Рішення

від 02.02.2023 по справі 540/781/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 540/781/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області від 17.01.2022 №342 про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу з земель Костянтинівської сільської ради для ведення фермерського господарства;

- зобов`язати Костянтинівську сільську раду Горностаївського району Херсонської області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 7,5 га відповідно до його клопотання від 10.12.2021 та згідно графічного матеріалу розташування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 10.12.2021 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 7,5 га.

До заяви позивачем було додано: копію паспорта громадянина України, копію довідки про внесення відомостей до ЄДДР, копію документу, що підтверджує наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, графічний матеріал місця розташування земельної ділянки та лист з приводу обґрунтування розміру земельної ділянки.

Позивач зазначає, що 17.01.2022 року відповідач прийняв рішення № 342 про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 з земель Костянтинівської сільської ради для ведення фермерського господарства.

Підставами для відмови при прийнятті оскаржуваного рішення зазначив статтю 32 Земельного кодексу України та ст.13 Закону України «Про фермерське господарство». Крім того, у рішенні відповідач зазначає, що земельні ділянки для створення фермерського господарства передаються виключно у користування, а передача їх у власність здійснюється після створення фермерського господарства. Також відповідач зазначає, що вказана земельна ділянка внесена до Державного земельного кадастру, як землі для ведення особистого селянського господарства, та що на зазначену земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства 4 громадянам, що мають переважне право на отримання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач вважає рішення відповідача протиправним, а вказані підстави для відмови такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Розпорядженням голови Верховного Суду від 18.03.2022 року №11/0/9-22 Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей), змінено територіальну підсудність судових справ Херсонського окружного адміністративного суду, та визначено територіальну підсудність справ Одеському окружному адміністративному суду.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 року, зазначена справа передана на розгляд судді Андрухіву В.В.

Ухвалою від 22.08.2022 року цю справу прийнято до провадження суддею Одеського окружного адміністративного суду. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

29.09.2022 року через систему «Електронний суд від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи листа-відповіді від Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області від 11.11.2021 року з приводу розміру земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

11.10.2022 року через систему «Електронний суд від позивача надійшло клопотання (вхід. № ЕС/4513/22), в якому позивач просив у випадку задоволення позову стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу.

Також, 29.12.2022 року позивач подав до суду клопотання, в якому надав документ, який підтверджує наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що 17.12.2021 до Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області надійшла заява ОСОБА_1 від 10.12.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 7,5 га (кадастровий номер: 6522681000:03:001:0639), що розташована на території Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області для ведення фермерського господарства.

До заяви позивачем було додано: копію паспорта громадянина України, копію довідки про внесення відомостей до ЄДДР, копію документу, що підтверджує наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, графічний матеріал місця розташування земельної ділянки та лист з приводу обґрунтування розміру земельної ділянки (а.с.14).

Пунктом 1 рішення Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області позивачу було відмовлено у наданні такого дозволу, відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України та ст.13 Закону України «Про фермерське господарство» (а.с.16-17).

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту «б» частини 1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Положеннями пункту «а» частини 1 ст.121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

За змістом ч.ч. 1-4 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам встановлені ст.ст. 118, 122 ЗК України.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення фермерського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень.

Виходячи з положень ч.7 ст.118 ЗК України, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинна бути мотивована.

Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених ст.2 КАС України.

Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, зміст спірного рішення, як індивідуального акту, що породжує для позивача права і обов`язки, має відповідати вимогам ст.2 КАС України.

При цьому, обґрунтованість в силу ст.2 КАС України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, виходячи з положень даної статті, обов`язковим при прийнятті відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення за наслідками розгляду поданого клопотання є його обґрунтованість, вмотивованість.

Відповідно до змісту оскаржуваного рішення, його прийнято, керуючись ст. 32 Земельного кодексу України та ст.13 Закону України «Про фермерське господарство».

Приписами ст. 32 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Положеннями ст.13 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення, в контексті спірних правовідносин, відповідач керувався саме ч.2 ст. 32 Земельного кодексу України та ч.3 ст.13 Закону України «Про фермерське господарство».

Разом з тим, суд зазначає, що відповідач в оскаржуваному рішенні не навів обґрунтувань щодо застосування вказаних положень законодавства як підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення позивачем фермерського господарства.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що він не є членом фермерського господарства, а тому вказані норми , які регулюють питання приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, не підлягають застосуванню до позивача.

Посилання відповідача у спірному рішенні на норми Земельного кодексу України, що регулюють питання передачі земельних ділянок у користування (ст.ст.92, 134 ЗК України), суд також вважає безпідставними, оскільки позивач просив про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не у користування.

Також, відповідачем не було подано до суду жодних доказів, які б свідчили про те, що позивач раніше набув права на земельну частку (пай).

Крім того, відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно пунктів 1, 2 ч.1 ст.12 Закону України «Про фермерське господарство» (склад земель фермерського господарства), землі фермерського господарства можуть складатися із: 1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Отже, з вищенаведених норм закону випливає, що громадянин України може отримати земельну ділянку у власність для ведення фермерського господарства до створення фермерського господарства, що спростовує доводи відповідача в оскаржуваному рішенні про те, що до створення фермерського господарства земельна ділянка може бути надана лише у користування.

Також суд зазначає, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

У Постанові ВП ВС від 17.10.2018 по справі № 380/624/16-ц (№ в ЄДРСР 77361939) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2021 року по справі № 700/316/20, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

З викладеного вище випливає, що надання згоди на розробку проекту землеустрою на одну й ту саму земельну ділянку декільком особам є цілком правомірним, а тому доводи відповідача у спірному рішенні про надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншим чотирьом особам не є законним обґрунтуванням відмови позивачу у наданні такого дозволу.

Посилання відповідача у рішенні на ст.134 ЗК України (Обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах)) суд також вважає безпідставними, оскільки згідно ч.3 вказаної статті земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Як зазначено судом вище, позивач просив про передачу йому земельної ділянки згідно п. «а» ч.1 ст.121 ЗК України для ведення фермерського господарства в межах норм, визначених для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. На підтвердження бажаного розміру земельної ділянки позивач додав до своєї заяви лист Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області від 11.11.2021 року № 0-31/02-25/0/21, згідно якого середній розмір земельної частки (паю) членів сільськогосподарських підприємств на території Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області становить 7,5 га (а.с.38).

Суд зазначає, що виходячи зі змісту ч.7 ст.118 ЗК України, приписами ЗК України встановлено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який (перелік) розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам: законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку може бути підставою для такої відмови.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Проте, в оскаржуваному рішенні зазначено підстави для відмови у наданні дозволу, які не передбачені частиною 7 ст.118 ЗК України.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості оскаржуваного рішення, виконання яких є запорукою передбачуваності для позивача наслідків виконання або невиконання ним законних вимог відповідача.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

На виконання ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 02 квітня 2019 року по справі №822/1878/18, від 21 травня 2019 року по справі №815/2791/18 тощо.

При цьому, суд зазначає, що юридичне (правове) значення першої стадії земельно-правової процедури під час звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, як і наступних етапів вказаної процедури, полягає в тому, що з отриманням такого дозволу у особи виникає обґрунтоване сподівання, що у разі проходження нею усіх визначених законом стадій цієї процедури (розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою) бажана земельна ділянка, за умови дотримання цією особою усіх приписів закону, буде їй надана у власність або користування, а тому у особи після отримання дозволу щодо певної земельної ділянки виникає легітимний інтерес, який може бути захищений в судовому порядку.

За таких обставин, суд вважає, що рішення Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області від 17.01.2022 року № 342 Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

У справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Таким чином, оскільки оскаржуване рішення не містить належним чином обґрунтованих підстав для його прийняття, визначених статтею 118 Земельного кодексу України, і позивачем виконано усі визначені законом умови (ч.6 ст.118 ЗК України), необхідні для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зазначеному позивачем розмірі, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 7,5 га відповідно до його клопотання від 10.12.2021 та згідно графічного матеріалу розташування земельної ділянки.

Задовольняючи похідну позовну вимогу позивача щодо зобов`язання відповідача вчинити вищевказані дії, суд також бере до уваги приписи Закону №2145-IX від 24.03.2022 року, що набрав чинності 07.04.2022 року, та яким доповнено Розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України пунктом 27.

Так, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану № 2145-IX від 24.03.2022 року було вирішено внести зміни до Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України та доповнити Перехідні положення пунктом 27, у підпункті 5 якого зазначено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 з 5:30 годин 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 14.03.2022 №133/2022, затвердженого Законом України №7168 від 16.03.2022, воєнний стан продовжений з 26.03.2022 року на 30 діб, тобто до 25.04.2022.

Указом Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Законом України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 15.08.2022 № 2500-ІХ (далі - Закон № 2500) було затверджено Указ Президента Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 12.08.2022 №573/2022, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, тобто до 21 листопада 2022 року.

Законом України № 2738-ІХ затверджено Указ Президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.11.2022 № 757/2022, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, тобто до 19 лютого 2023 року.

Отже, виходячи з приписів чинного законодавства, слід зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою з урахуванням приписів підпункту 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо зазначеного позивачем у позові найменування відповідача суд зазначає, що за кодом 04400848 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться Костянтинівська сільська рада Каховського району Херсонської області, яка до 22.10.2021 року іменувалася як Костянтинівська сільська рада Горностаївського району Херсонської області. Отже, правильним є найменування відповідача, яке суд вказав у рішенні - Костянтинівська сільська рада Каховського району Херсонської області.

У клопотанні (вхід. № ЕС/4513/22 від 11.10.2022 року) позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу. Розглянувши вказане клопотання, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч.ч. 2-5 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 7, ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Проте, суд зазначає, що позивачем не надано договір на правничу допомогу та інші документи на підтвердження понесення остаточних витрат на правничу допомогу.

Тому, це клопотання розцінюється судом як намір подати у строки, передбачені ст. 139 КАС України, докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу та керуючись приписами ст. ст. 139, 143 КАС України судом не вирішуються питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу разом з ухваленням судового рішення.

У зв`язку із задоволенням позову, судовий збір належить стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 132, 134, 139, 241-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області (адреса: вул. Шевченка, 6-а, с. Костянтинівка, Одеська область, 66300, код ЄДРПОУ: 04400848) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області від 17.01.2022 №342 про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 з земель Костянтинівської сільської ради для ведення фермерського господарства.

Зобов`язати Костянтинівську сільську раду Каховського району Херсонської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 7,5 га відповідно до його клопотання від 10.12.2021 та згідно графічного матеріалу розташування земельної ділянки, з урахуванням приписів підпункту 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівської сільської ради Каховського району Херсонської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів