Ухвала

від 01.02.2023 по справі 570/371/23

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 570/371/23

провадження № 2-з/570/3/2023

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

01 лютого 2023 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Кушнір Н.В., перевіривши виконання вимог ст.175-177, 184 ЦПК України при надходженні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" про забезпечення позову до подачі позовної заяви,

у с т а н о в и в:

у поданій 31 січня 2023 року заяві про забезпечення позову до подачі позовної заяви представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" адвокат Назар Стецик вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки існує вірогідність подальшого відчуження майна третім особам, а відтак ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів майбутнього позивача у разі задоволення позову буде неможливий.

Зазначає, що 20 червня 2012 року між ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» та ОСОБА_1 укладений та нотаріально посвідчений договір міни. За змістом п.1.2 Договору у власність ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» відчужується земельна ділянка площею 0,5954 га з кадастровим номером 5624689500:09:047:0232. Дана земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯК №254446 від 22.12.2011 року. За результатами укладеного та нотаріально посвідченого договору, приватним нотаріусом Ариванюк Н.А. на державному акті проставлено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку площею з кадастровим номером 5624689500:09:047:0232 до ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП».

У грудні 2022 року Товариство дізналось з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624689500:09:047:0232 повторно зареєстроване за ОСОБА_1 02 серпня 2022 року на підставі відомостей з ДЗК. Окрім того в Державному реєстрі речових прав міститься інформація, що оригінал Державного акту на право власності на землю серії ЯК № 254446 від 30.12.2011 року втрачено.

В мережі інтернет опубліковано оголошення про продаж спірної земельної ділянки площею 0, 5954 га з кадастровим номером 5624689500:09:047:0232 (витяг із веб-сайту додається).

Оскільки вказана обставина свідчить про наявність очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову, просить забезпечити майбутній позов шляхом:

1)накладення арешту на земельну ділянку площею 0,5954 га з кадастровим номером 5624689500:09:047:0232 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2619064356060);

2)заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки площею 0,5954 га з кадастровим номером 5624689500:09:047:0232 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2619064356060);

3)заборони державним кадастровим реєстраторам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в т.ч.Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міській, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (в т.ч. до Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек) записи про державну реєстрацію права власності та інших речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації права власності та інших речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо земельної ділянки площею 0,5954 га з кадастровим номером 5624689500:09:047:0232 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2619064356060).

Дослідивши надані матеріали, вважаючи їх достатніми для винесення судового рішення, суд прийшов до таких висновків.

Згідно зч.1,2ст.149ЦПК Українисуд зазаявою учасникасправи маєправо вжитипередбачених ст.150цього Кодексузаходів забезпеченняпозову.Забезпечення позовудопускається якдо пред`явленняпозову,так іна будь-якійстадії розглядусправи,якщо невжиттятаких заходівможе істотноускладнити чиунеможливити виконаннярішення судуабо ефективнийзахист,або поновленняпорушених чиоспорюваних правабо інтересівпозивача,за захистомяких вінзвернувся абомає намірзвернутися досуду.Згідно з ч.1 ст.151 ЦПК України суд, у провадження якого перебуває справа, за заявою позивача може вжити заходи щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може продати, приховати, знищити майно, знецінити його, тощо, і гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Згідно з ст.152ЦПК України позов забезпечується: накладення арешту на майно чи грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього чи інших осіб; забороною здійснювати визначені дії; встановленням обов`язку здійснювати визначені дії та таке інше.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. № 9 „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з п.10 ці заходи мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.При цьому, в пункті 3 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України розяснено, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, допускається лише за позовами майнового характеру. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

З аналізу вказаної норми слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подання позову, а також відкриття провадження не зупиняють оскаржуваних дій, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Натомість, вжиття заходів забезпечення позову не свідчить про передчасний висновок суду про протиправність дій відповідача.

Заходи забезпечення позову застосовуються лише на період розгляду справи з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача. Зазначений порядок встановлено цивільним процесуальним законом та не визнається таким, що порушує охоронювані законом права та інтереси сторін провадження.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно з п.43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі №640/13156/18 (провадження №61-7314св19) зробив правовий висновок, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Разом з тим, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників справи.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.320 ЦК України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст.13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Таким чином, зі слів представника, заявник фактично протиправно позбавлений права власності на спірне майно, оскільки право власності зареєстроване за відповідачем, а тому спірне майно може бути відчужене в будь-який момент, що зробить фактично неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Враховуючи, наявність обґрунтовано зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, а також той факт, що між сторонами дійсно існує спір щодо права власності на вказане майно і невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, а тому є всі підстави для вжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на майно.

Такий спосіб забезпечення позову відповідає обставинам справи та предмету спору, є співмірними із заявленими позивачем вимогами, водночас вжиття такого заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища сторін до винесення рішення по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що у разі повторного відчуження належного заявнику майна, захист прав, свобод та інтересів позивача, на захист яких подано позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

За таких обставин, зважаючи на наявність між сторонами спору, на характер спірних правовідносин сторін, суть заявлених позовних вимог та беручи до уваги, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, суд приходить до висновку про те, що є всі підстави вважати, що невжиття заходу забезпечення позову може суттєво порушити права та охоронювані інтереси позивача, утруднити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду у випадку його винесення на користь позивача, тому дане клопотання ґрунтується на законі та підлягає до задоволення. Виходячи зположень п.1,2ч.1ст.150ЦПК України,достатнім таадекватним способомзабезпеченням позовує накладення арешту на майно.

Спосіб забезпечення позову, про застосування якого просить заявник, є співмірним, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку та заборона вчинення відносно цієї земельної ділянки реєстраційних дій, жодним чином не позбавляє власника права володіння ними. Також, такий захід забезпечення позову ніяким чином не впливає на будь-чиє право користування вказаним майном.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

відповідно до п.13 ст.158 ЦПК України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі:

1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 152 цього Кодексу;

2) повернення позовної заяви;

3) відмови у відкритті провадження у справі.

З огляду на викладене, керуючись ст.151-158 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

задоволити заяву позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" про забезпечення позову до подачі позовної зави.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,5954 га з кадастровим номером 5624689500:09:047:0232 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2619064356060).

Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 15 /п`ятнадцяти/ днів з дня її підписання.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня вручення відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала підлягає до негайного виконання.

Оскарження ухвали не зупиняє її дію.

Суддя: Кушнір Н.В.