку шляхом знесення надбудови, що не пов`язана з землею. А, отже, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідач також заявив про застосування позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

По-перше, за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з`ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

По-друге, для вирішення питання про те, чи міг суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, необхідно з`ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного - належить позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна .

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна є негаторним.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З огляду на вищенаведене, клопотання відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач: Харківська міська рада (61003, м. Харків, м-н Конституції,7, код ЄДРПОУ 04059243).

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю "ШАГІЯ" (61140, м. Харків, вул. Чугуївська, 80, реєстраційний номер 37366570).

Повне рішення складено "02" лютого 2023 р.

СуддяО.О. Присяжнюк