Постанова

від 01.02.2023 по справі 334/375/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 01.02.2023 Справа № 334/375/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№334/375/22 Головуючийу 1інстанції Бредіхін Ю.Ю.

Провадження № 22-ц/807/367/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до садівничого товариства «Дніпро» та ОСОБА_3 про визнання протиправним рішення про прийняття до садівничого товариства та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до СТ «Дніпро», ОСОБА_3 про визнання протиправним рішення про прийняття до членів садівничого товариства та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , який за життя був членом СТ «Дніпро», та у користуванні якого знаходилася земельна ділянка АДРЕСА_1 із двохповерховим земельним будинком.

ОСОБА_1 отримав свідоцтво на спадщину після померлого, інших спадкоємців першої черги немає.

Позивач зазначав, що подавав заяву про прийняття його в члени товариства, проте заява залишилась без реагування. Згодом йому стало відомо, що на підставі рішення правління СТ «Дніпро» замість померлого ОСОБА_4 у 2020 році до членів товариства було прийнято його онуку (доньку позивача) ОСОБА_3 .

Вищенаведене рішення та виділення земельної ділянки ОСОБА_3 , позивач вважає таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки відповідно до п. 2.2 Статуту він має переважне право на членство у товаристві. Крім того, право на членство в садівничому товаристві не входить до складу спадщини, оскільки воно не може бути реалізоване одразу кількома особами. Не передбачено також права спільної участі у садовому товаристві, таке право не може бути розділено між спадкоємцями в частках. Разом з тим, перехід права на членство до спадкоємців, має відбуватися з дотриманням загальних норм спадкування.

Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення про прийняття ОСОБА_3 до членів садівничого товариства «Дніпро»; зобов`язати уповноважений орган СТ «Дніпро» розглянути заяву ОСОБА_1 про прийняття його до членів товариства; визнати за ОСОБА_1 переважне право на членство в СТ «Дніпро».

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року провадження у справі закрито.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду про закриття провадження у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що він не є та ніколи не був учасником СТ «Дніпро», тобто він не є а ні учасником товариства, ані учасником який вибув. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції послався на практику Верховного Суду у справах до позивачі є чи були членами різних товариств.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до СТ «Дніпро», ОСОБА_3 про визнання протиправним рішення про прийняття до членів садівничого товариства та зобов`язання вчинити певні дії, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України та виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України,суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів ( пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення про прийняття ОСОБА_3 до членів садівничого товариства «Дніпро», оформлене пунктом 4 протоколу засідання правління СТ «Дніпро» та протоколом загальної конференції представників СТ «Дніпро» від 02.10.2021 року;

- зобов`язати правління СТ «Дніпро» розглянути заяву ОСОБА_1 про прийняття його до членів товариства;

- визнати за ОСОБА_1 переважне право на членство в СТ «Дніпро» після смерті батька ОСОБА_4 , ділянка АДРЕСА_1 .

Позивач зазначив, що підставою позовних вимог є недотримання, на його думку, відповідачем СТ «Дніпро» положень його статуту в частині прийняття нових членів до товариства після смерті попереднього.

Проте, у справі, що розглядається, спір стосується виключно питань віднесених до компетенції органів управління садівничого товариства та прав позивача і відповідача на прийняття участі в такому управлінні.

Відповідно до висновків, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 року у справі № 695/2665/16-ц щодо визначення предметної юрисдикції подібних спорів, визначено, що подібні позови стосуються захисту права позивачів на участь у діяльності органу управління садівничого товариства, порядку скликання загальних зборів членів ОСТ «Славутич» та правомочності їх рішення.

Вказане рішення зборів зачіпає як права конкретної особи щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою, так і процедуру прийняття такого рішення, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю кооперативу.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, який підтримується Великою Палатою Верховного Суду й повторюється у значній кількості тотожних справ, Велика Палата Верховного Суду вважала, що особи, які є членами кооперативу, правомочні брати участь у його управлінні, а також мають інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. Оскільки кооператив є господарською організацією, а спір виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю кооперативу, а саме у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, розгляд цього спору має здійснюватися судом господарської юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі №904/4887/18 та інших).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 року у справі № 695/2665/16-ц з метою забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, визначено, що Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що ані позивач, ані відповідач ОСОБА_3 не є власниками земельної ділянки і так само не є власниками будівель на цій ділянці.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку спір стосується виключно питань віднесених до компетенції органів управління садівничого товариства та прав позивача і відповідача на прийняття участі в такому управлінні.

Доводи апеляційної скарги про те, що спір не члена з товариством має розглядатись саме судом загальної юрисдикції колегією суддів відхиляються з огляду на те, спір виник не зі спадкових відносин, не із земельних, а саме з питань участі в управлінні садівничим товариством та порядком оформлення рішення цього товариства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спір виник через бажання позивача приймати участь в управлінні садівничим товариством і відповідно усунити від такого право іншого відповідача ОСОБА_3 , а відтак справа має розглядатись відповідним господарським судом.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02 лютого 2023 року.

Головуючий

Судді: