Рішення

від 30.01.2023 по справі 191/2052/19

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/2052/19

Провадження № 2/191/527/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Твердохліб А.В.

за участю секретаря Яришевої Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 10 грудня 2009 року між нею і відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,530 га, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, Миролюбівська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1224884900:01:003:0119. 20 листопада 2012 року між сторонами був укладений договір позики, на підставі якого позивач отримала від відповідача грошові кошти в розмірі 100000,00 грн. з умовою, що відповідач за рахунок вказаних коштів не буде сплачувати позивачу орендну плату за замлю. 28 серпня 2017 року позивач, отримавши витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, дізналася, що 23 серпня 2017 року державним реєстратором Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень №36756933, на підставі якого за договором встановлення емфітевзису від 23 серпня 2017 року право користування належної позивачу земельної ділянки ОСОБА_4 передав відповідачу ОСОБА_3 на строк 100 років. Позивач зазначає, що такого права вона ОСОБА_4 не надавала, а довіреність, на підставі якої діяв останній, вона підписала в один день з договором позики, оскільки умовою позичити грошові кошти зі сторони ОСОБА_3 було видання довіреності йому та ОСОБА_4 на управління земельною ділянкою. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року вказаний договір емфітевзісу був визнаний недійсним, як такий, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, оскільки відповідач навмисно поставив умову надання позивачу грошових коштів у разі видачі позивачем довіреності на управління землею, маючи намір позбавити позивача права власності на земельну ділянку. У зв`язку з неправомірною поведінкою відповідача позивач зазначає, що всі раніше досягнуті домовленості стосовно орендної плати вже не діють. Укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки був зареєстрований 18 травня 2010 року на строк п`ять років, тобто до 18 травня 2015 року. Розмір щорічної орендної плати становив 3019,22 грн., у зв`язку з чим розмір заборгованості по орендній платі за п`ять років складає 15096,10 грн. Також позивач вважає, що відповідач в період з 18 травня 2015 року до дня укладення договору емфітевзису, тобто до 23 серпня 2017 року безпідставно користувався належною їй земельною ділянкою і не сплачував орендну плату, що в розумінні ст.1212 ЦК України є безпідставно набутим майном. Згідно довідки Відділу у Синельниківському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 11 травня 2019 року вартість паю станом на 01 січня 2015 року становила 175306,07 грн.; станом на 01 січня 2016 року і 01 січня 2017 року 210350,70 грн. Отже, вартість користування земельною ділянкою за 2015 рік складала за один рік 5259,19 грн. (175306,07 х 3%). Але у 2015 році відповідач користувався земельною ділянкою 227 днів, тому вартість одного дня складає 14,41 грн. (5259,19 : 365), а вартість за 227 днів складає 3271,07 грн. Вартість користування земельною ділянкою за 2016 і 2017 роки складає 6310,53 грн. (210350,70 х 3%) за кожний рік. 23 серпня 2017 року між відповідачем і ОСОБА_4 був укладений договір емфітевзису, який був визнаний недійсним постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року. Отже, на думку позивача за період з 23 серпня 2017 року до 30 січня 2019 року в порядку ст.216 ЦК України підлягають стягненню грошові кошти за користування земельною ділянкою. Згідно довідки Відділу у Синельниківському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 11 травня 2019 року вартість паю станом на 01 січня 2018 року становила 210350,70 грн., а згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10 травня 2019 року вартість паю станом на 01 січня 2019 року складала 179691,46 грн. Отже, вартість користування земельною ділянкою за 2017 рік складала 6310,53 грн. за рік (210350,70 х 3%), однак відповідач користувався земельною ділянкою у 2017 році 131 день, тому вартість одного дня складає 17,29 грн. (6310,53 : 365), а вартість за 131 день складає 2264,99 грн. Вартість користування земельною ділянкою за 2018 рік складала 6310,53 грн. за один рік (210350,70 грн. х 3%), а за 2019 рік 5390,75 грн. (179691,46 х 3 %). Відповідач користувався земельною ділянкою у 2019 році 30 днів, тому вартість одного дня складає 14,77 грн. (5390,75 : 365), а вартість за 30 днів складає 443,10 грн. Таким чином, загальна сума грошових коштів, які відповідач повинен сплатити позивачу складає 37742,18 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідач ОСОБА_3 надав суду відзив на позов, де зазначив, що на протязі 2010 2015 років він сплачував позивачу орендну плату, а у 2015 році після закінчення дії договору оренди земельної ділянки зв`язок з позивачем пропав і її місце знаходження йому було невідоме. Після закінчення строку дії договору оренди належною позивачу земельною ділянкою він не користувався. Також зазначив, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо вимог про стягнення орендної плати за період з 18 травня 2010 року до 18 травня 2015 року. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надала суду відповідь на відзив, де зазначила, що посилання відповідача про сплату їй орендної плати не відповідає дійсності і доказів щодо її сплати відповідач суду не надав. Не відповідає дійсності і посилання відповідача на те, що після закінчення строку дії договору оренди він земельною ділянкою не користувався, оскільки під час розгляду справи про визнання договору емфітевзису недійсним у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що до 2017 року він обробляв земельну ділянку, а потім уклав договір емфітевзису, оскільки з 2013 року не мав з позивачем зв`язку. Щодо позовної давності, то позивач вважає, що про неправомірну поведінку відповідача щодо безпідставного користування ним земельною ділянкою та укладення договору емфітевзису вона дізналася у 2017 році, тому вважає, що строк позовної давності не пропущений.

Відповідач надав суду заперечення, де зазначив, що заборгованість по орендній платі відсутня, оскільки він позивачу своєчасно її сплачував. Доказів несплати орендної плати позивач суду не надала. Що стосується стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою за період з 18 травня 2015 року до 23 серпня 2017 року, то у даному випадку також позивачем пропущений строк позовної давності. Крім того, доказів, що відповідач після закінчення дії договору оренди продовжував користуватися земельною ділянкою позивач суду не надала. Також договором оренди не передбачено письмового оформлення повернення земельної ділянки. Відповідач зазначає, що він земельну ділянку після закінчення строку дії договору оренди не обробляв. Незрозумілим є і зроблений позивачем розрахунок суми грошових коштів, оскільки строк, за який позивач просить стягнути грошові кошти становить з 18 травня 2015 року до 23 серпня 2017 року, в той час, коли нарахування заборгованості по орендній платі з 18 травня 2010 року до 18 травня 2015 року, а договір встановлення емфітевзису від 23 серпня 2017 року. Отже, за дати 18 травня 2015 року і 23 серпня 2017 року позивач просить стягнути як заборгованість за договором оренди, так і грошові кошти за користування земельною ділянкою, тобто відбулося подвійне нарахування. Стосовно стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою за договором емфітевзису, відповідач зазначає, що доказів користування ним земельною ділянкою на підставі вказаного договору позивачем не надано. Також відповідач на підставі довіреності був представником позивача, у зв`язку з чим незрозуміло з яких підстав позивач вважає, що користувачем земельної ділянки до моменту визнання договору емфітевзису недійсним був саме відповідач. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, підтвердила викладені у позовній заяві обставини і просила позов задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, підтримав обставини, викладені у відзиві на позов, і просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, підтримала обставини, викладені у відзиві на позов, і просила у задоволенні позову відмовити.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що він є другом відповідача ОСОБА_3 у 2017 році йому зателефонував ОСОБА_3 і запропонував заробити грошей постояти на сівалці. Вони приїхали на поле з трактористом, проїхали на тракторі приблизно півтори круги, потім під`їхали якісь люди, які почали сваритися і погрожувати. Цих людей він не знає. Земельну ділянку позивача вони не обробляли.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що відповідач ОСОБА_3 є її чоловіком. Коли саме був укладений договір оренди земельної ділянки між позивачем і її чоловіком сказати не може, але останній врожай на належній позивачу земельній ділянці був прибраний восени 2015 року. Більше вказана земельна ділянка не оброблялася. Вона працює у чоловіка, розвозить обіди працівникам. Земельна ділянка позивача є однією із самих далеких, куди вона їздила останнього разу восени 2015 року. Більше обіди туди вона не возила. Під час дії договору оренди земельної ділянки чоловік своєчасно виплачував позивачу орендну плату. Свідком передачі вона не була.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що він офіційно працює у відповідача і обробляє всі земельні ділянки. Працює з 2010 року. У 2015 році строк дії договору оренди однієї земельної ділянки в с.Новий Посьолок закінчився і він її більше не обробляв. Восени 2015 року він останнього разу зібрав з неї соняшник і більше туди не заїжджав. Кому належить вказана земельна ділянка йому невідомо, чув лише прізвище власника ОСОБА_8 , однак ні разу її не бачив. Що таке договір емфітевзису йому невідомо. Чи обробляли вказану земельну ділянку у 2017 році його колеги також невідомо.

Під час судового розгляду справи по суті судом були оглянуті письмові докази по справі.

Таким чином, суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

З копії договору оренди земельної ділянки вбачається, що 10 грудня 2009 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,530 га, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, Миролюбівська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1224884900:01:003:0119.

Вказаний договір зареєстрований в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК 18 травня 2010 року і укладений строком на п`ять років.

18 травня 2015 року вказаний договір оренди земельної ділянки припинив свою дію.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі» зазначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.25 Закону України «Про оредду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Таким чином, за час користування відповідачем належною позивачу земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки він був зобов`язаний щорічно сплачувати позивачу обумовлену договором орендну плату в розмірі 3019,22 грн., що обумовлено в п.4.1 Договору.

Як зазначає позивач, відповідач їй орендну плату не сплачував.

Отже, в діях відповідача вбачається порушення вимог діючого законодавства і укладеного між сторонами договору в частині виплати позивачу орендної плати за період з 18 травня 2010 року до 18 травня 2015 року, загальний розмір якої складає 15096,10 грн.

Посилання відповідача на те, що він своєчасно і у повному обсязі сплачував позивачу орендну плату, а остання не надала суду доказів її несплати суд вважає необґрунтованими.

Так, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що у разі, якщо відповідач заперечує наявність обставин, на які посилається позивач, зокрема в частині несплати їй орендної плати, то саме відповідач повинен надати суду докази такої сплати, якими можуть бути чеки, квитанції, відомості, де зафіксована інформація і підпис позивача про отримання орендної плати.

У даному випадку відповідач жодного доказу суду не надав, у зв`язку з чим суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача орендної плати за час користування останнім земельною ділянкою під час дії договору оренди обґрунтованими.

Разом з тим, відповідач у відзиві заявив про те, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення орендної плати.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, яка обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У ч.5 ст.267 ЦК України зазначено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки строк дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки закінчився 19 травня 2015 року, а позивач звернулася до суду з позовом 23 травня 2019 року, то відповідно строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості по орендній платі за період з 18 травня 2010 року до 18 травня 2015 року пропущений, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Посилання позивача на те, що про неправомірні дії відповідача вона дізналася лише у 2017 році, у зв`язку з чим строк позовної давності не пропущений, є необґрунтованими, оскільки зазначені позивачем дії відповідача були вчинені після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки і позивач не була позбавлена можливості звернутися до суду з позовом щодо стягнення орендної плати раніше.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів за час безпідставного користування земельною ділянкою з 18 травня 2015 року до 23 серпня 2017 року, тобто до часу укладення договору встановлення емфітевзису, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що судовому захисту прав, свобод чи законних інтересів особи передує їх порушення і позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести обставини, внаслідок яких такі порушення відбулися.

Після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки позивач жодних дій щодо її повернення не вчинила, жодного доказу тому, що відповідач безпідставно користувався належною їй земельною ділянкою до 23 серпня 2017 року суду не надала.

В той же час допитані у судовому засіданні зі сторони відповідача свідки зазначили, що вказана земельна ділянка в зазначений період не оброблялася.

Отже, посилання позивача на безпідставне користування відповідачем належною їй земельною ділянкою за період з 18 травня 2015 року до 23 серпня 2017 року є лише її припущенням.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, не надання позивачем належних і допустимих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог в частині безпідставного користування відповідачем належною їй земельною ділянкою і стягнення з нього грошових коштів за вказаний період не надають суду можливості впевнитися в достовірності вказаних нею обставин, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів за безпідставне користування земельною ділянкою за період з 23 серпня 2017 року до 30 січня 2019 року підлягають задоволенню.

Так, копією договору встановлення емфітевзису від 23 серпня 2017 року підтверджується факт укладення договору між ОСОБА_4 , діючого від імені власника земельної ділянки ОСОБА_1 , і ОСОБА_3 , на підставі якого останній отримав право володіння і користування вищезазначеною земельною ділянкою на строк 100 років.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року вказаний договір емфітевзису був визнаний недійсним, як такий, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, оскільки відповідач навмисно поставив умову надання позивачу грошових коштів у разі видачі позивачем довіреності на управління землею, маючи намір позбавити позивача права власності на земельну ділянку.

Отже, вказаний договір встановлення емфітевзису був визнаний недійним, але він є підтвердженням факту отримання відповідачем належної позивачу земельної ділянки в користування, яке мале місце до скасування договору, тобто до 30 січня 2019 року.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно п.4ч.3ст.1212ЦК Україниположення цієїглави застосовуютьсятакож довимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, судом встановлено, що відповідач за період з 23 серпня 2017 року до 30 січня 2019 року був фактичним користувачем належної позивачу земельної ділянки, який безпідставно нею володів і користувався.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які він мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України, про що було зазначено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц.

Визначаючи розмір грошових коштів за вказаний період, суд виходить із того, що згідно довідки Відділу у Синельниківському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 11 травня 2019 року вартість паю станом на 01 січня 2018 року становила 210350,70 грн., а згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10 травня 2019 року вартість паю станом на 01 січня 2019 року складала 179691,46 грн.

Отже, вартість користування земельною ділянкою за 2017 рік складала 6310,53 грн. за рік (210350,70 х 3%), однак відповідач користувався земельною ділянкою у 2017 році 131 день, тому вартість одного дня складає 17,29 грн. (6310,53 : 365), а вартість за 131 день складає 2264,99 грн.

Вартість користування земельною ділянкою за 2018 рік складала 6310,53 грн. за один рік (210350,70 грн. х 3%), а за 2019 рік 5390,75 грн. (179691,46 х 3 %). Відповідач користувався земельною ділянкою у 2019 році 30 днів, тому вартість одного дня складає 14,77 грн. (5390,75 : 365), а вартість за 30 днів складає 443,10 грн.

Отже, сума грошових коштів, які відповідач повинен сплатити позивачу, складає 9018,62 грн.

Таким чином, суд вважає наявність фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановленою частково.

Що стосується судових витрат по справі, то відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на її користь у розмірі, пропорційному до задоволених позовних вимог, який складає 183,65 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.257, 267, 759, 792, 1212 ЦК України, ст.ст.1, 13, 21, 25 Закону України «Про оренду землі», ст.ст.4, 11, 12, 13, 78, 81, 102, 103, 116, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с.Вербівське Васильківського району Дніпропетровської області, РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася у м. Рені Одеської області, РНОКПП: НОМЕР_2 , грошові кошти за користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави за період з 23 серпня 2017 року до 30 січня 2019 року в розмірі 9018 (дев`ять тисяч вісімнадцять) грн. 62 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по орендній платі та грошових коштів за користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави за період з 18 травня 2015 року до 22 серпня 2017 року відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с.Вербівське Васильківського району Дніпропетровської області, РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася у м. Рені Одеської області, РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 183 (сто вісімдесят три) грн. 65 коп.

На рішення протягом 30 (тридцяти) днів з дня його повного складення до Дніпровського апеляційного суду може бути подано апеляційну скаргу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А. В. Твердохліб