Рішення

від 25.01.2023 по справі 922/2116/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2023м. ХарківСправа № 922/2116/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" (69041, м.Запоріжжя, б.Вінтера, б.26, ЄДРПОУ: 37941143) до Приватного підприємства "Технік - магістраль" (61046, м.Харків, вул.Єнакіївська, б.8, ЄДРПОУ: 36226839) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача Гнєзділової К.О., довіреність від 01.11.2022;

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

08.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Технік - магістраль", в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 696 267,31 грн., 30% річних у розмірі 162 288,50 грн., інфляційні витрати у розмірі 149 504,48 грн., а також просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 15 120,90 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №5/2802 від 28.02.2020 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.11.2022 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" до Приватного підприємства "Технік - магістраль" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2116/22. Вирішено, справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 07 грудня 2022 року.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.12.2022 відкладено підготовче засідання на 28.12.2022.

В підготовчому засіданні 28.12.2022 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.01.2023.

24.01.2023 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№1800 від 24.01.2023) про долучення документів до матеріалів справи, в якому позивач повідомив суд про те, що відповідачем здійснена часткова оплата боргу у сумі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним доручення №84 від 23.12.2022 та актом звірки взаємних розрахунків складеним та підписаним зі сторони позивача. Зазначив, що станом на 24.01.2023 заборгованість відповідача складає 646 267,31 грн.

Разом з клопотанням представник позивача надав суду платіжне доручення №84 від 23.12.2022 та акт звірки взаєморозрахунків за період з 28.02.2020 по 24.01.2023.

Вказані документи судом було прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача, який приймав участь в судовому засіданні 25.01.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, зазначив, що відповідач після відкриття провадження у цій справі здійснив часткову оплату боргу у сумі 50 000,00 грн. В іншій частині представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 25.01.2023 не забезпечив, про причини неявки не повідомив, своїм правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України не скористався - відзив на позов не надав. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 09.11.2022, ухвалу-повідомлення про відкладення підготовчого засідання від 07.12.2022 та ухвалу-повідомлення про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 28.12.2022 було направлено на адресу відповідача -Приватного підприємства "Технік - магістраль": 61046, м. Харків, вул. Єнакіївська, б.8, яка збігається з адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи та інформації, розміщеної на офіційному сайті АТ "Укрпошта" в розділі "Відстежити", вищезазначену судову кореспонденцію було повернуто на адресу суду без доказів вручення з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 120 ГПК кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених положень ГПК України належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов`язком суду, а відсутність на час проведення судового засідання в матеріалах справи доказів про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - є підставою для відкладення розгляду справи.

При цьому, розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14).

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст.26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 25.01.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

28.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" (продавець) та Приватним підприємством "Технік - магістраль" (покупець) було укладено договір поставки №5/2802 (надалі - Договір).

Згідно з п.1.1. Договору продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначеному цим договором товар (надалі - товар).

Товар поставляється партіями. Асортимент, кількість, ціна, терміни поставки товару визначаються у видаткових накладних та/або товарно-транспортних накладних, та/або специфікаціях. Специфікація є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2. Договору).

Розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця (п.2.1.Договору).

Покупець сплачує вартість товару на наступних умовах: 100% вартості товару визначеної у відповідній видатковій накладній протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару, якщо інше не буде обумовлено у відповідних специфікаціях до цього договору (п.2.2.Договору).

Загальна сума (ціна) цього договору визначається, як загальна вартість товару, поставленого на підставі цього Договору (п.2.3.Договору).

При наявності заборгованості за поставлений товар за цим Договором, Сторони узгодили, що не залежно від призначення платежу зазначеному в платіжному доручені, сплачена покупцем сума зараховується в рахунок погашення заборгованості покупця, яка виникла раніше (п.2.4.Договору)

Продавець зобов`язується відвантажити, а покупець прийняти товар в терміни, що узгоджені у видаткових накладних та/або товарно-транспортних накладних, та/або специфікаціях до цього Договору. При не поставці частини товару обумовленого специфікацією, ця недопоставка вважається здійсненою з погодження покупця при умові відсутності вимог покупця протягом 10 днів після останньої поставки за специфікацією (3.1.Договору).

Товар відвантажується на умовах ЕХW або FСА, склад продавця, м. Запоріжжя, вул. Скворцова, буд. 240 а, згідно Міжнародних правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» (у редакції 2010 р.). У випадках оплати транспортних послуг продавцем, такі витрати підлягають компенсації покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку. Розвантаження товару здійснюється силами і за рахунок покупця (п.3.2.Договору).

Відповідно до п.7.1. Договору, у разі порушення термінів оплати товару більше ніж на 5 днів, покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 30 % від вартості вчасно несплаченого товару. Крім того, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує продавцю 30% річних від простроченої суми.

Всі розбіжності і суперечки, які можуть виникати за цим договором або у зв`язку з ним, повинні вирішуватись сторонами шляхом переговорів. Спори, які сторони не змогли вирішити самостійно, передаються на розгляд до Господарського суду з дотриманням загальних умов підсудності (п.8.1.Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до «31» грудня 2020 р., але в кожному разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. У разі, якщо за 10 днів до дати закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не направила в письмовій формі повідомлення про розірвання Договору, цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на умовах, які діяли станом на дату закінчення терміну дії Договору (п.9.1.Договору).

Сторони згідно з п.9.7. Договору визнали таке застереження: у випадку якщо особа, яка склала та(або) підписала специфікацію, товарну, транспортну накладну від імені та в інтересах покупця не мала таких повноважень згідно письмового наказу (розпорядження) чи довіреності, але діяла з відома покупця (або якщо і без відому, але з подальшим погодженням фактичними діями) та в його інтересах і її підпис на документі скріплений печаткою покупця, вважається, що така особа належним чином уповноважена покупцем на складання та (або) підписання вищевказаних документів.

Відповідно до видаткової накладної №X-1607/04 від 16.07.2021 позивач 16.07.2021 поставив відповідачу товар на загальну суму 14 064,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №X-1509/03 від 15.09.2021 та товарно-транспортної накладної №X-1509/03 від 15.09.2021, позивач 15.09.2021 поставив відповідачу товар на загальну суму 329 589,00 грн.

На підставі вказаної видаткової накладної позивач виставив відповідачу рахунок на оплату по замовленню №X-1509/09 від15.09.2021 на суму 329 589,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №Х-0401/01 від 04.01.2022 та товарно-транспортної накладної №Х-0401/01 від 04.01.2022, позивач 04.01.2022 поставив відповідачу товар на загальну суму 176 244,60 грн.

На підставі вказаної видаткової накладної позивач виставив відповідачу рахунок на оплату по замовленню №Х-0401/01 від 04.01.2022 на суму 176 244,60 грн.

Відповідно до видаткової накладної №X-1002/02 від 10.02.2022 та товарно-транспортної накладної №X-1002/02 від 10.02.2022, позивач 10.02.2022 поставив відповідачу товар на загальну суму 194 404,98 грн.

На підставі вказаної видаткової накладної позивач виставив відповідачу рахунок на оплату по замовленню №X-1002/05 від 10.02.2022 на суму 194 404,98 грн.

Відповідно до видаткової накладної №Х-1002/05 від 10.02.2022 та товарно-транспортної накладної №Х-1002/05 від 10.02.2022, позивач 10.02.2022 поставив відповідачу товар на загальну суму 131 964,73 грн.

На підставі вказаної видаткової накладної позивач виставив відповідачу рахунок на оплату по замовленню №Х-1002/05 від 10.02.2022 на суму 131 964,73 грн.

Зазначені видаткові та товарно-транспортні накладні підписано уповноваженими представниками сторін та скріплені відповідними печатками підприємств без жодних зауважень чи заперечень.

Всього на підставі видаткових накладних №X-1509/03 від 15.09.2021, №Х-0401/01 від 04.01.2022, №X-1002/02 від 10.02.2022, №Х-1002/05 від 10.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 832 203,31 грн.

Як стверджує позивач, претензій відповідача щодо поставки неякісного товару на адресу позивача не надходило. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до платіжного доручення №661 від 25.10.2021, 25.10.2021 відповідач сплатив позивачу 100 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за металопрокат згідно рахунку №Х-1509/09 від 15.09.2021, договору №5/2802 від 28.02.2020".

Відповідно до платіжного доручення №991 від 07.10.2022, 07.10.2022 відповідач сплатив позивачу 50 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за металопрокат згідно договору №5/2802 від 28.02.2020".

Як зазначив позивач, відповідно до платіжного доручення №991 від 07.10.2022 сума оплати склала 50 000,00 грн., однак оскільки призначення платежу зазначено згідно договору №5/2802 від 28.02.2020, то частково цією оплатою було закрито заборгованість за попередню поставку товару за видатковою накладною №X-1607/04 від 16.07.2021 у розмірі 14 064,00 грн., а решта у розмірі 35 936,00 грн. покрила заборгованість згідно видаткової накладної №Х-1509/03 від 15.09.2021.

Крім того, позивач надає детальні оборотно-сальдові відомості по рахунку 361 за періоди з 28.02.2020 по 31.12.2020 та з 01.01.2021 по 11.10.2022 по Договору, де показані суми віднесених оплат згідно поставок товару по Договору з моменту його укладення, враховуючи спірний період.

Як стверджує позивач, у відповідача станом на 12.10.2022 була наявна заборгованість у сумі 696 267,31 грн., що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Також позивач нарахував відповідачу за неналежне виконання умов Договору 30% річних у розмірі 162 288,50 грн. та інфляційні витрати у розмірі 149 504,48 грн.

23.12.2022 відповідач здійснив часткову оплату боргу у сумі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним доручення №84 від 23.12.2022 та актом звірки взаємних розрахунків складеним та підписаним позивачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Як було встановлено судом, 28.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" (продавець) та Приватним підприємством "Технік - магістраль" (покупець) було укладено договір поставки №5/2802, відповідно до п.1.1., 1.2. якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначеному цим договором товар. Товар поставляється партіями. Асортимент, кількість, ціна, терміни поставки товару визначаються у видаткових накладних та/або товарно-транспортних накладних, та/або специфікаціях.

На підставі зазначеного Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 832 203,31 грн. згідно видаткових накладних №X-1509/03 від 15.09.2021 на суму 329 589,00 грн., №Х-0401/01 від 04.01.2022 на суму 176 244,60 грн., №X-1002/02 від 10.02.2022 на суму 194 404,98 грн., №Х-1002/05 від 10.02.2022 на суму 131 964,73 грн.

Вказаний товар було прийнято уповноваженим представником відповідача без жодних зауважень чи заперечень, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Пунктом 2.2. Договору сторони погодили, що покупець сплачує вартість товару на наступних умовах: 100% вартості товару визначеної у відповідній видатковій накладній протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару, якщо інше не буде обумовлено у відповідних специфікаціях до цього договору.

Як було встановлено судом, специфікацій до спірного Договору сторони не підписували. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином у відповідності до пункту 2.2. Договору відповідач повинен був здійснити остаточний платіж за отриманий товар:

- згідно видаткової накладної №X-1509/03 від 15.09.2021 та товарно-транспортної накладної №X-1509/03 від 15.09.2021 у розмірі 329 589,00 грн. у строк до 15.10.2021;

- згідно видаткової накладної №Х-0401/01 від 04.01.2022 та товарно-транспортної накладної №Х-0401/01 від 04.01.2022 у розмірі 176 244,60 грн. у строк до 03.02.2022;

- згідно видаткової накладної №X-1002/02 від 10.02.2022 та товарно-транспортної накладної №X-1002/02 від 10.02.2022 у розмірі 194 404,98 грн. у строк до 12.03.2022;

- згідно видаткової накладної №Х-1002/05 від 10.02.2022 та товарно-транспортної накладної №Х-1002/05 від 10.02.2022 у розмірі 131 964,73 грн. у строк до 12.03.2022.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як було встановлено судом, поставлений відповідачу товар останнім оплачено частково, а саме:

- відповідно до платіжного доручення №661 від 25.10.2021, 25.10.2021 відповідач сплатив позивачу 100 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за металопрокат згідно рахунку №Х-1509/09 від 15.09.2021, договору №5/2802 від 28.02.2020";

- відповідно до платіжного доручення №991 від 07.10.2022, 07.10.2022 відповідач сплатив позивачу 50 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за металопрокат згідно договору №5/2802 від 28.02.2020".

Як зазначив позивач, відповідно до платіжного доручення №991 від 07.10.2022 сума оплати склала 50 000,00 грн., однак оскільки призначення платежу зазначено згідно договору №5/2802 від 28.02.2020, то частково цією оплатою було закрито заборгованість за попередню поставку товару за видатковою накладною №X-1607/04 від 16.07.2021 у розмірі 14 064,00 грн., а решта у розмірі 35 936,00 грн. покрила заборгованість згідно видаткової накладної №Х-1509/03 від 15.09.2021.

Також, 23.12.2022, тобто після відкриття провадження у цій справі, відповідач здійснив часткову оплату боргу у сумі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним доручення №84 від 23.12.2022.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги, що відповідачем після відкриття провадження у справі, сплачено частину суми основного боргу у розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №84 від 23.12.2022, суд дійшов висновку про те, що провадження в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 50 000,00 грн. підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу Українине допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати за товар у розмірі 646 267,31 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 646 267,31 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача суму 30% річних у розмірі 162 288,50 грн. та інфляційні витрати у розмірі 149 504,48 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

В наведеній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.".

Відповідно до приписів частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

При цьому відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Отже, з урахуванням останніх правових позицій, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, інфляційна складова за певний місяць враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (час прострочення у неповному місяці більше 15 днів - за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (15 днів) - за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується).

Суд зазначає, що норми ст.625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення % річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата % річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, за змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У розумінні положень ст.625 ЦК України, кредитором є будь-яка особа, в якої наявне право грошової вимоги.

При цьому, приписи ст.625 ЦК України про розмір % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір % річних не встановлений договором або законом.

Відповідальність у вигляді % річних сторонами передбачено пунктом 7.1. Договору.

Так, сторони на власний розсуд погодили, що відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України покупець сплачує продавцю 30% річних від простроченої суми.

Відтак, з огляду на те, що відповідачем неналежним чином виконано його грошове зобов`язання перед позивачем з оплати товару, нарахування позивачем 30% річних та інфляційних втрат є правомірним.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та % річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду, зокрема, від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому, суд не може виходити за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Враховуючи вище викладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 30% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 50 000,00 грн. після відкриття провадження у справі, керуючись ст.129 ГПК України, суд витрати зі сплати судового збору покладає на відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" до Приватного підприємства "Технік - магістраль" про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Технік - магістраль" (61046, м.Харків, вул.Єнакіївська, б.8, ЄДРПОУ: 36226839)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" (69041, м.Запоріжжя, б.Вінтера, б.26, ЄДРПОУ: 37941143) суму основного боргу у розмірі 646267 (шістсот сорок шість тисяч двісті шістдесят сім) грн. 31 коп., 30% річних у розмірі 162288 (сто шістдесят дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 50 коп., інфляційні витрати у розмірі 149504 (сто сорок дев`ять тисяч п`ятсот чотири) грн. 48 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 15120 (п`ятнадцять тисяч сто двадцять) грн. 90 коп.

В частині стягнення суми основного боргу у розмірі 50000,00 грн. провадження у справі закрити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "06" лютого 2023 р.

СуддяТ.О. Пономаренко