Рішення

від 03.02.2023 по справі 515/1113/22

ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/1113/22

Провадження № 2/515/104/23

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2023 року м.Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Квєтка І.А.,

секретар судового засідання Комерзан Л.І.,

за участі представника позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Татарбунари в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

встановив:

У вересні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просить усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні належною їй земельною ділянкою площею 5,6043га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 5125081600:01:001:0592, в межах території Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області шляхом повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права відповідача на користування земельною ділянкою, вчиненого на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, посилаючись на те, що вказаний договір вона не підписувала і своє волевиявлення на укладання договору не надавала, а тому він є неукладеним.

У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила про їх задоволення, пославшись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, вважав їх недоведеними, у задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності серії І-ОД № 047267, виданого 09 жовтня 2000 року на підставі рішення 18 сесії ХХІІІ скликання Дивізійської сільської Ради народних депутатів Татарбунарського району Одеської області від 27 липня 2000 року №88, зареєстрованого у Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 833, ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 5,60 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер: 5125081600:01:001:0592.

Вартість земельної ділянки згідно зі звітом про експертну грошову оцінку ФОП експерта-оцінювача ОСОБА_5 станом на 19 вересня 2022 року становить 258 413,00 грн (а.с. 11).

08 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг при Татарбунарській районній державній адміністрації Одеської області Чебан Г.А., на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладеного 10 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , строком до 10 жовтня 2117 року, за ОСОБА_4 зареєстровано право користування земельною площею 5,6043 га. кадастровий номер: 5125081600:01:001:0592; номер запису про інше речове право: 24058768 (а.с.13-14).

У матеріалах справи відсутній оригінал договору емфітевзису.

Згідно копії електронного примірника договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, що міститься в матеріалах реєстраційної справи №1444320651250 на земельну ділянку, заведеної Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією (військовою) адміністрацією, та витребуваної судом за клопотанням представника позивача, ОСОБА_3 (власник) передала ОСОБА_4 (емфітевт) право користування земельною ділянкою площею 5,60 га ріллі в межах території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, строком на 100 років (а.с.53-54).

Як слідує з наявного у матеріалах реєстраційної справи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №38859484 від 20 грудня 2017 року заяву про державну реєстрацію речового права на земельну ділянку на підставі спірного договору подавав відповідач ОСОБА_4 (а.с.58).

Згідно з листом т.в.о. заступника голови Татарбунарської райдержадміністрації Г.А. Чебан від 25 березня 2019 року № 829/01-18/984 на ім`я адвоката Паюл Т.І., відповідно до п. 2 ч.2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії та які підлягають поверненню заявнику, зберігаються у реєстраційній справі у формі електронних копій документів, виготовлених шляхом сканування під час проведення реєстраційних дій. Також відповідно до п. 24 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127 за результатом розгляду заяви державний реєстратор, уповноважена особа невідкладно повертає заявникові оригінали документів, поданих для державної реєстрації (крім заяви, що долучається до документів, поданих для державної реєстрації прав, інших заяв, що подавалися суб`єкту державної реєстрації прав або нотаріусу, та документа, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав), видає витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав у паперовій формі (у разі його формування у паперовій формі) чи у разі відмови у проведенні державної реєстрації прав - рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав у паперовій формі (за бажанням заявника) (а.с. 17).

Також встановлено, що 16 серпня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Татарбунарського ВП з заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, оскільки в червні 2018 року їй стало відомо, що існує договір емфітевзису на належну їй земельну ділянку, який вона не підписувала та грошові кошти у розмірі 230 000 грн. не отримувала, на час укладення договору перебувала за межами України.

За заявою ОСОБА_6 заведено кримінальне провадження № 1201816044000021 від 20 червня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, однак проведеними слідчими діями органом досудового розслідування оригінал спірного договору віднайти не вдалося. 20 грудня 2019 року постановою слідчого кримінальне провадження закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст.219 КПК України.

Зазначене підтверджено оглянутими судом матеріалами кримінального провадження № 1201816044000021, витребуваних судом за клопотанням представника позивача.

Як вбачається з витягу з бази даних Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10 вересня 2017 року 04:38:12 виїхала у напрямку Одеса-Москва, 22 жовтня 2017 року 06:24:00 в`їхала у напрямку Москва-Одеса (а.с. 22), тобто на день укладення спірного договору 10 жовтня 2017 року остання була відсутня на території України.

Ухвалу суду від 08 грудня 2022 року про витребування доказів відповідач ОСОБА_4 не виконав, оригінал договору не надав. Представник відповідача ОСОБА_2 пояснив суду, що оригінал договору відповідач втратив.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_1 суду показала, що оригінал договору відповідач позивачу не надавав, а копію опорюваного договору наданого позивачем до позовної заяви в іншій справі було посвідчено не з оригіналу.

Ухвалою суду від 24 січня 2023 року представнику позивачки ОСОБА_1 відмовлено у призначенні судової почеркознавчої експертизи за ненадання суду оригіналу спірного договору.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з п.3 ч.1 ст.395 ЦК України, речовим правом на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

У Постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від свого висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вказаний висновок Верховного Суду підлягає обов`язковому застосуванню судом відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Згідно з ст.ст.12, 18 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки позивачка заперечує своє волевиявлення на укладення спірного договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, факт укладення договору не підтверджений належними доказами, відповідач оригінал договору не надав, не спростувавши доводів позивача про те, що оригінал договору відповідач їй не передавав, тоді як представник позивача вжила всі можливі процесуальні засоби для його отримання, наявні підстави для прийняття доводів позивача про те, що спірний договір вона з відповідачем не укладала обгрунтованими.

Доводи представника відповідача про наявність у відповідача оригіналу належного позивачці державного акту на право приватної власності на землю та копії її паспорту, не підтверджує волевиявлення позивача на укладення спірного договору.

У ст. 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Проаналізувавши фактичні обставини справи та надані сторонами докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині повернення земельної ділянки.

Згідно із ч. 4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як встановлено судом, за відповідачем ОСОБА_4 08 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право користування земельною ділянкою позивачки на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, який є неукладеним, що порушує права та законні інтереси позивачки на розпорядження належною їй земельною ділянкою й не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Таким чином, позовна вимога про скасування державної реєстрації є обгрунтованою, забезпечить реальне відновлення порушеного права позивачки, оскільки є підставою для припинення державним реєстратором речового права відповідача на земельну ділянку в силу Закону, а тому підлягає задоволенню.

За нормами ст. 141 ЦПК України, суд ухвалює про стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат.

Керуючись ст. ст. 4,13,81,141,263-265,268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію іншого речового права (права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзиз) ОСОБА_4 щодо земельної ділянки площею 5,6043 га. кадастровим номером 5125081600:01:001:0592, що зареєстроване 08 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 24058768.

Усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 5,6043 га. з кадастровим номером 5125081600:01:001:0592 шляхом повернення її з незаконного володіння ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 3576,40 грн (три тисячі п`ятсот сімдесят шість грн 40 к).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Повне рішення складено 03.02.2023.