Постанова

від 31.01.2023 по справі 160/9394/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 січня 2023 року м. Дніпросправа № 160/9394/22

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року (м. Дніпро, суддя Рянська В.В.) у справі № 160/9394/22

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

встановив:

У липні 2022 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач або скаржник) звернулось до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз» (далі відповідач), в якому просило стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 109 157,69 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вимоги апеляційної скарги позивача мотивовано, зокрема тим, що адміністративно-господарські санкції є альтернативним грошовим зобов`язанням обов`язку виконати норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, а відповідач, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2021 році, зобов`язаний був самостійно сплатити господарські санкції у розмірі 109157,69 грн.

З огляду на це, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому заперечив проти її доводів, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків з урахуванням актуальних правових позицій Верховного Суду. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛМАЗ» (код ЄДРПОУ 31049271) перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

22.02.2022 за вх. № 03-07/2818 Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю зареєстровано звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою № 10-ПОІ, поданий ТОВ «АЛМАЗ», у якому відображено такі показники: рядок 01: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб): 13; рядок 02: з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (осіб): -; рядок 03: кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (осіб): -; рядок 04: фонд оплати праці штатних працівників (тис.грн): 2838,1; рядок 05: середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн): 218317,1; рядок 06: сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (грн): «-».

Позивач обрахував суму адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю за таким розрахунком: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу, осіб: 13; середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлено інвалідність): 0; фонд оплати праці штатних працівників, грн: 2838100,00; перераховано коштів адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для осіб з інвалідністю, грн: 0; розрахунок суми позову: кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до 4% нормативу, осіб: 13 х 0,04 = 1; кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, одиниць; 1 - 0 = 1; середня річна заробітна плата штатного працівника, грн: 2838100,00 : 13 = 218315,38; сума адміністративно-господарських санкцій, грн: (218315,38 : 2) х 1 - 0 = 109157,69.

ТОВ «АЛМАЗ» протягом 2021 року було подано до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 14.01.2021, 24.02.2021, 23.03.2021, 16.04.2021, 14.05.2021, 24.06.2021, 28.07.2021, 27.08.2021, 29.09.2021, 29.10.2021, 29.11.2021, 07.12.2021 (професія (посада) «підсобний робітник», кількість вакансій 1).

На запит Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 11.04.2022 вих. № 461/06-06 Дніпропетровський обласний центр зайнятості листом від 28.04.2022 за вих. № 12/19-898 повідомив, що ТОВ «АЛМАЗ» подано звіт за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у січні 2021 року з вакансією для осіб з інвалідністю (назва посади) «прибиральник території», кількість робочих місць для осіб з інвалідністю - 1, кількість направлених на працевлаштування осіб з інвалідністю - 4, кількість осіб з інвалідністю, які не були працевлаштовані з підстави «не відповідає вимогам» - 0.

Згідно з відповіддю Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 07.07.2022 вих. № 12/11-1659 на запит представника відповідача, у 2021 році на заявлені ТОВ «АЛМАЗ» вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю Павлоградським МРЦЗ було направлено 4 безробітні особи, які відмовились від працевлаштування на запропоновані вакансії у зв`язку з віддаленістю від місця проживання. До відповіді на запит було додано копії корінців направлення на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, датовані 02.03.2021, 22.06.2021, 10.08.2021, 28.09.2021, які містять відмітки про відмову направлених осіб від працевлаштування у зв`язку з віддаленістю місця проживання.

Оскільки станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача суми адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 109 157,69 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обов`язок підприємства стосовно створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII. Судом першої інстанції вказано, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Судом з матеріалів справи встановлено, що ТОВ «АЛМАЗ» протягом 2021 року систематично, щомісячно подавались до центру зайнятості звіти за формою 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Направлені у 2021 році центром зайнятості для працевлаштування до відповідача особи з інвалідністю відмовились від працевлаштування на ТОВ «АЛМАЗ». Осіб з інвалідністю, які не були працевлаштовані з підстави невідповідності вимогам не було. У матеріалах справи відсутні відомості про те, що до відповідача направлялись особи з інвалідністю або звертались самостійно, та їм було відмовлено у працевлаштуванні. Таким чином, оскільки відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для сплати адміністративно-господарських санкцій.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно приписів ч.1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особою з інвалідністю і не зайняте такою особою. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

В силу приписів частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вбачається, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI 05.07.2012 роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання».

Вказаним Порядком встановлена єдина форма, призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

Апеляційним судом встановлено, що ТОВ «АЛМАЗ» протягом 2021 року було подано до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 14.01.2021, 24.02.2021, 23.03.2021, 16.04.2021, 14.05.2021, 24.06.2021, 28.07.2021, 27.08.2021, 29.09.2021, 29.10.2021, 29.11.2021, 07.12.2021 (професія (посада) «підсобний робітник», кількість вакансій 1).

Матеріалами справи підтверджено, що на запит Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 11.04.2022 вих. № 461/06-06 Дніпропетровський обласний центр зайнятості листом від 28.04.2022 за вих. № 12/19-898 повідомив, що ТОВ «АЛМАЗ» подано звіт за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у січні 2021 року з вакансією для осіб з інвалідністю (назва посади) «прибиральник території», кількість робочих місць для осіб з інвалідністю - 1, кількість направлених на працевлаштування осіб з інвалідністю - 4, кількість осіб з інвалідністю, які не були працевлаштовані з підстави «не відповідає вимогам» - 0.

Також, зі змісту матеріалів справи вбачається, що згідно з відповіддю Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 07.07.2022 вих. № 12/11-1659 на запит представника відповідача, у 2021 році на заявлені ТОВ «АЛМАЗ» вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю Павлоградським МРЦЗ було направлено 4 безробітні особи, які відмовились від працевлаштування на запропоновані вакансії у зв`язку з віддаленістю від місця проживання. До відповіді на запит було додано копії корінців направлення на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, датовані 02.03.2021, 22.06.2021, 10.08.2021, 28.09.2021, які містять відмітки про відмову направлених осіб від працевлаштування у зв`язку з віддаленістю місця проживання.

Колегія суддів зазначає, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН. Законом не передбачено обов`язку щомісячно подавати звітність за формою №3-ПН. Проте, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме - не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18.

У постанові від 07.02.2018 у справі П/811/693/1712.07.2019 Верховний Суд зробив висновок про те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення невиконанні ним нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році, а отже застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача є безпідставним. Доводами апеляційної скарги цей висновок не спростовано.

Доводи апеляційної скарги із посиланням на довідку Вищого адміністративного суду України «Про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 25.08.2018 (фактично дата 23.08.2007 року), не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги, оскільки ця довідка не є нормативно-правовим актом та її врахування не передбачено процесуальним законом. Крім того, стала судова практика Верховного Суду, посилання на яку наведено вище, відрізняється від висловлених позицій, а тому підлягає застосуванню у відповідності до положень ч. 5 ст. 242 КАС України, яка передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З цих підстав, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року у справі № 160/9394/22 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяО.М. Панченко

суддяС.М. Іванов

суддяВ.Є. Чередниченко