Постанова

від 31.01.2023 по справі 676/78/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 676/78/22

Провадження № 22-ц/4820/152/23

Хмельницький апеляційний суд

у складіколегії суддів судової палатиз розглядуцивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.

секретар судового засідання Дубова М.В.

з участю: прокурора, представника відповідача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/23390/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його адвокатом Клюцуком Вадимом Петровичем на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2022 року по справі за позовом Керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави, Жванецької сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про витребування земельної ділянки з незаконного володіння у комунальну власність та скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд

в с т а н о в и в :

В січні 2022 року Керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом та, змінивши позовні вимоги, просив ухвалити рішення, яким скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 , номер запису про право власності 8687031 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822486800:06:011:0004, площею 2 га, із одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 у комунальну власність Жванецької сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6822486800:06:011:0004, площею 2 га, що розташована на території Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області; стягнути судовий збір.

В обґрунтування позову вказував, що Кам`янець-Подільською окружною прокуратурою виявлено факт незаконного заволодіння ОСОБА_1 земельною ділянкою, розташованою на території Жванецької сільської ради. За фактом підробки та використання рішення органу місцевого самоврядування, що в подальшому стало підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822486800:06:011:0004, загальною площею 2 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту Кам`янець-Подільського району Хмельницької області за ОСОБА_1 , внесено відомості до ЄРДР за № 42021242230000026. Встановлено, що державним реєстратором Реєстраційної служби Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області на ім`я ОСОБА_1 11.02.2015 р. видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку кадастровий номер 6822486800:06:011:0004, площею 2 га, проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 07.02.2015 р., номер запису про право власності 8687031, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 571461168224. Спірна земельна ділянка у власність у порядку, встановленому законом, не виділялась, рішення Рудської сільської ради від 04.02.2002 р., зазначене як підстава реєстрації права власності на нерухоме майно не приймалось. Державна реєстрація права власності відповідача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку порушує права та законні інтереси держави в особі позивача на користування та розпорядження своєю власністю, що суперечить вимогамст. 317 ЦК України.

Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак право територілаьної громади в особі Жванецької сільської ради на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2022 року вказаний позов було задоволено. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 , номер запису про право власності 8687031 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822486800:06:011:0004, площею 2 га, із одночасним припиненням щодо неї усіх зареєстрованих речових прав та обтяжень.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 у комунальну власність Жванецької сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером: 6822486800:06:011:0004, площею 2 га, що розташована на території Жванецької сільської ради, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 4540 грн.

ОСОБА_1 , не погоджуючись із вказаним рішенням, через свого представника адвоката Клюцука В.П. подав апеляційну скаргу, просить скасувати вказане рішення. Ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову.

Апелянт вказує, що суд, вирішуючи спір прийшов до помилкового висновку про те, що прокурором не пропущеного строк звернення до суду з даним позовом.

Так, судом вірно було встановлено, що прокурор звернувся до суду із віндикаційним позовом, при цьому, встановивши, що державна реєстрація спірної земельної ділянки за відповідачем була здійснена 07.02.2015 року, суд неправомірно проігнорував, що позов прокурор подав 22.12.2021р., тобто через 6 років з моменту державної реєстрації.

Висновок суду про не пропуск прокурором строку звернення до суду не узгоджується з правовими висновками, викладенини в постановах Верховного Суду, за якими застосування наслідків спливу позовної давності є безумовним, незастосування такого правила може призвести до порушення принципу юридичної визначеності та остаточності. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 09.10.2020р. у справі 530/879/18, у постанові Верховного Суду від 04.11.2020р. у справі 275/900/17, у постанові Верховного Суду від 24.11.2020р. у справі 372/1699/18, у постанові Верховного Суду від 22.05..2020р. у справі 619/734/17-ц, у постанові Верховного Суду від 02.09.2020р. у справі №2010/5609/12. Cхожий висновок міститься в постанові ВП ВС від 17.10.2018р.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суду першої інстанції необхідно було з`ясувати коли органи прокуратури «могли б довідатися» про порушення, що також викладено у постанові ВП ВС від 17.10.2018р. та відповідає постанові Верховного Суду від 11.09.2019р. у справі №487/10132/14-ц.

ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на те, що строк, коли прокурор міг дізнатися про порушення можна рахувати саме з 07.02.2015р.з дати реєстрації права власності на земельну ділянку. Так, прокурор мав можливість дізнатися про земельну ділянку з публічних доступних реєстрів, що підтверджується також листами № 52-9491 вих.-21 від 23.11.2021р. та 52-9793 вих.-21 від 26.11.2021р. Кам`янець-Подільської окружної прокуратури до Жванецької сільської ради. Крім того, факт, про те, що прокуратура могла та безпосередньо дізналася інформацію з доступних ресурсів зазначає і прокурор в позові.

Також апелянт вказує, що судом повністю проігноровано доводи щодо відсутності у прокуратури підстав для представництва інтересів держави та органів місцевого самоврядування, зокрема, Жванецької сільської ради в суді. Так, вказує, що сільська рада не повідомляла прокуратуру про порушені права, не просила про здійснення перевірок та відповідно і подавати позов.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно дост.376ЦПК Українипідставами дляскасування судовогорішення таухвалення новогорішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Так судом встановлено, що 11.02.2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області на ім`я ОСОБА_1 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно у вигляді земельної ділянки кадастровий номер 6822486800:06:011:0004, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Рудської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Підстави видачі даного Свідоцтва у вказаному документі не зазначені.

07.02.2015 року на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.02.2015 року права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 6822486800:06:011:0004 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державним реєстратором Реєстраційної служби Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області, номер запису про право власності 8687031, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 571461168224.

Відповідно інформації архівного відділу Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації від 23.11.2021 р. № 118/01-27/01 копія рішення Рудської сільської ради Кам`янець-Подільського району про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки відсутня.

Згідно інформації Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 17.11.2021 р., 17.12.2021 р. рішення щодо передачі земельної ділянки кадастровий номер 6822486800:06:011:0004 у власність ОСОБА_1 Рудською сільською радою не приймалось.

За інформацією ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 16.12.2021 р. №0-22-0371-673/32-21 земельна ділянка з кадастровим номером 6822486800:06:011:0004 розташована за межами населеного пункту.

З листа Жванецької сільської ради № 2155/07-20 від 26.11.2021 р. вбачається, що згідно з рішенням першої організаційної сесії Жванецької сільської ради УІІ скликання від 02 січня 2018 р. № 8 про реорганізацію Рудської сільської ради, сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Рудської сільської ради. Всі рішення, які приймались до моменту реорганізації, передані в архівний відділ Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області. Інформація щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822486800:06:011:0004 за формою власності, категорією земель, виду використання в межах категорії, складу угідь та площі до моменту її передачі у приватну власність в сільській раді була відсутня. Дана земельна ділянка актами прийому-передач Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру не передавалися, Жванецькою сільською радою не приймались заходи щодо повернення даною земельної ділянки, у зв`язку з відсутністю інформації.

Встановлені вище обставини підтверджуються матеріалами справи.

Частинами першою та четвертоюстатті 41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно дост. 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. 1ст. 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3ст. 116 ЗК Українибезоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з приписом ч. 4ст. 116 ЗК Українипередача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Частиною шостоюстатті 118 ЗК Українипередбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною сьомоюстатті 118 ЗК Українивідповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Для ведення особистого селянського господарства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі - не більше 2 гектара (п. «б» ч. 1ст. 121 ЗК України).

Ст.207ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з ч. 1 ст.203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Ч. 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Отже за змістом вищевказаних положень ЗК України, які визначають право громадян на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності шляхом приватизації та порядок його реалізації, така передача здійснюється на підставі відповідного клопотання громадянина про передачі йому у власність земельної ділянки та шляхом прийняття відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах повноважень відповідного рішення.

Судом беззаперечно встановлено той факт, що відповідач не звертався до відповідного органу державної влади про передачу йому у власність спірної земельної ділянки, а рішення Рудською сільською радою, Кам`янець-Подільського району про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 6822486800:06:011:0004 не приймалось.

Отже за таких обставин слід дійти висновку, що відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку незаконно, без відповідної правової підстави, а тому висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині витребовування земельної ділянки у відповідача є законними та обгрунтованими.

Стосовно втручання у право на мирне володіння майном фізичної особи колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

На думку суду, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави критеріям правомірного втручання в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, статтями 13, 14Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 незаконно без достатніх правових підстав отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822486800:06:011:0004.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про витребовування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну та комунальну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Доводи апеляційної скарги, що про недоведеність в суді першої інстанції прокурором підстав для представництва Жванецької сільської ради, яка на думку апелянта фактично відмовилась від представництва її інтересів прокурором в суді в даному спорі слід відхилити.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності на господарювання, тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 3 ч. 5 ст. 56 ЦПК).

У подібних спірних правовідносинах 26.06.2019 року Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок відповідно до якого наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другоїстатті 45 ЦПК Україниу редакції, чинній до 15.12.2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертійстатті 56 ЦПК України, чинного з 15.12.2017 року.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (п. 67-70 постанови Великої Палата Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104 цс 19).

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 року №2 суди при вирішенні спорів про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Належним суб`єктом владних повноважень для захисту інтересів держави є не будь-який орган, що уповноважений державою здійснювати певні функції контролю у певній сфері, а лише той, який має відповідні повноваження для захисту таких інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор листом від 15 грудня 2021 року повідомив Жванецьку сільську раду про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді в спорі щодо неправомірного отримання відповідачем у власність спірної земельної ділянки.

В матеріалах справи відсутня відповідь сільської ради прокурору з приводу листа, відсутня інформація про вчинення сільською радою дій щодо повернення спірної земельної ділянки у власність Жванецької громади, при цьому і під час розгляду справи в суді першої інстанції сільська рада не надала суду жодних пояснень з приводу обставин справи чи заперечень щодо представництва прокурором її інтересів в суді в даній справі.

За таких обставин слід дійти висновку, що в даному випадку має місце здійснення суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави неналежним чином, а тому в розумінні вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор мав належні повноваження щодо подання даного позову з метою захисту інтересів держави та жителів Жванецької громади.

Також суд відхиляє і твердження апелянта про безпідставне не застосування судом при вирішення спору строків позовної давності, оскільки на думку апелянта строк позовної давності сплив 08.02.2018 року, тобто після закінчення трирічного строку з моменту реєстрації за апелянтом права власності на спірну земельну ділянку.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).

Частиною 1 статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді.

Законом установлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).

Як вбачається з матеріалів справи, факт відсутності рішення сільської ради про передачу спірної земельної ділянки відповідачу та набуття ним права власності на земельну ділянку без достатніх правових підстав був виявлений та відповідно став відомий лише в листопаді 2021 року, тобто саме з цього моменту прокурор та відповідно сільська рада дізналась про порушення права Жванецької громади та неправомірного вибуття спірної земельної ділянки з власності держави, а тому саме з цього часу і почався перебіг строку позовної давності.

Посилання апелянта, що прокурор чи відповідні державні органи могли довідатись про порушення свого права в період з лютого 2015 року по лютий 2018 року не можуть братись до уваги, оскільки на той час були відсутні підстави стверджувати про незаконність отримання у власність відповідачем земельної ділянки, які були встановлені лише в 2021 році при реєстрації відповідного кримінального провадження.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк звернення до суду за даним позовом не пропущений.

В той же час, задовольняючи позовні вимоги прокурора в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822486800:06:011:0004, площею 2 га, суд першої інстанції не звернув уваги на норми цивільного законодавства та правові позиції Великої палати Верховного Суду.

Так Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 359/3373/16-ц від 23 листопада 2021року (п.п. 148-155) вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно відповідно п. 9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Отже пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17).

Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18), то рішення суду в цій частині щодо скасування реєстрації права власності на земельну ділянку підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині саме з вказаних підстав.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Клюцуком Вадимом Петровичом, задовольнити частково.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2022 року в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822486800:06:011:0004, площею 2 га, що розташована на території Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В позові прокурора в цій частині позовних вимог відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 лютого 2023 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова