Постанова

від 26.01.2023 по справі 145/386/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/386/22

Провадження №22-ц/801/129/2023; № 22-ц/801/131/2023

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вальчук В.В.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 рокуСправа № 145/386/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого: Копаничук С.Г.

Суддів: Медвецького С.К., Голоти Л.О.

за участю секретаря Литвина С.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вороновицька селищна рада Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 05.10.2022 року та на додаткове рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16.11.2022 року, постановлених у приміщенні того ж суду під головуванням судді Вальчука В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору на управління спадщиною, -

В с т а н о в и в :

27.04.2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вороновицької селищної ради Вінницького району, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору на управління спадщиною. Вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 2,9151 га, кадастровий номер 0524584000:01:003:0060, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Марківської сільської ради Тиврівського району Вінницької області (зараз це територія Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області). Право власності ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 686690 від 07.02.2007 року. За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 15.11. 2007 , яким усе своє майно заповіла їй та своєму чоловікові ОСОБА_4 .

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 березня 2022 року визначено їй, як спадкоємиці за заповітом, додатковий двомісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3

2204.2022року вона подала приватномунотаріусу Вінницькогорайонного нотаріальногоокругу СмолякЛ.С. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Вважає, що вона є єдиною спадкоємицею за заповітом, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , так як інший спадкоємець за заповітом - ОСОБА_4 за життя спадщину не прийняв та на себе її не переоформив, а ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер.

Зазначила, що 22.04.2022 їй стало відомо про існування договору на управління спадщиною ОСОБА_3 , укладеного 05 березня 2014 року між Марківською сільською радою Тиврівського району Вінницької області та ОСОБА_2 , предметом якого є вищевказана земельна ділянка. Відповідно до п. 11 цього договору, його дія припиняється у разі прийняття спадщини спадкоємцями, проте не раніше завершення сезонних робіт, необхідних для збору урожаю особою, яка управляє спадщиною на відповідній земельній ділянці.

Оскільки дія зазначеного договору припиняється із появою спадкоємців майна та прийняття ними спадщини, то вищевказаний пункт 11 договору про припинення дії договору не раніше завершення сезонних робіт, необхідних для збору урожаю особою, яка управляє спадщиною на спірній земельній ділянці, є незаконним та порушує її права як спадкоємиці належного їй майна.

Враховуючи вищевикладене, просила суд визнати недійсним пункт 11 договору на управління спадщиною, укладеного 05 березня 2014 року між Марківською сільською радою Тиврівського району Вінницької області та гр. ОСОБА_2 .

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 05.10.2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 16.11.2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені останнім судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення та додаткове рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі постановити нове рішення, яким її вимоги задовольнити ,а ОСОБА_2 у стягненні із неї судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити. Вказала, що висновок суду про недоведеність нею позовних вимог не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки спірний п.11 договору обмежує її право на користування спадковим майном. Суд не звернув увагу, що рішенням Тиврівського районного суду від 22.03.2022 року, їй визначено додатковий двомісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ,після чого 22.04.2022 року вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини , а тому набула право на спадщину ,до складу якої входить і спірна земельна ділянка. Крім того, оскільки обов`язковою умовою укладення договору на управління спадщиною є відсутність спадкоємців або виконавця заповіту, то Марківська сільська рада, будучи обізнаною про наявність спадкоємців за заповітом на спірну земельну ділянку , взагалі не мала права в 2014 році укладати цей договір. Суд не здійснивши юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи та її доводів, обмежився лише формальним висновком про те, що її права не порушені оскаржуваним пунктом договору. Постановляючи додаткове рішення, суд порушив вимоги ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки заява про ухвалення додаткового рішення була подана представником ОСОБА_2 з пропуском п`ятиденного строку після ухвалення основного рішення. Крім того, суд не надіслав їй копію заяви про ухвалення додаткового рішення та не повідомив про дату, час та місце судового засідання, в якому вказана заява була розглянута.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Арустамян А.Е. вважає рішення і додаткове рішення суду законними і обгрунтованими, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Суд встановив, що ОСОБА_3 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 686690 від 07.92.2007 року являлась власником земельної ділянки ,площею 2,9151 га, з кадастровим номером 0524584000:01:003:0060, з цільовим призначенням для ведення товарного с/г виробництва, розташованої на території колишньої Марківської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

15.11.2007 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла усе своє майно, в тому числі і вищевказану земельну ділянку, своєму чоловіку ОСОБА_4 і похресниці ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

05.03.2014 між Марківською сільською радою і ОСОБА_2 було укладено типовий договір на управління спадщиною, відповідно до якого вищевказану земельну ділянку було передано в користування ОСОБА_2 .

11.05.2014 ОСОБА_5 зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 і змінила своє прізвище на ОСОБА_7 .

Пунктом 13 договору на управління визначено, що він набирає чинності з моменту його укладення та діє до отримання спадкоємцем правовстановлюючого документу на земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 22.03.2022 визначено ОСОБА_1 додатковий двохмісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

22.04.2022 ОСОБА_1 подала приватномунотаріусу Вінницькогорайонного нотаріальногоокругу СмолякЛ.С. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 і заведено спадкову справу 69250818, номер у Спадковому реєстрі 32/2022 від 22.04.2022 року (а.с. 14).

Відмовляючи узадоволенні позовнихвимог іпосилаючись направову позицію висловленуу постановіОб`єднаноїпалати ВерховногоСуду усправі №910/12787/17 ,суд виходивз того,що позивач прийняла спадщину через15років післясмерті спадкодавця ОСОБА_3 ,на часзвернення досуду і розглядусправи не отримала правовстановлюючийдокумент наземельну ділянку на своєім`я ,а томувикористовувати її всилу ст.125ЗК України додержавної реєстрації засобою прававласності нанеї неможе .Відтак, прийняття неюспадщини уквітні 2022року правовогозначення не має,оскільки позивачкоюне доведенопорушення її прав пунктом 11 укладеного 05.03.2014 року відповідачами договору на управління спадщиною , який вона просить визнати недійсним.

Постановляючи додаткове рішення у справі , суд виходив з того, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 05.10.2022 року у задоволенні позову відмовлено. Оскільки у разі відмови у задоволенні позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача, а відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи користувався правничою допомогою адвоката , з позивача на його користь підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката,що пов`язані з розглядом даної справи, відповідають обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних нею робіт, їх розмір є обгрунтованим та пропорційним , докази про їх неспівмірність у матеріалах справи відсутні, а клопотання про зменшення розміру цих витрат позивачем не заявлялось.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи щодо рішення і додаткового рішення суду , які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позивачем порушення її прав оскаржуваним пунктом 11 договору ,а також про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд, не здійснивши юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи та її доводів, обмежився лише формальним висновком про відсутність порушення оскаржуваним пунктом договору її прав , в той час як спірний пункт договору обмежує її право на користування спадковим майном, а тому висновок суду про недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог не відповідає дійсним обставинам справи, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідност.77ЦПКУкраїниналежними єдокази,якімістятьінформацію щодопредметадоказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування ,а за ст.79 ЦПК достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно із ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 5,6,7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд оцінюєналежність,достовірність кожногодоказу окремо,а також достатністьі взаємнийзв`язок всіхдоказів у їхсукупності.

Таким чином, позивачка була зобов`язана довести ті обставини ,на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, підстави для визнання недійсним оскаржуваного нею пункту договору, надавши суду на підтвердження цього достатні, допустимі та достовірні докази.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на належну їй земельну ділянку площею 2,9151 га, кадастровий номер 0524584000:01:003:0060, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Марківської сільської ради Тиврівського району Вінницької області. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 за заповітом були визначені її чоловік ОСОБА_4 та племінниця позивач по справі.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно ч.1 ст.1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленогостаттею 1270цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Доказів про постійне проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини або ж звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців після смерті ОСОБА_3 , матеріали справи не містять. Також позивачем не надані і матеріали справи не містять доказів того, що спадщина була прийнята іншим спадкоємцем за заповітом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1285 ЦК України якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

05.03.2014 року Марківська сільська рада, як відповідний орган місцевого самоврядування, уклала із ОСОБА_2 типовий договір на управління спадщиною (зазначеною земельною ділянкою).Пунктом 11 цього договору на управління визначено, що у разі прийняття спадщини спадкоємцями дія договору на управління майном припиняється, але не раніше завершення сезонних робіт ,необхідних для збору особою ,яка управляє спадщиною урожаю на відповідній земельній ділянці.

Доказів того, що на час укладення договору на управління майном з`явились спадкоємці або вони прийняли спадщину позивач не надала і у матеріалах справи вони відсутні.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер інший зазначений у заповіті спадкоємець - ОСОБА_4 .

Зматеріалів справи вбачається,що іззаявою про прийняттяспадщини після смерті спадкодавиці - ОСОБА_3 ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса 22.04.2022 року, після визначення їй рішенням Тиврівського районного суду від 22 березня 2022 року додаткового двохмісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Згідно довідки приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Смоляк Л.С. №55/02-14 від 22.04.2022 року єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , який прийняв спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 2,9151 га, кадастровий номер 0524584000:01:003:0060, що розташована на території Марківської сільської ради, є ОСОБА_1 (а.с.15).

І хоча згідно ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини , а згідно ч.3 ст.1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, проте за ч.1 ст.1297 ЦК України ( в ред. на час прийняття спадщини) спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є, зокрема, нерухоме майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Тобто, повноваження у власника земельної ділянки щодо права володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою виникають з моменту державної реєстрації прав.

Підстави визнання правочинів недійсними та їх наслідки передбачені ст.ст.215-235 ЦК України.

Відповідно дост.236ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки позивач не підтвердила достатніми доказами факт прийняття нею спадщини станом на час укладення договору 05.03.2014 року ,а також факт набуття нею внаслідок державної реєстрації прав усіх правомочностей власника успадкованої земельної ділянки станом на час розгляду судом справи ,доводи про обмеження спірним пунктом договору її прав на користування спадковою ділянкою безпідставні.

Крім того, навідсутність порушенняправ позивача оспорюванимпунктом договору вказує правовапозиція щодозастосування відповіднихнорм права,висловлена ВерховнимСудом упостанові від06.02.2019рокупо справі№ 134/1676/16-ц ,згідноякої метоюукладення договоруна управлінняспадщиною єзабезпечення збереженняспадкового майнадо прийняттяспадщиниспадкоємцями абодо визнанняспадщини відумерлоюза рішеннямсуду. Договір на управлінняспадковим майном, який укладається виконавцем заповіту, нотаріусом або органом місцевогосамоврядування як установником управління - це договір на користь третьої особи (вигодунабувача). Такою особою виступатиме спадкоємець, оскільки має при спадкуванні найбільший майновий інтерес, і в разі неналежного виконання управителем своїх обов`язківпостраждають саме інтереси спадкоємця. Крім того, прибутки, отримані внаслідок управліннямайном, мають входити до складу спадщини і, відповідно, підлягають розподілу між спадкоємцями пропорційно до їх частки у спадщині.

Виходячи із того, що прибутки ,отримані внаслідок управління майном мають входити до складу спадщини, умова договору про те, що дія договору на управління майном припиняється у разі прийняття спадщини але не раніше завершення особою ,яка управляє спадщиною, сезонних робіт ,необхідних для збору урожаю на відповідній земельній ділянці ,також не може порушувати прав позивача, оскільки прибутки отримані від збору урожаю входять до складу спадщини, тобто оспорюваний пункт договору діє в інтересах позивача .

Таким чином, оскільки позивач не надала суду достатніх, достовірних та допустимих доказів порушення її прав оскаржуваним пунктом договору, колегія суддів вважає правильним висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того, що обов`язковою умовою укладення договору на управління спадщиною є відсутність спадкоємців або виконавця заповіту, а Марківська сільська рада, будучи обізнаною про наявність спадкоємців за заповітом на спірну земельну ділянку , взагалі не мала права укладати цей договір, не заслуговують на увагу.

Відповідно доч.ч.1,3ст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно доч.2ст.264ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Як вбачається з позовної заяви, позивач у позові в цілому не оспорювала договір на управління спадковим майном і не заявляла вимогу про визнання його недійсним з передбачених законом підстав, а її вимоги обмежувались лише визнанням пункту 11 договору недійсним із посиланням на порушенням ним її прав. При цьому інших підстав для визнання недійсним вказаного пункту не зазначала.

Згідно ч.6 ст.367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо незаконності укладення цього договору Марківською сільською радою ,як підстави для визнання недійсним п.11 цього договору, не заслуговують на увагу ,оскільки виходять за межі її позовних вимог ,а тому в силу ч. 6 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не обговорюються.

Задовольняючи додатковимрішенням вимоги ОСОБА_2 про стягненняз позивачана йогокористь судових витратна професійнуправничу допомогуадвоката,суд врахував,що заявлені відповідачемсудові витратиу розмірі15000 пов`язані з розглядом даної справи, відповідають обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних нею робіт, їх розмір є обгрунтованим та пропорційним , докази про їх неспівмірність у матеріалах справи відсутні, а клопотання про зменшення розміру цих витрат позивачем не заявлялось.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надіслав позивачу копію заяви про ухвалення додаткового рішення та не повідомив про дату, час та місце судового засідання, в якому вказана заява була розглянута, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що 18.10.2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Тріска В.І. звертався до суду з заявою про перенесення судового засідання про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення суду на іншу дату в зв`язку з його хворобою.

Таким чином, представник позивача був обізнаний про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення суду, що свідчить про те, що суд повідомляв його про дату час і місце судового засідання.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом вимоги ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки заява про ухвалення додаткового рішення була подана представником ОСОБА_2 з пропуском п`ятиденного строку після ухвалення основного рішення, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі доказиподаються дозакінчення судовихдебатів усправі абопротягом п`ятиднів післяухвалення рішеннясуду заумови,що дозакінчення судовихдебатів усправі стороназробила проце відповіднузаяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Оскільки рішення Тиврівського районного суду у даній було постановлено 05.10.2022 року, а заява представника ОСОБА_2 адвоката Арустамян А.Е. про ухвалення додаткового рішення була сформована у підсистемі «Електронний суд» та направлена до суду першої інстанції 08.10.2022 року, що підтверджується проколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (а.с. 111), пропуску строку визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України ,не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги правильні висновки суду не спростовують і не впливають на законність прийнятих судом рішення та додаткового рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки підстави для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення та додаткового рішення суду не наведені , рішення та додаткове рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому згідно ст.375ЦПКУкраїни апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а вказані рішення та додаткове рішення суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України,-

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 05.10.2022 року та додаткове рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16.11.2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду на протязі 30 днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Головуючий : Копаничук С.Г.

Судді: Медвецький С.К.

Голота Л.О.