Постанова

від 01.02.2023 по справі 826/3225/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3225/15 Головуючий у І інстанції - Аблов Є.В.,

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

участі секретаря: Ольховської М.Г.,

представника відповідача 1: Отроди Т.Ю.,

представника відповідача 2: Роменської Є.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління МВС України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в Київській області, Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області, третя особа: Київська обласна профспілкова організації атестованих працівників внутрішніх справ України, про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 № 48 о/с «По особовому складу» в частині його звільнення з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682 - VI та п.п. 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114;

- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 26.01.2015 № 41 о/с «По особовому складу» в частині його звільнення з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682 -V I та п.п. 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114;

- поновити його з 26.01.2015 на посаді інспектора ДПС взводу №2 роти ДПС ДАІ з обслуговування стаціонарних постів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області;

- стягнути з Головного управління МВС України в Київській області або Управління Державтоінспекції ГУ МВС України в Київській області на користь позивача грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, а саме: з 26.01.2015 по дату поновлення на службі.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваних рішень про звільнення його з органів внутрішніх справ, оскільки, на його думку, таке звільнення відбулося без проведення службового розслідування, всупереч приписам законодавства України та з порушенням конституційних прав позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано Наказ Міністра внутрішніх справ України від 16.01.2015 № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682 - VI та п.п. 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 26.01.2015 № 41 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682 -V I та п.п. 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, поновлено ОСОБА_1 з 27.01.2015 на посаді інспектора ДПС взводу №2 роти ДПС ДАІ з обслуговування стаціонарних постів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.01.2015 по 04.10.2022 у розмірі 409 120, 25 грн, допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора ДПС взводу №2 роти ДПС ДАІ з обслуговування стаціонарних постів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області з 27.01.2015 та в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4 567, 85 грн. В іншій частині у задоволені позову - відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не встановлено, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».

Не погодившись з судовим рішенням, Міністерство внутрішніх справ подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та відмовити у задоволенні позову повністю.

Свої доводи обґрунтовує тим, що оскільки позивач не проходив службу безпосередньо в апараті МВС, Міністерство було позбавлено можливості проведення перевірок стосовно будь-яких дій позивача, в той же час зазначає, що дії позивача підпадали під вимоги Закону України «Про очищення влади» та п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Наголошує на правомірності оскаржуваного наказу.

Також, не погодившись з судовим рішенням, Головне управління МВС в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить змінити рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме стягнути середній заробіток з УДАІ ГУМВС в Київській області, оскільки саме там працював позивач та ним здійснювалась оплата праці позивачу, що не було враховано судом першої інстанції.

Позивачем подано відзив на апеляційні скарги, в якому він просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представники відповідачів вимоги апеляційних скарг підтримали, наполягали на задоволенні скарг.

Інші учасники, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного перегляду, до суду не прибули, при цьому, представник позивача подав до суду клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Міністерства внутрішніх справ України задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга Головного управління МВС України в Київській області підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з вересня 2011 року обіймав посаду інспектора ДПС взводу №2 роти ДПС ДАІ з обслуговування стаціонарних постів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області.

Наказом Міністра внутрішніх справ України від 16.01.2015 № 48 о/с «По особовому складу» та Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 26.01.2015 № 41 о/с «По особового складу» ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.14 № 1682-VII та п.п. 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).

Не погоджуючись із зазначеними наказами та вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем під час розгляду даної справи не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Так, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

На виконання п. 10 ч. 1 ст. 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у ч.ч. 1, 2, 4 та 8 ст. 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені ч. 1 ст. 4 цього Закону

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням.

Пунктом 10 частини 2 статті 3 Закону № 1682-VII встановлено, що заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період за власним бажанням з відповідної посади працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Судом установлено, що позивач з вересня 2011 року обіймав посаду інспектора ДПС взводу №2 роти ДПС ДАІ з обслуговування стаціонарних постів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області.

Згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2015 №48 о/с «По особовому складу» підставою звільнення позивача з органів внутрішніх справ зазначено п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII та п.п. 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Разом з тим, відповідачі, на яких покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надали а не до суду першої інстанції, а не до суду апеляційної інстанції жодних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII, зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження складення позивачем чи сприяння складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29.01.2014 №737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21.02.2014 №743-VII.

Відповідно до ч. 14 ст. 5 Закону № 1682-VII звільнення проводиться за наслідками висновку проведеної перевірки.

Проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у ст. 1 Закону № 1682-VII, а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до ст. 5 Закону № 1682-VII.

При цьому, єдиним виключенням є п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1682-VII, який установлює, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в ч. 1 ст. 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених ч. 1 ст. 3 цього Закону. Особи за зазначеними критеріями звільняються без проведення перевірки.

Таким чином, звільнення на підставі положень Закону № 1682-VII передбачає обов`язкову процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки, крім випадків, визначених п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1682-VII, відповідно до якого особи, які підпадають під зазначені критерії, звільняються без проведення перевірки.

Крім того, підставою для звільнення позивача в оскаржуваних наказах зазначено п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, з приводу чого суд зазначає наступне.

Пункт 66 Положення визначає, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому, звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Проте, відповідачі під час судового розгляду не надали жодних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

При цьому, відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996), люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 у справі «Полях та інші проти України», в якій Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_4 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

Суд вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_4 , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак, ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями.

Ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у рішенні по справі «Полях та інші проти України» є висновок про те, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент ОСОБА_4 .

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві, у зв`язку із чим, Суд у згаданому рішенні визнав порушення статті 8 Конвенції щодо заявників.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які у певний перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_4 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Беручи до уваги все вищевикладене, колегія суддів зазначає, що метою Закону № 1682-VII є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі не надали доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом № 1682-VII, отже оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №817/3431/14, де суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі, у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи неправомірність звільнення позивача, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про необхідність його поновлення на попередньо займаній посаді.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.24 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини, відсутності вини позивача у розгляді його позову про поновлення на посаді понад один рік та виходячи із системного аналізу положень п.24 Положення, ч. 2 ст. 235 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стягненню підлягає заробітна плата за весь час вимушеного прогулу з 27.01.2015 по 04.10.2022.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995№ 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 3 п. 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пункт 8 Порядку передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, позивача звільнено 26.01.2015 (останній робочий день), відповідно сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за листопад та грудень 2014 року.

Відповідно до довідки про доходи від 09.02.2015 №35, виданої Управлінням Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області, заробітна плата позивача за листопад 2014 року складає 3 313, 93 грн, за грудень 2014 року - 5 824, 77 грн, тому середньоденний заробіток складає 212, 53 грн.

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 1925 днів, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 409 120, 25 грн (212, 53 грн х 1925 день), який підлягає стягненню на його користь.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що оскільки оплата праці позивачу здійснювалася за місцем проходження служби, а саме УДАІ ГУ МВС в Київській області, відповідно стягнення середнього заробітку повинно відбуватись з УДАІ ГУ МВС в Київській області.

Суд першої інстанції вказаних обставин не врахував та помилково стягнув середній заробіток з Головного управління МВС України у Київській області.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань УДАІ ГУ МВС в Київській області з 04.12.2015 перебуває у стані припинення.

На момент розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції запис до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи УДАІ ГУМВС України в Київській області не внесено.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року в зазначеній вище частині позовних вимог підлягає зміні.

В іншій частині позовних вимог апелянтом не наведено жодних обґрунтувань на спростувань правильності висновків суду першої інстанції, колегія суддів також не знаходить підстав для визнання таких не вірними.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Київській області - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року змінити, виклавши п`ятий абзац резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3; ідентифікаційний код: 24521910) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.01.2015 по 04.10.2022 у розмірі 409 120, 25 грн (чотириста дев`ять тисяч сто двадцять гривень 25 копійок)».

В іншій частині решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена і підписана 06.02.2023.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова