Ухвала

від 03.02.2023 по справі 914/416/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

03.02.2023 Справа№914/416/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни ГОРЕЦЬКОЇ, розглянув матеріали заяви про забезпечення позову

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЛО», м. Київ,

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДГРУП», м. Львів,

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

На адресу суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЛО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДГРУП» про стягнення заборгованості. Разом з позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову.

Необхідність забезпечення позову обумовлюється тим, що з 01.12.2016 позивач намагався вчинювати усі можливі дії щоб стягнути з відповідача суму боргу згідно рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2016 по справі № 914/1973/16, однак, відповідач протягом майже шести років ухилявся від виконання рішення суду, та свідомо робив все для того, щоб на рахунках підприємства були відсутні кошти на які можна було б звернути стягнення. Станом на сьогоднішній день, підприємство відновило свою діяльність, та на рахунках відповідача наявні кошти, що можуть забезпечити виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог. Проте у випадку якщо арешт на кошти відповідача не буде накладено, це дозволить ТОВ «ЗАХІД ГРУП» повторити прецедент 2016 та ухилятись від виконання рішення суду, можливо і не лише на шість років, а назавжди, тобто зробити виконання рішення неможливим.

Розглянувши заяву про забезпечення позову суд зазначає наступне.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначено статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачу, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Зі змісту вказаних статей вбачається, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ч.4 ст.137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20 та від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21).

Як слідує з Постанови Верховного Суду від 27.12.2022 у справі №905/255/22 не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Як вбачається з заяви про забезпечення позову, предметом позову, який позивач подав є вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДГРУП» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЛО» 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 2 853 347,77 грн.

Заявник, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову виходив з того, що тривале невиконання рішення суду, свідчить про обґрунтованість припущень позивача, що грошові кошти, які заявлені до стягнення в межах даного спору можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що не дозволить виконати судове рішення у разі задоволення судом позовних вимог.

При цьому, за висновком позивача, у разі не вчинення дій, таких як накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, є ймовірність щодо вчинення навмисних дій зі сторони відповідача, що значно ускладнить виконання рішення по цій справі, у разі задоволення позовних вимог, та може зробити неможливим погашення заборгованості перед позивачем.

Відтак, виходячи з наведених підстав, заявник дійшов висновку, що захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти є співмірним та прямо стосується предмету позову і, оскільки існує ризик зникнення грошових коштів або їх відчуження на користь третіх осіб, невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав позивача у випадку задоволення його позову та призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду.

Проте, суд з такими висновками позивача не погоджується та зазначає таке.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову суд не повинен досліджувати обґрунтованість позову, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Позивач в заяві про забезпечення позову обмежився лише наведенням мотивів про вжиття заходів забезпечення позову та посиланням на загальні норми ГПК України.

Окрім того, ТОВ «РАЛО» не наведено обставин з посиланням на докази, які б свідчили про вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання звернення позивача до суду із заявою про забезпечення позову так із заявою про відкриття провадження у справі, в тому числі і дій, спрямованих на безпідставне витрачання коштів чи приховування активів тощо.

Отже, твердження щодо потенційної можливості настання в майбутньому негативних наслідків для позивача без надання відповідного обґрунтування та доказів не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

При застосуванні заходів забезпечення позову суду необхідно враховувати збалансованість інтересів усіх учасників процесу.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність.

Зважаючи на викладене, Господарський суд Львівської області приходить до висновку, що заява про забезпечення позову не ґрунтується на правовій оцінці обставин справи, а доводи, на підставі яких позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову порушують принцип співмірності заходу забезпечення позову та збалансованість інтересів сторін у справі.

Запропонований захід забезпечення позову не відповідає вимогам щодо адекватності та внаслідок його застосування фактично може бути припинена господарська діяльність товариства відповідача та як наслідок позбавить можливості виконати рішення суду у разі задоволення позову.

Заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

З огляду на викладене, необхідність задоволення позову в межах даної справи ґрунтуються на припущеннях щодо можливого ухилення Відповідача від виконання рішення суду у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. Факт невиконання рішення в межах справи №914/1973/16, не може бути однозначною підставою для забезпечення позову в межах даної справи.

Отже, Господарський суд Львівської області, з врахуванням викладеного, приходить до висновку, що вжиття заходів забезпечення позову не відповідатимуть вимогам статей 74 - 79, 136, 137 ГПК України щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін та доведеності обставин реальної загрози неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення, порушують принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, а тому заява про забезпечення позову у справі є необґрунтованою.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 138-140 та ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЛО» про забезпечення позову відмовити повністю.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Горецька З.В.