Постанова

від 01.02.2023 по справі 640/28425/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/28425/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул Стоун" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Соул Стоун" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 20 вересня 2021 року №70414/0703, форми «Р» від 20 вересня 2021 року №70416/0703.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2022 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Соул Стоун» (код 39464734), з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2017 року по 10 серпня 2021 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2017 року по 10 серпня 2021 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 30 жовтня 2014 року по 10 серпня 2021 року та іншого законодавства за відповідний період відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

Результати перевірки оформлені Актом №64885/Ж5/26-15-07-03-03 від 17 серпня 2021 року, у висновках якого зазначено про порушення позивачем:

- п.44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 75141,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2018 року у сумі 9887,00 грн, за 4 квартал 2018 року у сумі 65254,00 грн.;

- п. 9.1. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерського обліку та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з ПДВ, що призвело до заниження податку на додану вартість, що належить до сплати в дохід бюджету, у сумі - 83490,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2021 року:

- №70414/0703, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 93926,00 грн.;

- 70416/0703, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму104362,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із позовом.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з вимогами пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Відповідно до положень статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п.44.1 ст. 44 ПК України).

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п.44.3 ст. 44 ПК України).

Згідно п185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Виходячи з вимог п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п.201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Аналіз наведених норм податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пунктами 6, 7П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власності господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Агенція 112»

Судом встановлено, що 05 червня 2018 року між позивачем та ТОВ «Агенція 112» укладено Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №Тр10-05/06/18, відповідно до якого ТОВ «Агенція 112» зобов`язалося доставляти (перевозити) автомобільним транспортом вантаж позивача.

На виконання вищевказаного Договору перевезення ТОВ «Агенція 112» в липні, листопаді та грудні 2018 року надало позивачу транспортні послуги перевезення щебеневої продукції на загальну суму 417 449,12 грн без ПДВ, сума ПДВ - 83 489,83 грн, разом з урахуванням ПДВ - 599 938,95 грн.

На підтвердження фактичного виконання укладеного договору позивачем долучено до матеріалів справи Акти здачі прийняття робіт, товарно-транспортні накладні.

Так зі змісту ТТН вбачається, що ТОВ ««Агенція 112» виконувало перевезення наступними транспортними засобами під керуванням водіїв: вантажний автомобіль ДАФ (держ. № НОМЕР_1 ) під керуванням водія ОСОБА_1 ; вантажний автомобіль Вольво (держ. № НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_2 ; вантажний автомобіль Ман (держ № НОМЕР_3 ) під керуванням водія ОСОБА_3 .

Листом від 25 серпня 2021 року ТОВ «Агенція 112» було проінформовано позивача про наявність орендованих транспортних засобів і найманих працівників станом на липень - грудень 2018 року та на підтвердження даних обставин надано позивачу: копії Договорів оренди/суборенди транспортних засобів, акти прийому-передачі транспортних засобів, накази про прийняття на роботу на посаду водія автотранспортного засобу осіб, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формою № 1 ДФ за квартал 2018 року із Квитанцією № 2 про прийняття звіту; відомості про трудові відносини та Таблицю 6, відомості про нарахування заробітної плати застрахованим особам за 7 місяць 2018 року із Квитанцією №2 про прийняття звіту ДПІ у Подільському р-ні м. Києва.

Всі вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Наведені вище докази підтверджують наявність реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агенція 112».

Проте в Акті перевірки контролюючий орган зазначив про нереальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Агенція 112», у зв`язку з неспроможністю виконання контрагентом перевезень, зазначених у вищенаведених Актах здачі прийняття робіт (надання послуг) та відсутністю власного вантажного автомобільного транспорту та трудових ресурсів у ТОВ «Агенція 112».

Колегія суддів вважає вказані доводи контролюючого органу помилковими, оскільки недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Щодо доводів контролюючого органу про допущення певних окремих помилок при заповненні ТТН, колегія суддів зазначає, що такі помилки в сукупності з іншими поданими, як до перевірки документами, так і доказами, долучених до даної позовної заяви, не спростовують факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Доводи апелянта щодо відсутності ділової мети придбання у ТОВ «Агенція 112» послуг з перевезення щебеневої продукції та правомірності включення до складу витрат на збут вартості вказаних послуг колегія суддів також вважає необгрунтованими з огляду на наступне.

Я вбачається із матеріалів справи, господарська діяльність позивача полягала у реалізації товарів, а саме щебеневої продукції виробництва «ТОВ «ККНК «ТЕХНОБУД» на адресу покупців з метою отримання економічного ефекту - приросту активів підприємства, отримання прибутку.

З матеріалів справи вбачається, що придбання товарів - щебеневої продукції - здійснено позивачем у виробника - ТОВ «Клесівський кар`єр нерудних копалин «ТЕХНОБУД» за Договором № 75-К/17 від 03.03.2017 на умовах EXW, тобто на складі виробника - Кощіївської філії ТОВ «Клесівський кар`єр нерудних копалин «ТЕХНОБУД».

Реалізація придбаної щебеневої продукції здійснювалась позивачем покупцям на умовах СРТ, тобто на умовах «перевезення, сплачене до» визначеного договорами пункту приймання товару покупцями.

Зокрема покупцями щебеневої продукції, перевезення якої здійснено ТОВ «Агенція 112», були :

ТОВ «ДОРОЖНІЙ РЕСУРС» згідно Договору поставки № ДР-18/06/18 від 18.06.2018р. умовами вказаного договору було визначено місце поставки - вул. Заболотного у м. Києві);

ТОВ «СУЧАСНІ ДОРОЖНІ МАТЕРІАЛИ» згідно Договору поставки № СДМ-25/09/17 від 25.09.2017р., умовами вказаного договору було визначено місце поставки-с. Крячки).

Оскільки у власності позивача відсутні транспортні засоби, для доставки товарів - щебеневої продукції вищевказаним покупцям у визначені пункти (с. Крячки та вул. Заболотного у м. Києві) позивачем було укладено з перевізником ТОВ «Агенція 112» Договір №Тр 10-05/06/18 від 05.06.2018.

На переконання колегії суддів укладений договір між позивачем та контрагентом відповідає меті господарської діяльності цих суб`єктів. Виконання робіт за договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, дефектність яких не встановлена у визначеному законом порядку.

Фактично контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його контрагента.

Посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію, як на підставу для відмови в задоволенні позову, колегія суддів вважає необґрунтованими оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Колегія суддів зазначає, що наявність певної податкової інформації на яку посилається податковий орган, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції висновки відповідача, викладені в акті перевірки щодо наведених вище господарських правовідносин та контрагента позивача є безпідставними, а податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2021 року №70414/0703 та №70416/0703 є протиправними, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких