Постанова

від 01.02.2023 по справі 160/19098/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 160/19098/21

адміністративне провадження № К/990/30188/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді Блажівської Н.Є.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

за участі

секретаря судових засідань Жураковської Б.М.,

представника Позивача: Талана О.Л.,

представника Відповідача: Ваховської Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року (суддя Горбалінський В.В.),

додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року (суддя Горбалінський В.В.)

та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року (судді: Круговий О.О., Прокопчук Т.С., Шлай А.В.)

в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМРУДМАШ»

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМРУДМАШ» (надалі також - ТОВ «ПРОМРУДМАШ», Позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (надалі також - Відповідач), в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2021 року:

- №0072100723 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 7 513 683,00 грн, в тому числі: основний платіж в розмірі 5 425 271,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2 088 412,00 грн;

- №0072090723 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 6 721 072,50 грн, в тому числі: основний платіж в розмірі 4 480 715,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2 240 357,50 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані індивідуальні акти не відповідають вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), оскільки викладені в акті перевірки висновки щодо порушення Позивачем вимог Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) є необґрунтованими, адже ним з дотриманням вимог чинного законодавства відображено в податковому обліку наслідки господарських операцій з контрагентами. При цьому Позивач стверджував, що списання кредиторської заборгованості не є підставою для коригування податкового кредиту з податку на додану вартість.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року позов задоволено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року в адміністративній справі №160/19098/21 залишено без змін. Стягнуто на користь ТОВ «ПРОМРУДМАШ» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області витрати на правничу допомогу в Третьому апеляційному адміністративному суді - 3000 грн.

Ухвалюючи рішення по суті позовних вимог суди виснували, що:

- Позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій надано первинні документи, що відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, що вказує на безпідставність висновків податкового органу про заниження Позивачем сум податку, сплачених в ціні товару, поставленого на адресу Позивача; нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями; наявність у податкового органу інформації, яка може свідчити про порушення третіми особами податкової дисципліни, не може вказувати на відсутність у Позивача права на формування податкового кредиту, за відсутності у податкового органу доказів участі платника в таких зловживаннях;

- ПК України не встановлює обов`язку по корегуванню податкових зобов`язань і податкового кредиту з ПДВ у разі проведення процедур з врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості.

За результатами вирішення поданої Позивачем заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції додатковим рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 59100,00 грн.

Суд вказав, що відповідний обсяг є обґрунтованим враховуючи рівень складності саме цієї справи, заявлені позовні вимоги та їх співвідношення із заявленим розміром судових витрат, наявність сталої судової практики з розгляду такої категорії спорів, факт розгляду справи судом без виклику сторін.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задоволено частково. Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року в адміністративній справі скасовано та прийнято нову постанову. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області на користь ТОВ «ПРОМРУДМАШ» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. У решті вимог заяви ТОВ «ПРОМРУДМАШ» про ухвалення додаткового рішення у справі відмовлено.

Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції послався на те, що спірні питання у справі були предметом неодноразового розгляду Верховного Суду з приводу застосування норм матеріального права, адміністративна справа не складною та не потребує великого обсягу юридичного опрацювання, а відтак співмірним розміром правничої допомоги з урахуванням реального часу надання правничої допомоги та обсягу необхідної до виконання роботи, є 10 000 грн.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову та відмовити у стягнені витрат на професійну правничу допомогу.

Ознайомившись із касаційною скаргою, ТОВ «ПРОМРУДМАШ» вважає викладені у ній доводи законодавчо необґрунтованими та такими, що не спростовують правової позиції, викладеної у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. З урахуванням цього просить залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу Відповідача - без задоволення.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що за результатами проведеної перевірки складено акт від 9 квітня 2021 року № 1197/04-36-07-23/31385598 (надалі також - Акт перевірки).

За змістом Акта Позивачем порушено вимоги:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого ТОВ «ПРОМРУДМАШ» занижено податок на прибуток на загальну суму 5 425 271 грн,

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, підпункту 3 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289 в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 480 715 грн.

На підставі Акта перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2021 року

-№ 0072100723, яким ТОВ «ПРОМРУДМАШ» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 7513683,00 грн;

- №0072090723, яким ТОВ «ПРОМРУДМАШ» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 6721072, 50 грн.

Фактичною підставою прийняття вказаних індивідуальних актів стали висновки Відповідача, зафіксовані в акті перевірки, про те, що:

- Позивачем безпідставно відображено в податковому обліку наслідки операцій з ТОВ «Торговий дім «ІнтерТрансКомплект», «ТОВ «Декор-Пласт», ФОП ОСОБА_1 , з огляду на наявну в базах даних інформацію про неможливість останніми реально здійснити господарські операції, а також відсутність доказів на підтвердження сертифікатів, де було б зазначено про походження придбаних товарів;

- ТОВ «ПРОМРУДМАШ» занижено податок на додану вартість в сумі 20857,00 грн у грудні 2018 року у зв`язку з непроведенням коригування податкового кредиту по списаній безнадійній кредиторській заборгованості по ТОВ «БУД-НОВА».

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Підставами скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог Відповідач визначив порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що апеляційним судом не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України) від 30 вересня 2020 року у справі №1540/4936/18, від 23 квітня 2021 року у справі №200/7209/19-а, від 6 лютого 2018 року у справі №804/7561/15, від 6 квітня 2021 року у справі №813/2762/15.

Наведені Відповідачем доводи в обґрунтування правомірності спірних індивідуальних актів в касаційній скарзі зводяться до того, що:

- Позивачем безпідставно відображено в податковому обліку наслідки операцій з ТОВ «Торговий дім «ІнтерТрансКомплект», «ТОВ «Декор-Пласт», ФОП ОСОБА_1 , з огляду на наявну в базах даних інформацію про неможливість останніми реально здійснити господарські операції, а також зважаючи на ненадання доказів на підтвердження сертифікатів про походження придбаних товарів;

- ТОВ «ПРОМРУДМАШ» занижено податок на додану вартість в сумі 20857,00 грн у грудні 2018 року у зв`язку з непроведенням коригування податкового кредиту по списаній безнадійній кредиторській заборгованості по ТОВ «БУД-НОВА».

Відповідач вважає, що поведінка Позивача у взаємовідносинах, які ревізовані під час контролюючого заходу, зумовлює обґрунтованість висновків про відсутність документів, які б підтверджували фактичне здійснення операцій між Позивачем та його контрагентами.

На думку контролюючого органу, оскільки Позивач як платник ПДВ при придбанні товарів/послуг на підставі отриманої податкової накладної сформував податковий кредит, але такі товари/послуги не були оплачені протягом терміну позовної давності, то в податковому періоді, в якому відбувається списання кредиторської заборгованості, йому необхідно відкоригувати суму податкового кредиту на підставі бухгалтерської довідки.

Відповідач вважає, що, стягуючи за надання правничої допомоги у суді першої інстанції 10000 грн, апеляційний суд не врахував, що витрати на професійну правничу допомогу у такому розмірі не відповідають критеріям розумності, співмірності та обґрунтованості. Розподіляючи витрати на правничу допомогу потрібно оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування треба виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію .розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В додаткових поясненнях представник Відповідача покликалась неперевірену належним чином обставину щодо об`єктивної неможливості контрагентами Позивача здійснити спірні операції та акцентувало увагу на порушення кримінальних проваджень щодо посадових осіб контрагентів.

3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції законними та обґрунтованими, Позивач у відзиві на касаційну скаргу покликається на те, що судами надано юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджуються дотримання ним вимог ПК України при формуванні даних податкового обліку.

Позивач вважає, що реальність господарських операцій міжним та контрагентами-продавцями підтверджується договорами, які не визнані недійсними, та первинними бухгалтерськими документами, які не мають дефектів форми при їх складанні, а фактичний рух товарно-матеріальних цінностей підтверджується договорами, укладеними між Позивачем та перевізниками (експедиторами), товарно-транспортними накладними, актами приймання виконаних робіт на перевезення ТМЦ, визнаними Відповідачем в Акті перевірки витратами Позивача на транспортні послуги, накладними вимогами на відпуск та повернення (внутрішнє переміщення) матеріалів.

Позивач на противагу наведеним у касаційній скарзі доводам стверджує, що:

- зі своїми контрагентами-постачальниками має довгострокові господарські відносини , контрагенти Позивача під час здійснення господарських операцій мали повний обсяг цивільної та податкової дієздатності;

- під час всього періоду, що перевірявся, діяла система електронного адміністрування податку на додану вартість, яка, відповідно до пункту 2001.1 статті 200-1 Податкового кодексу України, забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку;

- Позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ у відповідних податкових періодів відбувалось виключно на підставі податкових накладних, які були зареєстровані його контрагентами-постачальниками в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- використання отриманих від контрагентів-постачальників товарів (робіт, послуг) в господарській діяльності підтверджуються укладеними договорами з контрагентами-покупцями та первинними бухгалтерськими документами, складеними між Позивачем та його контрагентами-покупцями на підтвердження здійснених господарських операцій;

Висновки судів, на думку Позивача, ґрунтуються на правових позиціях, викладених в постановах: Верховного Суду від 3 серпня 2020 року у справі №326/7917/17, від 17 вересня 2020 року у справі №826/16705/17, від 24 вересня 2020 року у справі № 820/329/17, від 25 лютого 2021 року у справі №640/3515/19, від 13 травня 2021 року у справі №200/3634/19-а, від 30 вересня 2021 року у справі №640/12589/19.

Суди, на думку Позивача, дійшли вірного висновку про те, що обов`язок здійснити коригування суми податкового кредиту при списанні безнадійної кредиторської заборгованості, у зв`язку із закінченням терміну позовної давності по отриманим та неоплаченим товарам/послугам, по яким раніше був сформований податковий кредит, та нараховувати податкові зобов`язання з ПДВ у Позивача відсутній, оскільки списання кредиторської заборгованості не є операцією зі зміни суми компенсації вартості товарів (послуг), а норми ПК України не встановлюють обов`язку по коригуванню податкових зобов`язань і податкового кредиту з ПДВ у разі проведення процедур з врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості.

При цьому суд першої інстанції, зокрема, в своєму рішенні посилався на правовий висновок, визначений у постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі №2а-5959/12/1470 та від 18 лютого 2021 року у справі № 804/3044/17.

Крім того, Позивач звертає, що ним включено 140 825,74 грн до складу доходів періоду, який перевірявся, безнадійну кредиторську заборгованість перед ТОВ «БУД-НОВА». Ця сума, у відповідності до вимог ПК України, була оподаткована податком на прибутком. Зазначена сума була відображена у податкові декларації з податку на прибуток за 2018 рік, що підтверджується Відповідачем в Акті перевірки.

Також у надісланих письмових поясненнях представник Позивача наполягав на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору врахували релевантну практику Верховного Суду та наводив доводи на підтвердження правомірного формування даних податкового обліку за результатами відповідних операцій.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних.

Згідно із пунктом 5-7 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року N 318, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Як передбачено пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З цього приводу Верховними Судом вже сформована стала та послідовна практика щодо застосування наведених норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, вказала таке.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Схожі за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, на які покликається Відповідач у касаційній скарзі, у справах №1540/4936/18, №200/7209/19-а, де вказано також, що:

- на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, фінансово-господарські взаємовідносини між Позивачем та ТОВ «Торговий дім «ІнтерТрансКомплект», ТОВ «Декор-Пласт», ФОП ОСОБА_1 будувались на підставі договорів поставки товарів, а з останніми (ТОВ «Декор-Пласт», ФОП ОСОБА_1 ) також і на підставі договорів про надання послуг та виконання робіт по виготовленню продукції із матеріалу Замовника.

На підтвердження фактичної поставки товарів та надання послуг Позивачем надано копії специфікацій, видаткових накладних, рахунків-фактур, актів-прийому-передачі виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, актів прийому-передачі у виготовлення, рахунків на оплату, актів прийому-передачі після виготовлення, податкових накладних

Представником Позивача надані первинні документи щодо використання отриманих від контрагентів товарів (робіт, послуг) в господарській діяльності (договори, акти здачі-приймання, видаткові накладні, ТТН, журнали-ордери, тощо), зокрема, для виконання своїх зобов`язань перед третіми особами, в рамках укладених з такими третіми особами-замовниками робіт (послуг) та покупцями скомплектованого обладнання окремих договорів, а також подальшого перепродажу окремих товарів з метою отримання прибутку, зокрема, покупцям: ТОВ «Магнітні технології», AT «Південний ГЗК», AT «Північний ГЗК», AT «Центральний ГЗК», AT «Інгулецький ГЗК», AT «Полтавський ГЗК», ТОВ «Цукроагропром», ТОВ «Новооржицький цукровий завод», ФОП ОСОБА_2 .

Як з`ясували суди, надані Позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, що вказує на безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем сум податку, сплачених в ціні товару, поставленого на адресу Позивача.

Як підтверджується матеріалами справи та вірно встановлено судами, фактично в основу висновків Відповідача про фактичне не здійснення поставки товарів (робіт, послуг) цими контрагентами покладено твердження, зокрема, про недобросовісний характер діяльності останніх, з огляду на аналіз інформації з баз податкового органу.

Попри це, правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими Позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення Позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин Позивача його безпосередніми контрагентами. При цьому, лише наявність або відсутність окремих документів, а так само як і деякі помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки Позивача та про обізнаність платника податків щодо можливої протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними, що встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішення судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновки про не здійснення поставки товару, як з`ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається Відповідач.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій надано належну оцінку доказам, наданим Позивачем та зібраним судами на підставі статті 9 КАС України, а також іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення Позивачем вимог податкового законодавства щодо формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з його безпосередніми контрагентами. Зокрема, у ході вирішення спору досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України є підставою для податкового обліку та які містять відомості, що в повній мірі відображають суть спірних господарських операцій з зазначеними суб`єктами господарювання та підтверджують їх фактичне здійснення.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи сталу судову практику щодо оцінки операцій між суб`єктами господарювання як такі, що здійснені/не здійснені, а також доказування фактичної поставки товарів за результатами дослідження та аналізу поданих у справі документів та пояснень/заперечень, на підставі встановлених обставин дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність у ході вирішення спору Відповідачем зазначених у акті перевірки висновків щодо протиправного формування Позивачем витрат та податкового кредиту.

Ураховуючи встановлені судами обставини, а також наведені вище правові норми та відповідні правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій зроблено законні та обґрунтовані висновки щодо суті операцій між Позивачем та його контрагентами.

Щодо інших, наведених у касаційній скарзі доводів про протиправну в сфері податкових правовідносин поведінку Позивача при списанні кредиторської заборгованостіі, необхідно зазначити таке.

Статтею 192 ПК України регламентовано особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках (порядок коригування податкових зобов`язань та податкового кредиту).

Відповідно до пункту 192.1 статті 192 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку, підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних:

постачальником (продавцем) товарів/послуг, якщо передбачається збільшення суми компенсації їх вартості на користь такого постачальника або якщо коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації;

отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу.

За змістом підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 ПК України якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв`язку з отриманням таких товарів/послуг.

Постачальник має право зменшити суму податкових зобов`язань лише після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.

Тобто обов`язок по відповідному коригуванню суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача виникає у разі, коли після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості.

Зважаючи на правове регулювання спірних правовідносин, обов`язок здійснити коригування суми податкового кредиту при списанні безнадійної кредиторської заборгованості у зв`язку із закінченням терміну позовної давності по отриманим та неоплаченим товарам/послугам, по яким раніше був сформований податковий кредит, та нараховувати податкові зобов`язання з ПДВ, у Позивача відсутній, оскільки списання кредиторської заборгованості не є операцією зі зміни суми компенсації вартості товарів (послуг), а норми ПК України не встановлюють обов`язку по коригуванню податкових зобов`язань і податкового кредиту з ПДВ у разі проведення процедур з врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості.

Верховний Суд вже робив висновок щодо такого застосування норми статті 192 ПК України у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 7 листопада 2019 року у справі №2а-5959/12/1470, та від 18 лютого 2021 року у справах №815/5277/16 та №804/3044/17, від 09 лютого 2022 року у справі №640/12697/19, від 12 травня 2021 року у справі № 820/2257/17, від 29 квітня 2021 року у справі №825/992/17 й від означеного висновку КАС ВС у встановленому процесуальним законом порядку не відступав.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі не дає підстав вважати про неправильне застосування судами згаданих норм матеріального права.

Контролюючий орган у касаційній скарзі, наводячи рішення Верховного Суду на спростування висновків судів пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржником рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Доводи Відповідача по наведених вище, на думку останнього, порушеннях Позивачем вимог податкового законодавства, зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів.

Однак, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №908/1795/19).

У справі, що переглядається, Відповідачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин в обґрунтування власної позиції за наведеними вище, на думку контролюючого органу, порушеннями.

Суд додатково звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.

Аналіз матеріалів справи, встановлених судами попередніх інстанцій обставин та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин дає підстави вважати, що суди попередніх інстанції зробили обґрунтовані висновки про те, що Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при ухваленні оскаржених рішень діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призвело до безпідставного податкового навантаження на Позивача.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі по відповідних епізодах, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими вирішено спір по суті позовних вимог.

Щодо доводів Відповідача про завищення стягнутих судом апеляційної інстанції 10000 грн на правничу допомогу, надану у суді першої інстанції, то судами з`ясовано, що між ТОВ «ПРОМРУДМАШ» та Адвокатським Об`єднанням «Консул» укладено Договір №04/10-2021 про надання професійної правничої допомоги від 4 жовтня 2021 року та складено протокол.

Пунктом 2 Протоколу визначено, що вартість послуг складатиме: попереднє опрацювання матеріалів - 10 год.- 12 000,00 грн; опрацювання законодавчої бази, судової практики, формування правової позиції - 3 год. - 3 600,00 грн; складання позовної заяви - 1 год. - 20000,00 грн; складання та подача процесуальних документів по суті (відзив, апеляційна скарга, касаційна скарга) - 1год. - 10 000,00 грн; підготовка процесуальних документів по суті (відповідь на відзив, заперечення на відповідь) - 1 год. 5 000,00 грн; складання заяв(клопотань) про призначення судової експертизи - 1 год. - 10 000,00 грн; складання та подача інших процесуальних заяв і клопотань - 1 год. - 2 500,00 грн; участь адвокатів у судових засіданнях - 1 год. - 4 000,00 грн.; гонорар виконавця у випадку задоволення вимог Замовника 0,25% від суми 0,00 грн.

8 грудня 2021 року між ТОВ «ПРОМРУДМАШ» та Адвокатським Об`єднанням «Консул» укладено акт №1 приймання-передачі робіт (наданих послуг), відповідно до пункту 1 якого встановлено, що Виконавець надав комплекс послуг з метою захисту інтересів Замовника як позивача у справі №160/19098/21, в тому числі: попереднє опрацювання матеріалів - 10 год. - 12 000,00 грн; опрацювання законодавчої бази, судової практики, формування правової позиції 3 год. - 3 600,00 грн.; складання позовної заяви - 20000,00 грн; підготовка інших процесуальних документів по суті (відповідь па відзив) 1 год - 5 000,00 грн; складання і подача додаткових пояснень 1 год. - 2 500,00 грн.; участь адвокатів у судових засіданнях:. - 4 год. - 16000,00 грн; гонорар за задоволення вимог Замовника (сума задоволених вимог 14 234 755,50 грн. - 0,25% від виграної суми - 35 586,89 грн; разом: 94 686,89 грн.

Суд апеляційної інстанції не погодившись з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення на користь Позивача суми 59 100 грн вказав, що незважаючи на ціну позову, спірні питання у справі, були предметом неодноразового розгляду Верховного Суду з приводу застосування норм матеріального права, відтак дана адміністративна справа не складною та не потребує великого обсягу юридичного опрацювання. На думку колегії суддів апеляційного суду, співмірним розміром правничої допомоги, з урахуванням реального часу надання правничої допомоги та обсягу необхідної до виконання роботи, є 10 000 грн.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У частині третій статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною ж першою статті 138 КАС України передбачено встановлення судом розміру витрат, пов`язаних, зокрема, з підготовкою справи до розгляду, на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Як підтверджується змістом рішення суду апеляційної інстанції, при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 10000 грн було враховано наведені вище критерії. Відповідачем у касаційній скарзі не наведено конкретних та обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність відповідної позиції апеляційного суду.

З урахуванням наведеного у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави вважати про невідповідність вимогам законодавства висновку суду апеляційної інстанції щодо необхідності стягнення витрат на правничу допомогу у відповідному обсязі.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 3, 195, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко