Постанова

від 30.01.2023 по справі 826/8746/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/8746/17 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Бєлова Л.В.

Парінов А.Б.

за участі:

секретар с/з Піскунова О.Ю.

пр-к відповідача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СУФОР» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «СУФОР» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просило про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.04.2017р. №1102615147, №1112615147.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року об`єднано в одне провадження адміністративні справи №826/8746/17 та №826/9338/17. В рамках справи №826/9338/17 оскаржуються податкове повідомлення рішення від 14.04.2017 №0598140303 (військовий збір) та податкове повідомлення-рішення без номеру і без дати на загальну суму 512 871,05 грн (податок на доходи фізичних осіб), що також винесені на підставі акту перевірки №45/26-15-14-07-02-10/21654332 від 24.03.2017.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалене судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що податковий орган мав всі законодавчо визначені підстави та повноваження для винесення відносно позивача оскаржуваного рішення.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У судове засідання позивач не з`явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м.Києві на виконання ухвали Солом`янського районного суду м.Києва від 13.10.2016 року, винесеній під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 04.12.2015 №52015000000000002, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.28 ч.4,ст.191 ч.5,ст.209 ч.3,ст.28 ч.4,ст.205 ч.2, ст.255 ч.1, ст.28 ч.4,ст.366 ч.2, ст.28 ч.4, ст.364-1 ч.2 КК України 4 квітня 2017 року відповідачем на підставі акта перевірки №45/26-15-14-07-02-10/21654332 від 24.03.2017, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Суфор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015. Перевірка проводилася з 09.03.2017 по 15.03.2017. Термін перевірки продовжувався з 16.03.2017 по 17.03.2017.

За результатами проведеної перевірки встановлено порушення, а саме: пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 та пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п.З ст. 640, п.2 ст. 793, п.1 ст. 794 Цивільного кодексу України, ст. З, ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІУ (далі - Закон № 996), п.5, п.10 П(С)БО 15 «Дохід», в результаті чого занижено податок на прибуток на 254 658 грн., у тому числі:

за 2014 рік - 150 120 грн.;

за 2015 рік - 104 538 грн. та завищено об`єкт оподаткування (збиток) за 2015 рік на 261 234 грн.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що «перевіркою фінансово-господарської діяльності Позивача встановлено, що основною діяльністю підприємства є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 05.12.2011 року Позивач (далі - Орендар) отримує в орендне користування об`єкт нерухомості - нежилі приміщення, загальною площею 5297,70 кв. м., що розташовані за адресою:

АДРЕСА_1, (в літ. Е), які належать ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (Орендодавці).

Згідно з актом прийому-передачі приміщення за договором оренди нежитлового приміщення (невід`ємна частина договору) від 05.12.2011 Орендодавці передали, а Орендар прийняв в довгострокове користування об`єкт оренди - нежилі приміщення, загальною площею 5297.7 кв. м.. що розташовані за вищевказаною адресою, які належать Орендодавцям на праві власності згідно з договору хупівлі-продажу нежилих приміщень від 03.12.2011.

Відповідно до п.2.1 договору, за користування об`єктом оренди, даного договору, Орендар проводить щомісячну оплату орендної плати у розмірі 69 500 грн. за 5297,70 кв.м. орендованої площі, які на момент проведення робіт з відновлювального ремонту об`єкта повинні покривати амортизаційні відрахування Орендодавця.

Відповідно до п.З.З термін дії даного Договору з 05.12.2011 по 30.11.2014, по закінченню якого в разі відсутності заперечень сторін, висловлених в письмовій формі в строк не менше одного календарного місяця до його закінчення шляхом надіслання відповідного повідомлення іншій стороні, даний термін дії договору вважається пролонгованим на аналогічний період на аналогічних умовах.

По строку закінчення вищезазначеного договору, 30.11.2014 укладено додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення, згідно з якої сторони погодили продовжити договір оренди нежитлового приміщення до 29.11.2017.

В період з 01.01.2014 по 31.12.2015 Позивачем не нараховано та не виплачено орендну плату орендодавцям фізичним особам за зазначене вище орендоване приміщення. Станом на 01.01.2014, згідно регістрів бухгалтерського обліку та фінансово звіту суб`єкта підприємницької діяльності, заборгованість по ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по договору оренди від 05.12.2011 відсутня, що порушує основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, визначені ст. 4 Закону № 996-ХІУ.

Відповідно до умов договору ТОВ «Суфор» повинно було нарахувати та виплатити орендної плати за перевіряємий період всього на суму 1 668 000 грн.».

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №1102615147, яким позивачу за порушення п.п.135.5.4, 134.1.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 292188,00 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 254658,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 37530,00 грн;

- №1112615147, яким позивачу за порушення п.п.134.1.1 Податкового кодексу України зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 261 234,00 грн за 2015 рік;

- №0598140303, яким позивачу за порушення п.п.168.1, 168.4.4 Податкового кодексу України визначено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» всього в сумі 43003,13 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 25020,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 17983,13 грн;

- б/н і б/д (а.с.69 том 2), яким позивачу за порушення п.п.14.1.54, 170.1.2, 167.1, 168.1.1, 168.1.5, 170.1.4, 14.1.180 Податкового кодексу України визначено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» всього в сумі 512 871,85 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 298028,80 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 214843,05 грн.

Не погоджуючись з правомірністю винесених податкових повідомлень-рішень ТОВ «СУФОР» звернулася в суд з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючий орган безпідставно вважав нікчемним договір оренди нежитлових приміщень від 30.12.2013 укладений між позивачем (орендар) і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (орендодавці) та дійшов хибного висновку, що платником податку занижено дохід за 2014 та 2015 року на суму безоплатно отриманих послуг з оренди.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У відповідності до п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до вимог п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом першої інстанції встановлено, що у перевіряємому періоді (з 01.01.2014р. до 31.12.2015р.) Товариство орендувало приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5297,70 кв.м. на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 30.12.2013р., укладеного між позивачем і фізичними особами : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (співвласники майна).

Відповідно до вимог ч. 1 ст.794 Цивільного кодексу України, право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Щодо висновку ДФС про те, що договір оренди нежитлового приміщення від 30.12.2013р. є нікчемним з причини відсутності нотаріального посвідчення, колегія суддів зазначає наступне.

З наявного в матеріалах справи договору оренди нежитлового приміщення від 30.12.2013р. встановлено, що термін його дії з 30.12.2013 до 29.12.2016р.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 ЦК України).

При цьому, приписи ЦК України виокремлюють як поняття «строку», так і «терміну», які не є тотожними.

Так, у відповідності до ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. При цьому під терміном слід розуміти певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Наразі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за умовами договору оренди від 30.12.2013р.,останній діє до настання дати 29.12.2016р., (тобто до 00:00:00 годин 29.12.2016р.), а з настанням дати 29 грудня 2016 року договір припиняє свою дію.

Тобто, в такому випадку дійсно строк дії Договору закінчувався б зі сплином дати 29.12.2016р., (тобто в 23:59:59 години 29.12.2016р.).

Проте сторони, при підписанні Договору, мали на увазі та погодили саме термін дії Договору - до 29.12.2016р., тобто оренда приміщення за договором закінчувалась о 23:59:59 годині 28.12.2016р.

Отже, термін дії Договору, в розумінні ст.251 ЦК України, становить два роки 364 дні, тобто менше трьох років, а тому договір не підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Відтак, судом першої інстанції правильно відхилені твердження ДФС щодо чинності в період, що перевірявся, попереднього договору оренди нежитлового приміщення від 05.12.2011р., через нікчемність договору від 30.12.2013, оскільки строк дії зазначеного договору становив до 29.12.2013р.

Також, посилання ДФС на додаткову угоду від 30.11.2014р., якою строк дії попереднього договору оренди від 05.12.2011 року продовжено, є безпідставним, оскільки: по перше, зазначена угода скасована угодою від 01.12.2014р., по друге, відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», у разі якщо внаслідок внесення змін до договору така його істотна умова, як строк його дії, сторонами визначено більше, ніж три роки (а саме, якщо додатковою угодою відповідним чином змінюється пункт договору, який передбачав менш ніж трирічний строк), то, за загальним правилом, передбаченим статтею 654 ЦК України, відповідна додаткова угода чи договір у редакції такої угоди підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що договір оренди нежитлового приміщення від 05.12.2011р. між ТОВ «Суфор» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 діяв до 29.12.2013р. включно, оскільки після цієї дати він не був нотаріально посвідчений та не створював будь-яких зобов`язань для сторін у період, що перевірявся контролюючим органом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в перевіряємому періоді діяв договір оренди нежитлового приміщення від 30.12.2013, укладений між ТОВ «СУФОР» і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відповідно до умов якого орендна плата за весь період оренди нараховується та сплачується з 01.12.2016р. до 29.12.2016р., отже, в періоді, що перевірявся, у орендаря не було обов`язку по нарахуванню та сплаті орендної плати та відповідних податків та зборів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок ДФС про те, що нежитлове приміщення площею 5297,70 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , безоплатно передане орендарю, є необґрунтованим, оскільки нарахування та сплата орендної плати за договором здійснювалась в період з 01.12.2016р. до 29.12.2016р. - після перевірки.

Відтак, доводи відповідача про заниження ТОВ «СУФОР» податку на прибуток, військового збору, ПДФО і завищення від`ємного значення є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2022 року.

Крім того, доводи апеляційної скарги є абсолютно ідентичними тим, що вже були викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, та яким судом першої інстанції було надано вірну правову оцінку.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СУФОР».

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: Л. В. Бєлова

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 06.02.2023р.)