Постанова

від 30.05.2023 по справі 515/1113/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5214/23

Справа № 515/1113/22

Головуючий у першій інстанції Квєтка І.А.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Сінько А.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

представник відповідача - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Давиденко Костянтина Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Квєтка І.А., у приміщенні того ж суду

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні належною їй земельною ділянкою площею 5,6043га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 5125081600:01:001:0592, в межах території Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області шляхом повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права відповідача на користування земельною ділянкою, вчиненого на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, посилаючись на те, що вказаний договір вона не підписувала і своє волевиявлення на укладання договору не надавала, а тому він є неукладеним.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено. Скасовано державну реєстрацію іншого речового права (права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзиз) ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 5,6043 га. кадастровим номером 5125081600:01:001:0592, що зареєстроване 08 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 24058768. Усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 5,6043 га. з кадастровим номером 5125081600:01:001:0592 шляхом повернення її з незаконного володіння ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 3576,40 грн (три тисячі п`ятсот сімдесят шість грн 40 к).

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що за відповідачем ОСОБА_2 08 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право користування земельною ділянкою позивачки на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, який є неукладеним, що порушує права та законні інтереси позивачки на розпорядження належною їй земельною ділянкою й не відповідає вимогам закону. Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. Таким чином суд першої інстанції вважав, що позовна вимога про скасування державної реєстрації є обґрунтованою, забезпечить реальне відновлення порушеного права позивачки, оскільки є підставою для припинення державним реєстратором речового права відповідача на земельну ділянку в силу Закону, а тому підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившисьз такимрішенням,01березня 2023року ОСОБА_3 звернувся поштоюз апеляційноюскаргою безпосередньодо Одеськогоапеляційного суду.В поданійапеляційній скарзіпросить скасуватирішення Татарбунарськогорайонного суду Одеської області від 03 лютого 2023 року, постановити нове рішення, яким відмовити позивачу, в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що без визнання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) недійсним, неможливо витребовувати земельну ділянку із володіння ОСОБА_2 та скасовувати державну реєстрацію іншого речового права, оскільки саме договір став підставою для внесення відомості в державний реєстр речових прав на нерухоме

майно. На думку скаржника в своєму рішенні суд врахував лише доводи сторони позивача. Так суд посилається на те в своєму рішенні на витяг з бази даних Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, згідно якого позивачка перебувала за кордоном на момент підписання спірного договору (а.с. 22). Зазначені обставини вже досліджувались Одеським апеляційним судом (судом вищої інстанції) при розгляді справи № 515/995/20 та в передостанньому абзаці описової частини Постанови Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 року зазначено «Посилання на те, що 10.10 2017 року та 08.12.2017 року вона не перебувала на території України самі по собі не є підставою вважати про відсутність її волевиявлення на передачу спірної земельної ділянки в користування ОСОБА_2 » На зазначену постанову скаржник посилався при розгляді справи та її копія знаходиться в матеріалах справи доводи сторони відповідача про те, що хоча позивач не була присутня на території України в момент складання договору, але підписала його після повернення на територію України, враховані не були, навіть не була розглянута така можливість. Дата підписання договору, момент досягнення сторонами всіх істотних умов та дата його складання це дві різні речі, договір був складений 10.09.2017 року, але ж підписаний після ознайомлення з ним позивачкою, після 22.10.2017 року (її повернення з Російської Федерації. Під час розгляду справи судом було витребувано оригінал договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), але сторона відповідача не змогла його надати, оскільки він був втрачений, в свою чергу я посилався на те, що позивачка під час розгляду справи 515/995/20 надала копію зазначеного договору з поміткою «згідно з оригіналом», що свідчить про те, що оригінал у неї наявний та вона прекрасно могла надати його для проведення почеркознавчої експертизи. Також суд в оскаржуваному рішенні посилається на покази адвоката Паюл Т.І. представника позивача, яка була допитана як свідок, яка повідомила, що оригінал договору відповідач позивачу не надавав, а копію оспорюваного договору наданого позивачем ло позовної заяви в іншій справі було посвідчено не з оригіналу. Вважаю, що суд не мав посилатись при прийнятті рішення на покази представника Позивача алвоката Паюл Т.І., оскільки вона є особою прямо зацікавленою в вирішенні справи на користь свого клієнта, та її посилання що напис «згідно з оригіналом» був поставлений помилково виглядають неправдиво, оскільки вона має значний стаж роботи адвокатом та така помилка є неприпустимою та малоймовірною. Відповілно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотних умов Відповідач та Позивачка досягли. На думку Відповідача, після того як ОСОБА_1 дізналась, що оригінали спірних договорів було втрачено вирішила повернути собі свою земельну ділянку та в подальшому укласти інший правочин з іншою особою. Також суд не врахував, що згідно п. 7.1 Спірного договору, «земельна ділянка, щодо якої налається Відповідачу право користування, є особистою приватною власністю позивачки, набута нею у приватну власність згідно державного акту серії 1-ОД №047267, який залишається у Відповідача для подальшого переоформлення». Зазначений державний акт в оригіналі наявний у відповідача, це свідчить про те, що позивачка сама йому його надала, а отже досягла з відповідачем істотних умов договору, відповідач не вкрав його, про його втрату не було розміщено об?яву до друкованого видання засобів масової інформації районного рівня, а отже це свідчить про добросовісні дії відповідача. Також позивачка сама надала відповідачу копію паспорту та коду, оскільки тільки б від неї він міг її отримати. Все це свідчить про добросовісність дій відповідача та про те, що сторони досягли істотних умов договору. Відповідно ч.1 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію правна нерухоме майно та їх обтяжень» заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством. Отже, зазначений договір на момент державної реєстрації в письмовій формі та підписаний існував та був прийнятим державним реєстратором для його державної реєстрації, а отже відповідно до ст. 207 ЦК України був підписаний сторонами. Стороною позивача був під час розгляду справи наданий лише один прямий доказ, що позивачки не було 10.07.2017 року на території України, але і він як вже вказано вище вже був розглянутий Одеським апеляційним судом під час розгляду іншої справи та не був прийнятим до уваги. Виходячи із логіки зазначеного рішення суду кожна особа яка втратила свій договір ніяк не зможе довести свою правоту. В своєму рішенні суд зазначив «Оскільки позивачка заперечує своє волевиявлення на укладення спірного договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, факт укладення договору не підтверджений належними доказами, відповідач оригінал договору не надав, не спростувавши доводів позивача про те, що оригінал договору відповідач їй не передавав, тоді як представник позивача вжила всі можливі процесуальні засоби для його отримання, наявні підстави для прийняття доводів позивача про те, що спірний договір вона з відповідачем не укладала обґрунтованими.» Отже суд жодним чином не прийняв доводи про наявність у відповідача оригіналу правовстановлюючого документа та копії паспорту, замість цього основним аргументом стало те, що позивачка заперечила вільне волевиявлення та відповідач не спростував те, що передавав спільний договір. Підсумовуючи сказане, на думку скаржника суд першої інстанції не врахував докази (матеріальні), надані відповідачем, які свідчать про вільне волевиявлення позивачки та наявність у неї оригіналу спірного договору, замість того суд керувався при винесені рішення словами представника позивача який прямо зацікавлений в розгляді справи та доказами (відсутність позивачки на момент підписання договору) які вже були розглянутими та не прийнятими до уваги Одеським апеляційним судом. У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною першою статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов?язків цивільного характеру

Явка сторін

Сторони були повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду, прийняли участь у судовому засіданні та надали суду пояснення(213-214). Після перерви представник відповідача просив суд відкласти розгляд справи у звязку з занятістю в іншому судовому засіданні, колегія суддів враховуючи що явка до суду апеляційної інстанції є правом сторони і сторона може обирати найбільш актуальні судові розгляди та ту обставину що представник ОСОБА_3 надав суду свої пояснення та вважав за можливе закінчити зясування обставин справи ( а.с.213) клопотання про відкладення судового розгляду відхилила та витрішила справу слухати без участі представників сторін повідомлених належним чином.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін в режимі відеоконференції , оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовою колегією та судом першої інстанції встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності серії І-ОД № 047267, виданого 09 жовтня 2000 року на підставі рішення 18 сесії ХХІІІ скликання Дивізійської сільської Ради народних депутатів Татарбунарського району Одеської області від 27 липня 2000 року №88, зареєстрованого у Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 833, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 5,60 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер: 5125081600:01:001:0592.

Вартість земельної ділянки згідно зі звітом про експертну грошову оцінку ФОП експерта-оцінювача ОСОБА_4 станом на 19 вересня 2022 року становить 258 413,00 грн (а.с. 11).

08 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг при Татарбунарській районній державній адміністрації Одеської області Чебан Г.А., на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладеного 10 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , строком до 10 жовтня 2117 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право користування земельною площею 5,6043 га. кадастровий номер: 5125081600:01:001:0592; номер запису про інше речове право: 24058768 (а.с.13-14).

У матеріалах справи відсутній оригінал договору емфітевзису.

Згідно копії електронного примірника договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, що міститься в матеріалах реєстраційної справи №1444320651250 на земельну ділянку, заведеної Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією (військовою) адміністрацією, та витребуваної судом за клопотанням представника позивача, ОСОБА_1 (власник) передала ОСОБА_2 (емфітевт) право користування земельною ділянкою площею 5,60 га ріллі в межах території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, строком на 100 років (а.с.53-54).

Як слідує з наявного у матеріалах реєстраційної справи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №38859484 від 20 грудня 2017 року заяву про державну реєстрацію речового права на земельну ділянку на підставі спірного договору подавав відповідач ОСОБА_2 (а.с.58).

Згідно з листом т.в.о. заступника голови Татарбунарської райдержадміністрації Г.А. Чебан від 25 березня 2019 року № 829/01-18/984 на ім`я адвоката Паюл Т.І., відповідно до п. 2 ч.2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії та які підлягають поверненню заявнику, зберігаються у реєстраційній справі у формі електронних копій документів, виготовлених шляхом сканування під час проведення реєстраційних дій. Також відповідно до п. 24 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127 за результатом розгляду заяви державний реєстратор, уповноважена особа невідкладно повертає заявникові оригінали документів, поданих для державної реєстрації (крім заяви, що долучається до документів, поданих для державної реєстрації прав, інших заяв, що подавалися суб`єкту державної реєстрації прав або нотаріусу, та документа, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав), видає витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав у паперовій формі (у разі його формування у паперовій формі) чи у разі відмови у проведенні державної реєстрації прав - рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав у паперовій формі (за бажанням заявника) (а.с. 17).

Також встановлено, що 16 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Татарбунарського ВП з заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, оскільки в червні 2018 року їй стало відомо, що існує договір емфітевзису на належну їй земельну ділянку, який вона не підписувала та грошові кошти у розмірі 230 000 грн. не отримувала, на час укладення договору перебувала за межами України.

За заявою ОСОБА_5 заведено кримінальне провадження № 1201816044000021 від 20 червня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, однак проведеними слідчими діями органом досудового розслідування оригінал спірного договору віднайти не вдалося. 20 грудня 2019 року постановою слідчого кримінальне провадження закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст.219 КПК України.

Зазначене підтверджено оглянутими судом матеріалами кримінального провадження № 1201816044000021, витребуваних судом за клопотанням представника позивача.

Як вбачається з витягу з бази даних Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 10 вересня 2017 року 04:38:12 виїхала у напрямку Одеса-Москва, 22 жовтня 2017 року 06:24:00 в`їхала у напрямку Москва-Одеса (а.с. 22), тобто на день укладення спірного договору 10 жовтня 2017 року остання була відсутня на території України.

Ухвалу суду від 08 грудня 2022 року про витребування доказів відповідач ОСОБА_2 не виконав, оригінал договору не надав. Представник відповідача ОСОБА_3 пояснив суду, що оригінал договору відповідач втратив.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_7 суду показала, що оригінал договору відповідач позивачу не надавав, а копію опорюваного договору наданого позивачем до позовної заяви в іншій справі було посвідчено не з оригіналу.

Ухвалою суду від 24 січня 2023 року представнику позивачки ОСОБА_7 відмовлено у призначенні судової почеркознавчої експертизи за ненадання суду оригіналу спірного договору.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з п.3 ч.1 ст.395 ЦК України, речовим правом на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

У Постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від свого висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вказаний висновок Верховного Суду підлягає обов`язковому застосуванню судом відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Згідно з ст.ст.12, 18 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки позивачка заперечує своє волевиявлення на укладення спірного договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, факт укладення договору не підтверджений належними доказами, відповідач оригінал договору не надав, не спростувавши доводів позивача про те, що оригінал договору відповідач їй не передавав, тоді як представник позивача вжила всі можливі процесуальні засоби для його отримання, наявні підстави для прийняття доводів позивача про те, що спірний договір вона з відповідачем не укладала обгрунтованими.

Доводи представника відповідача про наявність у відповідача оригіналу належного позивачці державного акту на право приватної власності на землю та копії її паспорту, не підтверджує волевиявлення позивача на укладення спірного договору.

У ст. 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Проаналізувавши фактичні обставини справи та надані сторонами докази, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині повернення земельної ділянки.

Згідно із ч. 4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як встановлено судом, за відповідачем ОСОБА_2 08 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право користування земельною ділянкою позивачки на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10 жовтня 2017 року, який є неукладеним, що порушує права та законні інтереси позивачки на розпорядження належною їй земельною ділянкою й не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Таким чином, позовна вимога про скасування державної реєстрації є обгрунтованою, забезпечить реальне відновлення порушеного права позивачки, оскільки є підставою для припинення державним реєстратором речового права відповідача на земельну ділянку в силу Закону, а тому підлягає задоволенню.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Доводи апелянта про наявність державного акту на право приватної власності на землю у сторони не свідчить про укладення між сторонами договору ємфітевзису, однак підтверджена відсутність сторони на теріторії України на момент укладання договору 10.10.2017 року підтверджує позицію позивачки щодо відсутності її волевиявлення на укладення договору емфітевзису, та неможливість його укладення у с. Дивізія Одеської області(а.с.53) та передачі земельної ділянки між сторонами (а.с.55).

Надання суду представником позивачки світлокопії договору емфітевзису від 10.10.2017 року зі штампом "Згідно з оригіналом " до справи №515/995/20 не є предметом судового розгляду та перегляду у дійсній цивільній справі.

Інші доводи апелянта зводяться до оцінки доказів стороною та не є критикою судового рішення по суті, а є викладенням особистого бачення тих чи інших доказів або обставин справи.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Давиденко Костянтина Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 лютого 2023 року залишити без змін

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 травня 2023 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко