Постанова

від 02.02.2023 по справі 144/831/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/831/16-ц

Провадження № 22-ц/801/235/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 рокуСправа № 144/831/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Оніщука В.В.,

суддів: Рибчинського В.П., Копаничук С.Г.,

з участю секретаря судового засідання: Ковальчук О.А.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Приватне підприємство "ЗІС",

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЗІС" на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Германа О.С., в залі суду,

встановив:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Приватного підприємства "ЗІС", третя особа на стороні відповідача - Відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі, про визнання договору оренди землі недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0523785000:02:002:0026, площею 2,1815 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Теплицького (на даний час Гайсинського) району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В січні 2015 року позивачу стало відомо, що існує договір оренди землі, укладений нібито між нею та ПП «ЗІС», відповідно до якого відповідач має право користуватися належною їй земельною ділянкою, однак ОСОБА_1 вказаного договору оренди землі не підписувала та нікого не уповноважувала на його підписання, а тому ПП «ЗІС» на даний час користується належною їй земельною ділянкою на підставі неукладеного договору оренди землі.

На підставі викладеного позивач звернувшись в суд з даним позовом, з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову, просила усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 0523785000:02:002:0026, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання його повернути їй дану земельну ділянку, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь - яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 0523785000:02:002:0026, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання його повернути їй дану земельну ділянку, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонено ПП «ЗІС» проведення будь - яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди землі №347 від 18 квітня 2006 року, зареєстрований в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 09.08.2006 за №040685000351 є неукладеним, оскільки не підписаний позивачем, а тому земельна ділянка, кадастровий номер 0523785000:02:002:0026, площею 2,1815 га, що належить позивачу, знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ПП "ЗІС" подало апеляційну скаргу у якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Зокрема, у апеляційній скарзі зазначено, що протягом 2006 2015 років позивач отримувала орендну плату за використання землі ПП "ЗІС", відтак останній було відомо про договір оренди землі та зміни до вказаного договору.

Укладення змін (доповнень) до договорів земельних ділянок були на взаємовигідних умовах, волевиявлення позивача було вільним і відповідало її внутрішній волі. З будь якими претензіями чи іншими заявами з приводу використання відповідачем земельної ділянки ОСОБА_1 до ПП «ЗІС» та контролюючих органів не зверталась.

Також скаржником зазначено, що судом першої інстанції не взято до уваги пояснення допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які пояснили, що ОСОБА_1 особисто підписала договір оренди землі з ПП "ЗІС" та особисто підписалася у змінах до вказаного договору 07.05.2010.

Крім того, скаржник не погоджується із розміром стягнутих судом першої інстанції витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від позивачавпродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, зокрема і за допомогою зазначеної у апеляційній скарзі електронної пошти, причини неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 367ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на підставі державного акту серії ЯА №104670 від 10 січня 2005 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2,1815 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Теплицького району та має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з договором оренди землі №347 від 18.04.2006, належна позивачу земельна ділянка, площею 2,1815 га, передана в оренду ПП «ЗІС».

Вказаний договір зареєстрований Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.08.2006 за №040685000351.

Відповідно до висновку експерта №262-П від 28.07.2017 підпис у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі №347 від 18.04.2006, який укладено між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС», зареєстрований Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 09 серпня 2006 року за №040685000351, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

За змістомстатті 11ЦК Україницивільні правата обов`язкивиникають здій осіб,що передбаченіактами цивільногозаконодавства,а такожз дійосіб,що непередбачені цимиактами,але зааналогією породжуютьцивільні правата обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори, інші правочини, юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202ЦК України правочиномє діяособи,спрямована нанабуття,змінуабо припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін ( частина четверта цієї ж статті ). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодоволевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі ( зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії ), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається та-ким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах ( у тому числі електронних ), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як висновок, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової фор-ми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За частиною першою статті 14Закону України«Про орендуземлі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15Закону України«Про орендуземлі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Отже, встановивши, що спірний договір позивачем не підписувався, тобто він не є укладеним, суд на законних підставах задовольнив позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У даному випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є саме усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки, які можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 97).

Згідно висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) за даних обставин (не підписання договору оренди землі однією із сторін) такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки.

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Відповідно частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що оскільки позивач договору оренди землі не підписувала, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, тобто волевиявлення на укладення договору не висловлювала, відтак вказаний договір є неукладеним, тобто належна позивачу земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні відповідача без встановлених законом підстав, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом повернення такої земельної ділянки.

Вимогами статті319ЦК Українипередбачено,що власникволодіє,користується,розпоряджається своїммайном навласний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власностіє непорушним.Ніхто неможе бутипротиправно позбавленийцього правачи обмеженийу йогоздійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом - ч. 1, ч. 2 ст. 321 ЦК України.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог і в частині заборони ПП «ЗІС» проведення будь - яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці, з огляду на те, що договір оренди є не вчиненим (неукладеним).

Аргументи апеляційної скарги про те, що укладення змін (доповнень) до договору оренди земельної ділянки були на взаємовигідних умовах, волевиявлення позивача було вільним і відповідало її внутрішній волі спростовуються наявним у матеріалах справи висновком експерта №262-П від 28.07.2017, згідно якого підпис у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі №347 від 18.04.2006, який укладено між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, тобто волевиявлення на укладення договору позивач не висловлювала.

Доводи апеляційної скарги про те, що протягом 2006 2015 років позивач отримувала орендну плату за використання землі ПП "ЗІС", а відтак останній було відомо про договір оренди землі та зміни до вказаного договору, є безпідставними, так як вказані обставини не спростовують того факту, що спірний договір позивачем не підписувався, тобто він не є укладеним.

Також, за вказаних вище обставин, не заслуговують на увагу посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не взято до уваги пояснення допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які пояснили, що ОСОБА_1 особисто підписала договір оренди землі з ПП "ЗІС" та особисто підписалася у змінах до вказаного договору 07.05.2010, оскільки такі посилання спростовуються вказаним вище висновком експерта.

Щодо оскарження відповідачем розміру стягнутих судом першої інстанції витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України та ч. 8 ст. 141 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром стягнутих з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру, при цьому апеляційна скарга не містить доводів на спростування визначеного судом розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Аргументи апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи скаржника не дають правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, тому судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, -

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЗІС" залишити без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий: В. В. Оніщук

Судді: С. Г. Копаничук

В. П. Рибчинський