Постанова

від 26.04.2023 по справі 334/375/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 334/375/22-ц

провадження № 61-3085св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Садівниче товариство «Дніпро», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року у складі судді Бредіхіна Ю. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Садівничого товариства «Дніпро» (далі - СТ «Дніпро»), ОСОБА_2 про визнання протиправним рішення про прийняття до садівничого товариства та зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , який за життя був членом СТ «Дніпро» та у користуванні якого знаходилася земельна ділянка АДРЕСА_1 із двоповерховим будинком. Він отримав свідоцтво на спадщину після померлого, інших спадкоємців першої черги немає.

Крім того, він звертався до СТ «Дніпро» із заявою про прийняття його в члени товариства, проте заява залишилася без реагування. Згодом йому стало відомо, що на підставі рішення правління СТ «Дніпро» замість померлого ОСОБА_4 у 2020 році до членів товариства прийнято його онуку (доньку позивача) - ОСОБА_2 .

Вважає рішення щодо виділення земельної ділянки ОСОБА_2 таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки відповідно до пункту 2.2 Статуту СТ «Дніпро» він має переважне право на членство у товаристві. Крім того, право на членство в садівничому товаристві не входить до складу спадщини, оскільки воно не може бути реалізоване одразу кількома особами. Не передбачено також права спільної участі у садовому товаристві, таке право не може бути розділено між спадкоємцями у частках. Водночас перехід права на членство до спадкоємців має відбуватися з дотриманням загальних норм спадкування.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення про прийняття ОСОБА_2 до членів СТ «Дніпро», оформлене пунктом 4 протоколу засідання правління СТ «Дніпро» та протоколом загальної конференції представників СТ «Дніпро» від 02 жовтня 2021 року; зобов`язати правління СТ «Дніпро» розглянути заяву ОСОБА_1 про прийняття його до членів товариства; визнати за ОСОБА_1 переважне право на членство в СТ «Дніпро» після смерті його батька ОСОБА_4 , ділянка АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснено ОСОБА_1 його право на звернення до відповідного господарського суду за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, оскільки заявлені ним вимоги підлягають розгляду судом господарської юрисдикції.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір між сторонами у справі стосується виключно питань, віднесених до компетенції органів управління садівничого товариства та прав позивача і відповідача на прийняття участі в такому управлінні, а отже, справа має розглядатись відповідним господарським судом.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2023 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що цей спір належить розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки спір виник не зі спадкових відносин, не із земельних, а саме з питань участі в управлінні садівничим товариством та порядком оформлення рішення цього товариства.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з правовим висновком Верховного Суду України, який підтримується Великою Палатою Верховного Суду й повторюється у значній кількості тотожних справ, Велика Палата Верховного Суду вважала, що особи, які є членами кооперативу, правомочні брати участь у його управлінні, а також мають інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. Оскільки кооператив є господарською організацією, а спір виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю кооперативу, а саме у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, розгляд цього спору має здійснюватися судом господарської юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі №904/4887/18 та інших).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає про те, що ОСОБА_1 не є і ніколи не був учасником СТ «Дніпро», а тому цей спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Спір між сторонами у цій справі не пов`язаний ні зі створенням, ні з діяльністю чи порядком утворення юридичної особи або реалізацією корпоративних прав. У цій справі, спір про право на членство у кооперативі, яке нерозривно пов`язане з правовідносинами спадкування.

Висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 695/2665/16-ц, не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли у цій справі, Велика Палата Верховного Суду розглядала справу за позовом п`яти чинних членів садового товариства, тоді як у цій справі ОСОБА_1 не був і не є членом такого товариства.

У квітні 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначала, що у цій справі спір стосується виключно питань, що віднесенні до компетенції органів управління садівничого товариства та прав позивача і відповідача на участь у такому управлінні. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що особи, які є членами кооперативу, правомочні брати участь у його управлінні, а також мають інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. Оскільки кооператив є господарською організацією, а спір виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю кооперативу, а саме у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, то розгляд цього спору має здійснюватися судом господарської юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Правове обґрунтування

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом»поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого закономвиду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних, кримінальних чи господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК Українигосподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правомочності, передбачені законом і статутом (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31)).

Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно з частиною першої статтею 94 ГК України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію».

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

Основними принципами кооперації згідно із статтею 4 Закону України «Про кооперацію» є, зокрема, безпосередня участь членів кооперативної організації у її діяльності, рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос), соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва, демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про кооперацію»для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Особи, які є членами створеного ними обслуговуючого кооперативу, правомочні брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі.

За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Аналогічний за змістом висновок у відповідних правовідносинах викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19).

Корпоративні права характеризуються, зокрема тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Отже, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини його членів з кооперативом, що пов`язані зі створенням, діяльністю, припиненням діяльності такої юридичної особи, а також з управлінням нею, є корпоративними (аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вимогами про визнання незаконним та скасування рішення про прийняття ОСОБА_2 до членів СТ «Дніпро», оформленого пунктом 4 протоколу засідання правління СТ «Дніпро» та протоколом загальної конференції представників СТ «Дніпро»; зобов`язання правління СТ «Дніпро» розглянути його заяву про прийняття його до членів товариства; визнання за ним переважного права на членство в СТ «Дніпро» після смерті батька, посилався на те, що СТ «Дніпро» на порушення вимог закону до членів товариства прийнято ОСОБА_2 , тоді як саме у нього є переважне право на вступ до товариства, оскільки він є спадкоємцем після смерті свого батька.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що це спір підвідомчий судам господарської юрисдикції.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки позивач як особа, яка не була і не є членом СТ «Дніпро», оскаржує прийняте садовим товариством рішення щодо прийняття ОСОБА_2 до членів СТ «Дніпро» та відмову включення його до членів кооперативу, а тому його вимоги не стосуються реалізації права члена кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин.

Тобто між сторонами не існувало правовідносин, які притаманні господарській діяльності.

Тому Верховний Суд дійшов висновку, що закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, суди не врахували особливостей правового статусу суб`єкта звернення та не визначилися з предметом позовних вимог, а також зі змістом спірних правовідносин.

У справі, що переглядається, спір між сторонами стосується порушення права позивача як законного спадкоємця померлого члена кооперативу, а отже, цей спір не підлягає розгляду за правила господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, своє рішення обґрунтовував правовими висновками, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 695/2665/16-ц.

Водночас суди не звернули уваги на те, що у справі № 695/2665/16-ц Велика Палата Верховного Суду розглядала спір, що стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, а тому зробила висновок, що відповідно до пункту 4 статті 12 ГПК України (у редакції на час пред`явлення позову) господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів, то такий спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

На відміну від справи № 695/2665/16-ц, розглянутої Великою Палатою Верховного Суду, у справі, що переглядається, спір виник між ОСОБА_1 , який не був та не є членом СТ «Дніпро», та особою, яку прийнято у члени цього товариства, - ОСОБА_2 , та самим СТ «Дніпро», що у свою чергу виключає висновки про те, що спір виник з корпоративних відносин і належить до юрисдикції господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є захист цивільних прав та/або охоронюваних законом інтересів, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Таким чином, розгляд спору у цій справі віднесено до юрисдикції судів загальної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими, а оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Таким чином, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК Українисправа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. При цьому, не підлягає передачі на розгляд Великої Палати справа якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

За змістом цієї норми суд повинен встановити одночасно наявність таких фактів: учасник заявляв про порушення правил юрисдикції у судах попередніх інстанцій; посилався на судові рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, який розглянув справу з подібними правовідносинами у іншій юрисдикції, та Велика Палата Верховного Суду не викладала правових висновків щодо визначення юрисдикції у подібних правовідносинах.

Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 24 грудня 2020 року у справі № 488/2810/19 (пункт 9), від 02 березня 2021 року у справі № 361/3865/19 (пункт 20), від 31 серпня 2021 року у справі № 761/3726/19 (пункт 10), від 08 вересня 2021 року у справі № 922/3322/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 335/6684/19 (пункт 9), від 29 вересня 2021 року у справі № 760/10469/20 (пункт 12), від 06 жовтня 2021 року у справі № 757/40434/20, від 30 листопада 2021 року у справі № 758/169/21 (пункт 13).

У зв`язку набранням чинності з 08 лютого 2020 року Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»сама по собі відсутність висновку Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції у певних правовідносинах без наявності правових позицій касаційного суду різної юрисдикції не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не створює юрисдикційної проблеми.

Відсутність судових рішень іншого касаційного суду свідчить про право Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду самостійно висловити правову позицію щодо спору.

Крім того, з імперативної норми пункту 2 частини шостої статті 403 ЦПК Українивбачається, що справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду можна передати лише у випадку, коли учасник справи, який оскаржує судове рішення, обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Наведеної умови також не виконано, що виключає можливість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, з огляду відсутність сукупності умов, передбачених у частині шостій статті 403 ЦПК України, Верховний Суд не знайшов підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За наведених обставин рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК Українивони підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого представником ОСОБА_3 , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2023 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко